Постанова № 56251328, 02.03.2016, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" березня 2016 р.Справа № 916/2131/15Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Діброви Г.І.

суддів Лисенко В.А., Ярош А.І.

при секретарі судового засідання Саломатовій К.А.

за участю представників сторін:

від прокуратури ОСОБА_1 за посвідченням від 13.08.2015 року №035088;

від Одеської міської ради ОСОБА_2 за довіреністю від 11.06.2015 року №222/исх-гс;

від ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю ДЖІ ЕМ ДЖІ КОНТЕНТ, м.Одеса не зявився;

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю Джі Ем Джі Контент, м. Одеса

на рішення господарського суду Одеської області від 17.12.2015 року

по справі № 916/2131/15

за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради

до відповідача ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю ДЖІ ЕМ ДЖІ КОНТЕНТ, м. Одеса

про витребування майна

В С Т А Н О В И В:

Заступник прокурора Одеської області звернувся до господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю Джі Ем Джі Контент, м. Одеса з позовною заявою, в якій просить суд витребувати у ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю Джі Ем Джі Контент, м. Одеса на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради нежитлові приміщення першого поверху та підвалу №501, загальною площею 1058,4 кв.м, розташовані по вул. Затонського, 1, в м. Одесі, а також з метою забезпечення позову накласти арешт на нежитлові приміщення першого поверху та підвалу №501, загальною площею 1058,4 кв.м, розташовані по вул. Затонського, 1, в м. Одесі, на час провадження у справі за цим позовом.

Рішенням господарського суду Одеської області від 17.12.2015 року у справі №916/2131/15 (головуючий суддя Рога Н.В., судді Цісельський О.В., Оборотова О.Ю.) позовну заяву заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради задоволено повністю, витребувано у ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю Джі Ем Джі Контент, м. Одеса на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради нежитлові приміщення першого поверху та підвалу №501, загальною площею 1058,4 кв.м, розташовані по вул. Затонського, 1, в м.Одесі та також стягнуто з відповідача до Державного бюджету судовий збір у розмірі 41 666 грн. 66 коп. Також у даному рішенні відмовлено прокурору у клопотанні про забезпечення позову.

ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю Джі Ем Джі Контент, м.Одеса з рішенням суду не погодилось, тому звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Одеської області від 17.12.2015 року по справі №916/2131/15 за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю Джі Ем Джі Контент, м. Одеса про витребування майна та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, а також покласти на позивача, Одеську міську раду витрати по оплаті судового збору за розгляд спору в суді першої інстанції у сумі 41 666 грн. 66 коп. та судовий збір за апеляційний перегляд у сумі 34 374 грн. 99 коп.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права та неповним зясуванням всіх обставин справи.

Через канцелярію Одеського апеляційного господарського суду 09.02.2016 року першим заступником прокурора Одеської області подано заперечення на апеляційну скаргу, яке судовою колегією долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні, яке відкладалось, представники сторін підтримали свої доводи та заперечення.

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає за необхідне розглянути апеляційну скаргу, оскільки для зясування фактичних обставин справи достатньо матеріалів, що знаходяться в справі № 916/2131/15 та наданих представниками сторін пояснень.

Апеляційний господарський суд, у відповідності до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин повторно розглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи, при цьому суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, абзацом 2 пункту 13 рішення Одеської міської ради Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році та внесення змін до рішень Одеської міської ради від 14.04.2010 року №5649-V, доручено Представництву по управлінню капітальною власністю Одеської міської ради укласти договір купівлі-продажу з метою продажу ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «АРТ» обєктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, зокрема, нежитлових приміщень 1-го поверху та підвалу загальною площею 1 058,4 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Затонського, 1.

За актом приймання-передачі індивідуально визначеного майна комунальної власності від 09.08.2010 року територіальна громада міста ОСОБА_2 в особі Одеської міської ради передала ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «АРТ» індивідуально визначене майно комунальної власності, зазначене у рішенні Одеської міської ради від 14.04.2010 року №5649-V.

12.08.2010 року між територіальною громадою міста ОСОБА_2 в особі Одеської міської ради (Продавець) та ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «АРТ» (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого Продавець передав у власність (продав), а Покупець прийняв у власність (купив) індивідуально визначене майно комунальної власності у вигляді нежитлових приміщень першого поверху, серед яких, зокрема, і нежитлові приміщення першого поверху та підвалу №501, що розташовані за адресою: місто Одеса, вулиця Затонського, будинок 1. Вищезазначений обєкт належав Продавцю на підставі Свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення першого поверху та підвалу №501 (бланк 027160), виданого 15.10.2003 року виконавчим комітетом Одеської міської ради від 10.09.2003 року № 514, зареєстрованого Комунальним підприємством «Одеське бюро технічної інвентаризації та реєстрації обєктів нерухомості» 16.10.2003 року. Характеристика даного обєкта наводиться у технічному паспорті, виданому Комунальним підприємством «Одеське бюро технічної інвентаризації та реєстрації обєктів нерухомості» та витязі з Реєстру прав власності на нерухоме майно №26767988 (пункт 1.1.20 договору).

