Ухвала суду № 56252532, 23.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2016 року м. Київ К/800/25106/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ситникова О.Ф.(суддя-доповідач),

Малиніна В.В.,

Швеця В.В.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, Управління Державної автомобільної інспекції в Херсонській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Херсонській області про визнання дій неправомірними, відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди за касаційними скаргами Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року, -

ВСТАНОВИВ:

В вересні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом та з врахуванням уточнень просив:

- визнати дії посадових осіб ВДВС щодо оголошення в розшук і накладення арешту на належний позивачу транспортний засіб неправомірними;

- визнати дії посадових осіб ДАІ щодо затримання належного позивачу транспортного засобу в порядку, передбаченому ст.265-2 КУпАП неправомірними та відмови у безоплатному поверненню із спецмайданчика належного позивачу транспортного засобу;

- відшкодувати з Державного казначейства України за рахунок коштів, призначених на утримання ВДВС, понесені позивачем матеріальні збитки в розмірі 3352,76 грн.;

- стягнути з ДКС в Одеській області за рахунок коштів, призначених на утримання ВДВС, на користь позивача моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн.;

- стягнути з ДКС в Херсонській області за рахунок коштів, призначених на утримання ДАІ, на користь позивача моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн.;

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії ВДВС щодо оголошення в розшук і накладення арешту на належний позивачу транспортний засіб. Зобов'язано ДКС в Одеській області відшкодувати на користь позивача матеріальну шкоду в розмірі 2612,76 грн. та 1500,00 грн. моральної шкоди із Державного бюджету України за рахунок коштів, призначених на утримання ВДВС. Визнано неправомірними дії ДАІ щодо затримання належного позивачу транспортного засобу в порядку ст.265-2 КУпАП та відмови у безоплатному поверненні із спецмайданчика належного позивачу транспортного засобу. Зобов'язано ДКС у Херсонській області відшкодувати на користь позивача 800,00 грн. моральної шкоди із Державного бюджету України за рахунок коштів, призначених на утримання ДАІ. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року залишено без змін постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року.

Другий Приморський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції та Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області не погодилось з постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року та ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року і звернулись до суду з касаційними скаргами, в яких просять скасувати рішення суддів попередніх інстанцій та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційних скарг, матеріали справи, суд, в межах ст. 220 КАС України, прийшов до висновку про залишення касаційних скарг без задоволення з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлені наступні обставини.

05.10.2012 року державним виконавцем ВДВС Присяжнюком О.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №В-18/124 (ВП 34604759) по примусовому виконання виконавчого листа №2-2852/09 від 24.01.2011 року, виданого Приморським районним судом м. Одеси, про стягнення з ОСОБА_4 на користь ВАТ «Енергопостачальна компанія «Одесаобленерго» в особі ЦРЕМ ВАТ «Одесаобленерго» боргу у розмірі 6432,58 гривень. У заяві стягувача відсутня дата народження боржника, проте вказано індивідуальний податковий номер: НОМЕР_1.

В ході провадження дій по встановленню рухомого та нерухомого майна боржника, державним виконавцем були направлені запити до установ: МРЕВ-1 при УДАІ ГУМВС України в Одеській області, КП «ОМБТІ та РОН», Управління Держкомзему у м. Одесі, Одеського міського центру зайнятості, ВАДР ГУМВС України в Одеській області, УПФУ в Приморському районі м. Одеси.

Відповідно до довідки ВАДР ГУМВС України в Одеській області боржник за адресою, вказаною у виконавчому листі не зареєстрований. Згідно довідки МРЕВ-1 при УДАІ ГУМВС України в Одеській області за ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрований автотранспортний засіб ВАЗ 2107, 2003 р.в., д/н НОМЕР_2.

11.03.2013 року державним виконавцем ВДВС Нікольським О.В. було винесено постанову про розшук майна боржника та постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

На виконання вищевказаної постанови від 11.03.2013 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, 26.07.2013 року о 15.20 під час слідування за маршрутом Одеса-Сімферополь автомобіль НОМЕР_3, який належить позивачу, був зупинений на посту ДПС «Пассат» у зв'язку із спрацюванням системи відео контролю «Рубіж».

Також судами передніх інстанцій встановлено та підтверджено показами свідка, що позивач на місці цих подій неодноразово просив працівників ДАІ зв'язатись із посадовою особою, якою його майно оголошено у розшук, зважаючи на те, що він не є стороною у вказаному виконавчому провадження. Однак, не зважаючи на заперечення позивача, належний йому транспортний засіб о 19:20 год. був евакуйований на спецмайданчик м. Цюрупинськ Херсонської області, згідно протоколу огляду та тимчасового затримання транспортного засобу в порядку ст.265-2 КУпАП.

Судами також встановлено, що позивач по справі - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 р.н, індивідуальний податковий номер НОМЕР_4, не є боржником за виконавчим провадженням №В-18/124 (ВП 34604759) по примусовому виконанню виконавчого листа №2-2852/09 від 24.01.2011 року, виданого Приморським районним судом м. Одеси. Натомість, боржником за вказаним виконавчим провадженням є інша людина ОСОБА_4 з індивідуальним податковим номером НОМЕР_5.

29.07.2013 року позивач звернувся до ВДВС із заявою про знаття арешту та припинення розшуку його майна, за результатом розгляду якої постановою в.о. начальника відділу Віннічука В.В. від 29.07.2013 року арешт з належного позивачу транспортного засобу знятий, а його розшук - припинено.

З метою повернення автомобіля позивач 30.07.2013 року прибув до спецмайданчика у м.Цюрупинськ Херсонської області, де знаходився належний йому транспортний засіб. Працівник спецмайданчика повідомив позивачу про необхідність отримання акту огляду затриманого транспортного засобу, звернутися до відділу розшуку транспортних засобів та отримати узгодження повернення транспортного засобу, після чого він надасть реквізити для оплати вартості зберігання і транспортування автомобіля.

Прибувши до управління Державтоінспекції МВС України в Херсонській області, позивач звернувся до інспектора з розшуку транспортних засобів РДПС ДАІ УМВС України в Херсонській області лейтенанта міліції Фролова А.Д., повідомивши останньому обставини вилучення його автомобіля та надавши копію постанови від 29.07.2013 року про зняття арешту. Однак у відповідь на прохання позивача повернути безоплатно належний йому автомобіль, працівник ДАІ усно відмовив йому, пояснивши про необхідність написання заяви про повернення транспортного засобу на загальних підставах (зі сплатою послуг зберігання і транспортування транспортного засобу) та зазначивши про єдиний оплатний порядок повернення транспортних засобів.

У зв'язку із необхідністю отримати транспортний засіб, позивач був вимушений написати відповідну заяву, оплатити послуги в розмірі 1405,25 гривень (750 грн. + 5,25 грн. + 650 грн.) за зберігання і транспортування транспортного засобу, в результаті чого о 20:00 годині 30.07.2013 року він отримав належний йому автомобіль.

Внаслідок вказаної помилки, допущеної посадовою особою ВДВС, яка полягає у зазначенні в документах виконавчого провадження прізвища, імені та по батькові: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, (ід. номер НОМЕР_4), замість даних іншої особи, було оголошено арешт і розшук належного позивачу транспортного засобу. У зв'язку із цим належний позивачу транспортний засіб був внесений до бази даних ДАІ та в результаті спрацювання системи контролю «Рубіж» 26.07.2013 року під час дорожньої подорожі автомобіль позивача був зупинений на посту ДПС «Пассат» з подальшим його вилученням та поміщенням на спецмайданчик, позивач звернувся жо суду. При цьому автомобіль був вилучений працівниками ДАІ в порядку ст.265-2 КУпАП, а не в порядку ст.40 Закону України «Про виконавче провадження», що призвело у подальшому до необхідності оплати позивачем послуг спецмайданчика по зберіганню його транспортного засобу.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанції виходили з того, що дії відповідачів по оголошенню в розшук та затриманню належного позивачу автомобіля є протизаконними, і такими, що заподіяли позивачу матеріальних збитків та моральної шкоди.

