Ухвала суду № 56252597, 03.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2016 року м. Київ К/9991/75278/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.07.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2012 по справі № 2а-6878/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІБК Спецбуд»

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень - рішень, наказу, визнання дій протиправними,-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2012 Товариством до суду заявлено позов про скасування податкового повідомлення-рішення від 12.04.2012 №0000132260, яким позивачу збільшено суму грошове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем на суму 191 784,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями на суму 47 946,00 грн., визнання дій щодо проведення перевірки протиправними, скасування наказу про проведення перевірки.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.07.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2012, позовні вимоги задоволено частково, оскаржуване податкове повідомлення-рішення скасовано, в решті позовних вимог відмовлено.

В частині задоволених позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем цілком правомірно сформовано податковий кредит з огляду на наявність у платника податку (позивача у справі) належним чином оформлених первинних документів та реальність здійснення господарських операцій.

Не погодившись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволення позовних вимог в повному обсязі.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією було проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування та своєчасності сплати суд ПДВ при взаємовідносинах з ТОВ «ІСТ Реалтігруп», ТОВ «ТД «Тредстар», ТОВ «Альфакомтрейд» за період з 01.08.2011 по 31.08.2011, за результатами якої складено акт від 30.03.2012 № 64/22-6/32594298 та прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 12.04.2012 №0000132260.

Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених в акті перевірки, Товариством порушено вимоги пп. 185.1 ст. 185, пп. 198.1, пп. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено ПДВ на суму 191 784,00 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що господарські операції між Товариством та його контрагентами ТОВ «ІСТ Реалтігруп», ТОВ «ТД «Тредстар», ТОВ «Альфакомтрейд» не спрямовані на настання реальних наслідків, оскільки вказані контрагенти та контрагенти 2-ї ланки не декларували податкові зобов'язання за операціями з позивачем, перебувають у негаторних станах (визнано банкрутом, не знаходяться за місцем реєстрації), відсутні трудові та матеріальні ресурси, свідоцтво платника ПДВ анульовано (ТОВ «Інстанбуд»), також контролюючий орган зазначив, що підписи на первинних документах ТОВ «ТД «Тредстар» та ТОВ «Альфакомтрейд», виконані ймовірно не директорами цих підприємств, а отже вищезазначене свідчить, що господарські операції з вказаними контрагентами фактично не спричинили реального настання правових наслідків, зокрема, і щодо формування податкового кредиту з ПДВ.

Зазначені висновки покладені в основу основних мотивів касаційної скарги.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями, та підтверджені відповідними первинними документами.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

У ході розгляду справи судами було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинам, що спростовують позицію державного податкового органу про недостовірність даних податкового обліку платника податків. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку та податкового обліку, встановлено реальне виконання договорів постачання укладених з контрагентами, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених, первинних документів (договори, додаткові угоди, рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні, платіжні доручення, кошториси, акти приймання виконаних робіт, платіжні документи).

Також судами встановлено, що на момент здійснення фінансово - господарських операцій між позивачем та його контрагентами, останні були зареєстрованими в установленому законом порядку, були платниками ПДВ, відповідні відомості щодо них містилися в Єдиному державному реєстрі підприємств, організацій та установ.

Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, чинне законодавство не ставить в залежність право позивача на віднесення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту від стану податкового обліку його контрагентів, зокрема, і від сплати останніми своїх податкових зобов'язань. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника податків додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а тому позивач не зобов'язаний володіти інформацією відносно виконання контрагентами їх податкових зобов'язань.

Крім того, відсутність у контрагентів позивача достатніх матеріальних, трудових чи будь - яких інших ресурсів, як і наявність чи відсутність таких контрагентів за юридичною адресою, чи неможливість проведення у суб'єкта господарювання перевірки не має своїм наслідком недійсність укладених ними правочинів чи слугувати доказом наявності у вказаних суб'єктів господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування.

Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судами попередніх інстанцій з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи податкового органу щодо вчинення ним податкового правопорушення.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.Києва Державної податкової служби відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.07.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2012 по справі № 2а-6878/12/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко