Постанова № 56251085, 22.02.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" лютого 2016 р. Справа№ 910/23432/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Майданевича А.Г.

Тищенко А.І.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 22.02.2016 року,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинг» на рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2015 року

у справі № 910/23432/15 (суддя - Лиськов М.О.)

за позовом публічного акціонерного товариства «Український бізнес банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Український бізнес банк» Білої Ірини Володимирівни

до товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинг»

про стягнення 79 785,35 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.10.2015 року по справі № 910/23432/15 позов публічного акціонерного товариства «Український бізнес банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Український бізнес банк» Білої Ірини Володимирівни до товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинг» про стягнення 79 785,35 грн. - задоволено повністю. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинг» на користь публічного акціонерного товариства «Український бізнес банк» прострочену заборгованість за кредитом в розмірі 76 606,76 грн., прострочену заборгованість за відсотками в розмірі 2 808,96 грн. та пеню у розмірі 369,63 грн. Також стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинг» в доход державного бюджету судовий збір у розмірі 1 827,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 21.10.2015 року, товариство з обмеженою відповідальністю «Український лізинг» звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2015 року по справі № 910/23432/15 скасувати, та прийняти нове рішення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 року вказану апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у складі колегії суддів: головуючий суддя Лобань О.І., судді Майданевич А.Г., Федорчук Р.В.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2016 року у зв'язку з перебуванням судді Федорчука Р.В. на лікарняному для розгляду апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинг» на рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2015 року у справі № 910/23432/15 сформовано судову колегію у складі головуючого судді Лобаня О.І., суддів Майданевича А.Г., Тищенко А.І.

Ухвалою від 25.01.2016 року справу № 910/23432/15 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Лобань О.І., судді: Майданевич А.Г., Тищенко А.І.

У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ «Український Бізнес Банк» вважає апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Позивач просив суд апеляційної інстанції в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судових засіданнях 14.12.2015 року та 25.01.2016 року та 22.02.2016 року представник ТОВ «Український лізинг» надав суду свої пояснення по справі в яких, підтримав подану апеляційну скаргу на підставі доводів викладених в ній та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2015 року по справі № 910/23432/15 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким у задоволенні позову відмовити.

Представник ПАТ «Український Бізнес Банк» у судових засіданнях 14.12.2015 року та 25.01.2016 року та 22.02.2016 року також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги на підставі доводів викладених у відзиві на скаргу та просив апеляційний господарський суд залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 21.10.2015 року.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін що з'явились в судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

24.10.2013 року між публічним акціонерним товариством «УКРАЇНСЬКИЙ БІЗНЕС БАНК» (далі - банк) та товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ» (далі - позичальник) було укладено Кредитний договір № 252/Ю.

Відповідно до п. 1.1 договору банк, за наявності вільних грошових коштів, надає позичальнику у тимчасове користування довгостроковий кредиту формі не поновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитування у сумі 196 000 грн. на придбання основних засобів та супутні витрати по ним, строком до 17.10.2016 року зі сплатою 21 %.

Відповідно до меморіального ордеру № 260_5 від 24.10.2013 позивачем було видано грошові кошти на користь відповідача згідно кредитного договору № 252/Ю від 24.10.2013 року в сумі 196 000 грн.

Відповідно до п. 4.5 кредитного договору, позичальник зобов'язався погашати, наданий банком кредит, згідно з графіком погашення, що був викладений у додатку № 1 до кредитного договору, який є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно із п. 4.6 кредитного договору, боржник зобов'язався, що у разі невиконання зобов'язань відповідно до п. 4.5 кредитного договору, а саме - невиконання зобов'язання щодо зменшення суми ліміту кредитування згідно з графіком погашення та/або не виконання зобов'язання щодо повного остаточного погашення кредиту до « 17» жовтня 2016 року включно, сплачує банку проценти у розмірі 50 (п'ятдесят) процентів річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення.

