Ухвала суду № 56237299, 24.02.2016, Апеляційний суд Хмельницької області

Копія

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 681/1866/14-ц

Провадження № 22-ц/792/362/16

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2016 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області

в складі: головуючого судді Власенка О.В.,

суддів: Юзюка О.М., Ярмолюка О.І.,

секретар: Шевчук Ю.Г.

з участю: сторін та їх представників

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 14 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділення у власність частини житлового будинку і вселення та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", про визнання права власності на частину спільного майна колишнього подружжя та стягнення грошової компенсації.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - Банк), про виділення у власність частини житлового будинку і вселення.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказав, що під час перебування у шлюбі з відповідачем 04 січня 2008 року вони придбали квартиру АДРЕСА_1. Вказану квартиру придбали за кошти, отримані за договором кредиту у ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", поручителем за яким є ОСОБА_2 З 01 серпня 2009 року сторони припинили спільно проживати, позивач фактично створив нову сім'ю, а шлюб з відповідачем 12 жовтня 2010 року розірвано в судовому порядку. З лютого 2008 року по серпень 2009 року сторони спільно сплатили Банку 32100 грн. кредиту Після фактичного припинення шлюбу ОСОБА_1 виплачує

Головуючий у першій інстанції - Бобяк Б.В. Провадження № 22-ц/792/362/16

Доповідач - Власенко О.В. Категорія № 48

кредит. Натомість відповідач не допускає його до квартири, змінила замки у вхідних дверях та хвіртці. Позивач вважає, що відповідно до сплачених сум на погашення кредиту за квартиру йому належить 86,46 % її частини, а відповідачу - 13,54 % та такої ж частини приватизованої земельної ділянки, на якій розташована квартира. Згоди про поділ квартири не дійшли, тому просить поділити вказаний будинок та земельну ділянку відповідно до належних їм частин, а саме: позивачу виділити у власність 86,46 % частини квартири, а відповідачу - 13,54% та земельної ділянки відповідно. 02 листопада 2015 року позивач збільшив позовні вимоги і просив вселити його у квартиру.

14 грудня 2015 року ОСОБА_1 подав заяву про залишення позовних вимог про поділ квартири без розгляду, оскільки згідно з висновком експертизи в таких пропорціях, як вказано в його позові, квартиру поділити неможливо.

12 листопада 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", про визнання права власності на частину спільного майна колишнього подружжя та стягнення грошової компенсації, в обґрунтування якого вказала, що під час шлюбу з відповідачем вони придбали квартиру АДРЕСА_1 з господарськими спорудами та земельну ділянку площею 0,0301 га. Також в період шлюбу сторони за спільні кошти збудували гараж на земельній ділянці, яка знаходиться по АДРЕСА_3, та яка була надана у власність ОСОБА_1

Уточнивши 10 вересня 2015 року позовні вимоги, ОСОБА_2 просила визнати за нею: право власності на 1/2 частину квартири з господарськими спорудами та земельної ділянки; визнати право сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на будівельні матеріали, обладнання та конструкції, які були використані в процесі незавершеного будівництвом гаража; право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів та конструкцій, використаних на будівництво гаража, залишивши будівельні матеріали та конструкції ОСОБА_1, а на її користь стягнути із відповідача половину їх вартості в сумі 16574 грн. 50 коп.

Ухвалою Полонського районного суду Хмельницької області від 14 грудня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 про поділ в натурі квартири з господарськими спорудами № 1 по АДРЕСА_2 та земельної ділянки під цією квартирою залишено без розгляду.

Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 14 грудня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Виділено ОСОБА_1 у власність 1/2 частину квартири з господарськими спорудами № 1 по АДРЕСА_2 та 1/2 частину земельної ділянки під цією квартирою площею 0,0150 га.

Ухвалено вселити ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_2.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь держави 1839 грн. 60 коп. судового збору.

Позов ОСОБА_2 задоволено.

Ухвалено визнати право власності ОСОБА_2 на 1/2 частину квартири з господарськими спорудами № 1, що знаходиться по АДРЕСА_2, та право власності на 1/2 частину земельної ділянки за тією ж адресою, кадастровий номер НОМЕР_1, загальна площа якої 0,0301 га, на якій розташована квартира, що зареєстровані за ОСОБА_1

Ухвалено визнати право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на будівельні матеріали та конструкції, використані під час будівництва гаража по АДРЕСА_3 і стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 частину вартості цих будівельних матеріалів в сумі 16574 грн. 50 коп.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати: 2181 грн. 85 коп. судового збору, 1500 грн. за оплату висновку експерта.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати його і ухвалити нове рішення про задоволення його позову в повному обсязі.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно з ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом вірно встановлені фактичні обставини справи, дана їм правильна оцінка, а його висновки узгоджуються з матеріалами справи і відповідають закону.

Встановлено, що 23.11.1991 року по 12.10.2010 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу (т. 1, а.с. 8).

Під час перебування у шлюбі, а саме 04.01.2008 року сторони, за кредитні кошти придбали трикімнатну квартиру № 1 з господарськими спорудами по АДРЕСА_2 (т. 1, а.с. 18-27). Загальна площа квартири становить 57,3 кв.м., житлова площа квартири - 30,1 кв.м.; господарські споруди: цегляний сарай "Б", кам'яний погріб "В", вказане підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 04.01.2008 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т. 1, а.с. 14,15).

Крім цього, 03.11.2008 року, ними була придбана земельна ділянка, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована по АДРЕСА_2, загальною площею 0,0301 га, яка надана для обслуговування житлового будинку, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки від 03.11.2008 року, витягом з державного реєстру правочинів та Державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 02.03.2009 року (т. 1, а.с. 77-79).

Також, згідно з рішенням сесії Полонської міської ради № 12 від 29.10.2009 року ОСОБА_1 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 від 27.11.2009 року, яка розташована по АДРЕСА_3 Хмельницької області, площею 0,0030 га для будівництва та обслуговування індивідуального гаража (т. 1, а.с. 80).

З позовної заяви ОСОБА_2 встановлено, що в період шлюбу за спільні кошти на земельній ділянці, яка розташована по АДРЕСА_3, сторонами здійснено будівництво гаража для потреб сім'ї, готовність якого становить майже 100 % і, який на даний час не прийнятий в експлуатацію, тому вона вважає, що предметом поділу мають бути будівельні матеріали використані на його будівництво. (т. 1, а.с. 67-71).

Встановлено також, що 14.10.2010 року ОСОБА_1 зареєстрував шлюб з ОСОБА_5, від якого у них народилось четверо дітей, що підтверджується свідоцтвом про шлюб та свідоцтвами про народження дітей (т. 1, а.с. 9-13).

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи № 6-127-15 від 16.07.2015 року розподіл квартири № 1 та господарських споруд і земельної ділянки площею 0,0301 га, що розташовані на АДРЕСА_2, і право власності яких зареєстровані за ОСОБА_1, на дві ізольовані квартири з окремим входом до кожної з врахуванням права власності ОСОБА_1 на 86,46 % в даній квартирі і права власності ОСОБА_2 на 13,54 % в даній квартирі є технічно неможливим, оскільки частка в площі ОСОБА_2 є незначною 7,5 кв.м. і не відповідає вимогам п.п. 2.22, 2.23, 2.24 ДБН В.2.2-15-2005 "Житлові будинки. Основні положення", а також відсутня можливість відокремлення однієї житлової кімнати нормованою площею та влаштування прибудови мінімально необхідною нормативною площею, у зв'язку з цим не підлягають поділу господарські споруди та земельна ділянка. (т. 1, а.с. 164-183).

Відповідно до висновку експерта будівельно-технічного дослідження № 06/15 від 27.08.2015 року (т. 1, а.с. 190-230):

- ринкова вартість квартири № 1 та господарських споруд, що розташовані по АДРЕСА_2, становить 335884 грн.;

- ринкова вартість земельної ділянки, площею 0,0301 га, розташованої по АДРЕСА_2, Державний акт на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_2 від 02.03.2009 року, становить 21494 грн.;

- ринкова вартість будівельних матеріалів, що були використані в процесі спорудження гаража в АДРЕСА_3, становить 33149 грн.; в результаті самочинного будівництва гаража були використані будівельні матеріали, перелік яких, кількість та вартість відображено у підсумковій відомості ресурсів (додаток № 13-15, т. 1, а.с. 214-217).

Згідно з ухвалою Полонського районного суду Хмельницької області від 14.12.2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 про поділ в натурі квартири № 1 з господарськими спорудами по АДРЕСА_2 та земельної ділянки під цією квартирою залишено без розгляду відповідно до, поданої ним в судовому засіданні, письмової заяви (т. 2, а.с. 12).

Зазначені обставини визнані сторонами і відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України та ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК України).

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2, 4 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 9 постанови від 4 жовтня 1991 року № 7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок", суди мають врахувати, що право власності на жилий будинок, збудований громадянином на відведеній йому в установленому порядку земельній ділянці і прийнятий в експлуатацію, виникає з часу його реєстрації у виконкомі місцевої Ради. За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд вправі провести поділ незакінченого будівництвом будинку, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. При неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з врахуванням конкретних обставин залишити його одній із сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Крім цього, згідно з п.п. 6, 27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)" право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці. Це майно не є об'єктом права власності, воно не може бути предметом поділу та встановлення порядку користування в судовому порядку; на нього не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, у тому числі продаж його з прилюдних торгів. Розташовані на земельній ділянці поряд із житловим будинком господарсько-побутові будівлі й споруди: сараї, гаражі, літні кухні тощо відповідно до положень статей 186, 381 ЦК є приналежністю головної речі (будинку). У зв'язку із цим положення частини п'ятої статті 376 ЦК не є підставою для визнання за власником такого житлового будинку самостійного права власності на самочинно побудовані господарсько-побутові будівлі й споруди, що були зведені після набуття ним права власності на будинок чи садибу. Прийняття в експлуатацію таких об'єктів нерухомості має здійснюватися відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у спосіб, визначений Порядком прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків І та ІІ категорії складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24 червня 2011 року № 91.

Отже, до прийняття об'єкта новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на цей об'єкт не виникає. До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва.

Встановлено, що матеріали справи не містять даних, що спірний гараж завершений будівництвом, відповідає будівельно-технічним і протипожежним нормам, може бути прийнятий в експлуатацію, також відсутні докази щодо ступеню його готовності.

Оскільки спірний гараж не завершений будівництвом, то він не є об'єктом права власності та не може бути предметом поділу.

Разом із тим, будучи сукупністю будівельних матеріалів, перелік яких наведений у висновку експертного дослідження, тобто речей як предметів матеріального світу, є майном, набутим подружжям за час шлюбу, відтак, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, яке може підлягати поділу між ними.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач ОСОБА_1 не надав суду жодного належного доказу на підтвердження доводів позовної заяви про припинення сімейних стосунків з ОСОБА_2 у вересні 2009 року та створення ним в цей період нової сім'ї.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, ухваливши рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 та задоволення позову ОСОБА_2, прийшов до правильного висновку про те, виходячи з вимог СК України (ст. 70, ч. 2 ст. 71), та наявних в матеріалах справи доказів, задоволенню підлягає позов ОСОБА_1 в частині виділення йому у власність 1/2 частини спірної квартири і земельної ділянки, на якій ця квартира знаходиться, а також про вселення його в квартиру.

В судовому засіданні знайшов своє підтвердження той факт, що відповідач перешкоджає позивачу користуватися квартирою, змінивши серцевину у вхідних дверях квартири та замок на хвіртці. Позовні вимоги ОСОБА_1 в частині виділення йому частини спірної квартири та земельної ділянки, на якій розташована квартира, відповідно до частини спільно сплаченої суми кредиту не ґрунтуються на законі, а тому задоволенню не підлягають.

Разом з тим, судом було правильно встановлено, що квартиру АДРЕСА_1 та земельну ділянку, сторони придбали під час перебування у шлюбі, а тому суд підставно визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину цієї квартири та земельної ділянки.

Результати робіт і будівельні матеріали, що були використані в процесі самочинного будівництва гаража, знаходяться на земельній ділянці ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 80). Спільне завершення сторонами будівництва гаража та оформлення ними спільної власності на новостворене нерухоме майно є неможливим. Відповідач спроможний виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію замість її частки у майні.

За таких обставин, на думку колегії суддів апеляційного суду, правомірним є висновок суду першої інстанції про те, що будівельні матеріали та конструктивні елементи гаражів потрібно залишити ОСОБА_1 та присудити з нього на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості її частки у цьому майні (33149 грн. : 2 = 16574 грн. 50 коп.).

В інший спосіб порушене право позивача (відповідача) ОСОБА_2 не може бути захищене.

Крім цього, колегія суддів вважає, що питання про розподіл судових витрат судом першої інстанції обґрунтовано вирішено з врахуванням пропорційності задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 88 ЦПК України).

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не приймаються судом, оскільки вони не містять посилань на докази, які б спростовували висновки суду першої інстанції, та є безпідставними.

Рішення суду ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав, в межах доводів апеляційної скарги, для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 14 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий /підпис/ О.В. Власенко

Судді: /підпис/ О.М. Юзюк

/підпис/ О.І. Ярмолюк

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду О.В. Власенко