Рішення № 56244875, 02.03.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/9065/15-ц 02.03.2016 02.03.2016 02.03.2016

Провадження №22-ц/784/487/16

Справа номер 490/9065/15-ц

Провадження №22-ц/784/487/16 Головуючий суду першої інстанції - Черенкова Н.П.

Категорія - 27 Суддя-доповідач апеляційного суду - Локтіонова О.В.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Локтіонової О.В.,

суддів: Колосовського С.Ю., Ямкової О.О.,

із секретарем судового засідання - Гордійчук С.С.,

за участю представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

представника ОСОБА_4 - ОСОБА_3

на рішення Центрального районного суду м.Миколаєва

від 17 грудня 2015 року,

ухвалене за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - Банк або ПАТ «Дельта Банк») до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_5, про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

В С Т А Н О В И Л А:

31 серпня 2015 року Банк пред'явив зазначений позов, який обґрунтовував наступним.

13 липня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», та ОСОБА_5 було укладено договір про надання споживчого кредиту №11182952000, відповідно до якого Банк надав їй 10 000 доларів США кредиту зі сплатою 13,50% річних з кінцевим терміном повернення 12 липня 2017 року.

Того ж дня, для забезпечення виконання зобов'язань за вищенаведеним кредитним договором між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки, згідно якого в іпотеку Банку було передано двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 45 кв.м., житловою площею 27,3 кв.м., ринковою вартістю 215 660 грн.

Позивач вказував, що 08 грудня 2011 року між ним та ПАТ «УкрСиббанк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, зокрема і вищезазначеного.

Банк зазначав, що ОСОБА_5 належним чином умов кредитного договору не виконувала, внаслідок чого станом на 28 липня 2015 року утворилась заборгованість в сумі 303 435 грн.30 коп., в тому числі тіло кредиту - 189 967 грн.91 коп. та відсотки - 113 467 грн.40 коп.

Посилаючись на викладене, Банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ПАТ «Дельта Банк» права власності на зазначену квартиру.

Рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 17 грудня 2015 року позов ПАТ «Дельта Банк» задоволено. В рахунок погашення боргу ОСОБА_5 у загальному розмірі 303 435 грн.30 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 45 кв.м. шляхом визнання за ПАТ «Дельта Банк» права власності на квартиру.

З ОСОБА_4 на користь держави стягнуто судовий збір в сумі 6 090 грн.

Відповідач через свого представника подала на рішення апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог Банку.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги Банку, районний суд виходив з того, що позичальником ОСОБА_5 були порушені умови кредитного договору щодо вчасної сплати платежів, а тому наявні підстави для задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості на суму 303 435 грн.30 коп.

Між тим, колегія суддів не може у повній мірі погодитися з викладеним судом висновком, з огляду на таке.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

В разі порушення зобов'язання наступають наслідки, визначені ст.611 ЦК України та умовами договору. Зокрема, кредитор має право вимагати відшкодування збитків та сплати пені або штрафу відповідно до умов договору.

Згідно з ст.ст.546, 589 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою. У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Стаття 37 даного Закону передбачає, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року, який набрав чинності 07 червня 2014 року, не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: 1) таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; 2) загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Таким чином, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).

Згідно з пунктом 4 даного Закону протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності.

Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягають виконанню (постанови Верховного Суду України від 09.09.2015 р. у справі №6-483цс15 та від 20 січня 2016 р. у справі №6-482цс15).

З матеріалів справи вбачається, що 13 липня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», та ОСОБА_5 було укладено договір про надання споживчого кредиту №11182952000, відповідно до якого Банк надав їй 10 000 доларів США зі сплатою 13,50% річних з кінцевим терміном повернення 12 липня 2017 року (а.с.9-16).

Для забезпечення виконання зобов'язань за вищенаведеним кредитним договором того ж дня між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки, згідно якого в іпотеку Банку було передано двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 45,0 кв.м., житловою площею 27,3 кв.м., ринковою вартістю 215 660 грн. (а.с.17-20).

У зазначеному договорі сторони погодили, що іпотекодержатель самостійно визначає один із способів звернення стягнення на предмет іпотеки, одним з яких може бути передача йому права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст.37 Закону України «Про іпотеку».

08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до умов якого позивач набув право вимоги за кредитними договорами, які було укладено між ПАТ «УкрСиббанк» та позичальниками, а також договорами, якими було забезпечено зобов'язання, в тому числі за вищевказаними договорами (а.с.36-38, 75).

З розрахунку заборгованості ОСОБА_5 за кредитним договором та виписки по рахунку вбачається, що станом на 28 липня 2015 року заборгованість за кредитним договором складала 13 753,58 дол. США, що еквівалентно 303 435 грн.30 коп., з яких заборгованість за кредитом у сумі 8 610,53 дол.США, що еквівалентно 189 967 грн.91 коп., та заборгованість за відсотками у сумі 5 143,05 дол.США, що еквівалентно 113 467 грн.40 коп. (а.с.21, 77-87, 101-106).

Згідно з звітом суб'єкта оціночної діяльності про оцінку предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1 від 01 грудня 2015 року її ринкова вартість становить 302 644 грн. (а.с.108-151).

Банк звертався до позичальниці та відповідачки з письмовими вимогами про усунення порушень кредитного договору, попереджаючи про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вимог (а.с.27-35).

З урахуванням викладених обставин справи та вимог законодавства, колегія суддів вважає, що висновок суду про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості ОСОБА_5 є законним та обґрунтованим, оскільки позичальниця порушила умови кредитного договору щодо вчасного погашення кредитних платежів, внаслідок чого у неї утворилася заборгованість за кредитним договором.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4, викладені її представником, про відсутність у Банка права вимоги до відповідачки, недоведеність заборгованості, відсутність звіту про оцінку предмета іпотеки та неспівмірність заборгованості з вартістю предмета іпотеки колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони повністю спростовуються дослідженими судом доказами.

Між тим, твердження ОСОБА_4 про необхідність зазначення у рішенні суду про звернення стягнення на предмет іпотеки вартості предмета іпотеки та застосування до спірних правовідносин Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» колегія суддів вважає слушними.

Судом першої інстанції у порушення ст.37 Закону України «Про іпотеку» не було зазначено у рішенні ринкової вартості предмета іпотеки згідно з звітом про оцінку предмета іпотеки та застереження про відстрочку виконання рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Зазначене є підставою згідно з п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України для зміни рішення.

Колегія суддів вважає, що до другого речення резолютивної частини рішення районного суду треба додати висновок про ринкову вартість предмету іпотеки на момент набуття іпотекодержателем його у власність, а також викласти застереження про відстрочку виконання рішення суду.

Твердження відповідачки про незаконність оскаржуваного рішення у зв'язку з наявністю рішення Центрального районного суду м.Миколаєва від 20 листопада 2014 року, ухваленого з приводу спору між тими ж самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки предмет позовів є різним, про що правильно зазначив суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі.

Оскільки судом першої інстанції розглядалася одна вимога майнового характеру, то його висновок щодо розподілу судових витрат також підлягає зміні.

На підставі ст.ст.80, 88 ЦПК України з ОСОБА_4 на користь держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 3034 грн.35 коп.

Керуючись ст.ст.303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м.Миколаєва від 17 грудня 2015 року змінити.

Додати до другого речення резолютивної частини рішення висновок щодо вартості предмета іпотеки - «вартістю 302 644 грн.».

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у сумі 3034 грн.35 коп.

Відстрочити виконання рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року №1304-VІІ.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді