Рішення № 56250056, 22.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.02.2016Справа №910/30932/15

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «КАДЕ Груп»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтажна компанія Сінергія»

про стягнення 98 402,47 грн.

Суддя Спичак О.М.

Представники сторін:

від позивача: Чорний А.О. - дов. № б/н від 05.10.2015 р.

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «КАДЕ Груп» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтажна компанія Сінергія» про стягнення 98 402,47 грн., з яких основний борг в сумі 53 000 грн., пеня в розмірі 21 517,09 грн., штраф в сумі 4750 грн., 3% річних в сумі 1127,74 грн. та інфляційні втрати в розмірі 18007,64 грн.

Ухвалою суду від 10.12.2015 р. року було порушено провадження у справі № 910/30932/15 та призначено її до розгляду на 15.01.2015 року.

У судовому засіданні 15.01.2016 року представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 15.01.2016 року не з'явився, вимоги ухвали про порушення провадження у справі не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час слухання справи був повідомлений належним чином.

У зв'язку з неявкою відповідача в судове засідання ухвалою від 15.01.2016 р. розгляд справи було відкладено на 01.02.2016 р.

Під час розгляду справи у судовому 01.02.2016 р. відповідач визнав позовні вимоги обґрунтованими та просив розстрочити виконання судового рішення на 23 місяці.

Вимоги відповідача про розстрочення виконання судового рішення залишені судом без задоволення з урахуванням наступного.

У ч.1 ст.121 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може, зокрема, відстрочити виконання рішення.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо) (п.7.1.2 Постанови №9 від 17.10.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України»).

Правовий аналіз наведеної норми свідчить про те, розстрочення виконання судового рішення це право суду, а не його обов'язок, при якому повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість. Аналогічну позицію наведено у постановах від 18.02.2014р. та від 29.04.2014р. Вищого господарського суду України по справах №904/5957/13 та №16/3012/13.

Зі змісту п.7.2 Постанови №9 від 17.10.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» вбачається, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Проте, всупереч приписів ст.33 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в якості обґрунтування своїх вимог та заперечень, Товариством з обмеженою відповідальністю «Монтажна компанія Сінергія» відповідних доказів дійсної наявності відстав для розстрочення виконання судового рішення по справі надано не було.

Таким чином, з огляду на доказову необґрунтованість клопотання відповідача про розстрочення виконання судового рішення по справі на 23 місяці. Останнє залишене судом без задоволення.

Суд звертає увагу заявника на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Монтажна компанія Сінергія» не позбавлено права та можливості повторно звернутися до господарського суду з клопотанням про розстрочення виконання судового рішення у разі виникнення обставин, що дійсно ускладнюють виконання рішення або роблять його виконання неможливим з наданням належних доказів існування вказаних обставин.

Ухвалою від 01.02.2016 р. продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 22.02.2016 р.

У судовому засіданні 22.02.2016 р. відповідач не з'явився, представника не направив, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, під час слухання справи у вказаному засіданні суду не скористався. Проте, наведений учасник судового процесу був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, з огляду на таке.

За приписами п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (п.4 ч.2 ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони про час і місце наступного судового засідання.

Отже, враховуючи, що присутність представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтажна компанія Сінергія» у минулому судовому засіданні підтверджується протоколом від 01.02.2016 р. судового засідання, суд дійшов висновку, що відповідач був обізнаний про час та місце наступного слухання справи.

Наразі, з огляду на неявку відповідача у судове засідання 22.02.2016р. господарський суд зазначає наступне. Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

У ст.69 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Наразі, судом прийнято до уваги, що відповідачем вже неодноразово було висловлено свою правову позицію з приводу позовних вимог.

При цьому, як зазначено вище, господарський суд має право відкласти розгляд справи лише у межах строків, передбачених ст.69 Господарського процесуального кодексу України.

Суд наголошує, що строк вирішення спору фактично сплив, а отже у суду відсутня можливість відкладення розгляду спору на іншу дату.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи 22.02.2016 р. так і не скористався всіма правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з огляду на приписи ст.69 вказаного нормативно-правового акту, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа підлягає розгляду за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 22.02.2016 року на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

12.02.2015 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «КАДЕ Груп» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Монтажна компанія Сінергія» (покупець) було укладено договір поставки №12/02/2015, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується передати, або виготовити та передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар у кількості і асортименті й за ціною, що визначається сторонами у відповідних додатках (додаткових угодах, специфікаціях або рахунках-фактур) до договору, які є його невід'ємною частиною.

У відповідності до п.2.1 договору №12/02/2015 від 12.02.2015 р. ціна товару, що постачається за цим правочином, встановлюється у національній валюті України, визначається сторонами на дату підписання відповідної специфікації на товар та відображається в рахунках-фактурах і накладних.

Пунктом 3.1 укладеного між сторонами правочину передбачено, що оплата товару здійснюється наступним чином: 50% вартості товару перераховується на умовах попередньої оплати та 50% вноситься покупцем протягом 5 банківських днів з дати отримання товару, якщо інший порядок оплати не визначений контрагентами у відповідних додатках до договору.

У п.3.2 договору №12/02/2015 від 12.02.2015 р. контрагенти погодили безготівкову форму розрахунків за договором №12/02/2015 від 12.02.2015 р.

Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2015 р. (п.10.1 договору №12/02/2015 від 12.02.2015 р.

У додатковій угоді №1 від 12.02.2015 р. сторонами було погоджено асортимент, кількість та ціну товару, що постачається в межах договору №12/02/2015 від 12.02.2015 р.

Відповідно до п.1 вказаної додаткової угоди позивач зобов'язався поставити відповідачу продукцію на загальну суму 154 003,94 грн.

Одночасно, у п.3 додаткової угоди №1 від 12.02.2015 р. сторонами визначено порядок оплати товару, який є відмінним від передбаченого у п.3.1 укладеного між сторонами правочину. Зокрема, сторонами досягнуто згоди, що 30% вартості товару вноситься в якості попередньої оплати та наступна сума в розмірі 70% сплачується покупцем протягом 30 календарних днів з моменту отримання покупцем товару.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №12/02/2015 від 12.02.2015 р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків з поставки товару.

За поясненнями позивача, Товариством з обмеженою відповідальністю «Монтажна компанія Сінергія» було сплачено Товариству з обмеженою відповідальністю «КАДЕ Груп» попередню оплату в розмірі 46 201,18 грн., що дорівнює 30% вартості товару, який визначено у додатковій угоді №1 від 12.02.2015 р. Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи банківськими виписками з рахунку заявника.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору №12/02/2015 від 12.02.2015 р. позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 154 003,94 грн., що підтверджується представленими суду видатковими накладними №20 від 04.03.2015 р. на суму 152 872, 98 грн. та №24 від 06.03.2015р. на суму 1130,96 грн.

Відповідачем протягом розгляду справи обставини щодо належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «КАДЕ Груп» своїх обов'язків за договором №12/02/2015 від 12.02.2015 р. в частині поставки товару на визначену вище суму спростовано не було.

Керуючись умовами п.3 додаткової угоди №1 від 12.02.2015 р. до договору №12/02/2015 від 12.02.2015 р., суд дійшов висновку, що строк оплати товару поставленого позивачем відповідачу за видатковими накладними №20 від 04.03.2015 р. та №24 від 06.03.2015р., настав.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача не спростовані, Товариством з обмеженою відповідальністю «Монтажна компанія Сінергія» своїх грошових зобов'язань за спірним правочином в повному обсязі виконано не було та лише частково оплачено поставлену продукцію, зокрема, перераховано на рахунок заявника 16.04.2015 р. грошові кошти в сумі 12 802, 76 грн., 12.05.2015 р. - 10 000 грн., 09.06.2015 р. - 20 000 грн., 26.06.2015 р. - 2000 грн. та 16.07.2015 р. сплачено 10 000 грн. Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи банківськими виписками з рахунку заявника.

Таким чином, з урахуванням суми попередньої оплати та грошових коштів, які було перераховано покупцем після отримання товару, станом на момент розгляду справи заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтажна компанія Сінергія» за отриманий на підставі договору №12/02/2015 від 12.02.2015 р. та додаткової угоди №1 від 12.02.2015 р. товар становить 53 000 грн.

У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, та належних і допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів належного виконання своїх обов'язків за договором №12/02/2015 від 12.02.2015 р. не надав, господарський суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «КАДЕ Груп» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтажна компанія Сінергія» в частині стягнення основного боргу в сумі 53 000 грн.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення пені в розмірі 21517,09 грн., 3% річних в сумі 1127,74 грн. та інфляційних втрат в розмірі 18007,64 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

За умовами п. 9.3 договору №12/02/2015 від 12.02.2015 р. у разі порушення строків оплати, встановлених умовами договору, покупець на вимогу постачальника сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діятиме у період, за який нараховуватимется пеня, від суми заборгованості за кожен день затримки оплати. У випадку, якщо покупець затримує здійснення оплати поставленого товару понад строк, більший ніж 20 календарних днів, розраховуючи від дати, коли відповідний товар повинен був бути оплачений, постачальник має право додатково стягнути з покупця штраф у розмірі 5% від вартості неоплаченого товару.

Враховуючи порушення відповідачем строків внесення плати за товар, отриманий в межах договору №12/02/2015 від 12.02.2015 р., позивачем починаючи з 06.04.2015 р. було нараховано та заявлено до стягнення пеню на загальну суму 21 517,09 грн. та штраф в сумі 4750 грн.

Проте, за висновками суду, наведений заявником розрахунок пені є невірним, з огляду на наступне.

Відповідно до п.2.5 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня нараховуються починаючи з наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

У ст.254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Наразі, судом з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів внесення заявником часткових оплат та умов п.3 додаткової угоди №1 від 12.02.2015 р. до договору №12/02/2015 від 12.02.2015 р. суд зазначає, у заявника право на нарахування пені на заборгованість з оплати товару, поставленого з урахування обсягів поставки за видатковою накладною №24 від 06.03.2015 р., виникло лише 07.04.2015 р., оскільки останнім днем тридцятиденного терміну внесення плати за вказаною накладною було саме 06.04.2015 р. (з урахування того, що 05.04.2015 р. було вихідним днем).

Одночасно, слід зауважити у відповідності до змісту п.1.9 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені. Наведене вище заявником при розрахунку неустойки враховано не було.

Здійснивши власний перерахунок, враховуючи позицію Пленуму Вищого господарського суду України, судом встановлено, що обґрунтованим є стягнення з відповідача пені в розмірі 21 425,14 грн.

Одночасно, представлений позивачем розрахунок штрафу є арифметично вірним, а позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За порушення строків внесення плати за послуги у межах договору №12/02/2015 від 12.02.2015 р. позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в сумі 1127,74 грн. та інфляційних втрат в розмірі 18007,64 грн.

Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку 3% річних судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «КАДЕ Груп» при визначенні суми 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача було допущено ті ж самі помилки, що і при розрахунку пені, зокрема, щодо визначення періодів нарахування з урахування часткових оплат.

Після проведення власного перерахунку, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 1117, 14 грн.

Одночасно, у застосуванні індексації слід враховувати рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі №62-97р від 03.04.1997р. Верховного Суду України.

Відповідно до Листа №62-97р. від 03.04.1997р. Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» та Інформаційного листа №01-06/928/2012 від 17.07.2012р. Вищого господарського суду України «Про практику застосування ВГСУ у розгляді справ окремих норм матеріального права» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому, сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Вказані рекомендації щодо нарахування на суму заборгованості інфляційних втрат також викладено у Листі б/н від 01.07.2014р. Верховного суду України «Аналіз практики застосування ст.625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві».

Наразі, суд зауважує, що заявником було невірно визначено сукупний індекс інфляції у період з 17.07.2015 р. до 23.10.2015 р. Виходячи зі змісту повідомлень Державної служби статистики України за серпень, вересень та жовтень 2015 р. сукупний індекс інфляції за означений період становив 100,1623392%. Одночасно, застосування індексу інфляції за липень є необґрунтованим з огляду на наведену вище позицію Верхового Суду України.

Здійснивши власний перерахунок, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «КАДЕ Груп» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтажна компанія Сінергія» підлягають задоволенню частково, а саме на суму 16 978,43 грн.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального України судові витрати покладаються на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись, ст. ст. 32, 33, 49, 82 - 85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтажна компанія Сінергія» (01103, м.Київ, вул. Професора Підвисоцького, буд. 10/10, офіс 61, ЄДРПОУ 34624989) на користь вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «КАДЕ Груп» (03151, м.Київ, Солом'янський район, проспект Повітрофлотський, буд.66, ЄДРПОУ 37243546) основний борг в сумі 53 000 грн., пеню в розмірі 21 425,14 грн., штраф в сумі 4750 грн., 3% річних в розмірі 1117,14 грн., інфляційні втрати в сумі 16 978,43 грн. та судовий збір в розмірі 1459,06 грн.

3. В зволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

29.02.2016 р.

Суддя Спичак О.М.