Рішення № 56249820, 26.02.2016, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "26" лютого 2016 р. Справа № 906/1731/15

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Шніт А.В.

при секретарі Антонюк Н.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 дов. б/н від 26.10.2015

від відповідача: ОСОБА_2 дов. б/н від 01.01.2016

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Комунального підприємства "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №5" Житомирської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп"

про стягнення 34404,32грн

Відповідно до ст.77 ГПК України в судовому засіданні 25.02.2016 оголошувалась перерва до 26.02.2016.

Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 34404,32грн, з яких: 22940,49грн - основного боргу, 11463,83грн - штрафних санкцій.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо сплати коштів згідно умов договору №47 про надання послуг та робіт з утримання будинку та прибудинкової території від 30.09.2011.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, додаткових поясненнях за вих.№82/3 від 19.02.2016, а також у письмових поясненнях від 26.02.2016, в якому зазначено, що сума основного боргу за період лютий 2013 року - жовтень 2015 року складає 22940,49грн, а розмір пені за період 10.04.2014 - 10.10.2015 становить 1174,54грн.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 10.02.2016, а також письмовому поясненні від 25.02.2016. Зауважив, що позивачем не підтверджено заявлену до стягнення суму заборгованості за надані послуги, не надано повного розрахунку та не обґрунтовано порядок нарахування заборгованості відповідача щомісячно, виходячи з погоджених згідно договору тарифів. Крім того, надав письмове пояснення від 26.02.2016, в якому заперечується факт здійснення відповідачем проплат на користь позивача.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

30.09.2011 між Комунальним виробничим житловим ремонтно-експлуатаційним підприємством №5 (балансоутримувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Темп" (власник, відповідач) укладено договір №47 про надання послуг та робіт з утримання будинку та прибудинкової території (далі - договір) (а.с. 8).

Згідно п.1.1, п.1.2 Договору балансоутримувач забезпечує та надає послуги з обслуговування, експлуатації будівлі, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Перемоги, 12, а також утримання прибудинкової території, а власник, який володіє на праві приватної власності нежитловим приміщенням загальною площею 661,9кв.м, оплачує балансоутримувачу вартість послуг з утримання будинку та прибудинкової території пропорційно до площі володіння в даному будинку.

Пунктом 3.1. Договору передбачено, що балансоутримувач до 30-го числа кожного місяця надає власнику відповідний рахунок до сплати з надання послуг та робіт.

Власник до 20-го числа наступного місяця сплачує на рахунок балансоутримувача витрати згідно рахунків (п.3.2. Договору).

Даний договір укладено строком на один рік, що діє з 01.10.2011 по 30.09.2012 включно (п.4.1. Договору).

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, врахувавши пояснення учасників процесу, господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, враховуючи наступне.

При зверненні з позовною заявою до суду позивачем як підстави позовних вимог додано відповідні зміни до договору №47 про надання послуг та робіт з утримання будинку та прибудинкової території від 30.09.2011.

Варто зазначити, що згідно ч.1 ст.188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Частинами 1, 2 ст.651 Цивільного кодексу України також встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом; договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Так, у п.3.4. Договору сторонами передбачено, що всі зміни та доповнення з оплати послуг і робіт вносяться окремими додатками та п і д п и с у ю т ь с я с т о р о н а м и даного договору.

Порядок укладення угоди про з м і н у або розірвання господарського договору - це передбачена правовими нормами юридично-логічна послідовність стадій встановлення умов припинення прав і обов'язків, заснована на звернених назустріч одна одній діях осіб, які виражені в різноманітних способах узгодження змісту угоди, шляхом їх вільного волевиявлення. Способами укладення угоди про зміну або розірвання договору є нормативно визначені дії, через які досягається вільне і взаємне узгодження волі сторін договору.