Відповідно до пункту 4.7 договору, позичальник зобов'язаний кошти у погашення будь-якої заборгованості за цим договором направляти на рахунок № 37395321973126 для розподілу у наступній послідовності: прострочена заборгованість за комісіями; прострочена заборгованість за процентами; прострочена заборгованість за кредитом; комісії, строк сплати яких настав; проценти, строк сплати яких настав; поточна заборгованість за кредитом.

Пунктом 5.6 додаткової угоди передбачено, що при порушенні строків погашення кредиту, нарахованих за ним процентів, комісій (п. 4.1., 4.2, 4.3, 4.5, 4.22) банк має право вимагати від позичальника за кожен день прострочення сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченої заборгованості за договором, за кожен день прострочення.

З матеріалів справи також вбачається, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 23.04.2015 № 265 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства «Український Бізнес Банк», Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято Рішення № 87 від 24.04.2015, яким з 24.04.2015 розпочато процедуру ліквідації Банку та призначено уповноважену особу Фонду на його ліквідацію.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 46 та п. 1 ч. 3 ст. 47 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з дня призначення уповноваженої особи Фонду припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку. Уповноважена особа Фонду діє без довіреності від імені банку, що ліквідується.

У зв'язку з внесенням змін 16.07.2015 в Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», які набули чинності 12.08.2015 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято Рішення №155/10 від 25.08.2015 щодо підтвердження повноважень уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку Білої Ірини Володимирівни.

Як зазначає позивач, він належним чином виконав умови кредитного договору, проте відповідач в порушення умов вказаного договору допустив прострочення виконання договірних зобов'язань. Станом на 28.08.2015 року у відповідача наявна заборгованість за кредитним договором в розмірі 79 785,35 грн., з яких: 76 606,76 грн. - сума простроченої заборгованості по кредиту; 2 808,96 грн. - сума простроченої заборгованості за відсотками; 369,63 грн. - пеня.

Так, у вересні 2015 року публічне акціонерне товариство «Український Бізнес Банк» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинг» про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 79 785,35 грн.

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду міста Києва від 21.10.2015 року по справі № 910/23432/15 позов ПАТ «Український Бізнес Банк» до ТОВ «Український лізинг» про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено повністю.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення вказаного позову, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 11, 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Згідно з частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частини 2 цієї ж статті до відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 5 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору. Відповідно до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною 2 ст. 1056-1 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Вказана норма також кореспондується із положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, на виконання умов договору позивачем видано товариству з обмеженою відповідальністю «Український лізинг» грошові кошти, що підтверджується меморіальним ордером № 260_5 від 24.10.2013 року.

Натомість в порушення умов кредитного договору та норм чинного законодавства України, позичальник не виконав взяті на себе зобов'язання за кредитним договором щодо сплати кредиту та відсотків за користування кредитом. Так, як вірно зазначив місцевий господарський суд, що перевірено судом апеляційної інстанції, заборгованість відповідача за кредитним договором, складається з простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 76 606,76 грн., простроченої заборгованості за відсотками в розмірі 2 808,96 грн. Вказана заборгованість відповідає фактичним обставинам справи та підтверджується матеріалами справи. Зокрема детальним розрахунком заборгованості, наданим позивачем, випискою з банківського рахунка відповідача, а тому вказана позовна вимога правомірно була задоволена судом.

Колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що відповідачем, ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження повернення товариством з обмеженою відповідальністю «Український лізинг» публічному акціонерному товариству «Український Бізнес Банк» грошових коштів за договором про надання кредиту № 252/Ю від 24.10.2013 року та не надано доказів сплати процентів за користування такими кредитними коштами.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України). Як передбачено ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Неустойкою відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Пенею відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.6 додаткової угоди передбачено, що при порушенні строків погашення кредиту, нарахованих за ним процентів, комісій (п. 4.1., 4.2, 4.3, 4.5, 4.22) банк має право вимагати від позичальника за кожен день прострочення сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченої заборгованості за договором, за кожен день прострочення.

Відповідно до пункту 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року за №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за приписом статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Так, здійснивши перевірку правильності нарахування та розрахунку пені, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає його арифметично вірним та обгрунтованим, а тому, місцевий господарський суд правомірно стягнув з відповідача на користь позивача пеню за загальний період прострочення з 11.03.2015 року по 27.08.2015 року в розмірі 369,63 грн.

Таким чином, враховуючи вищезазначене та те, що ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, відповідачем не було надано суду доказів сплати заборгованості зі сплати кредиту, процентів за користування кредитом та нарахованої пені у встановлені договором строки та обсягах, судова колегія вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Відповідач не навів суду підстав для звільнення його від зазначеного обов'язку, обставини, зазначені позивачем у позовній заяві не спростував.

Посилання скаржника на порушення судом першої інстанції його прав що закріплені у ст. 4-3 ГПК України, оскільки, місцевий господарський суд при розгляді даної справи не відклав розгляд справи тоді, як скаржником до господарського суду Донецької області було подано позов про визнання пунктів спірного договору недійсним, що на думку відповідача є підставою для зупинення провадження по справі у порядку ст. 79 ГПК України, судова колегія вважає необґрунтованим та безпідставним, виходячи з наступного.

Статтею 79 ГПК України встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі.

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду пов'язаної з нею справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, що не можуть бути з'ясовані та встановлені у даному процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, як пов'язана справа, що розглядається даним судом, зі справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.

Як роз'яснено у п. 2.17 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», якщо спір про визнання недійсним правочину (господарського договору) вирішується одночасно з розглядом іншим судом іншої справи, позовні вимоги в якій грунтуються на цьому ж правочині (зокрема, про стягнення коштів, витребування майна тощо), то наведене згідно з частиною першою статті 79 ГПК України може з урахуванням обставин конкретної справи бути підставою для зупинення провадження у такій іншій справі до закінчення розгляду справи про визнання правочину (господарського договору) недійсним.

За приписами п. 2.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 1 від 24.11.2014 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів», згідно з якими, вирішуючи питання щодо зупинення провадження у справі на підставі частини першої статті 79 ГПК, господарським судам слід враховувати викладене в пункті 3.16 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» та виходити з того, що порушення провадження у справі, предметом спору в якій є визнання недійсним кредитного договору, не перешкоджає з'ясуванню обставин у справі, в якій предметом спору є повернення кредиту та сплата відсотків за ним.

Отже, зупинення провадження у даній справі № 910/23432/15 про стягнення заборгованості за кредитним договором до вирішення справи № 905/2706/15, предметом якої є визнання недійсним пунктів цього договору, є правом, а не обов'язком суду, і вирішуючи питання про зупинення або про відмову у зупиненні провадження у справі суд має враховувати обставини конкретної справи.

На переконання колегії суддів, місцевий господарський суд правомірно відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи та розглянув справу за наявними у ній матеріалами. На час розгляду справи у суді першої інстанції, місцевий господарський суд був позбавлений можливості зупиняти розгляд справи, оскільки відповідачем не було надано суду копії ухвали про порушення провадження по справі. При цьому, як встановлено судом апеляційної інстанції на час розгляду справи у Київському апеляційному господарському суді, рішенням господарського суду Донецької області від 09.12.2015 року по справі № 905/2706/15 відмовлено ТОВ «Український лізинг» у задоволенні позову до ПАТ «Український бізнес банк» про визнання недійсними пунктів кредитного договору від 24.10.2013 року № 252/Ю.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі відповідача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2015 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинг» слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2015 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинг» на рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2015 року у справі № 910/23432/15 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2015 року у справі № 910/23432/15 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/23432/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.І. Лобань

Судді А.Г. Майданевич

А.І. Тищенко

Дата підписання 29.02.2015 року