Ухвала суду № 56251921, 23.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

"23" лютого 2016 р. № К/800/43284/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Бухтіярової І.О., Сіроша М.В., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Арабський енергетичний альянс ЮЕЙ» на постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 04.08.2015 та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2015 у справі № 826/10166/15за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Арабський Енергетичний Альянс ЮЕЙ»доМіжрегіонального головного управління ДФС-Центральний офіс з обслуговування великих платниківпроскасування податкової вимоги №43-23 від 07.05.2015 та рішення про опис майна у податкову заставу,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Арабський енергетичний альянс ЮЕЙ» звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило скасувати податкову вимогу Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 07.05.2015 №43-23 на суму 1716763,55 грн. та рішення про опис майна у податкову заставу від 07.05.2015 №11545/10/28-10-23-26.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.08.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2015, позов задоволено частково, визнано протиправною та скасовано податкову вимогу від 07.05.2015 №43-23 на суму 1704229 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати в цій частині та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем прийнято податкову вимогу від 07.05.2015 №43-23, відповідно до якої за позивачем обліковується податковий борг на загальну суму 1716763,55 грн., в тому числі 1704229 грн. з податку на додану вартість та 12534,55 грн. зі збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, який справляється за поставлений природний газ споживачам на підставі укладених ними договорів.

07.05.2015 Міжрегіональним головним управлінням ДФС - Центральним офісом з обслуговування великих платників прийнято рішення про опис майна у податкову заставу.

Судами також встановлено, що сума податку на додану вартість у розмірі 1704229 грн., визначена спірною вимогою, облікована податковим органом на підставі даних податкової декларації від 20.03.2015 №9045566992.

Однак згідно показників податкової декларації позивача від 20.03.2015 №9045566992 ним також задекларовано від'ємне значення між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту у розмірі 736440 грн., що спростовує твердження податкового органу про те, що позивач має узгоджений податковий борг з податку на додану вартість виходячи із змісту задекларованих показників в сумі 1704229 грн.

Заборгованість в сумі 12534,55 грн. по збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, який справляється за поставлений природний газ споживачам на підставі укладених ними договорів виникла на підставі податкових декларацій поданих позивачем 17.04.2015 №9072494183, №9072494200.

Відповідно до облікової картки позивача по збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, який справляється за поставлений природний газ, станом на 30.04.2015 за позивачем обліковується заборгованість в сумі 12534,55 грн., яка ним не була сплачена. А також встановлено, що за квитанцією від 24.02.2015 №3251 позивачем було сплачено задеклароване зобов'язання зі збору в сумі 17644,22 грн. за січень 2015 року.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, мотивував рішення тим, що під час розгляду даної справи судом не встановлено, а відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факту виникнення у позивача законним шляхом узгодженої суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1704229 грн., що є підставою для скасування спірної податкової вимоги у вказаній частині.

Відмовляючи в решті позову, суди, встановивши наявність у позивача узгодженої заборгованості по збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, який справляється за поставлений природний газ споживачам на підставі укладених ними договорів в розмірі 12534,55 грн., дійшли висновку про законність податкової вимоги в частині вказаної суми, а відтак і про обґрунтованість рішення про опис майна у податкову заставу.

Судова колегія касаційної інстанції зазначає, що розгляд справи здійснювався в межах доводів касаційної скарги позивача, але при цьому перевірено дотримання судами норм матеріального та процесуального права щодо наявності законних підстав для скасування спірної податкової вимоги від 07.05.2015 №43-23 в частині визначення розміру податкового боргу за узгодженими грошовими зобов'язаннями з податку на додану вартість в сумі 1704229 грн., оскільки предметом спору є вимога та рішення про опис майна у заставу, які пов'язані між собою.

Згідно п. 49.2 ст. 49 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді.

Така податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання, та подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків (п. 48.1 ст. 48, п. 49.1 ст. 49 Податкового кодексу України).

Згідно п. 54.1 ст. 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковим боргом є сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України, у разі, коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання у встановлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу.

Відтак, з огляду на зміст викладених норм випливає беззаперечний висновок, що несплачена платником податків, у строки встановлені законодавством, сума узгодженого грошового зобов'язання набуває статусу податкового боргу та є законною підставою для надіслання податкової вимоги платнику податків.

Зважаючи на те, що матеріалами справи підтверджуються встановлені судами обставини з приводу декларування позивачем у податковій декларації від 20.03.2015 №9045566992 показника від'ємного значення між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту у розмірі 736440 грн., що спростовує твердження податкового органу про наявність узгодженого податкового боргу з податку на додану вартість в сумі 1704229 грн., відтак суди дійшли цілком обґрунтованого висновку про протиправність спірної вимоги в цій частині, що є підставою відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України для залишення ухвалених рішень судів попередніх інстанцій в цій частині без змін.

Разом з тим, Вищий адміністративний суд України вважає зазначені висновки судів попередніх інстанцій, які були покладені в основу відмови у задоволенні решти позовних вимог такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Суд вживає передбачені законом заходи для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Оскаржувані рішення судів вказаним вимогам не відповідають.

Як встановлено судом першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, заборгованість в сумі 12534,55 грн. по збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, який справляється за поставлений природний газ споживачам на підставі укладених ними договорів виникла на підставі податкових декларацій за березень 2015 року, поданих позивачем 17.04.2015 №9072494183, №9072494200.

При цьому, суди, посилаючись на дані облікової картки позивача по збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, який справляється за поставлений природний газ, дійшли висновку, що станом на 30.04.2015 за позивачем обліковується заборгованість в сумі 12534,55 грн., яка ним не була сплачена. А також встановили, що за квитанцією від 24.02.2015 №3251 позивачем було сплачено задеклароване зобов'язання зі збору в сумі 17644,22 грн. за січень 2015 року.

Водночас, в матеріалах справи наявні податкові декларації з цього збору за лютий - квітень 2015, подані позивачем податковому органу також 17.04.2015, які судами необґрунтовано відхилено їх як докази на підтвердження наявності фактичних обставин (або їх відсутність) щодо порушення позивачем порядку сплати збору. Так, позивач заперечує наявність вказаної суми боргу, а суди попередніх інстанцій в цій частині не встановили період його виникнення, та строк сплати.

Фактично судами були відхилені докази, подані позивачем, на спростування доводів податкового органу без належного мотивування причин цього, що не відповідає правилам оцінки доказів за статтею 86 КАС України та вказує на не вжиття судами належних заходів щодо офіційного з'ясування обставин справи.

Зокрема, згідно приписів пункту 9 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 №7, у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

Таким чином, у мотивувальній частині рішення необхідно наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору.

Повнота з'ясування обставин справи вимагає від суду для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов'язання платником з розглядуваного збору встановити, чи вчинялись або були вчинені платником податків дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету у строк, передбачений пунктом 29 Підрозділу 10 «Інші перехідні положення» Податкового кодексу України, чи узгоджуються задекларовані платником податків показники з даними його облікової картки, а також чи з дотриманням вимог Податкового кодексу України сплачені позивачем суми збору були зараховані податковим органом.

Наведене дає підстави стверджувати про неповноту встановлення судами всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, що також вказує на непідтвердження відповідних обставин та фактів належними засобами та у передбачений чинним законодавством спосіб.

Оскільки обґрунтованість судового рішення, регламентована ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачає ухвалення судом рішення на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, тому суди повинні надати належну правову оцінку усім доказам та обставинам, що стосуються предмету доказування.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цій частині.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, що входять до предмета доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини щодо правомірності виставлення спірної вимоги на суму 12534,55 грн., в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Арабський енергетичний альянс ЮЕЙ» задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.08.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2015 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних та в цій частині направити справу на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

3. В решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.08.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2015 залишити без змін.

4. Ухвала в частині залишення без змін постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.08.2015 та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2015 набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

5. Ухвала в частині направлення справи на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді І.О.Бухтіярова М.В.Сірош