Ухвала суду № 56263491, 01.03.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №326/1656/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Лещенко А.М.

Провадження №22-ц/778/921/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючий Кримська О.М.,

Судді Спас О.В.

ОСОБА_2

При секретарі Мельник З.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Приморського районного суду Запорізької області від 09 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа відділ державної виконавчої служби Приморського районного управління юстиції, про стягнення пені за прострочення сплати аліментів та відшкодування майнової шкоди,

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із вказаним позовом, який в подальшому уточнила, та в обґрунтування якого зазначала, що 21.08.1993 року між нею та ОСОБА_3 був укладений шлюб, який вони зареєстрували у Приморському відділі РАЦС Запорізької області, актовий запис №77.

В період шлюбу у подружжя народилися діти: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Рішенням Приморського районного суду Запорізької області від 10 березня 2011 року шлюб між сторонами розірвано. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання неповнолітніх дітей в розмірі 50% всіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 25 лютого 2011 року і до повноліття дітей.

18 березня 2011 року Приморським районним судом Запорізької області видано виконавчий лист № 2-124, на підставі якого 13 квітня 2011 р. відділом державної виконавчої служби Приморського районного управління юстиції Запорізької області (далі ВДВС Приморського РУЮ) відкрито виконавче провадження № 25849369.

Відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобовязання по сплаті аліментів, внаслідок чого, відповідно до довідки ВДВС Приморського РУЮ, станом на 30.04.2015 року, виникла заборгованість за період часу з 01.03.2011 року по 30.04.2015 року, у розмірі 38809,19 грн..

25.08.2015 року відповідачем була погашена вся заборгованість зі сплати аліментів.

Посилаючись на те, що відповідач своїми діями порушив її права на отримання та розпорядження грошовими коштами, просила суд стягнути з ОСОБА_3 на її користь суму пені, яка утворилась в результаті ухилення від сплати заборгованості по аліментах в розмірі 354866,82 грн., три відсотки річних від простроченої суми боргу за весь час прострочення,що складає 2915,60 грн., інфляційні втрати за несвоєчасну сплату аліментів в сумі 26279,49 грн., а також судові витрати.

Рішенням Приморського районного суду Запорізької області від 09 грудня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 пеню за прострочення сплати аліментів за період з 01 березня 2011 року по 30 квітня 2015 року включно в розмірі 12032 грн. 43 коп., та судові витрати судовий збір в розмірі 487 грн. 20 коп..

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне зясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить змінити рішення суду та зменшити розмір суми пені за прострочення сплати аліментів з 12032 грн. 43 коп. до 2000 грн..

Особи, що беруть участь у справі, повідомлені про місце та час розгляду справи у відповідності до вимог ст.ст. 74, 76 ЦПК України, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (судової повістки) (а.с.196-197, 207-208).

Від ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_8 надійшли заперечення, в яких він зазначає, що судом вірно розрахована заборгованість зі сплати аліментів, підстав для зменшення розміру пені немає, так як відповідач має змогу її сплатити, що підтверджується матеріалами справи. Просить суд апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, рішення Приморського районного суду Запорізької області залишити в силі (а.с.203-204).

Від ВДВС Приморського РУЮ надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника ВДВС Приморського РУЮ (а.с.198).

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що сторони являються батьками ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3 ( а.с.11; 17;20).

У грудні 2014 року ОСОБА_5 помер ( а.с.13).

Рішенням Приморського районного суду Запорізької області від 10 березня 2011 року шлюб між сторонами розірвано. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_6, в розмірі 50% всіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 25 лютого 2011 року і до повноліття дітей (а.с.43).

Вироком Приморського районного суду Запорізької області від 02 листопада 2012 року ОСОБА_3 визнано винним за ст. 164 ч. 1 КК України (злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів) та призначено покарання у вигляді 100 годин громадських робіт (а.с.44-45).

Згідно із розрахунком заборгованості по сплаті аліментів, здійсненим на підставі виконавчого листа №2-124 від 18.03.2011 року державним виконавцем ВДВС Приморського РУЮ Запорізької області, станом на 30.04.2015 року заборгованість ОСОБА_3 зі сплати аліментів становила 39584,57 грн. (а.с.134-135).

Визначена державним виконавцем сума заборгованості відповідачем в порядку, передбаченому ст.197 СК України, не оспорювалася.

Відповідно до розпорядження №25849369/2 від 01.09.2015 року та платіжного доручення №1978 від 02.09.2015 року ОСОБА_3 25.08.2015 року здійснено погашення заборгованості в сумі 41000 грн. (а.с.108).

Згідно з ч. 1 ст. 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобовязана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Виходячи з правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року в справі № 6-94цс15, з урахуванням правової природи пені, яка є дієвим стимулом належного виконання обовязку, та у звязку з тим, що аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісячно, за змістом статті 196 СК України пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів.

При цьому сума заборгованості за аліментами за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувались.

Тобто неустойка (пеня) за один місяць рахується так: заборгованість за аліментами за місяць помножена на 1% пені і помножена на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість. Загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен із прострочених платежів (за кожен місяць).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач був добре обізнаний про свій обовязок зі сплати аліментів, що не оспорювалося ним в суді, проте судове рішення виконував неналежним чином.

Згідно здійснено судом першої інстанції розрахунку, розмір пені за період з 01.03.2011 року по 30.04.2015 року становить 12032 грн. 43 коп.

Задовольняючи частково позовної вимоги, суд першої інстанції вірно визначив період, за який має бути нарахована пеня, та обчислив розмір пені відповідно до ст.. 196 СК України та Правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року в справі № 6-94цс15.

За розясненнями п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» від 24.10.2008 року «якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується».

Оскільки судове рішення оскаржується відповідачем в частині розміру нарахованої пені, тому рішення суду першої інстанції в іншій частині не переглядається.

Позивачка судове рішення не оскаржила в апеляційному порядку.

Твердження апеляційної скарги провідсутність вини ОСОБА_3 у невиконанні судового рішення через відсутність відповідних грошових коштів та постійного джерела доходу не ґрунтуються на законі.

На підтвердження названих обставин, ОСОБА_3 надав Відомості з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів, відповідно до яких сума виплаченого доходу ОСОБА_3 складає: 1 квартал 2011 року 2564,73 грн., 2 квартал 2011 року 1881,48 грн., 3 квартал 2011 року 2468,46 грн., 4 квартал 2011 року 2079,48 грн., 1 квартал 2012 року 1903,80 грн., 2 квартал 2012 року 424,63 грн., 3 квартал 2012 року 2973,89 грн., 1 квартал 2014 року 31,38 грн., 2 квартал 2014 року 64,13 грн. (а.с.169).

Проте, як розяснено у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у звязку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення аліментів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б згідно вищеназваних вимог закону свідчили про відсутність його вини у несплаті аліментів на утримання дітей.

Частиною 2 статті 196 СК України передбачено зменшення розміру неустойки в залежності від матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Доводи апеляційної скарги про те, що діти проживали разом з відповідачем ОСОБА_3 з березня по вересень 2011 року, та з січня по липень 2012 року, а син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_7, взагалі весь час проживав із ним, що підтверджував довідкою квартального комітету №3 м. Приморськ та довідкою №273 від 17.04.2015 року (а.с.117, 148), являються безпідставними.

Вимоги про зменшення розміру аліментів в порядку ст.192 СК у звязку із зміною матеріального або сімейного стану, погіршення здоровя платником аліментів не заявлялися.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_3 є хворим на хронічний гастрит та міокардіофіброз з серцевою недостатністю 2 ступеня, що підтверджував відповідними медичними документами: картою ехокардіографічного обстеження від 02.09.2015 року, ФЕГДС №18 від 06.01.2011 року, ФЕГДС №240 від 03.12.2015 року, виписним епікризом із історії хвороби №11, виписками з медичної карти амбулаторного хворого №87 (а.с.143-147) не може бути підставою для зменшення розміру пені, виходячи із наданих відповідачем доказів.

Як пояснив ОСОБА_3 в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, захворювання серця у нього з 1986 року, тобто існувало на час ухвалення рішення суду про стягнення аліментів на утримання дітей, буд-яких доказів щодо необхідності проходження певного курсу лікування, призначеного медичною установою або періодичного проходження лікування з придбанням медпрепаратів, визначених лікарем, відповідачем не надано.

Сама по собі наявність хвороби відповідача не звільняє його від обовязку утримувати своїх неповнолітніх дітей і не звільняє від відповідальності за неналежне виконання свого обовязку.

Допустимих доказів про те, що відповідач за станом здоровя не міг працювати або є непрацездатним, матеріали справи не містять.

Інші аліментні зобовязання у відповідача відсутні.

Будь - яких інших належних та допустимих доказів для спростування висновків суду першої інстанції, передбачених статтями 57,58,59 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, відповідно до ч. 3 ст.309 ЦПК України, апелянтом не представлено.

Виходячи з вимог змагальності сторін, обовязків доказування і подання доказів, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, підстав для його зміни не вбачається.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314, 317 ЦПК України, судова колегія

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Приморського районного суду Запорізької області від 09 грудня 2015 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: