Постанова № 56256131, 25.02.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2016 р.Справа № 914/3780/15

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - суддіКравчук Н.М.

суддівМирутенко О.Л.

ОСОБА_1

розглянувшиапеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (надалі ПАТ НАК Нафтогаз України), за вих. № 14/2-1980 від 24.12.2015р. (вх. № ЛАГС 01-05/49/16 від 05.01.2016р.)

на рішеннягосподарського суду Львівської області від 14.12.2015р.

у справі № 914/3780/15

за позовом:ПАТ НАК Нафтогаз України, м. Київ

до відповідача:Державного територіально-галузевого обєднання Львівська залізниця (надалі ДТГО Львівська залізниця) в особі відокремленого підрозділу Будівельно-монтажне експлуатаційне управління № 1, м. Львів

простягнення 56 979,21 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 представник (довіреність № 14-90 від 18.04.2014р.)

від відповідача: ОСОБА_3 - представник (довіреність № КР-68 від 02.02.2016р.)

Представникам сторін розяснено права та обовязки, передбачені ст.ст. 20, 22, 28, 29 ГПК України. Заяв про відвід суддів та клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу від сторін не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 14.12.2015р. у справі № 914/3780/15 (суддя Манюк П.Т.) позов задоволено частково. Стягнуто з ДТГО Львівська залізниця на користь ПАТ НАК Нафтогаз України заборгованість в розмірі 22 254,26 грн., з них: 14 415,31 грн. пені, 5 609,90 грн. 3% річних, 1 461,71 грн. інфляційних втрат та 767,34 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що факт прострочки оплати заборгованості підтверджується матеріалами справи, тому на підставі ст. 625 ЦК України та п. 7.2 договору №13/3624-БО-21 стягнув з відповідача на користь позивача 5 609,90 грн. 3% річних, 1 461,71 грн. інфляційних втрат та пеню в розмірі 14 415,31 грн. (50% від 28 830, 63 грн.). Зменшуючи на 50 % розмір пені, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач перебуває у скрутному матеріальному становищі.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ПАТ НАК Нафтогаз України подало апеляційну скаргу, в якій рішення суду першої інстанції вважає прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, без дослідження усіх істотних обставин справи, просить його скасувати в частині зменшення розміру пені, в цій частині прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь ПАТ НАК Нафтогаз України 14 415,31 грн. пені, у стягненні яких було відмовлено. В іншій частині рішення господарського суду Львівської області від 14.12.2015р. у справі № 914/3780/15 залишити без змін, судові витрати покласти на відповідача. Зокрема, скаржник зазначає, що судом при зменшені розміру неустойки, не було враховано інтереси позивача, не було зясовано, чи були заподіяні позивачу збитки неналежним виконанням відповідачем зобовязання, а також не було оцінено розміру таких збитків.

Згідно протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями від 05.01.2016р. дану справу розподілено до розгляду судді-доповідачу ОСОБА_4, склад колегії сформований з суддів: Кравчук Н.М. головуючий суддя, ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 11.01.2016р. прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 04.02.2016р.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 04.02.2016р., у звязку з перебуванням у відпустці судді Гнатюк Г.М., в склад колегії суддів замість судді Гнатюк Г.М. введено суддю Якімець Г.Г.

04.02.2016р. в судовому засіданні оголошено перерву до 25.02.2016р., про що сторони були повідомлені під розписку.

Представник позивача (скаржника) в судовому засідання доводи апеляційної скарги підтримав повністю.

Представник відповідача проти доводів, наведених скаржником, заперечив з мотивів, наведених у запереченні на апеляційну скаргу (зареєстроване в канцелярії суду за вх. № ЛАГС 01-04/581/15 від 27.01.2016р.) та додатковому запереченні на апеляційну скаргу (зареєстроване в канцелярії суду за вх. № ЛАГС 01-04/1479/16 від 23.02.2016р.), просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

29.03.2013р. між ПАТ НАК Нафтогаз України (надалі продавець), з однієї сторони, та ДТГО Львівська залізниця (надалі покупець) в особі відокремленого підрозділу Будівельно-монтажне експлуатаційне управління № 1, з другої сторони, було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 13/3624-БО-21 (а.с. 13-18), у відповідності до п. 1.1. якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити газ на умовах цього договору.

Згідно з п. 1.2 р. І договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.

Пунктами 2.1, 2.1.1 договору № 13/3624-БО-21 передбачено, що продавець передає покупцеві у період з 01.01.2013р. по 31.12.2013р. газ в обсязі до 1270 тис. куб. м. (один мільйон двісті сімдесят тисяч куб. м.), у тому числі по місяцях кварталів (тис. куб. м). Обсяг газу, що планується передати за цим договором, можуть змінюватися сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку.

Пунктом 3.3 договору передбачено, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Згідно з п.6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа, місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно п.11.1 договору № 13/3624-БО-21, даний договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01 січня 2013 року і діє в частині поставки газу до 31 грудня 2013року, а в частині розрахунків до їх повного здійснення.

На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв в період з березня 2013 року по грудень 2013 року природній газ на загальну суму 3 645 510,88 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, копії яких долучені до матеріалів справи (а.с. 20-31).

Проте, в порушення зобовязань відповідно до укладеного між сторонами договору відповідач неналежним чином здійснював оплату за отриманий газ, оплачуючи надані послуги з порушенням термінів.

Враховуючи порушення відповідачем умов договору в частині оплати за отримані послуги, позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 46 395,60 грн., 9 121,90 грн. 3 % річних та 1 461,71 грн. - суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Наявними в матеріалах справи розрахунками позивача підтверджується прострочення виконання зобов'язання відповідачем (а.с. 32-35).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.п. 3.1, 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013р. інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

З урахуванням того факту, що в даному випадку має місце прострочення виконання відповідачем договірного зобов'язання, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про правомірність позовних вимог в частині стягнення інфляційних та відсотків річних за визначений позивачем період прострочення.

При цьому, перевіривши відповідні розрахунки позивача (а.с.32-35), колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про правильність їх нарахування щодо стягнення інфляційних втрат, вважає що даний розрахунок відповідає фактичним обставинам, умовам договору та нормам чинного законодавства, а тому позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 1 461,71 грн. підлягають до задоволення.

Щодо здійсненого позивачем розрахунку 3 % річних в розмірі 9 121, 90 грн., суд звертає увагу, що договір між сторонами був укладений 29.03.2013р. та відповідно до п. 11.1 договору, він набув чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.01.2013 р.

У п. 3.4 договору зазначено, що акти приймання-передачі газу є підставою для остаточного розрахунку між сторонами. Як вбачається з матеріалів справи акти приймання-передачі газу за січень, та за лютий 2013р. підписані сторонами після укладення договору, а саме 31.03.2013р.

З огляду на викладене, Львівський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач повинен був здійснювати нарахування 3% річних за січень, лютий 2013р. саме з дати підписання акту приймання передачі, тобто з 31.03.2013р., оскільки відсутність вчасно підписаних актів за вказані місяці не давала можливості визначення реального обсягу поставленого газу та його вартості, що унеможливлює визначення 3% річних нарахування неустойки за вказаний період. Провівши власний розрахунок суд нарахував 3% річних в розмірі 5 609, 90 грн.

З'ясовуючи питання про наявність визначених законом підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 46 395,60 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 7.2. договору № 13/3624-БО-21, у разі невиконання покупцем п. 6.1. цього договору, він у безспірному порядку зобовязується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобовязання може забезпечуватись, зокрема, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Наведені норми свідчать, що за порушення грошового зобов'язання боржник на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити неустойку (штраф, пеню).

Законом України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань від 22.11.1996 р. передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши перерахунок суми пені згідно подвійної облікової ставки Національного банку України (по кожному акту приймання-передачі природного газу окремо) та з врахуванням п.1.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення, зокрема, пені), колегія суддів погоджується з результатами здійсненого перерахунку судом першої інстанції, і зазначає, що заборгованість по пені становить 28 830, 63 грн. пені.

Згідно з ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкції. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 2 ст. 233 ГК України передбачено, що якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з врахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з п.3.17.4 Постанови Пленум Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Разом з тим, вказана процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв`язку з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки, а саме ч. 3 ст. 551 ЦК України і ст. 233 ГК України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв`язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав, їх розмір не може бути зменшено судом.

Слід зазначити, що законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, дане питання вирішується господарським судом за власним переконанням.

У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України та ч.ч.1-2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Як зазначалося вище, згідно укладеного між сторонами договору на купівлю-продаж природного газу № 13/3624-БО-21, газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.

Відповідно до статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності). Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання.

Як вбачається з матеріалів справи ДТГО Львівська залізниця використовує газ виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами, організаціями та споживачами, які у 2013р. заборгували залізниці відповідно 10 561 990,65 грн., 2 084 249,29 грн. та 752 272,67 грн., внаслідок чого залізниця в частині надання послуг теплопостачання є збитковим підприємством. Разом з тим, станом на 20.11.2015р. борг залізниці за товари, роботи та послуги складає 208 137 тис. грн., в тому числі протерміновано 14 868 тис. грн. Крім того, судом також враховані інтереси позивача, зокрема, боржник не звільнений від відповідальності за неналежне виконання договірних зобовязань, в даному випадку йдеться лише про зменшення розміру пені, що підлягає стягненню.

З огляду на викладене та, враховуючи виконання зобовязання боржником повного погашення суми основного боргу, судом першої інстанції на підставі п. 3 ст. 83 ГПК України підставно зменшено розмір пені на 50% відсотків та задоволено її в розмірі 14 415,31 грн.

Колегія суддів зазначає, що в даному випадку судом дотриманий баланс інтересів і позивача, і відповідача. До того ж, як необхідність використання права на зменшення неустойки, так і розмір, до якого вона підлягає зменшенню закон (ст. 83 ГПК України, ст. 233 ГК України) відносить на розсуд суду. Відтак, даний висновок місцевого господарського суду щодо зменшення розміру неустойки є обґрунтованим та правомірним.

При цьому, доводи скаржника про необґрунтоване зменшення судом першої інстанції розміру пені є такими, що не можуть бути прийнятті до уваги колегією суддів, оскільки судом першої інстанції, при вирішенні даного питання було досліджено ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні та інші фактори, які вплинули на можливість своєчасної оплати відповідачем вартості поставленого газу.

Разом з тим, позивач є субєктом господарювання державної форми власності, його господарська діяльність проводиться із застосуванням державою такого інструменту, як відшкодування різниці в тарифах. Позивач отримує фінансову підтримку від держави у вигляді облігацій внутрішньої державної позики в обмін на емісію нових акцій позивача. Також державою застосовується ряд інших заходів для покращення фінансового стану позивача.

Відтак, твердження скаржника про те, що судом не взято до уваги матеріальне становища позивача, про що свідчать звіти про фінансові результати за 2014р., на які посилається позивач, не підтверджують того факту, що зменшення розміру пені призведе до погіршення фінансового стану ПАТ "НАК "Нафтогаз України" чи ускладнить процес здійснення ним господарської діяльності.

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, скаржником всупереч вищенаведеній нормі права, не подано доказів, які спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду є законним, обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1.Рішення господарського суду Львівської області від 14.12.2015р. у справі № 914/3780/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з розділом ХІІ-1 ГПК України.

3.Справу передати до господарського суду Львівської області.

Головуючий суддяКравчук Н.М.

судді Мирутенко О.Л.

ОСОБА_1