Ухвала суду № 56270585, 03.03.2016, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2016 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого-судді Кулянди М. І.

суддів: Одинака О.О., Перепелюк Л.М.

секретар Герман Я.І.

за участю представника позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якого на підставі довіреності діє ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 16 листопада 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

В обґрунтування якого посилався на те, що між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 30 січня 2008 року було укладено кредитний договір № CVI0GA 00000039 у забезпечення виконання якого він передав в іпотеку належну йому квартиру №3 в будинку №21 А по вул. Руській в м. Чернівці, згідно умов договору іпотеки № CVI0GA 00000039 від 30 січня 2008 року.

Вказує, що рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 30 жовтня 2012 року було звернено стягнення на вказаний предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

На підставі вище вказаного рішення суду 30 жовтня 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» відчужив вказану квартиру, уклавши із ОСОБА_2 договір купівлі-продажу.

Зазначає, що зазначений договір купівлі-продажу слід визнати

_________________

№ 22ц-64/16 р. Головуючий у 1-й інстанції Войтун О.Б.

Категорія: 20 Доповідач Кулянда М.І.

недійсним, оскільки він був укладений в період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», в порушення вимог Закону України «Про іпотеку», без його згоди як власника майна, а також внаслідок насильницьких та шахрайських дій працівників ПАТ КБ «ПриватБанк», а спірну квартиру слід витребувати у добросовісного набувача, на підставі ст. 388 ЦК України.

Вважає, що звернення стягнення на належну йому квартиру, яка була передана в іпотеку банку, відбулось з порушенням встановленої законом процедури, зокрема він не отримував повідомлення кредитора про стан його заборгованості та необхідність її погашення, банк не направляв йому вимоги про виселення, він не надавав свою згоду на відчуження предмету іпотеки, натомість таке відчуження було погоджене з його поручителем ОСОБА_4, на яку чинився тиск з боку банку, у звязку з чим, вона погодилась на реалізацію квартири без його відома, крім того, не зважаючи на те, що банк в рахунок погашення заборгованості відчужив предмет іпотеки за договором купівлі-продажу та отримав грошові кошти в результаті такого відчуження, він повторно звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Банком протиправно не враховано положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки спірна квартира є єдиним його місцем постійного проживання, загальна площа квартири не перевищує 140 кв.м., а тому на спірні правовідносини розповсюджувались норми вказаного закону та на період його дії відчуження квартири без його згоди як власника не могло відбутись.

На підставі вище викладеного, просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири №3 в будинку №21 А по вул. Руській в м. Чернівці від 30 жовтня 2014 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2; витребувати від ОСОБА_2 у його власність вказану квартиру.

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 16 листопада 2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ПАТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним відмовлено.

На дане рішення ОСОБА_3, в інтересах якого на підставі довіреності діє ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 16 листопада 2015 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири №3 в будинку №21 А по вул. Руській в м. Чернівці від 30 жовтня 2014 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2; витребувати від ОСОБА_2 скасувати, та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення його позовних вимог. У решті ж рішення суду залишити без змін.

Апелянт вважає, що оскаржуване рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами під час укладення спірного договору купівлі-продажу на власний розсуд шляхом вільного волевиявлення визначено умови договору, зміст оспорюваного правочину не суперечить закону та іншим актам цивільного законодавства, які діяли на момент його вчинення, договір спрямований на реальне настання юридичних наслідків передбачених ним, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним.

Такий висновок суду першої інстанції є правильним.

Так, судом встановлено, що 30 січня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №CVI0GA00000039 відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит на строк з 30 січня 2008 року по 30 січня 2023 року у розмірі 23 216 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом в порядку, у строки та на умовах визначених договором (а.с 14-16).

З метою забезпечення належного виконання зобовязань за вказаним вище кредитним договором 30 січня 2008 року між позивачем та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір іпотеки №CVI0GA00000039, відповідно до умов якого ОСОБА_3 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру № 3, загальною площею 55,40 кв.м., яка знаходиться в буд. 21 А по вул. Руській в м. Чернівці та належить на праві власності останньому.

Згідно ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 30 жовтня 2012 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № CVI0GA00000039 від 30 січня 2008 року, в розмірі 30653, 84 доларів США, що за курсом 7 грн. 99 коп. відповідно до службового розпорядження НБУ від 25 квітня 2012 року складає 244924 грн. 15 коп. звернуто стягнення на квартиру №3, яка розташована в м. Чернівці по вул. Руській в буд. 21 А, загальною площею 55,40 кв.м., шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк» з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приват Банк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки; виселено ОСОБА_3 з квартири №3, що знаходиться в будинку 21 А по вул. Руській в м. Чернівці із зняттям з реєстраційного обліку в органах МВС України.

Вказане рішення суду вступило в законну силу.

На підставі вказаного рішення суду 30 жовтня 2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого - остання придбала у власність квартиру №3 в будинку 21 А по вул. Руській в м. Чернівці.

Згідно вимог ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Із оспорюваного договору купівлі-продажу вбачається, що його сторонами досягнуто згоди щодо усіх істотних умов, про що свідчать їх підписи та нотаріальне посвідчення вказаного договору .

Згідно ч. 2 ст. 16, ст. 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених частинами першою-третьою, пятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вбачається зі змісту ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верхового суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно п. 2.7 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5, якщо рішенням суду або договором про задоволення вимог іпотеко держателя передбачено право іпотеко держателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, посвідчення таких договорів здійснюється за загальними правилами посвідчення договорів відчуження. Для посвідчення такого договору іпотекодержатель зобов'язаний за тридцять днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані в установленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти такий договір. Іпотекодержатель має документально підтвердити нотаріусу, що він повідомив осіб, які мають зареєстровані в установленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У матеріалах справи, на а.с. 57-58 містяться розписки від 09 та 19 березня 2013 року про те, що ОСОБА_3 погоджується на реалізацію квартири № 3 в будинку №21 А по вул. Руській в м. Чернівці та зобовязується виписатись особисто та виписати усіх прописаних за вказаною адресою осіб.

Крім цього, 17 січня 2013 року позивач був ознайомлений з повідомленням ПАТ КБ «Приватбанк» про намір укласти договір купівлі-продажу іпотечного майна (а.с. 131), а тому доводи апелянта про те, що він не був повідомлений та не давав згоди на реалізацію предмета іпотеки не відповідають обставинам справи та спростовуються вищенаведеним.

Доводи апеляційної скарги про те, що банк при відчуженні спірної квартири не врахував положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» спростовуються наступним.

Згідно п. 1 ст. 1 Закону України від 03 червня 2014 року «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України Про іпотеку, якщо таке майно виступає як забезпечення зобовязань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що воно використовується як місце постійного проживання, загальна площа якого не перевищує 140 кв.м. для квартири та 250 кв. м. для житлового будинку.

У силу вимог п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України в цивільному законодавстві мораторій визначається як відстрочення виконання зобовязання.

Отже, мораторій не звільняє від виконання зобовязання, а є відстроченням виконання певних обовязків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта. За своїм змістом Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме: визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться.

Разом з тим, рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки були винесене до моменту вступу в дію Закону України від 03 червня 2014 року «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та банком було отримано згоду позичальника, який одночасно є іпотекодавцем на реалізацію предмета іпотеки шляхом укладення договору купівлі-продажу.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якого на підставі довіреності діє ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 16 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно: