Постанова № 56251287, 29.02.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" лютого 2016 р. Справа№ 910/27894/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

за участю представників:

від позивача - Палажченко О.О., довіреність № 5-Ф від 25.01.2016;

від відповідача - Іванов А.В., довіреність № 07/2016 від 15.02.2016,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "УКС" на рішення господарського суду міста Києва від 02.12.2015 у справі №910/27894/15 (суддя Підченко Ю.О.) за позовом публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова Ініціатива" до товариства з обмеженою відповідальністю "УКС" про визнання договору розірваним та стягнення передоплати.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Фінансова Ініціатива" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "УКС" про визнання договору розірваним та стягнення коштів попередньої оплати в сумі 196 340, 97 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.12.2015 у справі №910/27894/15 у задоволенні вимоги про визнання договору розірваним з відповідної дати відмовлено, оскільки законодавством не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору розірваним з конкретної дати.

Вимога про повернення коштів попередньої оплати частково задоволена судом, з огляду на безпідставність утримання відповідачем після припинення дії договору коштів авансового платежу.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 02.12.2015 у справі №910/27894/15 скасувати в частині стягнення з відповідача судового збору в сумі 2 413, 06 грн.

Так, апелянт зазначає про те, що судовий збір не підлягає стягненню з відповідача у зв'язку з тим, що позивач ухилявся від врегулювання даного спору у позасудовому порядку, а саме ним не були прийнятті пропозиції ТОВ "УКС" про розірвання договору з 05.10.2015 та повернення суми попередньої оплати у розмірі 160 870, 72 грн.

Представник апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні 29.02.2016 підтримав вимоги за апеляційною скаргою.

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між товариством з обмеженою відповідальністю "УКС" (виконавець) та публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Фінансова Ініціатива" (замовник) 27.02.2012 року укладено договір № 2148.

Згідно умов даного договору (п. 1.1) виконавець надає, а замовник приймає та оплачує послуги по розміщенню рекламно-інформаційного матеріалу на світловому вуличному комунікаційно-інформаційному покажчику.

Відповідно до п. 2.4 договору мінімальний строк розміщення рекламно-інформаційного матеріалу становить один рік. Факт розміщення рекламно-інформаційного матеріалу засвідчується уповноваженими представниками сторін шляхом підписання акту приймання-передачі виконаних робіт.

Оплата здійснюється на умовах попередньої оплати згідно з розрахунком виконавця (п. 4.3 договору).

Пунктом 4.4 договору передбачено, що мінімальний строк попередньої оплати залежить від обраного замовником типу оплати і становить три місяці (поквартальний тип оплати) або один рік (разовий тип оплати). Оплата за наступні періоди здійснюється на умовах попередньої оплати до 25 числа місяця, що передує звітному періоду. Оплата за перший неповний календарний місяць здійснюється пропорційно кількості днів, що залишилися до кінця місяця.

Згідно п. 4.5 договору сума попередньої оплати, сплачена замовником, за вирахуванням вартості послуг виконавця за період з дня розміщення рекламно-інформаційного матеріалу замовника по день припинення дії цього договору або відповідного додатку до нього, підлягає поверненню замовнику протягом 10 банківських днів з дня припинення дії цього договору або відповідного додатку до нього.

Договір є чинним з дати його підписання уповноваженими представникам сторін. Договір укладений на невизначений термін (п. 8.5 договору).

Відповідно до п. 8.6 договору окремі додатки до цього договору можуть бути розірвані достроково за ініціативою однієї із сторін з обов'язковим письмовим попередженням про це іншої сторони за 60 календарних днів до дати припинення відповідного додатку до договору. Право на дострокове розірвання відповідного додатку до цього договору, передбачене цим пунктом, виникає після спливу одного року з моменту початку розміщення покажчика за відповідною адресою.

За період з 13.06.2014 р. по 05.05.2015 р. між сторонами були підписані додатки до Договору, за умовами яких виконавець зобов'язався розмістити рекламно-інформаційний матеріал замовника, а останній зобов'язався сплатити вартість цих послуг.

Позивачем на виконання умов Договору було оплачено відповідачу кошти попередньої оплати за послуги, які мали бути надані виконавцем у період з 08.07.2014 р. по 28.05.2016 р. (останній додаток №10-3 від 05.05.2015 р.) відповідно до додатків №14-1 від 13.06.2014 р., №15-1 від 13.06.2014 р., №16-1 від 13.06.2014 р., №18-1 від 06.08.2014 р., №17-1 від 22.09.2014 р., №19-1 від 22.09.2014 р., №20-1 від 22.09.2014 р., №12-2 від 28.10.2014 р., №13-2 від 28.10.2014 р., №21-1 від 28.10.2014 р., №11-2 від 07.11.2014 р., №1-3 від 03.03.2015 р., №2-3 від 03.03.2015 р., №3-3 від 03.03.2015 р., №4-3 від 03.03.2015 р., №5-3 від 19.03.2015 р., №6-3 від 19.03.2015 р., №7-3 від 19.03.2015 р., №8-3 від 19.03.2015 р., №9-3 від 05.05.2015 р. та №10-3 від 05.05.2015 р.

Позивач звернувся до відповідача із листом №40 від 01.07.2015 р., в якому повідомляв про те, що згідно постанови Правління НБУ №408 від 23.06.2015 р. у ПАТ "Комерційний банк "Фінансова Ініціатива" введено процедуру тимчасової адміністрації.

У зв'язку з цим, позивач просив припинити виконання домовленостей за Договором.

Крім вказаного листа, позивачем на адресу відповідача було також направлено листи №894 від 04.08.2015 р., №1023 від 11.08.2015 р. та №2031 від 19.08.2015 р., в яких повідомлялося про припинення правовідносин за договором № 2148 від 27.02.2012.

При цьому, позивач просив відповідача повернути невикористану частину авансових коштів, у зв'язку з достроковим припиненням дії Договору.

Враховуючи неповернення відповідачем частини авансових платежів, сплачених позивачем, ПАТ "Комерційний банк "Фінансова Ініціатива" звернулося до суду з позовом про визнання договору № 2148 від 27.02.2012 розірваним з 08.09.2015 та повернення коштів попередньої оплати в сумі 196 340, 97 грн.

Судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні вимоги про визнання договору розірваним, оскільки законодавством не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору розірваним з конкретної дати.

Вимога про повернення коштів попередньої оплати в свою чергу частково задоволена судом.

Колегія суддів погоджується із наведеними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

У відповідності до ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Крім того, відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов'язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Зазначеними правовими нормами не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору розірваним з конкретної дати, що минула до подачі позову.

Позовна вимога ПАТ "Комерційний банк "Фінансова Ініціатива" про визнання договору розірваним з 08.09.2015 є вимогою про встановлення факту та не направлена на захист права (законного інтересу) позивача, а відтак не може бути самостійним предметом розгляду у господарському суді.

Розгляд вимог про констатацію факту розірвання договору не віднесено до компетенції господарського суду, отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, у зв'язку з невірно обраним способом захисту порушеного права.

Аналогічної позиції про те, що чинне законодавство не передбачає такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору розірваним з конкретної дати дотримується і Вищий господарський суд України, зокрема, у постановах від 17.05.2012 у справі №17/361 та від 18.09.2013 у справі № 905/2035/13.

При цьому, слід також зазначити наступне.

Частиною 3 ст. 651 Цивільного кодексу України передбачено, що і без звернення до суду договір вважається розірваним у силу самого факту односторонньої відмови від договору у повному обсязі, якщо таке право передбачене договором або законом.

Відповідно до п. 8.6 договору окремі додатки до цього договору можуть бути розірвані достроково за ініціативою однієї із сторін з обов'язковим письмовим попередженням про це іншої сторони за 60 календарних днів до дати припинення відповідного додатку до договору.

Як вже зазначалося, позивач звернувся до відповідача із листом №40 від 01.07.2015 р., в якому повідомляв про те, що згідно постанови Правління НБУ №408 від 23.06.2015 р. у ПАТ "Комерційний банк "Фінансова Ініціатива" введено процедуру тимчасової адміністрації.

У зв'язку з цим, позивач просив припинити виконання домовленостей за Договором.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов вірного висновку про те, що викладене у вказаному листі прохання припинити домовленості за Договором не свідчить про його розірвання в односторонньому порядку.

Так, позивач по суті направив пропозицію (звернувся з проханням припинити правовідносини) про розірвання договору, а не зазначив про його розірвання в односторонньому порядку.

Разом з тим, з листів ПАТ "Комерційний банк "Фінансова Ініціатива" №894 від 04.08.2015 р., №1023 від 11.08.2015 р. та №2031 від 19.08.2015 р. вбачається, що позивач повідомив позивача про розірвання договору в односторонньому порядку.

Отже, належне повідомлення відповідача про припинення дії Договору шляхом його розірвання в односторонньому порядку з ініціативи замовника відбулося внаслідок направлення позивачем листа №894 від 04.08.2015 р., а відтак з урахуванням п. 8.6 договору, він є розірваним з 05.10.2015 р.

Стосовно вимоги про повернення коштів невикористаного авансу, слід зазначити наступне.

Згідно ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) зобов'язана його повернути. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2).

Відповідно до ч. 3 вказаної статті положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

У зв'язку з направленням позивачем листа про відмову від договору, даний договір вважається розірваним з 05.10.2015.

Тому, положення ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України про те, що особа зобов'язана повернути майно і тоді коли підстава на якій воно було набуте відпала, підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Крім цього, згідно п. 4.5 договору сума попередньої оплати, сплачена замовником, за вирахуванням вартості послуг виконавця за період з дня розміщення рекламно-інформаційного матеріалу замовника по день припинення дії цього договору або відповідного додатку до нього, підлягає поверненню замовнику протягом 10 банківських днів з дня припинення дії цього договору або відповідного додатку до нього.

Оскільки, договір вважається розірваним з 05.10.2015, відповідач зобов'язаний повернути позивачу суму попередньої оплати, що залишилася ним невикористаною.

Відповідачем доказів надання послуг на суму авансу, сплачену позивачем, у розмірі 160 870, 72 грн. до суду не надано.

При цьому, слід зазначити, що судом першої інстанції вірно визначено суму авансу, яка залишилася невикористаною відповідачем (160 870, 72 грн.), а тому відповідно підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення відсутні.

Крім цього, колегія суддів вважає обґрунтованою відмову місцевого господарського суду у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 81,48 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Разом з тим, обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадку, зокрема, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 Цивільного кодексу України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Наведена позиція викладена у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України у п. 5.2 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013.

За наведених обставин, враховуючи те, що кошти, заявлені до стягнення є коштами авансу, які у зв'язку з достроковим розірванням договору підлягають поверненню позивачу відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 81,48 грн. слід відмовити, оскільки у даному випадку відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову в наведеній частині.

Доводи апелянта про неправомірність покладення на відповідача судового збору в сумі 2 413, 06 грн. відхиляються колегією суддів, з огляду на наступне.

Так, апелянт зазначає про те, що судовий збір не підлягає стягненню з відповідача, у зв'язку з тим, що позивач ухилявся від врегулювання даного спору у позасудовому порядку, а саме ним не були прийнятті пропозиції ТОВ "УКС" про розірвання договору з 05.10.2015 та повернення суми попередньої оплати у розмірі 160 870, 72 грн.

Згідно положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом першої інстанції, враховуючи часткове задоволення позову, було розподілено між сторонами суму судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Апелянт вважає, що сума судового збору має бути покладена в повному обсязі на позивача.

Частиною другою статті 49 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Апелянт вважає, що неприйняття позивачем його пропозиції про розірвання договору з 05.10.2015 та повернення суми попередньої оплати у розмірі 160 870, 72 грн. і є неправильними діями сторони внаслідок яких виник спір.

Наведені доводи є необґрунтованими за наступних обставин.

Згідно п. 4.5 договору сума попередньої оплати, сплачена замовником, за вирахуванням вартості послуг виконавця за період з дня розміщення рекламно-інформаційного матеріалу замовника по день припинення дії цього договору або відповідного додатку до нього, підлягає поверненню замовнику протягом 10 банківських днів з дня припинення дії цього договору або відповідного додатку до нього.

Як вже зазначалось, позивач звертався до відповідача з листами про розірвання договору та вимогами повернути аванс.

Відповідачем сума невикористаного авансового платежу у строк передбачений п. 4.5 договору після припинення його дії повернута не була.

Доказів того, що відповідач намагався повернути вказані кошти позивачу та відмови останнього у їх прийнятті, апелянтом до суду не надано.

За наведених обставин, підстави для покладення суми судового збору в повному обсязі на позивача відсутні.

Таким чином, судом першої інстанції обґрунтовано розподілено судовий збір між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Апелянт в апеляційній скарзі, окрім скасування рішення суду в частині стягнення з відповідача судового збору, просить суд відстрочити виконання вказаного рішення до 13 травня 2016 року.

Наведене клопотання заявлялось також в суді першої інстанції та було ним відхилено.

Колегія суддів, розглянувши вказану заяву відповідача дійшла висновку про відмову у її задоволенні, з огляду на наступне.

Згідно ст. 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Відповідно до пункту 7.1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Пунктом 7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" передбачено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст. 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинно виконуватися у встановлений строк.

Згідно п. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Крім того, слід також враховувати, що відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідальність боржника означає можливість стягнення суми невиконаного грошового зобов'язання у тому числі із застосуванням заходів примусового характеру передбачених законодавством.

Тобто, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.

Окрім того, частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до частини другої статті 617 Цивільного кодексу України, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність у боржника необхідних коштів.

Тяжкий його фінансовий стан також не є підставою для відстрочення виконання рішення.

Такої ж правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, про що зазначено, зокрема, у постановах від 20.03.2007 р. по справі №16/242/06, від 24.03.2009р. по справі №10/1994 та багатьох інших.

Отже, скрутне фінансове становище відповідача, не звільняє його від обов'язку виконання рішення суду та відповідно підставою для відстрочення виконання рішення бути не може.

Наведені відповідачем обставини не засвідчують неможливості або ускладнення виконання рішення місцевого господарського суду в даній справі і не є винятковими в розумінні статті 121 ГПК України. Ці обставини лише вказують на те, що виконання судового рішення по даній справі негативно впливає на фінансовий стан відповідача.

При цьому, відповідачем не надано жодних доказів того, що після спливу строку на який він просить відстрочити виконання рішення суду, фінансовий стан його підприємства поліпшиться і він в змозі буде виконати рішення суду.

За наведених обставин, у задоволенні заяви відповідача про відстрочення виконання рішення слід відмовити.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "УКС" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 02.12.2015 у справі №910/27894/15 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Матеріали справи №910/27894/15 повернути до господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко