Постанова № 56251399, 23.02.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" лютого 2016 р. Справа№ 910/29181/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Тарасенко К.В.

Куксова В.В.

при секретарі судового засідання - Філімоновій І.Є.

за участю представників: відповідно до протоколу судового засідання від 23.02.2016р.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алєксандрія"

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2015 року. (повний текст якого складено 21.12.15р.)

у справі № 910/29181/15 (суддя: Нечай О.В.)

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Об'єднання Дніпроенергобудпром"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алєксандрія"

про стягнення 375 282,55 грн.

СУТЬ СПОРУ І СКАРГИ:

На розгляд господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю "Об'єднання Дніпроенергобудпром" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алєксандрія" про стягнення 375 282,55 грн. на підставі договору про виготовлення та поставку товару №9 від 25.03.15р.

В обґрунтуванні позовних вимог, позивач зазначає суду про те, що ним, на виконання умов Договору, було поставлено відповідачу продукцію, в свою чергу, відповідачем було здійснено лише авансовий платіж у розмірі 1 867 101,77 грн, та платіж в розмірі 50 000,00 грн. після поставки товару, проте відповідачем не було здійснено остаточний розрахунок відповідно до умов Договору, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 329 209,46 грн. Крім основної заборгованості, позивач просить суд стягнути з відповідача 4 872,30 грн. інфляційної складової боргу, 2 164,66 грн. трьох відсотків та 39 036,13 грн. пені.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.12.2015р. позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Алєксандрія" на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Об'єднання Дніпроенергобудпром" заборгованість в розмірі 329 209 (триста двадцять дев'ять тисяч двісті дев'ять) грн 46 коп., 3 % річних в розмірі 2 164 (дві тисячі сто шістдесят чотири) грн 66 коп., інфляційні втрати в розмірі 4 872 (чотири тисячі вісімсот сімдесят дві) грн 30 коп., пеню в розмірі 39 036 (тридцять дев'ять тисяч тридцять шість) грн 13 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 5 629 (п'ять тисяч шістсот двадцять дев'ять) грн 24 коп.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Алєксандрія" звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить змінити рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2015р. та прийняти нове рішення, яким в задоволені позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду міста Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

На підставі апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Алєксандрія" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2015р., згідно ст. 98 ГПК України, Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 01.02.2016р. порушено апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 23.02.2016р.

Відповідно до протоколу про автоматичні зміни складу колегії суддів від 23.02.16р., у зв'язку з перебуванням судді Іоннікової І.А. на лікарняному, визначено новий склад суду головуючий суддя: Тищенко О.В, судді Куксов В.В., Тарасенко К.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2016р. справу №910/29181/15 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі головуючий суддя: Тищенко О.В., Тарасенко К.В., Куксов В.В.

В судове засідання 23.02.16р. представники сторін з'явилися.

Представник апелянта в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2015 року у справі № 910/29181/15 змінити та прийняти нове рішення, яким в задоволені позову відмовити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечували проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просили суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

25.03.2015 між Товариством з додатковою відповідальністю "Об'єднання Дніпроенергобудпром" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Алєксандрія" було укладено Договір про виготовлення та поставку товару № 9, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується виготовити за попереднім замовленням і поставити покупцю певний товар, а покупець в свою чергу, зобов'язується прийняти цей товар і своєчасно здійснити його оплату на умовах та в порядку, визначених цим Договором.

Пунктом 3.1 Договору визначено, що ціна товару, в тому числі ціна кожної його одиниці, вказується у специфікаціях. Ціна Договору складається із сум усіх специфікацій.

Відповідно до п. 3.2 Договору оплата за товар здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом банківського переказу на поточний рахунок постачальника наступним чином:

- авансовий платіж у розмірі 85 % вартості товару, визначеної згідно специфікації сплачуються протягом 5-ти банківських днів з дати виставлення рахунку;

- остаточний розрахунок у розмірі 15% вартості товару покупець здійснює упродовж 15 банківських днів з моменту отримання (приймання) покупцем товару на підставі відповідного рахунку фактури.

Пунктом 3.3 Договору сторони погодили, що визначена сторонами ціна цього Договору під час його дії є незмінною.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає про те, що ним, на виконання умов Договору, було поставлено відповідачу продукцію, в свою чергу, відповідачем було здійснено лише авансовий платіж у розмірі 1 867 101,77 грн., та платіж в розмірі 50 000,00 грн. після поставки товару, проте відповідачем не було здійснено остаточний розрахунок відповідно до умов Договору, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 329 209,46 грн., у зв'язку з чим позивач звернувся до суду.

Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Згідно з ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Згідно з частинами 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України).

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачем на виконання Договору було здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 2 246 311,24 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями накладних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що 27.03.2015 відповідачем відповідно до умов Договору було здійснено передоплату в розмірі 1 867 101,77 грн., що підтверджується банківською випискою по особовому рахунку позивача.

Також, відповідачем було сплачено позивачу 02.07.2015 кошти в розмірі 50 000,00 грн., що також підтверджується наданою позивачем банківською випискою по особовому рахунку позивача.

Відповідно до Узагальнюючої податкової консультації щодо використання банківських виписок як первинних документів, затвердженої наказом Державної податкової служби України 05.07.2012 N 583, первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В свою чергу, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Виписки з особових рахунків клієнтів, що є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

Враховуючи вищевикладене суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що додані позивачем до позовної заяви банківські виписки по його особовому рахунку є первинними документами, а відповідно, і належними та допустимими доказами в розумінні статей 33-34 ГПК України, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за поставлену продукцію в розмірі 329 209,46 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Разом з тим, позивач крім основної заборгованості просить стягнути з відповідача 4 872,30 грн. інфляційної складової боргу, 2 164,66 грн. 3% річних та 39 036,13 грн. пені.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлені до стягнення позивачем з відповідача 3% річних в розмірі 2164,66 грн., та інфляційні нарахування в розмірі 4872,30 грн., відповідають вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та Договору і є арифметично вірними, а тому підлягають задоволенню.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 39 036,13 грн., у зв'язку з простроченням оплати поставленого товару за Договором.

Згідно з п. 7.3.1 Договору за несвоєчасний розрахунок за товар,згідно умов визначених пунктом 3.2.2 Договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день погашення боргу.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який нараховується пеня.

Колегія суддів апеляційної інстанції здійснивши перерахунок заявлених до стягнення з відповідача пені, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 39 036,13 грн.

Отже, враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку з яким погоджується суд апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог, а саме стягненню з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 329209,47 грн., суми пені в розмірі 39036,13 грн., суми 3% річних в розмірі 2164,66 грн. та інфляційних втрат в сумі 4827,30 грн.

Щодо тверджень апелянте про те, що позивачем не надано жодних доказів отримання відповідачем відповідного рахунку - фактури для проведення остаточного розрахунку саме 06.07.15р. не приймається судом апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем було надіслано відповідачу рахунок №551 від 06.07.15р. на суму 329209,46грн., який є частиною рахунку №180 від 25.03.15р., про що свідчить поштова квитанція та повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу, у зв'язку з чим, доводи відповідача про відсутність у нього рахунків для повторного розрахунку по договору є безпідставними.

Крім того, в матеріалах справи міститься виписка по рахунку позивача про здійснення відповідачем 02.07.15р. оплати на суму 50000,00грн.

Також, апелянт в апеляційні скарзі зазначає про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, посилаючись на те, що відповідачем було подано клопотання про відкладення розгляду справи, проте розгляд справи відбувся без його участі, що є порушенням принципу рівності сторін в судовому процесі.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника відповідача, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови № 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, доводи апелянта щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права не приймаються апеляційним судом, оскільки справа може бути розглянута без участі сторін, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, в матеріалах справи містяться докази повідомлення відповідача про час та дату судового засідання, а саме рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, у зв'язку з чим відповідач не був позбавлений можливості направити у судове засідання іншого представника.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Алєксандрія", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2015р. у справі № 910/29181/15 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алєксандрія" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2015р. у справі № 910/29181/15 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2015р. у справі № 910/29181/15 - залишити без змін.

3.Матеріали справи № 910/29181/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

4.Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді К.В. Тарасенко

В.В. Куксов