Вирок № 56229044, 29.02.2016, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Справа № 554/7185/14-к

ВИРОК

Іменем України

Дата документу 29.02.2016

29 лютого 2016 року м. Полтава

Колегія суддів Октябрського районного суду м. Полтави в складі:

головуючого судді Антонова С.В.,

суддів: Савченка А.Г., Микитенка В.М.,

секретарів Плаксюк І.Ю., Шмигло І.А.,

з участю прокурорів Каралаш Ю.В., Беркути Б.А., Болгара В.В.,

обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

захисників ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

представників потерпілих ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,

розглянувши у судовому засіданні, матеріали кримінального провадження за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, українця, ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого, не працюючого, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 355, ч.3 ст.28, ч.1 ст. 357, ч.3 ст. 28, ст. 356, ч. 5 ст. 186 КК України,

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, українця, ІНФОРМАЦІЯ_6, одруженого, працюючого директором ТОВ «Замочно-охоронний сервіс», проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_7, раніше судимого:

-23.10.2013 року Київським районним судом м. Полтави за ч. 2 ст. 125 КК України до 2 років обмеження волі. На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 355, ч.3 ст.28, ч.1 ст. 357, ч.3 ст. 28, ст. 356, ч. 5 ст. 186, ст. 182 КК України,

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_8, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, українця, ІНФОРМАЦІЯ_9, неодруженого, не працюючого, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_10,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 355, ч.3 ст.28, ч.1 ст. 357, ч.3 ст. 28, ст. 356 КК України,

в с т а н о в и л а:

Епізод 1. 17.06.2013 року близько 12.00 год. ОСОБА_1, в приміщенні кіоску за адресою: м. Полтава, вул. Леніна, 13, вручив лист, адресований ФОП ОСОБА_10, підписаний ОСОБА_11, з вимогою надати письмову відповідь щодо суми орендної плати ОСОБА_12 за користування даним приміщенням. Після чого, погрожуючи застосувати фізичне насильство відносно ОСОБА_10І, вибивши з його рук мобільний телефон, змусив останнього підписати даний лист про отримання повідомлення.

21.06.2013 року ОСОБА_1 разом з особою, стосовно якої справа виділена в окреме провадження, в приміщенні кіоску за адресою: м. Полтава, вул. Леніна, 13, із застосуванням погрози фізичною розправою та перешкоджанням підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_10 вимагав від нього складання розписки щодо суми грошових коштів в якості орендної плати ОСОБА_12 за користування даним приміщенням.

27.06.2013 року ОСОБА_1 із ОСОБА_2 та особами, стосовно яких справа виділена в окреме провадження, діючи умисно, за попередньою змовою між собою, в приміщенні кіоску за адресою: м. Полтава, вул. Леніна, 13, із погрозою застосування фізичного насильства відносно ОСОБА_10, отримавши письмову відповідь від останнього на лист ОСОБА_11, наданий йому 21.06.2013 року, примушували ОСОБА_10 до невиконання умов договору оренди нежитлового приміщення від 10.02.2012 року, укладеного між ОСОБА_10 та ОСОБА_12, вимагаючи, натомість, укласти договір із особою, справа стосовно якої виділена в окреме провадження, та в подальшому сплачувати останньому грошові кошти. У випадку відмови від висунутих умов, вимагали звільнити дане приміщення, з погрозою насильства над потерпілим.

З метою залучення як доказу до цивільного провадження № 2878/13, яке перебувало в провадженні Апеляційного суду Полтавської області, ОСОБА_1 із ОСОБА_2 та особами, стосовно яких справа виділена в окреме провадження, діючи умисно, із погрозою застосування фізичного насильства, шляхом пошкодження майна, виконавши шуруповертом отвори у виробах металевих дверях, які реалізовував потерпілий, вимагали та змусили ОСОБА_10 скласти офіційний приватний документ - розписку про сплату коштів ОСОБА_12 за оренду приміщення, розташованого за адресою: м. Полтава, вул. Леніна, 13. Отримавши зазначену розписку, особа, стосовно якої справа виділена в окреме провадження, в категоричній формі висунула вимогу ОСОБА_10 звільнити дане приміщення або укласти договір оренди із ним та сплачувати йому грошові кошти. Після зазначених подій, ОСОБА_10 виїхав з даного приміщення.

В подальшому, особа стосовно, якої справа виділена в окреме провадження, виступаючи як представник ОСОБА_11 у цивільному провадженні №2878/13, долучив дану розписку як доказ.

Епізод 2. 02.08.2013 року ОСОБА_1 разом з особами стосовно яких провадження виділене в окреме провадження, діючи умисно, за попередньою змовою між собою, із застосуванням насильства, що не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, яке виразилось у відштовхуванні потерпілого ОСОБА_13 від його автомобілю та його утриманні, всупереч установленому законом порядку та волі ОСОБА_13, прибув на вул. Садову в м. Полтава, де перебував потерпілий ОСОБА_13 на автомобілі «Хонда Аккорд» ВІ 2244 ВІ. З метою вилучення автомобіля у ОСОБА_13 для подальшої передачі ОСОБА_14, особа стосовно, якої справа виділена в окреме провадження, надала вказівку ОСОБА_1 розташуватись біля передніх дверей автомобіля ОСОБА_13 та не дати останньому потрапити в салон автомобіля. ОСОБА_1 зайняв зазначене особою стосовно, якої справа виділена в окреме провадження, місце та не підпускав потерпілого до автомобіля, в той час ОСОБА_3 намагався відчинити салон автомобіля. Не зважаючи на перепони, потерпілий потрапив до салону власного автомобіля та залишив місце події.

Епізод 3. На початку липня 2013 року ОСОБА_3, скориставшись дружніми стосунками із ОСОБА_15, незаконно зібрав конфіденційну інформацію про приватне життя потерпілої, а саме щодо стану здоровя ОСОБА_15 без згоди останньої, після чого зберігав дану інформацію в своєму мобільному телефоні у вигляді фотознімків та в роздрукованому вигляді, після чого поширив дану інформацію серед родичів, друзів та колег по роботі потерпілої, надіславши поштою на їх адреси інформацію щодо стану здоровя ОСОБА_15 без згоди останньої.

Допитаний в суді ОСОБА_1 вину в інкримінованих йому злочинів не визнав, при цьому пояснив, що із обвинуваченим ОСОБА_3 він знайомий із 2007 року, оскільки вони разом ходили на тренування до СШ №27 зі східних єдиноборств. З обвинуваченим ОСОБА_2 він знайомий з дитинства, так як вони навчалися у паралельних класах. У 2012 році він вступив до кооперативного коледжу та проходив стажування у ОСОБА_16 На початку літа 2013 року останній познайомив його з ОСОБА_11, яка попросила його робити деякі документи у той час, коли ОСОБА_16 не буде на місці. Після цього, на прохання ОСОБА_16 він відніс лист ОСОБА_10, у якому останній повинен був повідомити, яку суму він сплачує ОСОБА_12 за оренду приміщення. Через 3-4 дні після цього до нього подзвонила ОСОБА_11 і попросила його бути присутнім при розмові її та ОСОБА_16 з ОСОБА_10, оскільки вона боялася, що коли приїде ОСОБА_12, відбудеться сварка. Під час цієї зустрічі приїхав ОСОБА_12, якому ОСОБА_16 повідомив, що він є представником ОСОБА_11 і буде представляти її інтереси в суді. Через декілька днів він разом із ОСОБА_17 та ОСОБА_18 сиділи в піцерії, яка знаходиться навпроти будинку по вул. Леніна, 13. Поблизу кіоску ОСОБА_10 він помітив ОСОБА_2 та вирішив підійти до нього привітатись. Зайшовши в кіоск ОСОБА_10, він помітив у ньому ОСОБА_11, ОСОБА_16, ОСОБА_19, ОСОБА_20 та ОСОБА_10 Потім йому сказали, щоб він вийшов, що він і зробив. Через хвилину після цього із кіоску вийшла ОСОБА_11, та він зрозумів, що відбулися якісь неправомірні дії. Після цього він повернувся до піцерії. Присутнім у той час, коли у ОСОБА_10 вимагали написати розписку, він не був та не бачив як ОСОБА_20 свердлив двері у офісному приміщенні, яке орендував ОСОБА_10

З приводу виселення фірми «Харків-Ріелком» ОСОБА_1 повідомив, що йому нічого невідомо. Дверей та замків в приміщенні по вул. Леніна, 13 він не змінював, ролети не встановлював, майно з офісу не виносив, приміщення не охороняв та під час зміни замків присутній не був. ОСОБА_2 у офісному приміщенні бачив один раз, який робив там ремонт. Хто охороняв офісне приміщення, йому невідомо.

02.08.2013 року він разом із ОСОБА_21, ОСОБА_22 і ОСОБА_17 перебували у парку Березовий сквер в м.Полтаві. У цей час до нього зателефонував ОСОБА_16 і сказав, щоб він підійшов до театру ім. Гоголя, що вони всі разом і зробили. Там вони познайомилися із ОСОБА_14, яка розповіла, що її син відмовляється віддати їй її автомобіль. Окрім того, вона пояснила, що є ухвала суду про тимчасовий доступ до автомобіля, але син перешкоджає у цьому. Після цього разом із ОСОБА_14 вони пішли до нотаріуса, де вона надала довіреність на представлення її інтересів. Через деякий час після цього, подзвонила ОСОБА_14 і попросила підійти на вул. Садову, щоб її син ОСОБА_13 нікого там не побив. На місці події перебували працівники Октябрського райвідділу, ДАІ та ОСОБА_13 ОСОБА_14 попросила ОСОБА_22 та ОСОБА_17 не пускати ОСОБА_13 до автомобіля, а ОСОБА_1 у цей час спілкувався з останнім. Потім приїхав ОСОБА_3, який повинен був відчинити автомобіль, але у нього не вийшло це зробити. Потім ОСОБА_13 все ж вдалось потрапити до салону автомобіля і він поїхав, збивши його передньою частиною автомобіля. Обвинуваченого ОСОБА_2 в той день на вул. Садовій не було.

06.08.2013 року разом із ОСОБА_23 та ОСОБА_16 на автомобілі останнього вони приїхали до Першої міської лікарні, де він хотів прийти на прийом до лікаря невропатолога. Коли він оформлював медичну картку, ОСОБА_16 кудись подівся, а він вийшовши на вулицю, побачив ОСОБА_13 Так як йому було відомо, що ОСОБА_13 не зявляється до слідчого з приводу того, що він збив людей по вул. Садовій, він підійшов до нього, щоб поспілкуватися. Він схопив ОСОБА_13, щоб останній повернувся до нього, на що ОСОБА_13 вдарив його кулаком правої руки в область серця. В результаті чого між ними виникла бійка, яку припинили свідки. Потім до входу в лікарню підїхав ОСОБА_16 на своєму автомобілі, який попросив ОСОБА_13 заспокоїтися і запропонував поїхати до слідчого. У цей час до лікарні підїхав ОСОБА_2, з яким він заздалегідь домовлявся про те, що передасть йому ключі від офісного приміщення на вул. ОСОБА_24. ОСОБА_16 сів до свого автомобіля і намагався виїхати, проте його не випускали охоронці та потім на його прохання вони відійшли від автомобіля і ОСОБА_16 поїхав. Після цього він разом з ОСОБА_2 поїхали до Київського райвідділу, де ОСОБА_1 написав заяву про завдання йому тілесних ушкоджень ОСОБА_13 Автомобіля марки «Хонда Акорд» 06.08.2013 року біля лікарні не було та зі ОСОБА_13 про вилучення вказаного автомобіля він не розмовляв та жодних вимог не висловлював.

Зі ОСОБА_25 його познайомив адвокат ОСОБА_26 Вона розповіла, що має магазин «Лерос» та «Ман» у ТЦ «Конкорд», при цьому показала договір оренди і комісії та поросила його бути присутнім при інкасації в магазині. Коли він приїхав у торговий центр, там вже перебували ОСОБА_16, ОСОБА_25, ОСОБА_21, ОСОБА_27 і ОСОБА_22 Всі разом вони піднялися на другий поверх і зайшли до магазину. ОСОБА_25 в магазині забрала гроші з каси, про що написала розписку. Після цього всі разом вони пішли на третій поверх торгового центру у магазин «Ман». Менеджер магазину ОСОБА_28 сказав, що в касі знаходяться і його грошові кошти, на що ОСОБА_25 віддала йому гроші із суми проданого товару за той день. Про це ОСОБА_28 написав розписку і комусь зателефонував. У цьому магазині також ОСОБА_25 дістала з-під столу коробку, яку дала ОСОБА_22 та потім попросила ОСОБА_27 зайти в приміщення і винести сейф. Про проведення інкасації ОСОБА_25 написала розписку, після чого вони вийшли з торгівельного центу. Через два дні після цих подій, ОСОБА_25 зателефонувала йому і попросила приїхати до ТЦ «Конкорд», щоб допомогти завантажити речі. Коли він приїхав до торгового центру, то там були вже працівники міліції, яким ОСОБА_26 і ОСОБА_25 показували документи, а речі з магазину стояли в мішках на першому поверсі. Він допоміг занести речі з першого поверху назад у магазин. Після цього двері магазину були опечатані, де поставили свої підписи ОСОБА_29, ОСОБА_25 і служба охорони торгівельного центру. Обвинуваченого ОСОБА_3 у ТЦ «Конокорд» не було. Також 24.12.2013 року на прохання ОСОБА_25 він відвозив речі у м.Черкаси, де провели їх огляд та опис.

Заперечив, що був учасником організованої групи, а також наявність плану злочинної діяльності, чи розподілу ролей. Вважає, що діяв у рамках цивільно-правових угод.

Обвинувачений ОСОБА_2 суду повідомив, що з ОСОБА_1 він знайомий з дитинства, з ОСОБА_16 познайомився в серпні 2013 року, а з ОСОБА_3 раніше знайомий не був. У 2013 році ОСОБА_16 пояснив, що є спір з приводу кіоску по вул. Леніна в м.Полтаві між ОСОБА_12 і ОСОБА_26 та запропонував йому бути охоронцем вказаного приміщення. Коли він приїхав до офісного приміщення, там уже перебували ОСОБА_16, з якими були ОСОБА_19 і ОСОБА_20 ОСОБА_3 при цьому присутній не був. ОСОБА_16 зайшов до кіоску, а коли вийшов, сказав, що потрібно залишитися тут і прослідкувати, щоб ОСОБА_10 нічого не пошкодив так як він буде залишати приміщення. Також в цей час біля офісного приміщення, проходив ОСОБА_1, який заходив в офіс, проте потім пішов. ОСОБА_2 залишився у кіоску з ОСОБА_10 та, побачивши, що останній забирати свої речі не збирається, зателефонував до ОСОБА_16 і запитав, що йому робити, на що ОСОБА_16 сказав йти додому. Через тиждень після цього до ОСОБА_2 зателефонував ОСОБА_16 і повідомив, що ОСОБА_10 зїхав із офісного приміщення та попросив його охороняти офіс від спроб пошкодження майна. Він знаходився там зранку до 18.00 години 7-10 днів, за що отримував від ОСОБА_16 100 гривень на день. В подальшому на прохання ОСОБА_16 робив ремонт в туалеті офісу по вул. Леніна, 13, за що розраховувався ОСОБА_26 Ким та коли встановлювались ролети та замки в приміщенні офісу, йому не відомо.

02.08.2013 року на вул. Садовій в м. Полтаві його не було, зі ОСОБА_14 він не знайомий та ОСОБА_13 раніше не бачив. Про доручення ОСОБА_14 на його ім'я йому нічого невідомо, так як в той час він знаходився на території Російської Федерації.

06.08.2013 року він разом із ОСОБА_30, підїхали до Першої міської лікарні в м.Полтаві, щоб взяти у ОСОБА_1 ключі від офісу. У цей час приблизно за 1,5-2 м від сходів приміщення знаходився автомобіль ОСОБА_16, біля якого стояв останній, а також ОСОБА_1 та ОСОБА_23 Окрім них, біля автомобіля перебувало ще приблизно 20 людей та хтось кричав, що хочуть викрасти людину. Він підійшов до охоронця лікарні, який стояв перед автомобілем, та попросив його відійти від машини, після чого ОСОБА_16 поїхав. Потім ОСОБА_1 розповів йому, що його побили, після чого вони з ним та ОСОБА_30 поїхали до Київського райвідділу писати заяву про заподіяння ОСОБА_1 тілесних ушкоджень. ОСОБА_13 та ОСОБА_19 на території лікарні він не бачив та ніяких активних дій не вчиняв.

Обвинувачений ОСОБА_3 суду пояснив, що з ОСОБА_16 його познайомив заступник директора банку «Фінанси і Кредит», Кузнецов. В подальшому з ОСОБА_16 вони уклали договір про надання послуг. Заперечив свою присутність у ТЦ «Конкорд» в листопаді 2013 року за обставин, викладених в обвинувальному акті. Також повідомив, що в листопаді 2013 року йому зателефонував ОСОБА_16 і попросив відчинити сейф, пояснивши це тим, що його знайома загубила від нього ключі. Він приїхав до офісу по вул. Леніна, 13, де були ОСОБА_25 і ОСОБА_16 Після відкриття сейфу було складено акт виконаних робіт, що було в сейфі він бачив. Замки у дверях в офісному приміщенні по вул. Леніна, 13 він не змінював, двері та ролети не встановлював.

Також в серпні 2013 року він приїжджав на вул. Садову у м. Полтаві, де був присутній його знайомий ОСОБА_13 Зрозумівши, що автомобіль «Хонда Акорд» є спірним, на прохання останнього він зімітував, що не зміг відчинити його і поїхав. Заперечив присутність ОСОБА_2 на вул. Садовій при вказаних подіях. Присутнім під час оформлення на його ім'я довіреності ОСОБА_14 він не був, пояснив це тим, що надавав раніше ОСОБА_16 свій паспорт та ідентифікаційний код, щоб останній оформив довіреність на обслуговування обєктів банку «Фінанси і Кредит».

У травні 2012 року він познайомився із потерпілою ОСОБА_15, з якою вони спілкувалися кожного дня, а з червня 2012 року стали коханцями. В подальшому ОСОБА_15 познайомила його зі своїм чоловіком, після чого він почав спілкуватися із сімєю потерпілої. 5 грудня 2012 року ОСОБА_15 потрапила до лікарні і у неї виявили ОСОБА_31 В цей час він також здав аналізи і у нього теж виявили вказане захворювання. 08.01.2013 року він звернувся із заявою до органів внутрішніх справ про зараження його вірусом ОСОБА_31 С, але кримінальне провадження, порушене по даному факту, було закрито. Виписку з історії хвороби ОСОБА_15 йому надав слідчий Совін та потім він почав її розповсюджувати в мережі Інтернет з помсти.

В подальшому обвинувачений ОСОБА_3 змінив дані показання в судовому засіданні, заперечив свою винуватість у розповсюдженні відомостей про хворобу ОСОБА_15, зазначивши, що багато кому було про це відомо і це не було таємницею.

Не зважаючи на невизнання обвинуваченими своєї вини в інкримінованих їм кримінальних правопорушеннях, вина обвинувачених підтверджується наступними доказами:

По епізоду № 1:

-показаннями потерпілого ОСОБА_10, який суду повідомив, що приблизно протягом пяти років він орендує приміщення по вул. Леніна, 13 в м. Полтава, де займається продажем дверей. Грошові кошти він сплачував ОСОБА_32 При цьому інші співвласники приміщення жодних претензій йому не предявляли. 17 червня 2013 року до приміщення його магазину зайшов ОСОБА_1 та надав йому лист від ОСОБА_11, роздрукований у двох екземплярах, з проханням повідомити, скільки він сплачує за оренду приміщення ОСОБА_12 Він почав телефонувати ОСОБА_12, на що ОСОБА_1 вибив з його рук мобільний телефон та погрожуючи, змусив підписати лист, що він отримав від ОСОБА_11 Приблизно через три дні до його робочого місця прийшли ОСОБА_16 та ОСОБА_11 із запитанням, чи буде він писати відповідь на лист, який йому був переданий ОСОБА_1 Він відповів, що протягом останнього року грошових коштів ОСОБА_12 не платив, а користувався приміщенням безоплатно. На це ОСОБА_16 почав йому погрожувати і сказав, що «виб'є» з нього дану розписку. У цей час у приміщення магазину намагався зайти ОСОБА_12, але його не впустив ОСОБА_1 Після цього ОСОБА_16 і ОСОБА_11 вийшли із приміщення. 27 червня 2013 року, у післяобідній час, у приміщення магазину зайшли ОСОБА_16, ОСОБА_20, ОСОБА_1 та ОСОБА_11 ОСОБА_16, положив на стіл два аркуші паперу та ручку і сказав йому писати відповідь на лист ОСОБА_11, на що він відмовився. ОСОБА_20 сказав писати те, що кажуть, інакше вони рознесуть приміщення і почав просвердлювати шуруповертом двері, які були у ОСОБА_10 для продажу. Коли у ОСОБА_20 зламалося свердло, до приміщення зайшов ОСОБА_1, передав ціле свердло ОСОБА_20, після чого знову став на вулиці біля входу в приміщення. Після цього він погодився і під диктовку ОСОБА_16 написав розписку про те, що він сплачує ОСОБА_12 2500 гривень на місяць за оренду приміщення. ОСОБА_16 також повідомив, що тепер він повинен укласти договір оренди приміщення із ним та сплачувати йому орендну плату, або звільнити приміщення. 10 липня 2013 року він звільнив приміщення по вул. Леніна, 13, віддавши ключі ОСОБА_12;

