Рішення № 56258819, 02.03.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 370/583/15-ц Головуючий у І інстанції Косенко А. В.Провадження № 22-ц/780/1203/16 Доповідач у 2 інстанції Приходько К. П.Категорія 46 02.03.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

02 березня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Приходька К.П.,

суддів: Касьяненко Л.І., Таргоній Д.О.,

при секретарі: Дрозд Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Макарівського районного суду Київської області від 21 грудня 2015 року у справі за позовом прокурора Макарівського району Київської області в інтересах держави в особі Копилівської сільської ради Макарівського району Київської області до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Управління Держземагенства в Макарівському районі про визнання недійсним державних актів на землю,-

встановила :

прокурор Макарівського району Київської області звернувся до Макарівського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним державних актів на землю, мотивуючи свої вимоги тим, що на підставі рішення Копилівської сільської ради від 09 січня 2006 року за №218-25-4 ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на землю серії НОМЕР_1 від 14.02.2007 року щодо земельної ділянки площею 0,066га., для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером НОМЕР_2.

Розпорядження землями територіальних громад віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.

Рішенням Копилівської сільської ради від 09 січня 2006 року за №218-25-4 питання про затвердження технічної документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки ОСОБА_2 не вирішувалося.

Відповідно до інформації Копилівської сільської ради від 13 жовтня 2014 року за №158 протягом 2005-2009 року ОСОБА_2 до сільської ради із заявами щодо відведення земельних ділянок у власність не зверталася.

Водночас, 02 жовтня 2007 року на підставі договору купівлі-продажу землі за №4712 ОСОБА_2 відчужила право власності ОСОБА_3, яка 13 квітня 2011 року отримала державний акт серії НОМЕР_3.

Прокурор вважає, що договір купівлі-продажу землі від 02 жовтня 2007 року за №4712 є нікчемним.

Просив суд, визнати недійсним державний акт на право власності на землю, виданий ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 від 14 вересня 2007 року щодо земельної ділянки площею 0,066 га. для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером НОМЕР_2 ринковою вартістю 17094 грн.

Визнати недійсним державний акт на право власності на землю, виданий ОСОБА_3 серії НОМЕР_3 від 13 квітня 2011 року щодо земельної ділянки площею 0,066 га. для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером НОМЕР_2 ринковою вартістю 17094грн.

Витребувати з володіння ОСОБА_3 на користь територіальної громади в особі Копилівської сільської ради Макарівського району земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 ринковою вартістю 17094грн. площею 0,066га., що знаходиться на території Копилівської сільської ради.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 21 грудня 2015 року, у задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, перший заступник прокурора Київської області подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, ухваленого з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Макарівського районного суду Київської області від 21 грудня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що вироком Макарівського районного суду Київської області від 03 червня 2015 року у справі №370/367/15-к, який набрав законної сили, колишнього Копилівського сільського голову ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.366, ч.2 ст.364 КК України. Питання про затвердження технічної документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки ОСОБА_2 сесією Копилівської сільської ради 09 січня 2006 року не вирішувалося та рішення за №218-25-4 не приймалось.

Таким чином, ОСОБА_4 одноособово видав та засвідчив своїм підписом та відтиском гербової печатки Копилівської сільської ради завідомо неправдивий документ - витяг з рішення сесії Копилівської сільської ради від 09 січня 2006 року за №218-25-4 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадянам для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд і ведення особистого селянського господарства, в тому числі ОСОБА_2

Саме завдяки неправомірним діям колишнього сільського голови ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 14 лютого 2007 року загальною площею 0,066 га. для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером НОМЕР_2 на підставі неіснуючого в дійсності рішення Копилівської сільської ради.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції про безпідставність заявленого позову оскільки прокурором не доведено протиправності набуття відповідачами земельної ділянки, у зв'язку з чим відсутні підстави для її витребування на користь держави. Крім того судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позову також і за пропуском позивачем строків позовної давності.

Проте з такими висновками суду першої інстанції не можливо погодитися виходячи із наступного.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року за №14 «Про судове рішення у цивільній справі» ч.3 п.11 встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що вироком Макарівського районного суду від 03.06.2015р. у справі №370/367/15-к, який набрав законної сили, колишнього Копилівського сільського голову ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.366, ч.2 ст.364 КК України. Як встановлено, питання про затвердження технічної документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки ОСОБА_2 сесією Копилівської сільської ради 09.01.2006 р., не вирішувалося та рішення за №218-25-4 не приймалось.

Таким чином, ОСОБА_4 одноособово, в порушення вимог ст.ст.12, 118 Земельного кодексу України, п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування», видав та засвідчив своїм підписом та відтиском гербової печатки Копилівської сільської ради завідомо неправдивий документ - витяг з рішення сесії Копилівської сільської ради від 09.01.2006р. за №218-25-4 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадянам для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд і ведення особистого селянського господарства, в тому числі ОСОБА_2

Саме завдяки вищевказаним неправомірним діям колишнього сільського голови відповідач ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 14.02.2007р. загальною площею 0,066га., для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером НОМЕР_2 на підставі неіснуючого в дійсності рішення Копилівської сільської ради.

Відповідно до ч. 4 ст.61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно - правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином факт відсутності ухваленого Копилівською сільською радою рішення №218-25-4 від 09.01.06, як підстави передачі у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, не підлягає доказуванню в силу вищевказаної норми цивільного процесуального законодавства та є преюдиційним фактом.

Крім того, в порушення ч.7-9 ст.118 ЗК України (в редакції закону станом на момент виникнення спірних правовідносин від 01.01.2006 року) під час відведення земельної ділянки у власність відповідачу ОСОБА_2, розроблялася технічна документація, яка природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини - не погоджувалася.

Відповідно до інформації Копилівської сільської ради від 13.10.2014 року за №158 протягом 2005-2009 року Відповідач до сільської ради із заявами щодо відведення земельних ділянок у власність не зверталася.

Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади. їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст.387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Водночас встановлено, що 02.10.2007 року на підставі договору купівлі - продажу землі за №4712 відповідачка ОСОБА_2, відчужила право власності відповідачці ОСОБА_3, яка 13.04.2011 року отримала державний акт серії НОМЕР_3.

Відповідно до ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Водночас, виникнення права власності на майно, яке не є новоствореним. передбачає припинення права власності попереднього власника, однією з підстав якого відповідно до ст.346 Цивільного кодексу України є відчуження власником свого майна.

Відповідно до ст.228 Цивільного кодексу України правочин. спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Вважається таким, що порушує публічний порядок, та є нікчемним.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.18 постанови від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», такими є правочини. що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Зважаючи на викладене, договір купівлі-продажу землі від 02.10.2007 року за №4712 є нікчемним.

Відповідно до ст.392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Згідно ст.ст.387,388 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

В даному випадку, спірні землі вибули з власності держави безвідплатно - в порядку безкоштовної приватизації, а тому наявні підстави для їх витребування з незаконного володіння останнього власника на користь держави відповідно до наведених вище статей ЦК України.

Враховуючи вище наведене колегія суддів вважає, що порушення Копилівською сільською радою вимог земельного законодавства при передачі у власність відповідачам фізичним особам земельних ділянок із земель державної власності знайшли своє підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Проте судовою колегією із матеріалів справи встановлено, що 21 грудня 2015 року відповідачкою ОСОБА_3, подана заява про застосування строків позовної давності (а.с.169).

Відповідно до вимог ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові - ч.4 ст.267 ЦК України. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Загальний строк позовної давності відповідно до ст.257 ЦК України становить 3 роки. Відповідач подав суду заяву про застосування судом позовної давності при вирішенні судом спору по суті. Відповідно до вимог ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно вимог ч.1 ст.8 ЦПК України суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ратифікована Україною Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N2,4,7 та 11 до Конвенції» N475/97-ВР від 17 липня 1997 року і набрала чинності для України 11 вересня 1997 року.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Терміни позовної давності, що є звичайним явищем в національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконують кілька завдань, у тому числі забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (судове рішення від 20 вересня 2011р. у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Російської Федерації, п.570, та судове рішення від 22 жовтня 1996 р. у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства, п.51).

Таким чином, вищезазначене дає підстави для висновку про те, що здійснення і захист цивільних прав тісно пов'язані з фактором часу. Цивільні правовідносини не існують абстрактно, а виникають, змінюються та припиняються у часі. Обмеження строку для розгляду спору стимулює учасників процесу до надання доказів, підвищує їх достовірність і тим сприяє встановленню судами істини, а відтак - ефективному поновленню порушеного права. Крім того, встановлення строку позовної давності сприяє стабілізації цивільних правовідносин, усуненню невизначеності у відносинах між їх учасниками.

Згідно із ч.2 ст.45 ЦПК України прокурор здійснює у суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу.

За змістом ч.1 ст.46 ЦПК України органи, які відповідно до ст.45 цього Кодексу, звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють.

Отже, норми, установлені ч.1 ст.261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів; перебіг позовної давності в такому разі починається від дня, коли прокурор довідався або міг довідатися про порушення інтересів держави.

Враховуючи викладене колегія суддів не погоджується з доводами позивача про те, що про порушення земельного законодавства органам прокуратури стало відомо за результатами розгляду кримінальної справи відносно колишнього Копилівського сільського голову ОСОБА_4

Відповідно до вказаних норм Цивільного Кодексу України право прокурора на пред'явлення позову виникло у 2006 році, коли йому стало відомо про відчуження земельної ділянки. Строк позовної давності за цими вимогами сплив у 2009 році.

Прокурором не заявлено клопотання про поновлення строків та не надано суду доказів поважності пропуску позовної давності.

Відповідно до Постанови від 01 липня 2015 року за №6-178цс15 Верховного Суду України за змістом статей 256,261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» та частиною другою статті 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 46 ЦПК України.

Згідно із частиною першою статті 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Враховуючи вище наведене судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення про відому у задоволенні позову за спливом строку позовної давності.

Керуючись: ст.ст.303,307,309,313-315,317,319 ЦПК України колегія суддів, -

вирішила :

апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити частково. Рішення Макарівського районного суду Київської області від 21 грудня 2015 року скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову прокурора Макарівського району Київської області в інтересах держави в особі Копилівської сільської ради Макарівського району Київської області до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Управління Держземагенства в Макарівському районі про визнання недійсним державних актів на землю, відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді