Ухвала суду № 56252598, 03.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2016 року м. Київ К/9991/71621/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 01.02.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2012 по справі №2а-19496/09/0370

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафта - Панхім»

до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2009 року Товариством до суду заявлений позов, з урахуванням уточнень, про скасування податкових повідомлень-рішень від 09.07.2009 №0001082399/0, від 18.09.2009 №0001082399/1 від 01.12.2009 №0001082399/2, якими позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем на суму 281 817,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями на суму 140 908,50 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено.

Судові рішення вмотивовано висновком про те, що Закон України «Про податок на додану вартість» не обмежує право платника податку на віднесення до податкового кредиту сум ПДВ звітного періоду по податкових накладних, які були виписані контрагентами позивача у минулих податкових періодах.

Не погодившись із судовими рішеннями Державна податкова інспекція до Вищого адміністративний суд України подала касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач посилається зокрема на те, що Товариство зобов'язане декларувати суму податкового кредиту у період виникнення податкового зобов'язання у контрагента, а оскільки позивач на дату виникнення такого права не скористався ним, то відповідно Товариство не мало право включати до складу податкового кредиту липня 2007 року податкові накладні попередніх звітних періодів. Крім того, контролюючий орган зазначив, що позивач одночасно із поданням декларації з ПДВ не подавав скарги стосовно контрагентів щодо відмови у наданні податкових накладних.

У поданих поясненнях по справі відповідач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачу суми податкового зобов'язання з ПДВ та штрафних санкцій, відповідно до оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, слугував висновок контролюючого органу, викладений у акті про результати планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 по 31.12.2008, за результатами якої складено акт від 24.06.2009 № 233/23-99/34051917, в якому зазначено про допущені позивачем порушення вимог пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.8.1 п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», п. 5.7, п. 5.8 Порядку заповнення та подання податкової декларації з ПДВ, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 № 166, в результаті чого позивачем занижено ПДВ на загальну суму 281 817.00 грн.

На підставі вищезазначеного акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження Державною податковою інспекцією прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону № 168/97-ВР до складу податкового кредиту не підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Дана норма закону містить імперативну норму, тобто у тому разі якщо у платника податку списані грошові кошти у якості оплати товару (робіт, послуг) та/або йому відвантажено товари (послуги), однак даний факт не підтверджується податковою накладною, платник податку не має права на декларування податкового кредиту.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що Закон № 168/97-ВР не обмежує право платника на включення до податкового кредиту, сум податку, що підтверджуються податковими накладними, які отримані після закінчення податкових періодів, в яких відбулися оплата та отримання товарів (послуг), а суми податку, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані з урахуванням строків давності, визначених ст. 15 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Отже, враховуючи пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97ВР, згідно якого підставою для відповідальності платника податку є непідтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку, податковими накладними чи митними деклараціями, факт включення позивачем до податкового кредиту звітного періоду суми ПДВ за податковими накладними, отриманими із запізненням, а також аналізуючи пп. 7.2.6 зазначеного Закону, згідно якого подання заяви зі скаргою на постачальника є виключним правом, а не обов'язком покупця, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про протиправність визначення податкового зобов'язання з ПДВ та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у зв'язку з віднесенням до податкового кредиту сум ПДВ звітного періоду по податкових накладних, які були виписані контрагентами позивача у минулих податкових періодах.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби відхилити.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 01.02.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2012 по справі №2а-19496/09/0370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко