Рішення № 56250150, 02.03.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.03.2016 Справа №910/2256/16

За позовом Приватного підприємства «Євробуд»

до Державного підприємства «Управління капітального будівництва Національної академії медичних наук України»

про стягнення 149 244,81 грн.

суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача Удовікова І.М. - представник за довіреністю від 01.03.16

від відповідача не з'явились

В судовому засіданні 02.03.2016, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного підприємства «Євробуд» до Державного підприємства «Управління капітального будівництва Національної академії медичних наук України» про стягнення 149 244,81 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 18.12.2014 Господарським судом Харківської області було прийнято рішення у справі № 922/4118/14 про стягнення з Державного підприємства «Управління капітального будівництва Національної академії медичних наук України» на користь Приватного підприємства «Євробуд» 261 417,60 грн. суму основної заборгованості, 16 379,78 грн. пені, 35 198,57 грн. інфляційних витрат, 6 359,97 грн. 3 % річних та 6 387,12 грн. витрат зі сплати судового збору. За доводами позивача, відповідач ухиляється від виконання рішення суду. Таким чином, за неналежне виконання грошових зобов'язань позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 10 807,65 грн. та інфляційні втрати у розмірі 138 437,16 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 12.02.2016 порушено провадження у справі № 910/2256/16 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 02.03.2016.

У судове засідання, призначене на 02.03.2016, з'явився представник позивача на виконання вимог ухвали суду надав документи для долучення до матеріалів справи, позовні вимоги підтримав з підстав викладений у позовній заяві та просив суд задовольнити у повному обсязі.

Відповідач не забезпечив явку уповноваженого представника у судове засідання, про причини неявки суду не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином.

Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно із п. 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005р., "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006р., "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Таким чином, незважаючи на те, що відповідач у судове засідання 02.03.2016 не з'явився, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Господарського суду Харківської області від 18.12.2014 у справі № 922/4118/14 за позовом Приватного підприємства «Євробуд» до Державного підприємства «Управління капітального будівництва Національної академії медичних наук України» про стягнення коштів, позовні вимоги задоволено частково, вирішено стягнути з Державного підприємства «Управління капітального будівництва Національної академії медичних наук України» на користь Приватного підприємства «Євробуд» 261 417,60 грн. суму основної заборгованості, 16 379,78 грн. пені, 35 198,57 грн. інфляційних витрат, 6359,97 грн. 3 % річних та 6 387,12 грн. витрат зі сплати судового збору.

У мотивувальній частині даного рішення встановлено, що « 14 серпня 2013 року між Приватним підприємством «Євробуд» (підрядник) та Державним підприємством «Управління капітального будівництва Національної академії медичних наук України» (замовник) було укладено договір підряду № 1-25, за умовами якого, підрядник зобов'язався за завданням замовника на свій ризик виконати та здати в установлений договором строк роботи з капітального ремонту будівлі ДУ «Інститут неврології, психіатрії та наркології НАМИ України» за адресою: вул. Академіка Павлова, 46 у м. Харків, а замовник зобов'язався прийняти від підрядника закінчені роботи та оплатити їх.

Пунктом 3.1. договору, сторони узгодили, що ціна договору становить 820 662,00 грн.

Відповідно до п. 4.3 договору, оплата за виконані роботи проводиться замовником після підписання актів приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форма КБ-3) Оплата робіт за цим договором проводиться замовником відповідно до графіку фінансування робіт (Додаток № 3 до договору) на підставі підписаних актів приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форма КБ-3) (пункт 4.4 договору).

Пунктом 5.1 договору встановлено, що підрядник зобов`язаний повністю закінчити роботи у строк відповідно до календарного графіку виконання робіт (додаток № 2 до договору).

Додатком № 2 та додатком № 3 до договору сторони узгодили графік виконання робіт та графік фінансування.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.10.2013 р. сторонами підписано акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт по формі КБ-2в за жовтень 2013 р. і довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрат по формі КБ-3, згідно з якими вартість виконаних робіт склала 229 449,60 грн.

Крім того, 28.10.2013 р., сторонами було підписано акт № 2 приймання виконаних будівельних робіт по формі КБ-2в за жовтень 2013 р. і довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрат по формі КБ-3, згідно з якими вартість всіх виконаних робіт у жовтні 2013 року склала 261 417,60 грн.

Дані акти приймання виконаних будівельних робіт підписані обома сторонами та скріплені печатками.

Згідно із п. 4.6 договору, у разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за виконані роботи здійснюється замовником протягом 10 днів з дати отримання ним бюджетного призначення та фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок.

Пунктом 4.5 договору сторони узгодили, що кінцеві розрахунки за виконані роботи здійснюються у двотижневий термін після підписання останнього акту прийому виконаних робіт, оформлення декларації про готовність Об'єкта до експлуатації(у разі необхідності).

Як свідчать матеріали справи, 26 грудня 2013 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 1 до договору підряду № 1-25 від 14 серпня 2013 року, в якій узгодили, що вартість робіт, виконаних у 2013 році, становить 261 417,60 грн.

20 березня 2014 року сторони уклали додаткову угоду № 2 до договору підряду № 1-25 від 14 серпня 2013 року, пунктом першим якої зазначили наступне: що у зв'язку із зміною замовника робіт з Державного підприємства "Управління капітального будівництва Національної академії медичних наук України" на Державну установу "Інститут неврології, психіатрії та наркології НАМИ України" (на підставі наказу Національної академії медичних наук України від 17 березня 2014 року № 24 "Про визначення замовника робіт") сторони вирішили пункт 3.1 цього договору викласти в наступній редакції: ціна договору становить 261 417,60 грн.

В матеріалах справи наявний лист Національної академії медичних наук України «Інститут неврології, психіатрії та наркоманії Національної академії медичних наук України» за вих. № 571 від 30.09.2014 року в якому зазначено, що згідно договору підряду № 1-25 від 14 серпня 2013 року замовником є Державне підприємство «Управління капітального будівництва академії медичних наук України» (відповідач).

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач порушив умови договору та не виконав свого обов`язку оплатити виконані позивачем будівельні роботи, в строки передбачені умовами договору.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань, у нього виникла заборгованість в сумі 261417,60 грн. (основна заборгованість), що й стало підставою для звернення позивача до суду.».

Отже, у зазначеному рішенні суду встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір (п. 26. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 р. № 18).

З урахуванням викладеного у суду відсутні підстави для повторного доказування наведеної обставини, адже існування даної обставини підтверджує судове рішення від 18.12.2014 у справі № 922/4118/14 у спорі, що виник між тими ж сторонами.

За доводами позивача, відповідач ухиляється від виконання рішення суду у справі № № 922/4118/14, а тому позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 10 807,65 грн, розрахованих за період з 23.09.214 по 08.02.2016, та інфляційні втрати понесені позивачем за період з жовтня 2014 по грудень 2015 у розмірі 138 437,16 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню. При цьому господарський суд виходить з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно ст. 526 ЦК України та ч.1 ст.193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як зазначалося вище, рішенням Господарського суду Харківської області від 18.12.2014 у справі № 922/4118/14 встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань.

Відповідно до ч. 2. ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Отже, враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за договором, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних.

Перевіривши розрахунки позивача, суд встановив, що розмір 3% річних та інфляційних втрат становить суму більшу, ніж заявлено позивачем. Оскільки, з урахуванням норм п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, суду не надано право виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, то до стягнення підлягає сума у розмірі, заявлена позивачем: 138 437,16 грн - інфляційних втрат та 10 807,65 грн - 3% річних.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача обґрунтовані, підтверджуються матеріалами справи, відповідачем не спростовані та підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства «Управління капітального будівництва Національної академії медичних наук України» (04050, м. Київ, вул. Герцена, буд. 12, ідентифікаційний код 37995314) на користь Приватного підприємства «Євробуд» (61050, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, буд. 3; ідентифікаційний код 31344085) інфляційні втрати у розмірі 138 437 (сто тридцять вісім тисяч чотириста тридцять сім) грн 16 коп.; 3% річних у розмірі 10 807 (десять тисяч вісімсот сім) грн 65 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 238 (дві тисячі двісті тридцять вісім) грн 67 коп.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 03.03.2016.

Суддя Пукшин Л.Г.