Такий порядок визначений ч.2, ч.3 ст.188 Господарського кодексу України, згідно яких сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Аналогічний порядок зміни умов договору викладений і в п.4.7. Договору, а саме - передбачено, що зміни або доповнення до цього договору можуть мати місце за погодженням сторін. У випадках, передбачених чинним законодавством України та рішенням органів місцевого самоврядування, зміна договору здійснюється на вимогу однієї із сторін. Зміни та доповнення до договору, що вносяться, розглядаються сторонами протягом 20-ти днів.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, а саме - зі змін до договору №47 від 30.09.2011 з 01.06.2013 та змін до договору №47 від 30.09.2011 з 01.06.2014 (а.с. 9-10), додатку №1 (а.с.124, 126) останні були підписані повноважними представниками та скріплені печаткою лише позивача.

Доказів надіслання пропозиції щодо внесення змін до договору №47 про надання послуг та робіт з утримання будинку та прибудинкової території від 30.09.2011 відповідачу позивачем не надано, і такі в матеріалах справи відсутні.

Тобто, позивачем не дотримано встановленого законом порядку зміни умов договору №47 про надання послуг та робіт з утримання будинку та прибудинкової території від 30.09.2011.

Тому, подані позивачем зміни до договору №47 від 30.09.2011 з 01.06.2013 та зміни до договору №47 від 30.09.2011 з 01.06.2014 (а.с. 9-10) не є належними доказами факту досягнення між сторонами згоди стосовно внесення змін до договору №47 про надання послуг та робіт з утримання будинку та прибудинкової території від 30.09.2011 щодо вартості робіт і послуг.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Вищого господарського суду України від 26.12.2007 у справі №2/159.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до п.4.5. договору №47 про надання послуг та робіт з утримання будинку та прибудинкової території від 30.09.2011 дія договору припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Як вбачається з п.4.1. Договору, строк його дії становить один рік, до 30.09.2012.

Судом не приймаються доводи позивача щодо пролонгації договору №47 про надання послуг та робіт з утримання будинку та прибудинкової території від 30.09.2011, з огляду на наступне.

Дійсно, п.4.3. Договору передбачено, що у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Разом з тим, п.4.4. Договору визначено, що р е о р г а н і з а ц і я б а л а н с о у т р и м у в а ч а чи зміна власника або перехід права власності на приміщення (будівлю) до інших осіб, визнаються підставою для зміни або припинення чинності цього договору.

При цьому, варто зауважити, що з договору №47 про надання послуг та робіт з утримання будинку та прибудинкової території від 30.09.2011 вбачається, що балансоутримувачем було Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №5. Водночас, позивачем у даній справі є Комунальне підприємство "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №5" Житомирської міської ради.

Разом з тим, позивачем на обґрунтування позовних вимог не надано відповідних доказів щодо реорганізації, або укладення договору про надання послуг та робіт з утримання будинку та прибудинкової території, саме позивачем і відповідачем, і такі докази в матеріалах справи відсутні.

Окрім того, судом не приймаються в якості обґрунтування позовних вимог подані позивачем акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), датовані 2013-2015 роками (а.с.60, 62, 64, 66, 68, 70, 72, 74, 76, 78, 80, 82, 84, 86, 88, 90, 92, 94, 96, 98, 100, 102, 104), оскільки вони стосуються періоду після закінчення строку дії договору №47 про надання послуг та робіт з утримання будинку та прибудинкової території від 30.09.2011, на який позивач посилається як на підставу позову.

При цьому, за змістом ч.1 ст.631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Тобто, припинення дії договору №47 про надання послуг та робіт з утримання будинку та прибудинкової території від 30.09.2011 має наслідком припинення прав і обов'язків його сторін, що складають зміст цього договору.

Також, варто вказати, що згідно п.3.1. Договору передбачено, що балансоутримувач до 30-го числа кожного місяця надає власнику відповідний рахунок до сплати з надання послуг та робіт.

Більше того, за змістом п.2.2.2. Договору балансоутримувач з о б о в ' я з а н и й своєчасно нараховувати плату за експлуатаційні витрати та н а д а в а т и власнику відповідні р а х у н к и.

Проте, позивачем не подано доказів надання відповідачу і отримання останнім вказаних вище рахунків для оплати наданих послуг та робіт, і такі в матеріалах справи відсутні.

Судом відхиляються твердження позивача щодо направлення відповідачу претензії № 574/3 від 15.10.2015 (а.с. 11), оскільки як вбачається з фіскального чеку, поданого на підтвердження факту направлення, остання направлялась не відповідачу (а.с. 12).

Водночас, судом не приймаються до уваги подані позивачем платіжні доручення №162 від 08.07.2013, №ПН32163 від 06.11.2013, №ПН40733 від 26.02.2014, №ПН21293 від 09.04.2014 (а.с. 40-43), якими останній обґрунтовує факт здійснення відповідачем часткової оплати за надані послуги, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (зі змінами і доповненнями) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в банках встановлюється Національним банком України відповідно до цього Закону та міжнародних стандартів фінансової звітності (ч.3 ст.6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (зі змінами і доповненнями)).

Згідно п.1.4. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України №22 від 21.01.2004 (зі змінами і доповненнями) (далі - Інструкція), платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.

Платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 2 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 8 до цієї Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків.

Так, зокрема, обов'язковим реквізитом платіжного доручення є код платника. Тобто, зазначається ідентифікаційний код платника за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) або реєстраційний (обліковий) номер платника податку, який присвоюється органами державної податкової служби (далі - ідентифікаційний код). Якщо ідентифікаційний код юридичній особі не присвоєний, то ставиться дев'ять нулів (п.2 Додатку 8 до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті).

Разом з тим, як вбачається з платіжних доручень №162 від 08.07.2013, №ПН32163 від 06.11.2013, №ПН40733 від 26.02.2014, №ПН21293 від 09.04.2014 (а.с. 40-43), у графі "код платника" відсутній ідентифікаційний код Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп", а саме: 13549816 (згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 04.01.2016 (а.с. 30-37)).

Також, Додатком 8 до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті обов'язковими реквізитами платіжного доручення визначено підписи платника і банку, а також місце печатки платника.

Проте, у зазначених вище платіжних дорученнях відсутні заповнені належним чином передбачені законодавством реквізити.

Крім того, факт здійснення ТОВ "Темп" проплат на користь позивача 08.07.2013, 06.11.2013, 26.02.2014, 09.04.2014 самим відповідачем заперечується, про що свідчить письмове пояснення від 26.02.2016 (а.с. 161).

Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення боргу в розмірі 22940,49грн за безпідставністю.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню у сумі 11463,83грн. При цьому надав пояснення та розрахунок пені за період з 10.04.2014 по 09.10.2014 на суму 1174,54грн (а.с 138,164). Водночас заяви про зменшення розміру позовних вимог не надав. Відтак, суд вважає що предметом спору є стягнення пені у сумі 11463,83грн.

За приписами ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного.

Дійсно, п.3.3. договору №47 про надання послуг та робіт з утримання будинку та прибудинкової території від 30.09.2011 сторони узгодили, що за несвоєчасну сплату витрат власник сплачує відповідно до чинного законодавства пеню в розмірі подвійної облікової ставки, визначеної НБУ, за кожен день прострочення.

Разом з тим, варто зауважити, що за змістом ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України сплата неустойки є одним зі встановлених договором або законом правових наслідків порушення зобов'язання.

При цьому, згідно ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Проте, як встановлено судом вище, позивачем не доведено факту порушення відповідачем грошового зобов'язання за договором, тому і вимога щодо стягнення пені за невиконання чи неналежне виконання такого зобов'язання не підлягає задоволенню.

Як визначає ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.34 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом ст.33 ГПК України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Отже, враховуючи викладені вище обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є безпідставними, тому задоволенню не підлягають.

Судові витрати відповідно до ст.49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 02.03.16

Суддя Шніт А.В.

Віддрукувати: 1 - у справу