З таким висновком погоджується і колегія суддів Вищого адміністративного суду України, на підставі наступного.

Факт оголошення ВДВС 11.03.2013 року в розшук належного позивачу автомобіля ВАЗ 2107, 2003 р.в., д/н НОМЕР_2 в рамках виконавчого провадження №В-18/124 (ВП 34604759), за яким позивач не є боржником, свідчить про незаконність такого оголошення, оскільки відсутні передбачені Законом України «Про виконавче провадження» підстави для оголошення в розшук майна позивача, що не заперечується ВДВС.

Наслідком таких незаконних дій ВДВС стало неправомірне вилучення працівниками Управління Державної автомобільної інспекції України в Херсонській області 26.07.2013 року о 15.20 під належного позивачу автомобіля ВАЗ 2107, 2003 р.в., д/н НОМЕР_2 згідно Протоколу огляду та затримання транспортного засобу.

Порядком тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 року №1102 встановлено процедуру тимчасового затримання, зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках та їх повернення визначає.

Відповідно до абз.1 п.2 Порядку №1102 тимчасове затримання транспортного засобу уповноваженою особою Державтоінспекції проводиться у випадках, передбачених статтею 265-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, зокрема у разі, коли неможливо усунути причину затримання на місці виявлення адміністративного правопорушення, і передбачає примусове припинення використання такого транспортного засобу шляхом його блокування за допомогою технічних пристроїв або доставлення на спеціальний майданчик чи стоянку, якщо транспортний засіб створює значні перешкоди дорожньому руху.

Згідно з абз.2 п.2 Порядку №1102 у разі виявлення транспортного засобу боржника, оголошеного в розшук відповідно до статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», уповноважена особа Державтоінспекції негайно тимчасово затримує такий транспортний засіб та доставляє на спеціальний майданчик чи стоянку.

Таким чином, вказаним Порядком передбачено дві підстави для тимчасового затримання транспортного засобу, які у свою чергу, мають різні підстави та наслідки.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26.07.2013 року працівником Державтоінспекції вилучений належний позивачу автомобіль в порядку ст.265-2 КУпАП.

Але, підставою для затримання транспортного засобу слугувала постанова органу державної виконавчої служби, що обумовлювало обов'язок працівників Державтоінспекції затримати транспортний засіб в порядку ст.40 Закону України «Про виконавче провадження», з подальшим повідомленням про це у триденний строк державного виконавця (п.8 Порядку №1102), що працівниками Державтоінспекції зроблено не було.

Відповідно до Законів України «Про виконавче провадження», «;Про міліцію», «;Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» з метою забезпечення залучення державними виконавцями працівників органів внутрішніх справ для охорони громадського порядку при проведенні виконавчих дій щодо примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України від 25.06.2002 року №607/56/5 затверджена Інструкція про порядок взаємодії органів внутрішніх справ України та органів державної виконавчої служби при примусовому виконанні рішень судів та інших органів (посадових осіб).

Згідно з п.3.1 вказаної Інструкції у виконавчому провадженні розшук громадянина-боржника, дитини або транспортних засобів боржника здійснюється органами внутрішніх справ у порядку, встановленому чинним законодавством України.

У разі їх виявлення органи внутрішніх справ у триденний термін з моменту виявлення повідомляють ініціатора розшуку про місце знаходження, а транспортні засоби боржника негайно затримують та доставляють на спеціальні майданчики чи стоянки тимчасового зберігання Державтоінспекції (п.3.2 Інструкції №607/56/5).

Працівниками Державтоінспекції не було повідомлено державного виконавця про тимчасове затримання транспортного засобу позивача у триденний термін, що є порушенням п.3.2 Інструкції №607/56/5 та пункту 8 Порядку №1102.

Крім цього, працівники Державтоінспекції діяли в супереч розділу 6 Інструкції по роботі з системою відеоконтролю «Рубіж», затвердженої наказом МВС України від 29.12.2011 року №975, оскільки позивач на місці затримання транспортного засобу пояснював працівникам Державтоінспекції про відсутність підстав для затримання автомобіля, а працівники Державтоінспекції, з урахуванням доводів позивача, мали зв'язатися з вказаним в орієнтуванні телефонним номером органу державної виконавчої служби з метою з'ясування фактичних обставин, уникнувши таким чином порушення прав позивача, однак цього не зробили.

Отримавши від позивача копію постанови державного виконавця про зняття арешту з його автомобіля, працівниками Державтоінспекції було витребувано від позивача письмове звернення та оплату ним витрат, пов'язаних з транспортуванням та зберіганням транспортного засобу, що також є неправомірним.

Пунктом 12 Порядку №1102 передбачає дві підстави для повернення тимчасово затриманого транспортного засобу: 1) за письмовим зверненням його водія, власника (співвласника) (за умови оплати ним витрат, пов'язаних з транспортуванням та зберіганням такого транспортного засобу, та пред'явлення відповідного протоколу про адміністративне правопорушення); 2) за вимогою державного виконавця.

У першому випадку в обов'язком порядку пред'являється відповідний протокол про адміністративне правопорушення, оскільки це обумовлено затриманням автомобіля в порядку ст.265-2 КУпАП.

На підставі встановлених по справі обставин, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо неправомірності застосовання порядок повернення транспортного засобу, який є наслідком затримання автомобіля відповідно до ст.265-2 КУпАП, а не ст.40 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно ч. 1 ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до ст. 43 Бюджетного кодексу України та Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента від 13 квітня 2011 року № 460/2011 Державна казначейська служба України та її територіальні органи є окремими юридичними особами, які здійснюють розрахунково-касове обслуговування розпорядників державного бюджету, тобто фактично виконують функції банку. Державна казначейська служба України є урядовим органом, кошти для якої виділяються з державного бюджету України лише на цілі, які передбачені бюджетною програмою. На рахунках Державної казначейської служби України обліковуються кошти, які закладені для його функціонування, як юридичної особи, тобто на виплату заробітної плати працівникам, на закупівлю товарів, технічне обслуговування тощо. Погашення зобов'язань, які виникли у державних органів в тому числі і у зв'язку із завданням шкоди (збитків), здійснюються за рахунок коштів державного бюджету, які обліковуються на рахунках розпорядника бюджетних коштів заподіювача шкоди, у випадку її доведення.

Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що внаслідок протиправності дій ВДВС та дій ДАІ щодо оголошення в розшук і накладення арешту на належний позивачу транспортний засіб в порядку ст.265-2 КУпАП, а не ст.40 Закону України «Про виконавче провадження», що призвело до завдання позивачу шкоди, згідно ч. 1 ст. 1174 ЦК України, то суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди в розмірі 2612,76 грн.

При цьому, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості вимог про відшкодування моральної шкоди в розмірі 1500 грн. за рахунок Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції та в розмірі 800, 000 грн. за рахунок Управління Державної автомобільної інспекції в Херсонській області, так як розмір суми відшкодування моральної шкоди та характер моральних чи фізичних страждань, приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, або інших негативних явищ, заподіяних йому саме незаконними діями з відповідачів, відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, вважає, що постанова Одеського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року ґрунтуються на вірно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, доводи викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків суду попередніх інстанції, тому підстави для скасування або зміни рішень відсутні.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст.220, 222, 223, 224, 231 КАС України, -

у х в а л и в :

Касаційні скарги Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Судді: О.Ф. Ситников

В.В. Малинін

В.В. Швець