05.11.2010 року, на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень між ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «АРТ» (Продавець) та Приватним Підприємством Фірмою "Стенфорд-Інвест" (Покупець), було передано у власність Приватному Підприємству Фірмі "Стенфорд-Інвест" нежитлові приміщення першого поверху та підвалу №501, загальною площею 1058,4 кв. м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Затонського, 1.

18.05.2011 року між Фірмою «Стенфорд-Інвест» (Приватним підприємством) та ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «ДЖІ ЕМ ДЖІ КОНТЕНТ» було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого Фірма «Стенфорд-Інвест» (Приватне підприємство) передала у власність (продала), а ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «ДЖІ ЕМ ДЖІ КОНТЕНТ» прийняло у власність (купило) нежитлові приміщення 1-го поверху та підвалу №501, що розташовані в будинку під номером 1 по вулиці Затонського в місті Одесі.

Відповідно до пункту 2 договору продаж здійснено за суму 2 083 333 грн. 67 коп.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо обєкта нерухомого майна від 13.02.2015 року №33575330 вбачається, що ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «ДЖІ ЕМ ДЖІ КОНТЕНТ» зареєструвало 21.10.2013 року право власності на спірне нежитлове приміщення на підставі договору купівлі-продажу від 18.05.2011 року. Таким чином, на даний момент спірне майно належить відповідачу по даній справі.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.10.2014 року у справі №916/2545/13 визнано недійсним пункт 13 рішення Одеської міської ради від 14.04.2010 року №5649-V.

Визнання судом незаконним рішення Одеської міської ради стало підставою для звернення прокурора з відповідним позовом про витребування нежитлового приміщення першого поверху та підвалу №501, загальною площею 1058,4 кв.м., розташованого по вул. Затонського, 1 у м. Одесі.

Дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі повторного розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія дійшла висновку про помилковість висновку суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог та скасування рішення місцевого господарського суду з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, виходячи з наступного.

В силу приписів статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (стаття 328 Цивільного кодексу України).

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 658 Цивільного кодексу України визначено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

У відповідності до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором, з чужого незаконного володіння закон ставить у залежність насамперед від того, є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем.

При цьому необхідно мати на увазі, що добросовісність набувача майна в силу частини 5 статті 12 Цивільного кодексу України презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав або повинен був знати про наявність перешкод до вчинення правочину, зокрема те, що продавець майна не мав права його відчужувати, це може свідчити про недобросовісність набувача й бути підставою для задоволення позову про витребування у нього цього майна.

Постановою Приморського районного суду міста ОСОБА_2 від 25.12.2013 року у справі №1522/18452/12 було встановлено протиправні дії визначених в постанові посадових осіб Одеської міської ради при прийнятті рішення від 14.04.2010 року №5649-V.

Проте, на момент укладення договору купівлі-продажу від 18.05.2011 року, ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «ДЖІ ЕМ ДЖІ КОНТЕНТ» не могло знати про постанову Приморського районного суду від 25.12.2013 року у справі №1522/18452/12 з огляду на його прийняття більш ніж через 2 роки після укладання договору купівлі-продажу, а також про те, що рішення Одеської міської ради буде в подальшому визнане незаконним. При цьому, відповідач укладав договір купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення для задоволення свого матеріального інтересу, і визнання судом незаконним рішення органу місцевого самоврядування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту.

Одночасно з цим, судова колегія зауважує, що в силу положень статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року суди застосовують при розгляді справ також Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом, і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. Наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила.

У цій справі Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".

Верховний Суд України у постанові від 14 березня 2007 року у справі №21-8во07, на підставі статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, застосував рішення Європейської суду з прав людини Стретч проти Сполученого Королівства та зазначив, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі Федоренко проти України від 30.06.2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У даному випадку, з урахуванням положень діючого законодавства, практики Верховного Суду України та практики Європейського суду з прав людини, колегія суддів вважає, що при подачі позову прокурором не був забезпечений справедливий баланс між необхідністю забезпечення загальних інтересів суспільства та необхідністю захисту основоположних прав відповідача як добросовісного набувача об'єкта нерухомості, який придбав його на відплатній основі.

Відповідно до пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" норма частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України.

У постанові Верховного Суду України від 17.12.2014 року, висновки якого є обовязковими для всіх судів України в силу приписів статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України, визначено, що захист порушених прав особи, що вважає себе власником неодноразово відчуженого майна, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України. Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що в позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 Цивільного кодексу України. Крім того, під час розгляду спорів про витребування майна суди повинні встановити всі юридичні факти, визначені статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України.

Статтею 387 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до частини 3 статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Водночас, частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України визначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, статтею 388 Цивільного кодексу України передбачено можливість витребування майна власником від добросовісного набувача тільки при наявності визначених законодавцем підстав, такі випадки обмежені та можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він його передав, поза їх волею. Посилання суду першої інстанції на те, що по цій справі мають місце такі обставини, не грунтуються на матеріалах справи та не доведено позивачем належними засобами доказування за нормами статтей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України.

В даному випадку, спірне майно вибуло з комунальної власності саме за рішенням Одеської міської ради, але в порушення порядку приватизації.

Змістом діяльності місцевого самоврядування є вирішення питань місцевого значення в інтересах територіальної громади самою громадою самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування (стаття 2, 140 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють територіальні громади міст та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Частинами 5, 6 статті 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні встановлено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою.

Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (частина 8 статті 60 Закону України Про місцеве самоврядування).

Відповідно до статті 1 Закону України Про приватизацію державного майна приватизація державного майна платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований обєкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.

Положеннями частини 4 статті 3 Закону України Про приватизацію державного майна встановлено, що відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування, а частина 7 статті 7 Закону затвердила положення, згідно з яким продаж майна, що є у комунальній власності, здійснюють органи, створювані відповідними місцевими радами.

Враховуючи наявність правомочностей у Одеської міської ради, наданих законом, на вирішення питань щодо розпорядження комунальною власністю, вираження волі на первісне відчуження об'єктів комунальної власності, але його прийняття з порушенням порядку приватизації, колегія суддів вважає, що у даному спорі відсутні необхідні ознаки, визначені у статті 388 Цивільного кодексу України, для здійснення віндикації у звязку із наявністю волі на відчуження комунальної власності на момент укладання договору купівлі-продажу.

Щодо заяви відповідача про застосування до спірних правовідносин позовної давності, судова колегія зазначає наступне.

Як зазначив Конституційний Суд України, строки звернення до суду як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників правовідносин (абзац 5 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012).

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності встановлення судом факту доведенності порушення права особи, яка звернулися до суду з позовом.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року, № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Однак, правила про позовну давність відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Таким чином, для застосування строку позовної давності суд повинен встановити правомірність звернення до суду з відповідними позовними вимогами.

Cудова колегія Одеського апеляційного господарського суду зазначає, що місцевим господарським судом взагалі не зясовано, а прокурором не доведено належними та допустимими доказами у розумінні статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України того чи здійснювались відповідачем як добросовісним набувачем спірного приміщення будь-які його поліпшення, що, в свою чергу, взагалі унеможливлює витребування майна в натурі від добросовісного набувача за нормами матеріального права України при умові доведеності факту передачі ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "ДЖІ ЕМ ДЖІ КОНТЕНТ" у володіння спірного об'єкту нерухомості комунальної власності.

Отже, місцевий господарський суд дійшов передчасного висновку щодо задоволення позовних вимог. Крім того, в порушення статті 84 Господарського процесуального кодексу України, судом першої інстанції взагалі не вмотивовано, чому тільки на підставі нібито відсутності волі власника щодо відчуження майна (яка існувала на момент укладення спірних правочинів) у добросовісного набувача цього майна можливо з вказанням норм матеріального права України витребувати на теперішній час спірне майно з огляду на його володіння відповідачем тривалий час з добросовісно оформленим правом власності.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що рішення суду, як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав та свобод людини та здійснення принципу верховенства права, тому місцевий господарський суд при винесенні рішення повинен неухильно дотримуватись у відповідності до норм матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи, які мають бути зясовані шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у справі.

Крім того, у рішення Європейського суду з прав людини по справі Бендерський проти України від 15.11.2007 року № 22750/02 зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип незалежного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обовязку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді заслухані, тобто належним чином вивчені судом.

У відповідності до приписів пунктів 3, 4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду України є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права і висновок господарського суду про задоволення позову є таким, що не відповідає обставинам справи. Тому судова колегія Одеського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «ДЖІ ЕМ ДЖІ КОНТЕНТ», м. Одеса підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Одеської області від 17.12.2015 року у справі №916/2131/15 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у позові у зв'язку з недоведеністю вимог прокурора.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю ДЖІ ЕМ ДЖІ КОНТЕНТ, м. Одеса задовольнити.

Рішення господарського суду Одеської області від 17.12.2015 року у справі №916/2131/15 скасувати.

Відмовити у задоволенні позовних вимог заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю ДЖІ ЕМ ДЖІ КОНТЕНТ, м. Одеса про витребування майна у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, направляється учасникам процесу по справі в триденний строк та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Одеський апеляційний господарський суд у двадцятиденний строк.

Головуючий Г.І. Діброва

Судді В.А. Лисенко

ОСОБА_4