Рішення № 56266835, 01.03.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 211/4861/15-ц 22-ц/774/485/К/16

Справа № 211/4861/15-ц Головуючий в 1 інстанції

Провадження № 22-ц/774/485/К/16 суддя Бардін О.С.

Категорія № 44 (ІІІ) Доповідач Бондар Я.М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді: Бондар Я.М.,

суддів: Зубакової В.П., Митрофанової Л.В.,

за участю: секретаря - Петрненко К.І.

відповідача ОСОБА_1, позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 12 листопада 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлосервіс-КР», про вселення у житлове приміщення, визначення порядку користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про вселення у житлове приміщення, визначення порядку користування житловим приміщенням, в якому просила визнати порядок користування житловим приміщенням, виділивши їй з донькою в користування по плану дві ізольовані житлові кімнати: кімнату 5 площею 7,1 кв.м. з лоджією 1,6 кв.м. та житлову кімнату 2 площею 12,5 кв.м. з лоджією 1,8 кв.м., відповідачу виділити в користування ізольовану житлову кімнату площею 17,1 кв.м. Кухню площею 8,8 кв.м., ванну кімнату площею 2,6 кв.м., вбиральню площею 1,0 кв.м., вбудовану шафу площею 0,5 кв.м., коридор площею 8,6 кв.м. залишити в спільному користуванні. Вселити її з донькою до квартири, зобов'язавши відповідача передати ключі від вхідних дверей та зобов'язати ТОВ «Житлосервіс-КР» заключити окремо з нею та відповідачем особисті рахунки на сплату комунальних послуг.

В обґрунтування позовних вимог, ОСОБА_2 зазначила, що з 23 вересня 2005 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_1, який рішенням суду від 04.03.2011 р. між ними розірвано. Від шлюбу вони мають доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

В період шлюбу на підставі договору купівлі-продажу від 04 вересня 2009 року вони придбали 3-кімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 61,6 кв.м., житловою площею 36,7 кв.м. Згідно цього договору, право власності на 1/2 частину квартири зареєстровано за відповідачем і на 1/2 частину - за нею. В квартирі зареєстровані вона з донькою та відповідач.

Після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 вона з дитиною проживала в квартирі, однак змушена була змінити місце проживання, оскільки відповідачем створювалися нестерпні умови для проживання. По взаємній домовленості вони з відповідачем несуть порівну витрати на комунальні послуги, однак в останні 2 роки вона неодноразово намагалася потрапити до квартири, оскільки відповідач змінив замки на вхідних дверях, а в липні цього року не впустив її до квартири.

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 12 листопада 2015 рокупозов ОСОБА_2 задоволено.

Вселено ОСОБА_2 та неповнолітню ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, в квартиру АДРЕСА_1.

Визначено порядок користування жилою площею в квартирі АДРЕСА_1, виділено в користування ОСОБА_2 та неповнолітній ОСОБА_3 жилі кімнати площею 7,1 м2 з лоджією та 12,5 м2 з лоджією, виділено у користування ОСОБА_1 жилу кімнату площею 17,1 м2, залишено у загальному користуванні ванну кімнату площею 2,6 м2, вбиральню площею 1,0 м2, кухню площею 8,8 м2, коридор площею 8,6 м2, вбудовану шафу площею 0,5 м2.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, поставив питання про зміну рішення в частині визначення порядку користування спірною квартирою. Зокрема просив виділити в користування ОСОБА_2 житлову кімнату площею 12,5 кв.м, з лоджією, виділити в користування неповнолітній ОСОБА_3 житлову кімнату площею 7,1 кв.м, виділити йому у користування житлову кімнату площею 17,2 кв.м, з лоджією, в решті рішення по суті не оскаржено.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що кімната площею 7,1 кв.м має вихід на лоджію та присудив її в користування ОСОБА_2, натомість відповідач зазначив, що спірна лоджія межує з кімнатою площею 17,1 кв.м, яку виділено в користування йому. Даний факт підтверджується технічним паспортом спірної квартири. У зв'язку із чи просив змінити рішення суду в цій частині. Крім того, відповідач просив конкретніше визначити порядок користування квартирою, зокрема просив виділити неповнолітній дитині житлову кімнату площею 7,1 кв.м., оскільки він як батько дитини повинен мати можливість потрапляння до житлової кімнати займаної донькою з метою здійснення батьківських прав та обов'язків, а саме дбати про дитину, сприяти формуванню її особистості, готування її до самостійного життя.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували з 23 вересня 2005 року в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 04.03.2011 року (а.с.10,12).

Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 11).

В період перебування в зареєстрованому шлюбі сторони придбали квартиру АДРЕСА_1 що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 04 вересня 2009 року (а.с.5,6). Згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, кожному з них на праві приватної спільної часткової власності належить по 1/2 частині вказаної квартири (а.с.7).

ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що відповідач чинить їй та їх неповнолітній дитині перешкоди щодо користування належною їй частиною квартири.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (ч. 1 ст. 356 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно роз'яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України в п. 14 постанови ""Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" № 20 від 22 грудня 1995 року, квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

Права власника житлового будинку (квартири) визначені ст. 383 ЦК України та ст.150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Передбачаючи право власника житлового будинку (квартири), законодавець закріпив право членів сім'ї власника на проживання в цьому житлі.

Таким чином, з огляду на викладені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що запропонований позивачем порядок користування квартирою відповідає вимогам закону, оскільки площа кімнат, які позивач просить виділити їй та дитині, не порушує права відповідача як співвласника.

Також судом першої інстанції встановлено, що між сторонами склались складні психологічні відносини, зокрема відповідач чинить позивачу перешкоди у користуванні належною їй на праві власності частиною квартири, чим порушує законні права позивача щодо користування житлом, та дійшов вірного висновку про необхідність зобов'язання відповідача не чинити перешкоди позивачу у користуванні квартирою.

Разом з тим, колегія суддів не в повній мірі погоджується з визначеним судом першої інстанції порядком користування спірною квартирою та вважає за необхідне змінити рішення в цій частині.

Так, судом першої інстанції при визначенні порядку користування жилою площею в квартирі АДРЕСА_1, виділено в користування ОСОБА_2 та неповнолітній ОСОБА_3 жилі кімнати площею 7,1 м2 з лоджією та 12,5 м2 з лоджією, виділено у користування ОСОБА_1 жилу кімнату площею 17,1 м2, залишено у загальному користуванні ванну кімнату площею 2,6 м2, вбиральню площею 1,0 м2, кухню площею 8,8 м2, коридор площею 8,6 м2, вбудовану шафу площею 0,5 м2.

Проте, згідно плану квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, який є додатком до технічного паспорту на квартиру (а.с.8, зворот), виділена у користування позивача з неповнолітньою дитиною лоджія - І площею 1,6 кв.м, має один вхід який є можливим лише через житлову кімнату площею 17,1 кв.м, яка судом виділена у користування відповідачеві. Тобто позивач здійснюючи своє право користування зазначеною лоджією посягатиме на право відповідача користуватись виділеною йому житловою кімнатою, що є неприпустимим. Крім того, з технічного плану вбачається, що в спірній квартирі є дві лоджії та як зазначалось вище сторони по справі є співвласниками квартири в рівних її частинах, однак суд першої інстанції обидві лоджії виділив у користування позивачеві, чим на думку колегії суддів порушив засади рівності та справедливості.

Доводи апеляційної скарги щодо виділення малолітній дитині окремої житлової кімнати, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки суд апеляційної інстанції при перегляді рішення суду першої інстанції обмежений заявленими позовними вимогами та доводами апеляційної скарги, при цьому слід зазначити, що ОСОБА_2 не висувала таких позовних вимог при поданні позову до суду. Більш того, діючим законодавством не передбачено виділення особам, які не є співвласниками нерухомого майна призначеного для проживання, до того житлові права малолітньої дитини сторін по справі захищено рішенням суду при виділення матері дитини двох окремих ізольованих житлових кімнат.

В решті рішення суду не оскарженея, тому не переглядається апеляційним судом в порядку вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню в частині виділення ОСОБА_2 в користування лоджії І площею 1,6 кв.м., з ухваленням в цій частині нового рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 12 листопада 2015 рокув частині виділення ОСОБА_2 в користування лоджії І площею 1,6 кв.м. скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, виділивши лоджію І площею 1,6 кв.м. в користування ОСОБА_1.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Я.М. Бондар

Судді: В.П. Зубакової

Л.В. Митрофанової