Рішення № 56263494, 03.03.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

судова палата з розгляду цивільних справ

___

Україна, 69005,м.Запоріжжя, пр.Леніна,162

Суддя 1-ї інстанції Марченко Н.В. Суддя доповідач Бондар М.С

Є.у.№ 332/4629/15

03 березня 2016 року Справа № 22ц/778/1236/16

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

Коллегія судової палаті з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючий - суддя: Бєлка В.Ю., судді: Бондар М.С., Онищенко Е.А.

секретар - Книш С.В.

при участі: прокурора - адвоката -

_________________

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за

апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м.Запоріжжя від 15.01.2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Державна реєстраційна служба Запорізького міського управління юстиції про визнання нерухомого майна спільною власністю подружжя та визнання права власності на частку майна, -

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 третя особа - Державна реєстраційна служба Запорізького міського управління юстиції про визнання нерухомого майна спільною власністю подружжя та визнання права власності на частку майна, стверджуючи на тому, що з 02 серпня 1997 року він перебував у шлюбі з ОСОБА_6, яка є власником житлового будинку АДРЕСА_1. За час шлюбу, унаслідок спільних трудових і грошових затрат проведено реконструкцію зазначеного будинку, внаслідок чого будівля істотно збільшилася у своїй вартості, тому спірний житловий будинок є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. ІНФОРМАЦІЯ_1 дружина померла. Після її смерті відкрилась спадщина на згадане нерухоме майно. Відповідачі є спадкоємцями за законом. Оскільки між ними є спір щодо обсягу прийнятого спадкового майна, прохав визнати житловий будинок спільною власністю подружжя та визнати за ним право власності на 1/2 частку будинку.

Рішенням Заводського районного суду м.Запоріжжя від 15.01.2016 року позовні вимоги відхилені, у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

В апеляційній скарзі заявник покликав скасувати судове рішення як не обґрунтоване, оскільки, на його думку, суд не правильно встановив обставини справи та неправильно застосував норми матеріального закону.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, колегія суддів судової палаті з цивільних справ апеляційного суду дійшла до висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.309 ЦПК суд апеляційної інстанції змінює рішення суду першої інстанції і ухвалює нове рішення в зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального права.

Із матеріалів справи убачається, що позивач перебував із ОСОБА_6 у шлюбі з 02.08.1997 року.

18 липня 1997 року на підставі договору дарування ОСОБА_7 набула право власності на житловий будинок АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 пішла із життя. Після її смерті відкрилась спадщина на зазначений житловий будинок. Спадкоємцями після померлої є позивач та відповідачі (спадкова справа).

Обстоюючи свою позицію позивач твердив на тому, що за час шлюбу цінність спірного майна, внаслідок спільної праці добудов, ремонту та реконструкції істотно збільшилась і відповідно до ст.62 СК України його слід визнати спільною сумісною власністю.

Відповідно до ч.1 ст.62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За ст.368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Суд наголошує, що для застосування передбачених зазначеними нормами правил, збільшення вартості майна повинно відбуватися якраз внаслідок затрат подружжя, незалежно від інших факторів (зокрема, тенденцій до загального подорожчання конкретного майна) і суттєвою ознакою повинно бути істотне збільшення вартості майна як об'єкта, його якісних характеристик.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння станом на час вирішення спору вартості об'єкта в стані, що існував до поліпшення, та його вартості після поліпшення. При цьому, сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначена на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не є тим фактором, який єдиний безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкту.

Частиною 3 ст.10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач застережував, що витрати на реконструкцію та перебудова будинку проводились як за кошти подружжя так і за його кошти, в тому числі, на придбання будівельних матеріалів, приладів.

Водночас, з його звернень до суду слідує, що угоди про створення спільної власності з відповідачем, яка відповідає закону, не існує.

Витрати - це гроші, матеріальні цінності, затрати праці, виробничі затрати витрачені на щось, зокрема на будівництво.

Як підсумок, зацікавлена особа у отриманні описаних коштів має надати беззаперечні докази, по перше, що реконструкція будинку здійснювалось за спільні (чи особисті кошти), по-друге - такі витрати були не безоплатними й по-третє - про загальну вартість робіт їх обсяг та розмір витрат.

На обґрунтування обставин будівництва, розміру коштів вкладених у перебудову житлового будинку, заявник спирався на товарні чеки, накладні на придбання бетону, азбесту, цементу, скла, шиферу, сантехнічних матеріалів, газового обладнання, фурнітури, металопрофілю, планок, шурупів та інших речей за період липня 2003 року-жовтень 2011 року та пояснення свідків ( а.с.30-46)

Перш за все, суд наголошує, що до експлуатації, перебудови прийняті у грудні 2004 року й, окрім того, тільки частка названих документів виписані на ім'я позивача (а.с.30.31,33,35.36,40,41).

Решта накладних, як-то, товарні накладні, чеки та квитанції, видані на приватну особу без її визначення (а.с.32,38,39,40,41, 42,43,44,45,46).

Згадані документи засвідчують лише факт оплати матеріальних ресурсів, але не визначають кількість їх на адресу виконаних робіт.

Окрім того, вони не демонструють й те, що ці матеріали були передані відповідачу для будівництва та використані для забудови, оскільки відсутні будь-які акти прийняття зазначених матеріалів та про прийом виконаних робіт їх обсяг.

До того ж, вони й не відтворюють даних про місце передачі їх власнику, необхідну кількість та рамки використаних матеріалів.

Отже, доказова база у цій частині, підтверджує тільки-но придбання матеріалів визначеною кількістю за цінами на відповідні дати закупівлі, але ж, знову-таки, не показує місце їх використання

Суд відзначає, що відсутні й дані про розмір вартості ремонтно-будівельних робіт з огляду на обсяг і склад робіт.

Показання свідків допитаних на стороні позивача підтверджують лише участь заявника у проведенні ремонту під час проживання у спірному житловому будинку, а не джерела коштів для його проведення.

Знову ж, раніше суд установив, що між власником та позивачем не існувало жодних домовленостей щодо створення сумісної власності.

Експертним дослідженням було встановлено, що будинок є окремою єдиною спорудою й його вірогідна вартість, на жовтень 2015 року, становить 200 000 грн. (а.с.17).

Як слідує із наведеного, ціну спірного майна та розмір витрат за спірними правовідносинами позивач вирахував із загальної вартості будівлі та споруд без обсягу виконаних робіт, вартості праці і матеріалів витрачених на його реконструкцію без доведеності співвідношення масштабу витрат, які він мав особисто.

Натомість, суд констатує про відсутність даних: про використання машин (товарно-транспортні накладні тощо), про улаштування інженерних мереж при будівництві, про обсяг будівельно-монтажних робіт при благоустрої (ресурсів), про санітарно-технічні прилади, про сукупність та вартість ремонтно-будівельних робіт.

Оцінюючи аргументи заявника, суд апеляційної інстанції передусім, акцентує, що позивач достеменно не довів, які саме будівельні матеріали надбані ним фактично були використані під час будівництва будинку належного відповідачу, а експертним дослідженням не підтверджена деталізація й кількість будівельних матеріалів понесених позивачем на які він посилався у позові та документах справи.

Згідно з вимогами ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Як підсумок, наявні в матеріалах справи докази, не доводять виникнення у позивача права власності про яке він заявив у своїх вимогах.

Згідно із ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах н кого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч.2 ст.72 СК України, до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності ч.1 ст.261 ЦК).

Як підсумок, при вирішенні питання перебігу строків позовної давності, слід виходити не з часу, коли сторони припинили шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, бо саме по собі припинення шлюбу не є свідченням порушення права власності когось із подружжя.

Суд наголошує, що неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

Позивач з моменту придбання будинку і до цього часу зареєстрований та постійно проживає у спірному будинку, користується ним. До часу звернення до суду не існувало розбіжності щодо прав на спірне майно (а.с.6).

З огляду на викладене, у суду першої інстанції не було підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Зазначені вище обставини та норми законодавства суд першої інстанції залишив поза увагою.

З огляду на викладене, оскаржуване рішення підлягає зміні в частині правового обґрунтування мотивів відмови у задоволені позову.

Керуючись ст.307,309,313,314316,317 ЦПК України, судова колегія, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м.Запоріжжя від 15.01.2016 року у цій справі змінити в частині правового обґрунтування мотивів відмови у задоволені позову.

Рішення судової колегії може бути оскаржене безпосередньо до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий: Судді: