Ухвала суду № 56273535, 02.03.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2009/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Черевко П. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.03.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

Головуючого - Черевка П.М.

Суддів - Сватаненка В.І., Артеменка І.А.

за участю секретаря Фабіжевської Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 10 грудня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 з залученням третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до Тарутинського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2 з залученням третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 про стягнення коштів посилаючись на те, що позивач перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 з 08 липня 2003 року. Ними було вирішено придбати за спільні кошти житловий будинок, розташований по вул. Леніна, 71, смт. Тарутине Одеської області, який належить відповідачу ОСОБА_2

В усній формі вони домовились про вартість житлового будинку, яка склала 11 000 доларів США.

02 червня 2012 року позивач передала ОСОБА_2 200 доларів США завдатку за купівлю будинку, потім 03 вересня 2012 року в присутності свого чоловіка ОСОБА_4 та чоловіка відповідача ОСОБА_5 вона передала ОСОБА_2 ще 6000 доларів США і вони домовились про те, що почнуть ремонтні роботи в будинку.

29 вересня 2013 року ОСОБА_4 передав ОСОБА_2 решту коштів в сумі 3800 доларів США, що підтверджено розписками про отримання відповідачем коштів, тобто усього відповідач отримала 10000 доларів США (213 170 гривень).

Після цього ОСОБА_2 віддала ОСОБА_4 документи на будинок та на земельну ділянку.

Крім цього, позивач здійснювала ремонт будинку та витратила коштів на суму 234486 грн.. Таким чином всього сума отриманих відповідачем грошових коштів складала 447656,65 грн..

Оскільки до теперішнього часу договір про купівлю-продаж будинку між сторонами не укладено, позивач просила суд стягнути з відповідача половину від спільних коштів, які отримала відповідач за нікчемним (недійсним) правочином в розмірі 223828 грн. та витрати на правову допомогу.

Ухвалою Тарутинського районного суду Одеської області від 19 листопада 2015 року до участі у справі залучено ОСОБА_4 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 10 грудня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 106585,33 грн., стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати за надання правової допомоги в сумі 1285,71 грн., стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в сумі 868,95 грн., стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1065,85 грн.

Вважаючи рішення суду незаконним ОСОБА_2 звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 10 грудня 2015 року та ухвалити нове рішення яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі вивчивши матеріали справи та обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити.

Відповідно до ч.1 п.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 частково суд обґрунтовано дійшов зазначеного висновку.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 зі своїм чоловіком ОСОБА_4 (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору) домовились із відповідачем ОСОБА_2 про укладення в майбутньому договору купівлі-продажу за 11000 доларів США жилого будинку разом із земельною ділянкою за адресою: вул. Леніна, 71, смт Тарутине Одеської області.

Зазначений будинок разом із земельною ділянкою належить відповідачу ОСОБА_2 на праві приватної власності.

На підтвердження зобовязання і в рахунок належних платежів відповідач ОСОБА_2 отримала від подружжя ОСОБА_4 02 червня 2012 року та 29 вересня 2012 року всього 10000 доларів США.

Сторони домовились, що після передачі решти 1000 доларів США відповідачу ОСОБА_2 буде оформлено договір купівлі-продажу зазначеного жилого будинку.

До цього часу, враховуючи, що решта суми в розмірі 1000 доларів США відповідачу ОСОБА_2 не передана, договір купівлі-продажу зазначеному будинку не укладався, право власності на нього не переоформлювалось.

Незважаючи на це, позивач ОСОБА_3 разом з чоловіком ОСОБА_4 з 2012 року проживають в спірному будинку і за час проживання зробили в ньому ремонт, вклавши в будівельні матеріали та оплату робіт спільних коштів на загальну суму 234486 грн..

Відповідач ОСОБА_2 в письмових запереченнях підтвердила факт непроведення з нею повного розрахунку та неукладення з цієї причини між сторонами відповідного договору купівлі-продажу жилого будинку, окрім того зазначила, що не надавала дозволу здійснювати в її будинку ремонтні роботи.

Відповідно до ч. 1 ст. 635 Цивільного кодексу України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Отже, суд дійшов правильного висновку, що сторонами в усній формі укладено попередній договір купівлі-продажу жилого будинку разом із земельною ділянкою за адресою: вул. Леніна, 71, смт Тарутине Одеської області.

Відповідно до ст. 657 ЦК (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

За ч. 1 ст. 635 ЦК попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Таким чином, попередній договір щодо укладення в майбутньому договору купівлі-продажу жилого будинку разом із земельною ділянкою повинен був укладатися у письмовій формі і підлягав нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

За ч. 2 ст. 215 ЦК недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Враховуючи викладене, укладений сторонами в усній формі попередній договір щодо укладення в майбутньому договору купівлі-продажу жилого будинку разом із земельною ділянкою є нікчемним.

За ч. 1 ст. 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У звязку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути предявлена тільки стороні недійсного правочину.

За наслідками укладеного попереднього договору подружжям ОСОБА_4 передано відповідачу ОСОБА_2 спільних 10000 доларів США, що на момент звернення з позовом складало 213170, 65 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 60, ч. 1 ст. 61 Сімейного кодексу України (далі СК) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 370 ЦК співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Таким чином, суд дійшов правильного висновку, що позивач має право на отримання своєї рівної частки (половини) від переданих відповідачу за недійсним правочином спільних коштів (213170, 65 грн.) на суму 106585,33 грн..

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 117243 грн. як половини вартості проведених ремонтних робіт в будинку на підставі ст. 1212 ЦК суд зазначає наступне.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24 вересня 2014 року у справі №6-122 цс14, ст. 1212 ЦК України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

Враховуючи, що між сторонами існував договірний характер правовідносин, положення ст. 1212 ЦК застосуванню не підлягають.

Разом з тим, відповідно до вимог ч.ч. 3, 4 ст. 390 ЦК добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.

Добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Враховуючи, що згідно наведеної статті відшкодуванню підлягає сума, на яку збільшилась вартість будинку внаслідок ремонту, а не сума витрачених коштів на його ремонт, приймаючи до уваги, що для визначення суми, на яку збільшилась вартість будинку, необхідні спеціальні знання, судом неодноразово розяснювалось позивачу його право на ініціювання призначення відповідної експертизи.

За викладених обставин колегія суддів вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Посилання автора апеляційної скарги на неправильне визначення судом спірних правовідносин щодо форми договору та субєктів, незясування судом обєму спільної власності подружжя як на підстави для скасування оскаржуваного рішення є необґрунтованими оскільки спростовані дослідженими судом обставинами, яким дана правильна правова оцінка.

Доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.

На підставі викладеного та керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст.307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 10 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий П.М. Черевко

Судді: В.І. Сватаненко

ОСОБА_6