Рішення № 56266748, 04.03.2016, Тернівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 215/6508/15-ц

2/215/441/16

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2016 року Тернівський районний суд м.Кривого Рогу

у складі: головуючого, судді - Тарасенко О.В.

при секретарі - Пасько М.В.

за участю

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в залі № 5 справу за позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Центр Фінансових рішень» про визнання кредитного договору недійсним та відшкодування моральної шкоди ,-

ВСТАНОВИВ:

07.12.2015 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Фінансова Компанія «Центр Фінансових рішень» про розірвання кредитного договору та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування вказує, що 10.06.2015р. між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» було укладено кредитний договір № 201766674 на суму 6300,0 грн., цю ж саме суму озвучила їй менеджер з кредитування та відала кредитну картку.

Станом на 27.07.2015 року грошових коштів з вищезазначеної картки нею знято не було. А оскільки в неї відпала гостра необхідність у грошових коштах, вона 27.07.2015 року вирішила повернути картку до кредитора й несподівано дізналася про те, що їй вже потрібно повернути 10160,0 грн. Як виявилося, їй було видано кредитну картку на суму 9 298,00 гри., а не на 6 300,00 грн. як їй розповідала менеджер з кредитування ОСОБА_3 в момент укладення кредитного договору.

Згідно ч. 1, 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї Глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору».

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Положенням ст. 651 ЦК України визначено підстави для зміни або розірвання договору, а саме: зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом; договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим».

Статтею 15 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає право споживача на інформацію про продукцію.

Споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги); дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції».

Статтею 18 Закону визначено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Відповідно до ч. 5 ст. 21 Закону, крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: - будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію».

Фактично під час укладення вищезазначеного кредитного договору менеджером з кредитування своїми діями її було введено в оману.

Вважає, що даний договір суперечить чинному законодавству України оскільки: «Відповідачем в порушення закону не було виконано переддоговірну роботу з Позивачем. Закон України „Про захист прав споживачів", як зазначено в його преамбулі, регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Згідно статті 1 Закону: - споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання* продукції; - споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; - продукція - будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб».

Оскільки, надання коштів за вказаним Договором, відповідає всім ознакам споживчого кредиту, а саме: - Відповідач є банком; - Позивач є споживачем, так як є фізичною особою, яка придбаває. продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; - продукція що набувається, тобто кредит, який є предметом Договору, відповідає ознакам продукції передбаченим Законом «Про захист прав споживачів», остільки правовідносини, породження яких є метою Договору, регулюються Законом «Про захист прав споживачів».

Зміст спірного договору суперечить також і ч.2 ст.11 Закону , оскільки ні перед укладанням договору, ні протягом його дії, відповідач не повідомив Позивача у письмовій формі про всі умови надання кредиту, та не надав в повному обсязі інформації про умови кредитування, як того вимагає Закон. В той час, коли Закон вимагає визначити в договорі: існуючі форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому, числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки; орієнтовна сукупна вартість кредиту й вартість послуги з оформлення кредитного договору (перелік всіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням і поверненням; наприклад, таких, як: адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення й т.д.); строк, на який кредит може бути отриманий; варіанти повернення кредиту і його умови; необхідність здійснення оцінки майна й, якщо оцінка необхідна, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків і державні субсидії, на які споживач має право, або вказівка, від кого споживач може одержати докладну інформацію; позитивні й негативні аспекти пропонованих схем кредитування.

У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону».

Відповідно до ст. 21 Закону «Про захист прав споживачів», права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; ціну продукції визначено неналежним чином; документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

Згідно Постанови НБУ № 168 від 10.05.2007 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту»:«2. Вимоги щодо надання споживачу попередньої інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту. 2.1.Банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місце знаходження банку-юридичної особи та його структурного підрозділу: б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту;строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення;необхідність здійснення оцінки майна та, якщо гака оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну варі їсть кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством.

Інформація про платежі споживача, які зазначені в пункті 2.1 цієї глави, надається з обов'язковим зазначенням бази їх розрахунку (зазначається сума, на підставі якої робиться розрахунок, зокрема сума наданого кредиту, сума непогашеного кредиту, фіксована сума тощо). У разі, якщо окремі умови кредитування діятимуть протягом не всього строку користування кредитом, банки мають обов'язково ознайомити споживача з умовами, а також зі строком, протягом якого діятимуть такі умови, та з порядком інформування споживача про їх зміну. . Банки розробляють форму (бюлетень, довідка, повідомлений, надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів».

Статтею 215 Цивільного Кодексу України передбачено: «Підставою недійсності правочину (договору) є недодержання в момент вчинення правочину сторонами або однією із сторін, зокрема, вимоги про те, що зміст правочину не може суперечити ЦКУ, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Крім цього, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі».

Частиною 12 ст. 10 Закону „ Про захист прав споживачів ", якщо після укладення договору стане очевидним, що послуги, зважаючи на їх ціну (вартість) та характеристики або інші обставини, явно не задовольнятимуть інтереси або вимоги споживача, виконавець зобов'язаний негайно повідомити про це споживача. Виконавець зобов'язаний таким же чином повідомити споживача, якщо вартість робіт (послуг) може істотно зрости, ніж можна було очікувати під час укладення договору. Цього Відповідачем зроблено не було. Відповідно до ст. 15 Закону "Про захист прав споживачів", у разі коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) спричинило придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей, - споживач має право визнати договір недійсним і вимагати відшкодування завданих йому збитків.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Метою Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», як сказано в його преамбулі, є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, а отже, і, користувачів споживчого кредиту, яким є Позивач. Згідно п. 8 ч. 1 ст. 6 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір повинен містити - порядок зміни і припинення дії договору. Так як Договір взагалі, не містять порядку зміни Договору який враховував би інтереси споживача (Позичальника), взагалі не містить умови про порядок припинення Договору, а це є суттєвими умовами (ст. 628 ЦКУ), то Договір в цілому суперечить п. 8 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Згідно ст..13 ЦК України цивільні права за договором здійснюються особою у межах, наданих актами цивільного законодавства. Кредитний договір повинен укладатися в порядку, визначеному законом, у його умови повинні відповідати як загальним вимогам, встановленими ст. ст. З, 6, 13, 192, 203, 215, 227, 533, 627 ЦК України, так і вимогам спеціального законодавства, зокрема Закону України „Про захист прав споживачів", Декрету КМ «Про валютне регулювання і валютний контроль». Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк - це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

У відповідності до ст.ст. 2, 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», банк є кредитною установою, яка має виключне право на підставі відповідної ліцензії надавати фінансові кредити. Таким чином, при наданні кредиту банк діє як професійний учасник на ринку фінансових послуг, саме банк розробляє зміст кредитного договору і пропонує його клієнтові, а тому саме на банку лежить основний обов'язок по забезпеченню дотримання законності. При визначенні змісту кредитного договору Банк не має повинен підміняти принцип свободи договору принципом вседозволеності. 2. Єдиним законним платіжним засобом в Україні є гривня».

Частиною 2 ст.651 ЦК встановлено, то договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом; істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Розмір заподіяної Позивачеві моральної шкоди визначити важко, але він має хоча б компенсувати ті емоційні страждання, які довелося перенести Позивачеві, та витрати, пов'язані з відновленням психічного стану Позивача. Розмір душевних страждань оцінюється Позивачем в 15 000 (п'ятнадцять тисяч) гривень. Ціна враховує в себе усі незручності, які довелося перенести Позивачеві зокрема: порушення звичайного способу життя, негативного впливу на стан здоров'я, а також моральних страждань у зв'язку з грубим порушенням Відповідей умов Договору.

Відповідно до ст. 10054 ЦК за кредитним договором банк зобов'язується надати кредит позичальникові в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Невиконання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених його змістом (неналежне виконання) є порушенням зобов'язання (ст.610 ЦК). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема розірвання договору (п.п. 1 л.1 ст. 611 ЦК).

Отже, у цьому випадку порушення умов договору щодо видачі кредитних коштів з боку банку є істотним і таким, що може бути підставою для розірвання договору згідно з ч.2 ст.651 ЦК.

Просить визнати недійсним кредитний договір № 201766674 від 10.06.2015р., укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень», стягнути з Відповідача на користь Позивача моральну шкоду у розмірі -15 000 грн., а також судові витрати.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причину не явки суд не повідомив, в своїх письмових запереченнях зазначив, що Кредитний договір, недійсність якого є предметом спору у даній справі, складається з двох частин: публічної пропозиції укласти кредитний договір («публічна оферта») і відповіді про її прийняття («акцепт») - відповідно до положень, закріплених ст.ст. 640 - 646 ЦК України. Так, зокрема, договори можуть укладатися шляхом обміну листами, а не тільки складанням єдиного договірного документа.

Публічна оферта втілюється у затверджених наказом керівника ТОВ «ФК «ЦФР» від 19 травня 2015 року №6 «Умовах отримання кредитів та інших послуг від ТОВ «ФК «ЦФР» (нотаріально засвідчена копія цього наказу додається). Така оферта є публічною - постільки, по скільки у ній встановлюються умови, що є однаковими для всіх (потенційних) споживачів, відповідно до ч. 2 ст. 633 ЦК України.

Акцепт втілюється у двох документах: заява про приєднання до умов отримання кредитів та інших послуг від ТОВ «ФК «ЦФР» і заява на отримання кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР».

Кредитний договір, недійсність якого є предметом спору у даній справі, укладений, зокрема, шляхом підписання гр. ОСОБА_1 заяви від 10 червня 2015 року №201766674 на отримання кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР», в якій викладені всі індивідуальні (для даного позичальника) умови кредитного договору.

Згідно з підписаною позивачем заявою від 10 червня 2015 року №201766674 на отримання кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР», сума кредиту була визначена саме у розмірі 9 298 і. 80 коп. - На відміну від твердження позивача про суму кредиту у розмірі 6 300 грн. 00 коп.

За умовами зазначеного договору, початковий процент (обчислюється від суми кредиту та справляється за його рахунок, відразу при його наданні) становить 2% від суми кредиту, що складає 126,00 грн. 00 коп.

Крім того, на підставі доручення, наданого позивачем шляхом підписання зазначеної заяви, сума у розмірі 2 872 грн. 80 коп. зі складу кредиту - була перерахована як страховий платіж за укладеним позивачем АТ «Страхова компанія «ТАС» договору страхування від 10 червня №201766674-С.

Тому сума кредиту, що залишилася після наведених вище відрахувань, була перерахована за дорученням позивача на його картковий рахунок саме в частині 6 300 грн. коп., що засвідчується умовами відповідного кредитного договору.

Крім того, порівняно із сумою кредиту, сума боргу позичальника збільшується на суму рахованих і несплачених процентів, а у випадку прострочення виконання грошових зобов'язань - на суму прострочення додатково нараховується пеня.

Кредитний договір є консенсуальним, тобто є укладеним з моменту самого лише досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов у встановленій законом (письмовій) формі і безвідносно до вчинення тих чи інших реальних дій за договором (виходячи із змісту . 1055 ЦК України).

Кредит надається у розмірі та на умовах (у порядку), встановлених самим кредитним договором (згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

За умовами укладеного кредитного договору, позивач доручив ТОВ «ФК «ЦФР» перерахувати суму кредиту на банківський картковий рахунок позивача. На підставі цього доручення, ТОВ «ФК «ЦФР» здійснило перерахування кредиту на банківський рахунок позивача, у тому розмірі і на тих умовах, що визначені кредитним договором.

Закон України «Про захист прав споживачів» надає позивачу право відкликати свою згоду на укладення кредитного договору - протягом 14 (чотирнадцяти) днів від дня його укладення. Якщо позивачем це право, як споживачем, не реалізоване, то кредитний договір є укладеним позивачем, кредит є отриманим позивачем, а на позивача покладаються безумовні грошові зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів (плати) за ним.

Згідно з підписаною позивачем заявою від 10 червня 2015 року №201766674 на отримання кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР», її підписанням позивач засвідчив (підтвердив) факт свого ознайомлення з усіма умовами кредитного договору, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України (стор. 3 зазначеної заяви).

Відповідне повідомлення здійснене саме у письмовій формі. І такий письмовий доказ зазначеного факту є достатнім. Адже закон містить вимогу повідомити споживача про певні умови. але не містить вимоги підписання споживачем саме такого документа, у якому такі умови були би повністю викладені. У цьому контексті, крім іншого, відрізняються між собою поняття «умови, про які кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача перед укладенням кредитного договору» (ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»), з однієї сторони, та поняття «істотні умови договору» (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»), з іншої сторони.

Згідно з ч. 9 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів»: під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, необхідно виходити з припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває.

Але у даній справі, по-перше, мова йде не про якісь спеціальні знання (наприклад, про візуально приховані властивості продукції), а про очевидні речі, розуміння яких не потребує якихось спеціальних знань, - про чітко викладені і скріплені підписом позивача умови кредитного договору.

По-друге, у цьому питанні слід також виходити з положення, закріпленого ч. 2 ст. 68 Конституції України, про те, що незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності (у тому числі - цивільно-правової відповідальності за порушення взятих на себе договірних зобов'язань).

По-третє, згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» позивач мав змогу протягом 14 (чотирнадцяти) днів відкликати свою згоду на укладення кредитного договору без пояснення причин, шляхом подання відповідного письмового повідомлення. Однак, позивач не скористався цим своїм правом.

Шляхом підписання заяви від 10 червня 2015 року № 201766674 на отримання кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» (акцепт) позивач приєднався до затверджених наказом керівника ТОВ «ФК «ЦФР» від 19 травня 2015 року №6 «Умов отримання кредитів та інших послуг від ТОВ «ФК «ЦФР» (оферта), які у сукупності (оферта і акцепт) становлять кредитний договір. Ця обставина, зокрема, скріплена підписом позивача на стор. 3 зазначеної заяви.

Умови про порядок зміни кредитного договору закріплені в п.п. 1.7, 1.8, 1.9, 8.6 «Умов отримання кредитів та інших послуг від ТОВ «ФК «ЦФР».

Умова про порядок припинення дії кредитного договору закріплена в п. 8.7 «Умов отримання кредитів та інших послуг від ТОВ «ФК «ЦФР».

Отже, правових підстав для визнання недійсним кредитного договору у даній справі, немає - на відміну від того, про що зазначає позивач.

Безпідставні посилання позивача і на положення нормативно-правових актів НБУ і кваліфікація ТОВ «ФК «ЦФР» як банку, так як ТОВ «ФК «ЦФР» є небанківською фінансовою (кредитною) установою, а НБУ не є органом державного нагляду (контролю) відносно ТОВ «ФК «ЦФР», і, як наслідок, відповідні нормативно - правові акти не поширюються у своїй дії на ТОВ «ФК «ЦФР»;

Таким чином, відповідний кредитний договір ні в чому не суперечить ЦК України, ані іншим актам цивільного законодавства.

Не підлягає задоволенню і вимога позивача про стягнення моральної шкоди, оскільки відсутні підстави для визнання кредитного договору недійсним, а як наслідок відсутні і підстави для стягнення моральної шкоди, а також судових витрат.

Вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає що в позові слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що 10.06.2015 р. між ТОВ «ФК «ЦФР» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, шляхом підписання ОСОБА_1 заяви від 10 червня 2015 року №201766674 на отримання кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» (а.с.12-14).

Згідно з підписаною позивачем заявою від 10 червня 2015 року №201766674 на отримання кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР», сума кредиту була визначена саме у розмірі 9 298 і. 80 коп., що позивач підтвердила своїм підписом та не заперечує у судовому засіданні.

За умовами зазначеного договору, початковий процент (обчислюється від суми кредиту та справляється за його рахунок, відразу при його наданні) становить 2% від суми кредиту, що складає 126,00 грн. 00 коп.

Крім того, 10.06.2015 року позивачем було з АТ «Страхова компанія «ТАС» було укладено договір страхування №201766674-С та на підставі доручення, наданого позивачем шляхом підписання зазначеної заяви, сума у розмірі 2 872 грн. 80 коп. зі складу кредиту - була перерахована як страховий платіж. (а.с.15-19).

Згідно ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правовою підставою визнання договору недійсним, є недодержання однією стороною чи всіма сторонами вимог, встановлених частинами 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, тобто вимог щодо волевиявлення учасника правочину, щодо настання реальних правових наслідків правочину, щодо недопустимості порушення правочином, вчинюваним батьками, інтересів малолітніх дітей. Тобто порушення вимог закону, допущені стороною (сторонами) після укладення правочину, не можуть спричиняти його недійсність, а призводять до інших правових наслідків, передбачених законом.

Таким чином, підставою для визнання правочину (угоди) недійсним слугує невідповідність вимогам закону, а підставою розірвання правочину - договору - неналежне виконання або невиконання його умов чи умов, встановлених для такого договору законом.

В даному випадку кредитний договір № 201766674 від 10.06.2015р., укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень», не містить порушень закону, а невиконання або неналежне виконання договору не може бути підставою для визнання його недійсним і в цьому разі позивач може вимагати його розірвання або застосування інших наслідків, передбачених договором та законом.

Статтею 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як на одну із підстав своїх заперечень, відповідач посилає, на те що позивач просить визнати спірний договір не дійсним, тоді як в мотивувальній частині позову посилається на положення ч.2 ст.651 ЦК України. Представник позивача, будучи ознайомленим с запереченнями відповідача, жодних клопотань про уточнення або зміну позовних вимог суду не заявив.

Позивачем не надано суду доказів про недодержання відповідачем вимог, встановлених частинами 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, а тому в частині позову про визнання договору № 201766674 від 10.06.2015р., укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» не дійсним, слід відмовити.

Крім того, як вбачається з кредитного договору №201766674 від 10.06.2015 року, позивач була ознайомлена з усіма умовами надання кредиту, а в самому договорі викладені всі індивідуальні (для даного позичальника) умови кредитного договору. Дані умови є необхідні, доступні, достовірні, тобто цілком відповідають вимогам ст. ст.15,18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином посилання позивача на ч. 9 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, є безпідставними, оскільки позивач була ознайомлена з умовами договору у повному обсязі, що підтвердила своїм підписом, а ознайомлення з ними не потребує спеціальних знань.

ТОВ «ФК «ЦФР» не є банківською фінансовою (кредитною) установою, а тому посилання позивача на нормативні акти НБУ , оскільки НБУ не є органом державного нагляду (контролю) відносно ТОВ «ФК «ЦФР», і відповідні нормативно - правові акти не поширюються у своїй дії на ТОВ «ФК «ЦФР».

Законом України «Про захист прав споживачів» позивачу надано право відкликати свою згоду на укладення кредитного договору - протягом 14 (чотирнадцяти) днів від дня його укладення. Якщо позивачем це право, як споживачем, не реалізоване, то кредитний договір є укладеним позивачем, кредит є отриманим позивачем, а на позивача покладаються безумовні грошові зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів (плати) за ним. Але позивач своїм правом відкликати згоду на укладання кредиту не скористалася і таким чином погодилась з усіма умовами кредитування.

В звязку з відмовою в частині позову про визнання недійсним кредитного договору № 201766674 від 10.06.2015р., укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень», не підлягає задоволенню і вимога про стягнення моральної шкоди.

Судові витрати по справі віднести за рахунок держави.

На підставі ст.ст.203, 215 ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів» керуючись ст.10, 27, 31, 60, 88, 209 ч.3, 212-215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Центр Фінансових рішень» про визнання кредитного договору недійсним та відшкодування моральної шкоди відмовити у повному обсязі.

Судові витрати по справі віднести за рахунок держави.

Сторони мають право оскаржити рішення подавши на протязі 10 днів з дня проголошення рішення апеляційну скаргу в Апеляційний суд Дніпропетровської області через Тернівський районний суд м. Кривого Рогу.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: