Постанова № 56251437, 29.02.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" лютого 2016 р. Справа№ 910/22167/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Зубець Л.П.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Гайдай Т.В. (довіреність №166 від 25.12.2015 р.)

від відповідача - ОСОБА_3 (довіреність №1933 від 04.09.2015 р.)

розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

на рішення господарського суду міста Києва від 16.11.2015 р.

у справі №910/22167/15 (суддя Лиськов М.О.)

за позовом Комунального підприємства «Київський метрополітен»

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

про розірвання договору оренди та виселення

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Київський метрополітен» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про розірвання договору оренди від 09.12.2008 р. №339-Упр(ДВ)-08, укладеного між КП «Київський метрополітен» та ФОП ОСОБА_4, виселення ФОП ОСОБА_4 з нерухомого майна (частини вестибюлю (переходу), визначену тимчасовими огоджуючими конструкціями (кіоском) ФОП ОСОБА_4 згідно з викопіюванням зі Схем тимчасового розташування МАФ, за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 23,0 кв.м.; зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 демонтувати тимчасові огороджуючі конструкції (кіоски ФОП ОСОБА_4.), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 23,0 кв.м.

02.11.2015 р. представник позивача подав заяву про уточнення п. 4 позовної вимоги, відповідно до якої позивач просить зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 демонтувати свої тимчасові огороджуючи конструкції (кіоск), що знаходяться в частині вестибюлю (переходу) за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 23 кв.м.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.11.2015 р. позов задоволено повністю. Розірвано договір оренди № 339-Упр(ДВ-08) від 09.12.2008 р., укладений між Комунальним підприємством «Київський метрополітен» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 Виселено Фізичну особу - підприємця ОСОБА_4 з нерухомого майна (частини переходу), згідно з викопіюванням з Схеми тимчасового розташування МАФ, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 23 м кв. Зобов'язано Фізичну особу - підприємця ОСОБА_4 демонтувати тимчасові огороджуючі конструкції, (кіоск Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4.), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 23 кв.м. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на користь Комунального підприємства «Київський метрополітен» витрати по сплаті судового збору в розмірі 3654,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи апеляційної скарги, просив скаргу задовольнити, рішення скасувати, в позові відмовити.

В судовому засіданні 29.02.2016 р. представник відповідача заявив клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи Київську міську раду.

Колегія суддів, вислухавши думку представника позивача, не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання у зв'язку з його необґрунтованістю.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

09.12.2008 р. між Комунальним підприємством «Київський метрополітен» (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (орендар) було укладено договір оренди №339-Упр(ДВ)-08.

Відповідно до п. 1.1 договору, орендодавець передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину вестибюлю (переходу), визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП «ПІ Укрметротунельпроект», тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря), далі - об'єкт оренди, за адресою: АДРЕСА_1, для торгівлі непродовольчими товарами.

Пунктом 2.3 договору передбачено, що опис технічного стану об'єкта оренди та дата його передачі орендарю, його склад зазначаються в акті приймання-передачі об'єкта оренди, що є невід'ємною частиною договору (додаток №1 до договору).

На виконання умов договору, позивачем було передано відповідачу в оренду частину АДРЕСА_1, загальною площею 23 кв.м., що підтверджується актом приймання передачі майна в оренду від 12.01.2009 р.

Частиною 1 ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідач обов'язку щодо повернення орендованого майна не виконав, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вимогами до відповідача про виселення відповідача з орендованого майна та зобов'язання демонтувати тимчасові огороджуючи конструкції.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Згідно ч. 2 ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено. Аналогічна норма міститься і в ч. 2 ст. 291 ГК України.

Згідно ст. 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

З огляду на вищезазначені приписи законодавства, після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Аналогічна правова позиція також викладена у ч. 2 п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна».

Пунктом 9.1 договору встановлено, що договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і, діє до отримання відповідного рішення Київської міської ради, але не довше ніж до 09.06.2009 р.

Відповідно до п. 7.5 договору, у разі закінчення строку дії договору або при його розірванні орнедар зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт оренди орендодавцю у стані, в якому перебував об'єкт оренди на момонт передачі його в оренду, з урахуванням всіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкта оренди без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди. В акті приймання-передачі зазначається технічний стан об'кта оренди на дату повернення.

В матеріалах справи міститься лист позивача, в якому він вимагав у відповідача передати нерухоме майно по акту приймання-передачі, згідно умов договору (а.с. 59).

Позивач стверджує, що станом на день вирішення данного спору в суді апеляційної інстанції орендоване майно не було передано по акту прийому-передачі, як це передбачено п.п. 7.5, 8.5.6 договору, відповідач продовжує використовувати майно позивача для здійснення своєї господарської діяльності. Відповідачем не спростовано тверджень позивача, доказів на підтвердження зворотнього не надано.

З матеріалів справи вбачається, що у відповідача є заборгованість перед позивачем по сплаті орендних платежів.

Згідно п. 5.2 договору, при несплаті орендарем орендної плати протягом одного місяця з дня закінчення строку поточного платежу орендодавець порушує справу про дострокове розірвання договору та примусове виселення орендаря.

Пунктом 9.5 договору встановлено, що договір припиняється в разі: невиконання істотних умов або порушення його; закінчення строку, на який його було укладено; банкрутство орендаря, загибелі об'єкта оренди.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилається на п. 8.6 договору, в якому зазначено, що у разі порушення умов договору п.п. 8.1, 8.5.3, 8.5.4, орендодавець має право ініціювати дострокове розірвання цього договору в установленному порядку. Проте, як зазначає відповідач, несвоєчасна оплата оренди не входить до переліку наведених пунктів договору, а відтак розірвання договору з підстав несвоєчасної оплати є неправомірним.

Колегією судді вказані посилання скаржника оцінюються критично та не приймаються до уваги, оскільки, при несплаті орендарем орендної плати протягом одного місяця з дня закінчення строку поточного платежу орендодавець порушує справу про дострокове розірвання договору та примусове виселення орендаря (п. 5.2 договору).

Щодо строку дії договору кодегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 9.1 договору оренди строк його дії зазначено до 09.06.2009 р., відповідно до листа позивача (а.с. 59) термін дії договору зазначено 20.06.2015 р. (в судовому засіданні представник позивача повідомив, що ця дата вказана помилково). Враховуючи вищезазначене, обставини справи, а також те, що станом на день звернення з даним позовом до суду відповідач фактично використовує об'єкт оренди для здійснення своєї господарської діяльності, що підтверджується відсутністю складеного сторонами акту приймання-передачі, як це передбачено п. 7.5 договору оренди, колегія суддів приходить до висновку, що договір оренди не припинив свою дію.

Крім того, відповідач акцентує увагу суду на приписах ст. 188 ГК України де зазначено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено договором або законом. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Однак, колегія суддів зазначає, що згідно рішення Конституційного Суду України №15-рп/2002 від 09.07.2002 р., право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не позбавляє позивача права на судовий захист і останній може звернутись з вимогою про розірвання договору оренди без дотримання порядку досудового врегулювання спору, що передбачено ст. 188 ГК України, на яку посилається представник відповідача.

Щодо тверджень відповідача про відсутність у позивача права на розпорядження комунальним майном територіальної громади міста, зокрема на засадах оренди, колегія суддів зазначає наступне.

На підставі наказу №98 від 23.04.2003 р. Головного управління комунальної власності м. Києва за Комунальним підприємством «Київський метрополітен» на праві повного господарського відання було закріплено, в тому числі, АДРЕСА_1.

Право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачних цим Кодексом та іншими нормами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника (ст. 136 ГК України).

Крім того, п. 2.4 договору оренди встановлено, що об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі Комунального підприємства «Київський метрополітен».

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку звільнення орендованого майна, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вимоги позивача є обгрунованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 16.11.2015 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 16.11.2015 р. у справі №910/22167/15 залишити без змін.

Справу №910/22167/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді С.Я. Дикунська

Л.П. Зубець