Постанова № 56256093, 03.03.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" березня 2016 р. Справа№ 910/7713/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Зубець Л.П.

Алданової С.О.

при секретарі Драчук Р.А.

за участю представників:

від позивача Гордіюк І.М. - дов. №1 від 01.01.2016 р.

від відповідача Петренко Ю.О. - дов. №051/029-37 від 02.02.2016 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Київського міського центру соціальної, професійної та

трудової реабілітації інвалідів

на рішення господарського суду міста Києва

від 03.09.2015 р. (суддя Пінчук В.І.)

у справі №910/7713/15-г

за позовом Підприємства «Автошкола ІВАР»

(далі - Автошкола «ІВАР»)

до Київського міського центру соціальної, професійної та

трудової реабілітації інвалідів (далі - КМЦСПТРІ)

про стягнення 10 157,36 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.09.2015 р. у справі №910/7713/15-г позов задоволено частково, стягнуто з КМЦСПТРІ на користь Автошколи «ІВАР» 5 255,64 грн. основного боргу, 524,41 грн. три проценти річних, 3 678,94 грн. збитків від інфляції. В іншій частині позову відмовлено. В частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 5 255,63 грн. провадження у справі припинено відповідно до п. 1.1 ст. 80 ГПК України. Крім цього, стягнуто з КМЦСПТРІ в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 744,22 грн.

Не погоджуючись із згаданим рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати та прийняти нове рішення по суті справи. За твердженнями апелянта, господарським судом міста Києва порушено норми процесуального та матеріального права, не досліджено тієї обставини, що загальна вартість наданих позивачем послуг з ремонту автомобіля відповідача на підставі укладеного між сторонами договору складає 5 255,63 грн., яку відповідачем сплачено позивачу після порушення провадження у даній справі, а не 10 511,26 грн., як визначив позивач і з цим погодився суд першої інстанції, адже доказів на підтвердження надання послуг на суму 10 511,26 грн. позивачем не надано. Крім цього, оскарженим рішенням безпідставно стягнуто з відповідача збитки від інфляції, три проценти річних, відтак місцевим судом не повною мірою досліджено всі обставини справи та докази у справі щодо підтвердження суми заборгованості, стягнуто з відповідача неіснуючий на момент прийняття цього рішення борг тощо.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.12.2015 р. апеляційну скаргу КМЦСПТРІ на рішення господарського суду міста Києва від 03.09.2015 р. у справі №910/7713/15-г прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Алданова С.О., Коршун Н.М., розгляд справи призначено на 02.02.2016 року.

В судовому засіданні 02.02.2016 р. на підставі ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 23.02.2016 року.

У зв'язку з перебуванням судді Коршун Н.М. на лікарняному, 23.02.2016 р. системою автоматичного розподілу проведено заміну судді Коршун Н.М. й згідно протоколу автоматичної зміни складу суду визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Зубець Л.П., Алданова С.О.

На підставі ч. 1 ст. 102 ГПК України апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

У разі зміни складу суду апеляційної інстанції розгляд ним справи починається заново, а отже, спочатку починається й визначений статтею 102 ГПК строк розгляду апеляційної скарги (п. 9-2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 17.05.2011 р. «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України»).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2016 р. апеляційну скаргу КМЦСПТРІ на рішення господарського суду міста Києва від 03.09.2015 р. у справі №910/7713/15-г прийнято до провадження у визначеному складі суду, й з огляду на зміни у складі суду апеляційної інстанції, з метою повного, всебічного та об'єктивного вирішення спору в судовому засіданні на підставі ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 03.03.2016 року.

В судове засідання з'явилися представники обох сторін, представник відповідача (апелянта) доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, оскаржене рішення за наведених в скарзі підстав скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити.

Представник позивача доводи скарги заперечив, просив не брати їх до уваги, а відтак рішення місцевого суду як законне та обґрунтоване залишити без змін.

На підставі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

В процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ст. 101 ГПК України).

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню.

Так, Автошкола «ІВАР» звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до КМЦСПТРІ про стягнення на підставі договору на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів №05/3 від 24.05.2013 р. (далі - Договір) 15 412,98 грн., з яких: 10 511,26 грн. - сума основного боргу; 698,37 грн. - пеня; 524,41 грн. - три проценти річних; 3 678,94 грн. - інфляційні нарахування. Позовні вимоги обґрунтовано несплатою відповідачем наданих позивачем послуг з виконання ремонтних робіт автомобіля відповідача тощо.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції надійшла заява позивача про уточнення розміру позовних вимог, мотивована частковою сплатою відповідачем основного боргу в розмірі 5 255,63 грн., відтак згідно цієї заяви позивач просив суд стягнути з відповідача 10 157,36 грн., з яких: 5 255,64 грн. - основний борг; 698,37 грн. - пеня; 524,41 грн. - три проценти річних; 3 678,94 грн. - збитки від інфляції.

Заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість частини позовних вимог, відтак позов задовольнив частково. Крім цього, судом на підставі п. 1.1 ст. 80 ГПК України припинено провадження у справі в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 5 255,63 грн. у зв'язку із частковою сплатою відповідачем основного боргу на цю суму.

Так, задовольняючи позов частково місцевий суд встановив, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору свого обов'язку за цим правочином не виконав, в повному обсязі оплату за надані йому позивачем послуги з ремонту автомобіля не здійснив, провівши оплату на суму 5 255,63 грн. лише після порушення провадження у даній справі, в результаті чого у нього виникла заборгованість на суму 5 255,63 грн., яка підтверджується матеріалами справи. Факт наявного боргу відповідача перед позивачем суд вважав належним чином доведеним, документально підтвердженим і відповідачем не спростованим, строк оплати послуг таким, що настав, відтак посилаючись на приписи ст. 193 ГК України, ст.ст. 509, 525, 526, 599, 610, 611, 626, 629 ЦК України, положення укладеного між сторонами Договору, місцевий суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу на суму 5 255,63 грн., трьох процентів річних на суму 524,41 грн. та збитків від інфляції на суму 3 678,94 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Разом з тим, позовні вимоги в частині стягнення пені суд вважав безпідставними з огляду на те, що стягнення пені за неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань Договором не передбачено тощо.

Апеляційний господарський суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Так, цивільні права та обов'язки на підставі ст. 11 ЦК України виникають із дій осіб, які передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як встановлено матеріалами справи, 24.05.2013 р. між Автошколою «ІВАР» (виконавцем) та КМЦСПТРІ (замовником) укладено Договір на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів №05/3, за умовами п. 1.1 якого виконавець (позивач) зобов'язався виконувати ремонт та технічне обслуговування наданого відповідачем автомобіля моделі «Деу Ланос», 1998 року випуску, номер кузова KLATF69YEWB277457, державний реєстраційний номер 80220КА, а замовник зобов'язався своєчасно сплачувати виконані роботи на умовах, визначених цим Договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, які встановлено договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Сторони погодили (п.п. 2.1, 2.2, 2.3 Договору), що орієнтована ціна договору становить 5 255,63 грн.; остаточна ціна визначається виходячи з загальної вартості проведення робіт, зазначених в замовленнях - нарядах та актах виконаних робіт по кожному окремому виконаному обслуговуванню чи поточному ремонту автомобілів протягом дії Договору; розрахунки за виконані роботи провадяться замовником згідно підписаного сторонами акту виконаних робіт та реєстрації їх у Головному управлінні Державного казначейства України в м. Києві.

Відповідно до п.п. 5.1, 5.2 Договору вартість робіт, запасних частин та матеріалів зазначається в акті виконаних робіт, що складається виконавцем після проведення ремонту та технічного обслуговування автомобіля і підписується обома сторонами; замовник сплачує виконавцю вартість визначених робіт, запасних частин, паливно-мастильних матеріалів протягом 30 (тридцяти) банківських днів з дати підписання акту виконаних робіт, а виконавець зобов'язаний видати замовнику податкову накладну.

Місцевим судом встановлено, що на виконання умов Договору позивач виконав передбачені Договором роботи на загальну суму 7 440,63 грн., що підтверджується підписаними обома сторонами та скріпленими їх печатками актами здачі-приймання виконаних робіт, а саме: акт №1 від 29.05.2013 р. на суму 5 255,63 грн. та акт №1 від 29.05.2013 р. на суму 2 185,00 грн. Крім цього, під час ремонту автомобіля позивачем здійснено заміну деталей автомобіля та матеріалів на загальну суму 3 070,63 грн., що підтверджується підписаною обома сторонами та скріпленою їх печатками накладною №01/05 від 29.05.2013 року. Таким чином, загальна вартість виконаних позивачем робіт, запасних частин та матеріалів згідно згаданих актів здачі-приймання виконаних робіт та накладної становить 10 511,26 грн. Будь-яких зауважень чи застережень зі сторони відповідача щодо якості та кількості наданих послуг тощо, матеріали справи не містять, отже замовником прийнято надані виконавцем послуги в повному обсязі.

Як видно з матеріалів справи, позивач листами №6 від 05.08.2014 р. та №6 від 03.09.2014 р. просив відповідача погасити існуючу заборгованість, проте відповідач листом №153 від 11.08.2014 р. визнав борг лише на суму 5 255,63 грн., іншу частину боргу не визнав, але і визнану суму боргу в розмірі 5 255,63 грн. відповідачем до моменту звернення позивача до суду не було погашено, отже, на момент подання позивачем позовної заяви до суду заборгованість відповідача перед позивачем становила 10 511,26 грн.

Обгрунтування відповідачем виникнення заборгованості тим, що він є установою з реабілітації інвалідів, сфери управління органів праці та соціального захисту населення, яка заснована на комунальній власності територіальної громади, та посилання на систематичну відсутність надходження коштів з місцевого бюджету на його розрахунковий рахунок суд апеляційної інстанції вважав такими, що не заслуговують на увагу.

Так, зобов'язанням на підставі ч. 1 ст. 509 ЦК України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Приписами ст.ст. 525, 526, 527 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов'язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений договором або законом строк. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ст.ст. 612, 625 ЦК України).

З огляду на наведене, відсутність фінансування чи ненадходження коштів з бюджету не є підставою для невиконання відповідачем зобов'язань зі сплати наданих йому послуг або звільнення його від такої сплати, оскільки це, крім невиконання вимог закону та умов Договору, суперечитиме й звичаям ділового обороту, порушить інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу тощо.

Так, згідно ч. 2 ст. 218 ГК України, ст. 617 ЦК України відсутність у боржника необхідних коштів для виконання зобов'язання не вважається підставою звільнення від відповідальності за порушення такого зобов'язання.

Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 р. у справі №11/446 та рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 р., зокрема, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Крім цього, відповідачем не надано доказів, що ним вжито усіх заходів для належного виконання зобов'язання, як то підтвердження реєстрації акту здачі-приймання виконаних робіт №1 від 29.05.2013 р. на суму 5 255,63 грн. в органах Держказначейства, адже як видно з матеріалів справи зареєстровано лише акт №1 від 29.05.2013 р. на суму 2 185,00 грн., не надано виписки по рахунках або інших доказів відсутності фінансування тощо, тому доводи скаржника про відсутність фінансування є непідтвердженими та недоведеними.

З огляду на вищенаведене та доведеність позивачем в суді факту надання відповідачу послуг згідно підписаних обома сторонами та скріплених їх печатками актів здачі-приймання виконаних робіт №1 від 29.05.2013 р. на суму 5 255,63 грн., №1 від 29.05.2013 р. на суму 2 185,00 грн. та накладної №01/05 від 29.05.2013 р. на суму 3 070,63 грн., апеляційний господарський суд дійшов висновку, що на момент звернення позивача до суду борг відповідача на суму 10 511,26 грн. є доведеним та підтвердженим матеріалами справи.

Разом з тим, згідно матеріалів справи 01.04.2015 р. відповідач перерахував позивачу 2 185,00 грн., а 06.07.2015 р. перерахував ще 3 070,63 грн., загалом на сувму 5 255,63 грн., що підтверджено платіжними дорученнями №52 від 01.04.2015 р. та №99 від 06.07.2015 р., отже на момент прийняття оскарженого рішення між сторонами був відсутній предмет спору на цю суму.

На підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору, відтак місцевим судом правомірно припинено провадження у справі в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 5 255,63 грн. у зв'язку із частковою сплатою відповідачем основного боргу на згадану суму, й задоволено позов в частині стягнення основного боргу в сумі 5 255,64 грн.

Крім цього, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Вимагати стягнення боргу з врахуванням відсотків річних та інфляційних втрат є правом кредитора, передбаченим законом, й виступає способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, суть яких полягає у відшкодуванні його матеріальних втрат та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання ним компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Як вище зазначалося, згідно п. 5.2 Договору відповідач повинен був сплатити позивачу вартість визначених робіт, запасних частин, паливно-мастильних матеріалів протягом 30 (тридцяти) банківських днів з дати підписання актів виконаних робіт. Позивачем три проценти річних та інфляційні втрати заявлено з липня 2013 року по лютий 2015 року, отже періоди прострочення визначено правомірно.

З урахуванням приписів законодавства, положень Договору та періодів прострочення, апеляційний господарський суд здійснив власний перерахунок позовних вимог про стягнення з відповідача трьох процентів річних в сумі 524,41 грн. й встановив, що їх позивачем розраховано вірно, відтак позовні вимоги в цій частині задоволено підставно.

Апеляційний господарський суд погоджується й з висновками місцевого суду щодо стягнення інфляційних втрат, згідно перерахунку суду апеляційної інстанції розмір інфляційної складової боргу становить 3 678,94 грн., тому позовні вимоги в цій частині задоволено правомірно.

Стосовно позовних вимог Автошколи «ІВАР» про стягнення з КМЦСПТРІ пені в розмірі 698,37 грн. суд апеляційної інстанції вважає, що місцевим судом законно відмовлено у їх задоволенні.

Так, за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій на підставі ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та штраф, їх розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 та ч. 6 ст. 232 ГК України, ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

В силу приписів ч.ч. 4, 6 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом (абзац третій п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Сторонами Договором не передбачено відповідальності замовника у формі пені у разі несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за Договором, такий обов'язок відповідача не визначено й законом, відтак місцевий суд дійшов правомірного висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення пені.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого суду, як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Київського міського центру соціальної, професійної та трудової реабілітації інвалідів залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 03.09.2015 р. у справі №910/7713/15-г - без змін.

Матеріали справи №910/7713/15-г повернути за належністю до господарського суду міста Києва.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді Л.П. Зубець

С.О. Алданова