Постанова № 56256080, 22.02.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" лютого 2016 р. Справа№ 910/20514/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Сухового В.Г.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Євдокимові В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "К46"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 09.11.2015

у справі № 910/20514/14 (суддя Плотницька Н.Б.)

за позовом Патріаршої добродійної фундації (місійного товариства) Патріарха Володимира Української православної церкви - Київського патріархату,

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "К46",

2) Національної спілки художників України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу - Майорова Алла Володимирівна,

про визнання недійсним договору,

за участю представників сторін:

від позивача: Єрмоленко Є.В.- представник (довіреність №б/н від 18.08.2015);

від відповідача 1: 1) Бойко В.В. - представник (довіреність №б/н від 12.01.2016);

2) Оленчин Р.Б. - представник (довіреність №42/10 від 15.10.2015);

від відповідача 2: Негода О.А. - представник (дов. № 01-004-12 від 18.01.2016);

від третьої особи: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2014 року Патріарша добродійна фундація (місійного товариства) Патріарха Володимира Української православної церкви - Київського патріархату (надалі - місійне товариство, позивач) звернулася до Господарського суду м. Києва з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "К46" (надалі - ТОВ «К-46», відповідач-1) та Національною спілкою художників України (надалі - НСХУ, відповідач-2), , посвідченого нотаріусом Київського міського нотаріального округу Майоровою Аллою Володимирівною та зареєстрованого в реєстрі за №4240 від 07.10.2013.

Обгрунтовуючи заявлену вимогу, позивач вказує на фіктивність договору з огляду на те, що нежитлові будівлі, які є предметом купівлі-продажу були знесені ще в 2008 році та не належали продавцеві - відповідачу-2, оскільки наказ Фонду державного майна України про передачу вказаних будівель останньому було визнано недійсним. Як стверджує позивач, укладений відповідачами договір створює перепони у запланованому будівництві на земельній ділянці, на якій розміщені об'єкти нерухомості за спірним договором.

12.01.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "К46" звернулось до Патріаршої добродійної фундації (місійного товариства) Патріарха Володимира Української православної церкви - Київського патріархату та Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Веста-1" (надалі - ТОВ «Веста-1», відповідач-2 за зустрічним позовом) із зустрічний позовом про визнання нікчемним договору організації будівництва об'єктів нерухомого майна №07-11/13 від 07.11.2013, укладеного між Патріаршою добродійною фундацією (місійним товариством) Патріарха Володимира Української православної церкви - Київського патріархату та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Веста-1". Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що вказаний договір порушує публічний порядок, за своєю правовою природою фактично є суборендою землі, порушує містобудівне та земельне законодавство щодо цільового використання землі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.04.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2015, у задоволенні первісного та зустрічного позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.08.2015 рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2015 касаційну скаргу Патріаршої добродійної фундації (місійного товариства) Патріарха Володимира Української православної церкви - Київського патріархату було задоволено частково. В частині відмови у позові Патріаршій добродійній фундації (місійного товариства) Патріарха Володимира Української православної церкви - Київського патріархату до Товариства з обмеженою відповідальністю "К46" та Національної спілки художників України про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель судове рішення та постанову скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами повторного судового розгляду справи №910/20514/14 рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2015 позов Патріаршої добродійної фундації (місійного товариства) Патріарха Володимира Української православної церкви - Київського патріархату задоволено повністю. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових будівель, укладений Товариством з обмеженою відповідальністю "К46" та Національною спілкою художників України, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округа Майоровою Аллою Володимирівною та зареєстрований в реєстрі 07.10.2013 за №4240. Стягнуто з Національної спілки художників України та Товариства з обмеженою відповідальністю "К46" на користь Патріаршої добродійної фундації (місійного товариства) Патріарха Володимира Української православної церкви - Київського патріархату по 609,00 грн судового збору за подання позовної заяви, по 304,50 грн судового збору за подання апеляційної скарги та по 426,30 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Не погоджуючись із даним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "К46" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2015 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення судом першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2015 колегією суддів у складі: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Жук Г.А., Суховий В.Г. апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 18.01.2016.

Через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від апелянта надійшли письмові пояснення по справі та клопотання про припинення провадження у справі №910/20514/14.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2016 розгляд справи було відкладено на 08.02.2016 у зв'язку з неявкою у судове засідання уповноважених представників позивача та третьої особи.

В судовому засіданні 08.02.2016 представник скаржника підтримав своє клопотання про припинення провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Представник відповідача-2 вказане клопотання підтримав, представник позивача проти такого клопотання заперечив повністю через його безпідставність.

Вислухавши думку учасників судового розгляду з приводу зазначеного вище клопотання, колегія суддів, порадившись, дійшла висновку про його відхилення.

Так, скаржник вказує, що ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.09.2014 порушено провадження у справі, предметом позову в якій є визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 07.10.2013, проте, у примірнику позовної заяви, направленої в порядку статті 56 ГПК України іншим учасникам, позивач у прохальній частині позовної заяви просить визнати вказаний договір, а тому зазначене свідчить про відсутність спору.

Проте, колегія суддів вважає заявлене клопотання необґрунтованим, зважаючи на прохальну частину позовної заяви від 26.09.2014, поданої Патріаршою добродійною фундацією (місійного товариства) Патріарха Володимира Української православної церкви - Київського патріархату, з якої вбачається, що позивач порушує питання недійсності оспорюваного договору купівлі-продажу.

В судовому засіданні 08.02.2016 розгляд справи у відповідності до статті 69 ГПК України було продовжено на п'ятнадцять днів за заявою представника позивача, до 22.02.2016.

Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

В судовому засіданні 22.02.2016 представники скаржника заявив клопотання про залучення до матеріалів справи письмового доказу на підтвердження факту припинення у позивача права на користування земельною ділянкою.

Вислухавши з цього приводу думку учасників судового процесу, колегія суддів відхилила дане клопотання з підстав, передбачених ч. 1 статті 101 ГПК України.

Представники скаржника доводи, викладені в апеляційній скарзі підтримали повністю, просили рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Аналогічну позицію щодо наявності підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення висловив і уповноважений представник відповідача-2.

Вважаючи рішення законним та обґрунтованим, представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив, просив відмовити в її задоволенні, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Треті особи своїх уповноважених представників в судове засідання не направили, про поважність причин нез'явлення в судові засідання не повідомили, хоча про дату, місце та час судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення даним особам поштових відправлень.

Вислухавши думку представників позивача та відповідачів щодо можливості розгляду апеляційної скарги без участі представників третіх осіб, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, за відсутності уповноважених представників вищевказаних учасників процесу.

22.02.2016 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 07.10.2013 Національною спілкою художників України (в тексті договору - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "К46" (в тексті договору - покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель (далі - об'єкт), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Майоровою Аллою Володимирівною та зареєстрований в реєстрі 07.10.2013 за № 4240, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність (продати) майно, а саме: нежитлові будівлі (літ. "А"), (літ. "Б"), які розташовані за адресою: м. Київ, пр-т Комарова, 46, у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти у власність (купити) майно і сплатити за нього обговорену грошову суму.

Нежитлові будівлі, які відчужуються за даним договором, розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером: 8000000000:69:287:0010.

Опис об'єкта: нежитлові будівлі, загальна площа (літ.»А») - 348,2 кв.м., загальна площа (літ. «Б») - 165,7 кв.м.

Згідно пункту 1.2. договору відчужене нерухоме майно належить Національній спілці художників України на підставі свідоцтва про право власності на Творчі майстерні Київського творчо-виробничого об'єднання "Художник" Художнього фонду УРСР /художні майстерні Київської організації Національної спілки художників України/, серії П-697, виданого 02.04.2004 Фондом Державного майна України згідно наказу Фонду Державного майна України №642 від 31.03.2004 та згідно Витягу № 9639613 з Державного реєстру прав на нерухоме майно та реєстрації права власності, серії ЕАН № 438830 від 19.09.2013, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 161039680000.

Відповідно до п.3.1 договору балансова вартість об'єкту згідно бухгалтерської довідки №01-319-12, виданої Національною спілкою художників України від 03.10.2013 становить 52 492,00 грн.

Згідно п.4.1 договору передача об'єкту продавцем та його приймання покупцем здійснюється за актом передачі-приймання об'єкту, який підписується уповноваженим представником продавця та покупцем у двох оригінальних примірниках. Названий акт містить перелік, кількість нерухомого майна, що входить до складу об'єкту та переходить у власність покупця відповідно до цього договору.

Як зазначено в пункті 4.2 договору об'єкт передається продавцем та приймається покупцем у задовільному стані.

В день передачі об'єкту за актом приймання-передачі сторони зафіксують в акті фактичні показники лічильників енергоспоживання, споживання води станом на дату передання об'єкту. З дня передачі об'єкту за актом покупець приймає на себе зобов'язання по оплаті всіх комунальних платежів по об'єкту та земельного податку з урахуванням умов цього договору (п.4.3 договору).

Згідно п.5.3.5. договору протягом 10 (десяти) місяців з дати підписання сторонами акту приймання-передачі об'єкту покупець зобов'язується оформити права оренди на земельну ділянку, на якій знаходиться об'єкт.

В обгрунтування заявленої вимоги про визнання недійсним вищевказаного договору, позивач наголошує на його фіктивності, пояснюючи це тим, що продані за даним договором нежитлові будівлі були знесені ще в 2008 році, факт їх знесення підтверджується рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25.10.2011 у справі №22-ц-2690/9831. Водночас, позивач вказує на відсутність у відповідача -2 права власності на відчужуване Товариству з обмеженою відповідальністю «К46» за договором купівлі-продажу, оскільки наказ Фонду Державного майна України від 31.03.2004 №642 «Щодо передачі художніх майстерень Київської організації НХСУ у власність Національної спілки художників України» був визнаний недійсним у судовому порядку. Як стверджує позивач, правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, оскільки відповідачі, знаючи про відсутність предмету договору купівлі-продажу, всупереч чинному законодавству, уклали спірний договір та зареєстрували право власності на нерухоме майно. Наявність умислу відповідачів на укладення фіктивного правочину позивач вбачає і в тому, що Національна спілка художників України є одним із засновників ТОВ «К46», що свідчить про фактичне поєднання продавця та покупця в одній особі.

Посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 01.02.2004 №18-рп/2004, позивач зазначає, що укладення відповідачами спірного договору перешкоджає здійсненню запланованого ним будівництва на підставі договору організації будівництва об'єктів нерухомого майна № 07-11/13 від 07.11.2013 укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Веста-1", оскільки на земельній ділянці, наданій позивачеві в оренду на підставі рішення Київської міської ради, за спірним договором розміщені об'єкти нерухомості.

Розглянувши спір у даній справі, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з того, що на момент укладення оспорюваного правочину Національна спілка художників України не була власником нерухомого майна, яке є предметом договору купівлі-продажу, відповідно, не мала права на його відчуження. Разом з тим, керуючись приписами статті 35 ГПК України, суд виходив з преюдиціальності фактів, встановлених рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25.10.2011 у справі №22-ц-2690/9831 щодо знесення нежитлових будівель за №№ 46, 46А по пр-ту Комарова в м. Києві ще на початку 2008 року, що вказує на фіктивність спірного договору купівлі-продажу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обгрунтованості заявленого позивачем позову з огляду на наступне.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (п. 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статей 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо усіх умов договору та є обов'язковим до виконання.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Місцевий суд, дослідивши зміст оспорюваного договору, правильно визначив його правову природу, зазначивши, що такий є договором купівлі-продажу, за яким, у відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Одним із способів захисту цивільного права відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільного кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 10571 Цивільного кодексу України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 71 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до статті 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

З наведених приписів слідує, що набуття права власності здійснюється на підставах, що не заборонені законом, право власності вважається набутим правомірно, якщо незаконність набуття права власності не встановлена судом, а у разі коли судом встановлено незаконність набуття права власності, правомочності такого набувача щодо права власності втрачаються з моменту набуття такого права.

Відповідно до частини 4 статті 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно частини другої статті 92 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"державний реєстратор, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону (пункт 1), видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону (пункт 6).

Відповідно до частини першої статті 15 цього Закону державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви (п. 1); встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень (п. 2); прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації (пункт 3); внесення записів до Державного реєстру прав (п. 4); видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону (пункт 5).

Частиною першою статті 4 наведеного закону визначено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно (пункт 1).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.04.2009 у справі № 48/126, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.08.2009 та постановою Вищого господарського суду України від 24.11.2009, за позовом Добродійної патріаршої фундації (місійного товариства) Патріарха Володимира Української православної церкви - Київського патріархату, визнано недійсним наказ Фонду державного майна України від 31.03.2004 № 642 "Щодо передачі художніх майстерень Київської організації НСХУ у власність Національної спілки художників України".

В апеляційній скарзі відповідач-1 наголошує на тому, що судом не було надано належної оцінки наказу Фонду державного майна України №1564 від 26.10.2010 «Про внесення змін у додаток до наказу Фонду державного майна України від 16.02.2010 №219», яким підтверджується чинність свідоцтва про власність №П-697 від 02.04.2004, виданого Національній спілці художників України (т. 1, а.с.155, 156), у зв'язку з чим безпідставно не враховано, що вказане свідоцтво не втрачало своєї чинності з часу його видачі.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.09.2013 вбачається, що за Національною спілкою художників України зареєстровано право власності на творчі майстерні Київського творчо-виробничого об'єднання «Художник» Художнього фонду УРСР /художні майстерні Київської організації Національної спілки художників України/ заг. площа літ.»А» - 348,2кв.м., заг. площа літ. «Б» - 165,7 кв.м. Підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності, серія П-697, видане 02.04.2004 згідно наказу Фонду державного майна України №642 від 31.03.2004; акт приймання-передачі від 02.04.2004 між Фондом державного майна України та Національною спілкою художників України (т. 1 а.с.165).

З приводу наведеного колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 25.10.2011 у справі № 22-ц-2690/9831 за позовом Оленчина Ростислава Богдановича до Патріаршої добродійної фундації (місійного товариства) Патріарха Володимира Української православної церкви - Київського патріархату, третя особа: Національна спілка художників, про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 7 755 779,00 грн, заподіяної відповідачем знищенням об'єктів нерухомості, розташованих за адресою: м. Київ, пр-т Комарова, 46, 46А та за зустрічним позовом Патріаршої добродійної фундації (місійного товариства) Патріарха Володимира Української православної церкви - Київського патріархату до Оленчина Ростислава Богдановича та Національної спілки художників України про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги встановлено, що будівлі за адресою: м. Київ, пр-т Комарова, 46, 46А було знесено на початку 2008 року. При цьому, на момент їх знесення свідоцтво про право власності за Національною спілкою художників України в установленому законом порядку в Бюро технічної інвентаризації не було зареєстровано.

Виходячи з викладеного, місцевий господарський суд дійшов висновку, що на момент укладення спірного договору Національна спілка художників не була власником зазначених будівель, відповідно, не мало права вчиняти дії щодо відчуження спірного майна.

Погоджуючись з такою правовою позицією, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що видачу свідоцтва про право власності не можна ототожнювати з державною реєстрацією такого права, оскільки свідоцтво є лише документом, яким відповідне право власності оформлюється, і аж ніяк не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється.

Отже, свідоцтво про право власності на нерухоме майно є документом, що видається лише за наслідками набуття права власності з державною реєстрацією такого права. Наявність у особи такого свідоцтва сама по собі не дає права на відчуження майна у разі, якщо підстави, на яких особа набула права власника, відпали.

Правочин є дією осіб, спрямованих на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються ним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Надавши належну оцінку оспорюваному позивачем договору купівлі-продажу, суд першої інстанції правомірно вказав, що такий має ознаки фіктивності, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. Підписуючи договір, його сторони лише мали на меті створити уяву в оточуючих про наявність правового зв'язку між сторонами правочину щодо відчуження неіснуючих будівель.

Судова колегія погоджується з таким висновком суду, адже на це вказує відсутність в оскаржуваному договорі звіту про оцінку майна, який є документом, що має містити висновки про вартість майна та підтверджувати виконані вимоги щодо правил проведення оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності у відповідності до Закону України від 12.07.2001 № 2658-ІІІ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»; відсутність технічного паспорту на нерухоме майно, який в обов'язковому порядку мав бути у продавця.

В апеляційній скарзі відповідач-1 наголошує на тому, що позивачеві не належать права, які пов'язані з використанням земельної ділянки, на якій знаходиться нерухоме майно, що є предметом оспорюваного договору. Підтвердженням цьому, на думку останнього, є рішення Київської міської ради від 16.07.2015 №727/1591, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «Компанія «»Веста-1» для будівництва житлового комплексу з офісними та громадськими приміщеннями на проспекті Комарова ,46 у Солом'янському районі м. Києва.

Судова колегія дані доводи відхиляє як необґрунтовані з огляду на наявність чинного договору оренду земельної ділянки від 15.06.2005, укладеного між позивачем та Київською міською радою, об'єктом оренди за яким виступає земельна ділянка, кадастровий номер - 80000000000:69:287:0010, адреса знаходження: проспект Космонавта Комарова, 46 у Солом'янському районі м. Києва розміром 0.8832 га, з цільовим призначенням - для реконструкції двох будівель, будівництва, експлуатації та обслуговування виробничої бази та культової споруди. При цьому, суд зауважує, що надання Київською міською радою заінтересованій особі дозволу на розробку технічної документації із землеустрою ще не свідчить про позбавлення орендаря права користування земельною ділянкою за договором оренди.

Крім того, у скарзі апелянт також вказує, що суд залишив поза увагою обставини, встановлені рішенням Господарського суду м. Києва від 01.11.2004 у справі №36/304, яким задоволено позов Національної спілки художників України до Добродійної патріаршої фундації (місійного товариства) Патріарха Володимира Української православної церкви - Київського патріархату про витребування майна з чужого незаконного володіння. Встановлені даним рішенням обставини, як стверджує апелянт, вказують на те, що судове рішення за таким спором виступає правоутворюючим фактом, що є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно.

Дані доводи колегія суддів відхиляє як необгрунтовані, зважаючи на те, що рішенням Господарського суду м. Києва від 08.04.2009 у справі №48/126 наказ Фонду державного майна України від 31.03.2004 №642, на підставі якого НХСУ набула у власність нерухоме майно, та виступало предметом спору у справі №36/304, був визнаний недійсним.

Оскільки позивач належним чином довів порушення своїх охоронюваних прав відповідачами, а обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, належним чином доведені та не спростовані останніми, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обгрунтованість позовних вимог та їх задоволення у повному обсязі.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом міста Києва від 09.11.2015 у справі №910/20514/14 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «К46» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2015 у справі №910/20514/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2015 у справі №910/20514/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/20514/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді В.Г. Суховий

Г.А. Жук