Постанова № 56256138, 01.03.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" березня 2016 р. Справа № 922/2784/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В., суддя Білецька А.М.

при секретарі - Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, з довіреністю №01-42юр/3208 від 30.04.2015 року.

відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю №297 від 05.01.2016 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерної компанії "Харківобленерго" (вх. №294 Х/3-12) на рішення господарського суду Харківської області від 12 січня 2016 року по справі № 922/2784/15

за позовом Акціонерної компанії "Харківобленерго" , м. Харків

до Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території", м. Харків

про стягнення 700785,93 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.01.2016 року по справі №922/2784/15 (суддя Аюпова Р.М.) у задоволенні позову відмовлено частково. Стягнути з Харківського обласного комунального підприємства Дирекція розвитку інфраструктури території на користь Акціонерної компанії Харківобленерго пеню у розмірі 720,70 грн., 3 % річних у розмірі 309,77 грн., а також судовий збір у розмірі 18896,17 грн. В частині стягнення вартості електричної енергії в розмірі 942074,98 грн. провадження у справі припинено. В частині стягнення перевищення договірних величин електричної потужності в розмірі 736,58 грн. провадження у справі припинено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Акціонерна компанія "Харківобленерго" звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 12.01.2016 року по справі №922/2784/15 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для його скасування.

Харківське обласне комунальне підприємство "Дирекція розвитку інфраструктури території" у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що скаржником у апеляційній скарзі не спростовано обставини, які встановлено судом першої інстанції, не доведено порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права. Просить рішення господарського суду Харківської області від 12.01.2016 року по справі №922/2784/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу, розглянувши доводи апеляційної скарги, письмові докази, долучені до матеріалів справи, встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи та підтверджено в ході апеляційного розгляду справи, 05.12.2008 року між Акціонерною компанією "Харківобленерго" (постачальник, позивач у справі) та Харківським обласним комунальним підприємством "Дирекція розвитку інфраструктури території" (споживач, відповідач у справі) був укладений договір про постачання електричної енергії №14079, за умовами якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача дозволеною потужністю, зазначеною у додатку № 3.1 "Перелік місць встановлення розрахункових приладів обліку тарифів, що застосовуються при проведенні розрахунків за спожиту електричну енергію до цього договору, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії цілком, здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невідємними частинами.

Відповідно до пункту 2.2.3 договору, відповідач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість електричної енергії та інші нарахування, згідно з умовами додатка 2 "Порядок розрахунків".

Так, пунктом 5 додатку № 2 до договору встановлено, що остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку (або розрахунковим шляхом). За результатами розрахункового періоду споживачем та постачальником електричної енергії визначається фактичний обсяг поставленої споживачу електричної енергії та оформлюється додаток №20 "ОСОБА_2 про використану електричну енергію", який споживач отримує разом із рахунками та повинен повернути підписаним та скріпленим печаткою в термін до 5 днів.

Для проведення остаточного розрахунку споживач протягом 3 робочих днів з дня закінчення розрахункового періоду повинен отримати в розрахунковому відділенні відповідного РВЕ або у відділі розрахунків з юридичними особами СО "Харківенергозбут" рахунок на оплату електричної енергії. Цей рахунок має бути оплачений споживачем протягом 5 операційних днів з дня його отримання.

В разі неявки споживача для отримання рахунку постачальник направляє рахунок споживачу рекомендованим листом. У такому разі рахунок вважається отриманим споживачем з дня його відправлення.

Розрахунковий період встановлено споживачу з 01 числа місяця до такого ж числа наступного місяця.

Обґрунтовуючи позовні вимоги у даній справі, позивач зазначає, що платежі відповідач здійснював з простроченням строків передбачених умовами договору, в зв'язку з чим заявлено вимоги про стягнення заборгованості за період з жовтня 2014 року по квітень 2015 року у розмірі 1150750,47 грн., з яких: 942074,98 грн. - вартість електричної енергії, 736,58 грн. - перевищення договірних величин електричної потужності, 95660,47 грн. - пеня, 5937,62 грн. - 3% річних, 106345,82 грн. - індекс інфляції (з урахуванням прийнятих ухвалою суду від 22.06.2015р. уточнень до позовних вимог, відповідно до яких позивачем було збільшено розмір позовних вимог).

В матеріалах справи наявний підписаний між Головним управлінням Державної казначейської служби України в Харківській області, Департаментом фінансів Харківської облдержадміністрації, Департаментом житло-комунального господарства та розвитку інфраструктури Харківської облдержадміністрації, Харківським обласним комунальним підприємством "Дирекція розвитку інфраструктури території", АК Харківоблнерго, Державне підприємство Енергоринок та ПАТ "Центренерго" договір № 375Е/57 від 04.08.2015 року про організацію взаєморозрахунків (відповідно до пункту 16 статті14 Закону України "Про державний бюджет України на 2015 рік"), предметом якого є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до Порядку та умов надання у 2015 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла в зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/погоджувалися органами державної влади та органами місцевого самоврядування, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 року № 375.

На виконання договору № 375Е/57 від 04.08.2015 року відповідач перерахував на рахунок позивача суму у розмірі 944953,00 грн., що підтверджується платіжним дорученнями №3 від 20.08.2015 року. У призначені платежу вказано: «за електричну енергію за 2014-2015 роки згідно договору 14079 від 05.12.2008 року».

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач визнавав прострочення сплати за договором та наводив у власному контррозрахунку суми, які ним визнаються, а саме: пеня в розмірі 1441,40 грн., 3% річних в розмірі 309,77 грн. та можливий розмір інфляційних витрат 2470,31 грн. (а.с 4-5, том 2). Крім того, просив суду зменшити розмір пені до 90 %.

Колегія суддів, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (енергію) споживачеві (абоненту), який зобовязаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання , що ним використовується.

Відповідно до статті 14 Цивільного Кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до пункту 2.3.3 договору споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість спожитої електричної енергії та інші нарахування.

Так, згідно з пункту 5 додатку №2 остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі рахунку, який виставляється постачальником електричної енергії на основі даних про фактичне споживання електричної енергії. Споживач повинен отримати рахунок на оплату електричної енергії. Цей рахунок має бути оплачений протягом 5 операційних днів з дня його отримання.

В силу частини 1 статті 193 Господарського Кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного Кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Колегія суддів зазначає, що виконання договірного зобов'язання №14079 від 05.12.2008 року відповідачем невід'ємно пов'язано із виконанням спеціальних нормативно-правових актів, а саме: Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам та надання пільг, субсидій та компенсацій, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року № 20 та Порядку проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України, НАК "Нафтогаз України", Державного казначейства України від 03.02.2009 року № 55/57/43.

Пунктом 1.2 Наказу № 55/57/43 від 03.02.2009 року визначено, що перерахування субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло -, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот; на надання пільг з послуг зв'язку, інших передбачених законодавством пільг проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню або договорів, що визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг) та спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію.

В 2015 році відповідно до пункту 16 статті 14 Закону України «Про державний бюджет України на 2015 рік» (зі змінами) передбачена компенсація витрат з різниці в тарифах на теплову енергію.

Згідно Закону України «Про державний бюджет України на 2015 рік» порядок перерахування субвенцій встановлюється постановою Кабінету Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 року № 375 затверджено порядок та умови надання у 2015 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, опалення та постачання гарячої води, послуги з централізованого водопостачання, водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, яка виникла у звязку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання, водовідведення, опалення та постачання гарячої води тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування.

Перерахування субвенції здійснюється на суму заборгованості, що утворилася на початок місяця, в якому проводяться розрахунки, і не погашена на дату укладення договору про організацію взаєморозрахунків. Підставою для проведення розрахунків з погашення заборгованості є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається підприємствами, що виробляли, транспортували та постачали теплову енергію, послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, послуги з централізованого водопостачання і водовідведення населенню та/або іншим підприємствам централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості (пункт 2,3 Порядку).

З метою організації проведення взаєморозрахунків за субвенцією з державного бюджету (погашення заборгованості з різниці в тарифах), між сторонами по справі було підписано договір №375Е/57 від 04.08.2015 року про організацію взаєморозрахунків.

Статтею 653 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що договором про організацію взаєморозрахунків сторони за своєю згодою змінили строки виконання боржником (відповідачем) грошових зобов'язань перед кредитором (позивачем), які виникли на підставі договору про постачання електричної енергії №14079 від 05.12.2008 року.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного суду України від 01.07.2015 року.

Посилання скаржника на те, що зміни до самого договору не вносились, а відтак договірні зобов'язання відповідача не змінились, не заслуговують на увагу враховуючи, що договором про організацію взаєморозрахунків сторони погодили відповідну зміну у порядку оплати.

Так, за змістом підпункту 2 пункту 12 договору №375Е/57 від 04.08.2015 року про організацію взаєморозрахунків сторони зобов'язалися не вчиняти до проведення розрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору; перерахувати кошти наступній стороні не пізніше наступного дня після нарахування коштів на їх рахунок (підпунктом 3 пункту 12 договору).

Договір про організацію проведення взаєморозрахунків набув чинності і державою профінансовано погашення заборгованості. Розрахунки за поставлену електричну енергію відбулись у порядку та в строки, передбачені у договорі про організацію взаєморозрахунків.

Відповідно до довідки від 03.08.2015 року були погашені нарахування за електричну енергію по договору №14079 від 05.12.2008 року в період з листопада по червень 2015 року.

Сторони засвідчують, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодної претензії стосовного предмета спору (пункт 17 договору).

При цьому, колегія суддів наголошує на тому, що договір про організацію проведення взаєморозрахунків не передбачав можливості існування між сторонами інших грошових зобов'язань та підстав для інших грошових вимог.

Як свідчать матеріали справи, розмір сум отриманих по договору про організацію взаєморозрахунків в повному обємі не погасили заборгованість відповідача по договору на постачання електричної енергії №62-848 від 12.04.2005 року. Залишок боргу відповідач погасив власними грошовими коштами (а. с. 6-8,13-14,16, том 2).

Відповідно до пункту 7 Порядку постачання електроенергії споживачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.2005 року № 473 "Про невідкладні заходи щодо стабілізації фінансового становища підприємств електроенергетичної галузі", місцеві енергопостачальні організації до початку наступного року в обумовлені договорами про постачання електричної енергії терміни узгоджують з усіма споживачами, крім населення, обсяги очікуваного споживання електричної енергії на наступний рік за місяцями (кварталами).

Очікувані обсяги споживання електричної енергії оформлюються додатком до договору як договірні величини.

Згідно обсягів постачання електричної енергії, що є додатком № 1 до договору, відповідачу було встановлено договірну величину електричної енергії в обсязі 73,2 кВт ранок та 72.6 у вечері (а.с 26, том 1).

Фактично в жовтні 2014 року відповідачем спожито електроенергії в обсязі 100,4 кВт/год. Даний обсяг спожитої відповідачем у жовтні 2014 року підтверджується актом №10/0685 з контролю електричної потужності, який був складений у присутності уповноваженої особи споживача - заст. ген. директора ОСОБА_3

Позивачем проведено нарахування за перевищення договірних величин споживання електричної потужності за жовтень 2014 року в розмірі 736,58 грн., про що споживачу направлено акт від 10.11.2014 року №11789 про споживання електричної потужності понад граничну (договірну) величину.

Після порушення провадження у даній справі, відповідач сплатив плату за перевищення договірних величин споживання електричної потужності згідно акту від 27.10.2014 року №10/0685, про що свідчить наявне в матеріалах справи копія платіжного доручення (а. с 17, том 2).

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений законом чи договором строк, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Зобовязання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (частина 1 статті 598 Цивільного Кодексу України).

Отже, при настанні певних обставин, зумовлених змістом зобовязань, діями їх учасників тощо, у конкретний певний момент часу дія зобовязання припиняється.

Так, за умовами статті 599 Цивільного Кодексу України та частини 1, 3 статті 202 Господарського кодексу України господарське зобовязання припиняється, між іншим, виконанням, проведеним належним чином.

Згідно частини 1 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

В розрізи викладено, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про припинення провадження в частині стягнення з відповідача вартості електричної енергії в розмірі 942074,98 та нарахованої суми за перевищення договірних величин електричної потужності в розмірі 736,58 грн., за жовтень 2014 року на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 614 Цивільного Кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

За матеріалами справи встановлено, що відповідач свої обов'язки за договором в частині своєчасної оплати вартості поставленої електричної енергії належним чином не виконав, розрахунки за поставлену електричну енергію в період з жовтня 2014 по квітень 2015 року здійснював з порушенням встановлених в договорі строків.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Так, відповідно до статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Розмір неустойки може бути зменшений судом, зокрема, якщо він значно перевищує розмір збитків (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України).

У статті 233 Господарського кодексу України закріплено право суду зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора.

При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не тільки майнові, але й інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

При застосуванні частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (пункт 42 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України").

Згідно з Роз'ясненням пункту 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Разом з тим, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім вищевикладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).

Так, матеріали справи свідчать, що Харківське обласне комунальне підприємство "Дирекція розвитку інфраструктури території" є соціально значимим комунальним підприємством, що забезпечує централізоване теплопостачання (у вигляді опалення та гарячого водопостачання) усім групам споживачів та виконання послуг з централізованого теплопостачання та підігріву гарячої води населенню міста Харкова.

На даний час діючи тарифи не відшкодовують 100% витрат, які несе контрагент (відповідач) на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. У звязку з чим у підприємства відповідача виникає різниця в тарифах, яка відшкодовується з державного бюджету і якою здійснюється погашення заборгованості підприємства за спожитий природний газ.

В 2015 році відповідно до статті 32 Закону України «Про державний бюджет України на 2015 рік» (зі змінами) передбачена компенсація витрат з різниці в тарифах на теплову енергію.

На виконання цього закону прийнята постанова КМУ №345 від 04.06.2015 р. Питання погашення у 2015 році заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, опалення та постачання гарячої води, послуги з централізованого водопостачання, водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню , згідно якої передбачено погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплопостачання, водопостачання та водовідведення.

Проте, субвенції, які надаються державою, не мають постійного чинного правового механізму з компенсації витрат з різниці в тарифах на теплову енергію, тому виплата такої компенсації та строки виплати у повній мірі залежать від фінансування в даному бюджетному році у повному обсязі цих витрат згідно з витратами, передбаченими Закону України "Про державний бюджет" та від строку виконання виконавчими органами влади обов'язків по перерахуванню закладених витрат бюджету у вигляді субвенцій до отримувачів.

Як свідчать матеріали справи, заборгованість населення за надані послуги з теплопостачання перед Харківським обласним комунальним підприємством "Дирекція розвитку інфраструктури території" складає 30212087,22 грн. Крім того, наявна заборгованість підприємств та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів у розмірі 5266510,93 грн.

Отже, невідкладне вжиття до відповідача заходів примусового виконання судового рішення зі сторони органів Державної виконавчої служби (зокрема, звернення стягнення на грошові кошти та інше майно боржника), зупинення видаткових операцій по банківських рахунках підприємства можуть призвести до його неспроможності вчасно погасити поточну заборгованість за спожитий природний газ, здійснити інші поточні платежі, що може мати наслідком припинення діяльності підприємства, в тому числі і банкрутство, втрату робочих місць та грубе порушення інтересів територіальної громади міста, обслуговування якої здійснює відповідач.

На підтвердження тяжкого фінансового стану підприємства, відповідачем представлено до матеріалів справи фінансову звітність підприємства, зокрема: баланси та звіти про фінансові результати за 3 квартали 2015 року, звіти про витрати на виробництво та фінансові показники діяльності підприємства від надання послуг теплопостачання за січень-вересень 2015 року, звіти про витрати на виробництво та фінансові показники діяльності підприємства від надання послуг водопостачання та водовідведення за січень-вересень 2015 року.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідач є єдиним учасником серед підприємств теплопостачання України інвестиційного проекту, на підставі якого були надані кошти міжнародної фінансової допомоги для встановлення обладнання з виготовлення паливних брикетів та котлів для їх опалення і забезпечення тепловою енергією обєктів комунальної власності, виходячи з цього за міжнародні гроші (фактично для підприємства безкоштовна у якості експерименту) на підприємстві встановлюється обладнання японської фірми ТОВ ОСОБА_4 Інвестмент Україна на суму у розмірі 12 мільйонів ЄВРО упродовж двох років, починаючи з 2014 року, що у подальшому дасть значну економію споживання газу. Однак, у разі блокування діяльності відповідача це може позначитися на реалізації інвестиційного проекту, та у відмові у наданні подальшої міжнародної фінансової допомоги.

Вказане свідчить про те, що діяльність відповідача має велике практичне значення для держави, а зупинка його господарської діяльності завдасть державі значної шкоди.

Отже, з врахуванням того, що відповідач є бюджетною установою, фінансування відповідача, і, відповідно, його витрати, здійснюються за цільовим призначенням, виконання судового рішення зачіпає не лише майнові інтереси відповідача, а й інтереси територіальної громади, яку останній представляє, враховуючи специфіку діяльності підприємства, колегія апеляційного господарського суду встановила, що виконання рішення та одночасне вилучення суми заборгованості може призвести відповідача до стану, який унеможливить здійснення діяльності підприємства та може зумовити виникнення непередбачуваних наслідків для підприємства.

Приписами статті 83 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право господарського суду, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Враховуючи, що господарський суд обґрунтовуючи своє рішення про зменшення розміру стягуваної пені і штрафу, взяв до уваги, що наведена вище норма є процесуальною і застосував поряд з нею норму матеріального права (стаття 233 Господарського Кодексу України), апеляційна інстанція вбачає достатньо вмотивований висновок суду першої інстанції про зменшення обумовленої договором штрафних санкцій (штрафу та пені) та вважає, що підстави та мотиви для зменшення неустойки суд обґрунтував належним чином, тому вірно скористався обумовленим законом правом зменшити розмір санкцій до 50% та стягнув з відповідача пеню в розмірі 720,70 грн. за прострочення договірного зобовязання, яке було допущено поза межами договору про організацію взаєморозрахунків.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 року, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в пункті 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 року сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 року та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 року).

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає пункту 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 року № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

Згідно Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання, пов'язані з застосуванням індексу інфляції" № 02-5/223 від 12.05.1999 року (зі змінами та доповненнями) та Рекомендацій відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ викладених у листі Верховного Суду України № 62-97Р від 03.04.1997 року, індекс інфляції є змінною величиною, позивач, який бажає стягнути збитки з урахуванням цього індексу, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідної суми. При здійсненні розрахунку індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат. Отже при стягненні інфляційних за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, якщо термін прострочення становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується, вказана правова позиція також зазначена в Постанові Вищого Господарського Суду України по справі № 29/75-10-1823 від 24.11.2010 року та по справі № 4/54-10-18-18 від 19.01.2011 року.

Таким чином, найменший період визначення інфляційні втрат складає місяць. При стягненні інфляційних за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, термін прострочення, яких становить менше ніж місяць, індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується.

У відповідності до розрахунку позивача, який доданий до матеріалів справи, збитки від інфляції в сумі 106345,82 грн. нараховані по календарним дням.

Проте, як зазначалось вище, найменший період визначення інфляції становить місяць, прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат (див. Постанову Вищого господарського суду України по справі №29/75-10-1823 від 24.11.2010 року, по справі №4/54-10-18-18 від 19.01.2011 року, по справі №915/727/13 від 30.10.2013 року та по справі №917/1667/14 від 01.04.2015 року).

Враховуючи, що позивачем обрана невірна методика розрахунку, інфляція була нарахована за періоди прострочення виконання відповідачем зобов'язання, які не дорівнюють календарному місяцю, колегія суддів вважає, що в частині стягнення 106345,82 грн. інфляційних втрат задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 78 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 року (Віденської конвенції), до якої Україна приєдналася відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР № 7978-ХІ від 23.08.1989 року, та яка набула чинності 01.02.1991 року, встановлено, що «якщо сторона допустила прострочення у виплаті ціни чи іншої суми, інша сторона має право на відсотки з простроченої суми, без шкоди для будь-якої вимоги про відшкодування збитків, які можуть бути стягнуті на підставі статті 74».

При цьому, відповідно до статті 74 цієї Конвенції «збитки за порушення договору однією із сторін становлять суму, що дорівнює тій шкоді, включаючи упущену вигоду, якої зазнала інша сторона внаслідок порушення договору. Такі збитки не можуть перевищувати шкоди, яку сторона, що порушила договір, передбачала чи повинна була передбачати в момент укладення договору як можливий наслідок його порушення, враховуючи обставини, про які вона в той час знала чи повинна була знати».

Слід зауважити, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Розглядаючи вимоги про стягнення річних, суд попередньої інстанцій дослідив наданий позивачем розрахунку сум та наданий відповідачем контррозрахунок, встановив вірний період за які вказані суми повинні нараховуватись, що є беззаперечним дотриманням судом першої інстанції вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

У звязку з чим, місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги лише в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних в розмірі 309,77 грн.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів відзначає відсутність належних доказів щодо обставин, передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджували б наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 12.01.2016 року по справі №922/2784/15 прийняте при належному зясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і відсутні підстави для його скасування, в звязку з чим, апеляційна скарга Акціонерної компанії "Харківобленерго" не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Акціонерної компанії "Харківобленерго" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 12.01.2016 року по справі №922/2784/15 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.