-показаннями потерпілого ОСОБА_12, який суду повідомив, що він, ОСОБА_26 та ОСОБА_33 являються власниками офісного приміщення, розташованого за адресою: м.Полтава, вул. Леніна, 13. За домовленістю із ОСОБА_26 він здавав частину офісного приміщення приватному підприємцю ОСОБА_10 ОСОБА_29 отриманих від оренди коштів, здійснював оплату комунальних послуг, прибирання офісу. Кожного року договір оренди переукладався і станом на 2013 рік договір оренди був безоплатний. У той час у нього із його колишньою дружиною ОСОБА_11 тривав судовий процес щодо розділу спільного майна та стягнення аліментів. 17.06.2013 року до офісного приміщення, де здійснював підприємницьку діяльність ОСОБА_10, прийшов ОСОБА_1, який погрожуючи застосувати насильство, вручив ОСОБА_10 лист від ОСОБА_11, на який ОСОБА_10 повинен був дати відповідь про те, що він сплачує ОСОБА_12 за оренду приміщення 4000 гривень. 21.06.2013 року до приміщення кіоску ОСОБА_10 прийшла ОСОБА_11 разом із ОСОБА_16 та трьома-чотирьма чоловіками, які знову змушували ОСОБА_10 написати розписку про суму коштів, які він сплачує за оренду приміщення. Йому про це повідомив ОСОБА_10 по телефону. Прибувши на місце, невідомий чоловік, як потім було встановлено в ході слідства, ОСОБА_1, не давав йому зайти в приміщення магазину ОСОБА_10 Він відмовився називати своє прізвище, зазначивши, що є представником ОСОБА_11 Після цих подій з метою фіксації можливих неправомірних дій ОСОБА_16 та інших осіб він встановив в приміщенні магазину ОСОБА_10 власний відеореєстратор. 27 червня 2013 року приблизно о 15 годині, ОСОБА_11, ОСОБА_16, ОСОБА_1 та ще троє невідомих чоловіків прийшли в магазин до ОСОБА_10, та погрожуючи останньому, пошкодивши дріллю двоє дверей, змусили ОСОБА_10 написати розписку про те, що він сплачує ОСОБА_12 орендну плату в сумі 2500 гривень щомісячно. Крім того, ОСОБА_16 змушував ОСОБА_10 до укладання із ним договору оренди приміщення та сплати йому грошових коштів. 10.07.2013 року ОСОБА_10 зїхав з орендованого ним приміщення по вул. Леніна, 13 в м. Полтава;

-показаннями свідка ОСОБА_11, яка суду повідомила, що у 2013 році в судах знаходилося на розгляді близько пяти цивільних справ з її колишнім чоловіком ОСОБА_12О з приводу поділу майна та сплати аліментів. ОСОБА_16 вона надала довіреність представляти її інтереси в судах. Оскільки їй було відомо, що ОСОБА_12 близько чотирьох років здавав в оренду офісне приміщення ОСОБА_10, вона звернулась до останнього із письмовим листом, з проханням повідомити, яку суму орендної плати він платить ОСОБА_12 На вказаний лист ОСОБА_10 не надав відповіді, у звязку з чим наприкінці червня 2013 року вона разом з ОСОБА_16 прийшли до приміщення магазину ОСОБА_10, куди зайшов ОСОБА_16 з іншими невідомими чоловіками. Через деякий час вийшов ОСОБА_16 та надав їй розписку, в якій було вказано, що ОСОБА_10 сплачує ОСОБА_12 орендну плату у розмірі 2500 гривень. Хто саме диктував ОСОБА_10 текст розписки їй невідомо. Розписку, надану ОСОБА_10, ОСОБА_16 долучив до матеріалів цивільної справи, яка розглядалася в Апеляційному суді Полтавської області. У червні чи липні 2013 року вона декілька раз заходила до офісу по вул. Леніна, 13, щоб забрати документи по цивільних справах, бачила там ОСОБА_26, ОСОБА_16 та ОСОБА_1 Про те, що ОСОБА_12 перешкоджали в доступі до свого офісного приміщення їй не відомо;

-даними протоколу предявлення осіб для впізнання, відповідно якого потерпілий ОСОБА_10 впізнав ОСОБА_34 як особу, що в липні 2013 року приймала участь у примушуванні до написання розписки, з погрозою насильства та пошкодженням майна (т. 6 а.с. 194-195);

- даними інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.10.2013 року, відповідно до якої у приватній спільній частковій власності ОСОБА_12, ОСОБА_26 та ОСОБА_33 знаходиться частина нежитлового приміщення за адресою: м. Полтава, вул. Леніна 13 (т. 5 а.с. 204-240);

-даними договору оренди нежитлового приміщення від 10 лютого 2012 року, відповідно до якого ОСОБА_12 передав в оренду ОСОБА_10 частину нежитлового приміщення площею 10,73 кв. м за адресою: м. Полтава, вул. Леніна, 13 (т. 6 а.с. 96-97);

-даними витягу з Єдиного реєстру довіреностей від 30.10.2013, відповідно якого 17.06.2013 року ОСОБА_11 видано довіреність №39622913, в тому числі, на імя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на представництво її інтересів в усіх судах України, а також органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах та організаціях (т. 5 а.с. 188);

-копією листа ОСОБА_11 від 14.06.2013 року на адресу СПД ФО ОСОБА_10, у якому остання просить надати їй письмову відповідь про точну суму сплати ОСОБА_10 орендної плати за договором оренди нежитлового приміщення ОСОБА_12 Вказаний лист отриманий ОСОБА_10 17 червня 2013 року (т. 5 а.с. 174);

-розпискою ОСОБА_10 від 27.06.2013 року, у якій він повідомляє, що сплачує ОСОБА_12 2500 гривень щомісячно за оренду нежитлового приміщення по вул. Леніна, 13 (т.5 а.с. 173, т. 6 а.с. 110);

-даними протоколу огляду місця події від 05.07.2013 року та фототаблицею до нього, відповідно до якого проведено огляд кіоску з продажу дверей, вікон, ролетів, який розташований по вул. Леніна, 13 в м. Полтава. В ході огляду встановлено пошкодження двох металевих дверей, в яких виявлено чотири та відповідно пять наскрізних та поверхових отворів, а також вилучено частину зламаного свердла (т. 5 а.с. 248-251);

-даними протоколу огляду від 18.02.2014 року, в ході якого ОСОБА_12, в присутності понятих добровільно видав слідчому відеореєстратор 1080 FULL HD Super Night Mode GPS чорного кольору з флеш-карткою Трансенд 16 Гб, який за допомогою кабелю USB під'єднано до службового компютера та відтворено відеозапис примушування до невиконання цивільно-правових відносин приватного підприємця ОСОБА_10 (т. 5 а.с. 195-197);

-оглянутим в судовому засіданні відеозаписом подій в приміщенні магазину ОСОБА_10, яким встановлено, що 27.06.2013 року близько 14 години 36 хвилин в приміщенні, де розміщені вхідні двері, будівельні матеріали, стенд зі зразками будівельних матеріалів, за столом сидить потерпілий ОСОБА_10 В цей час до приміщення входять троє чоловіків, один з яких знімає верхній одяг та тримає в руках шуруповерт.

Один із чоловіків повідомляє, що він, окрім того, що представляє інтереси ОСОБА_11, також представляє інтереси ОСОБА_26, який з його слів являється власником даного приміщення. Після цього, один з чоловіків замахується кулаком в обличчя ОСОБА_10, а інший, із застосуванням погроз, вимагає у ОСОБА_10 написання розписки про сплату ОСОБА_12О за оренду приміщення грошових коштів. Спочатку вимагає написати про сплату коштів в сумі 4000 гривень, потім 3500 гривень, на що ОСОБА_10, повідомляє, що на даний час нічого не платить ОСОБА_12 В цей час на задньому плані чоловік без верхнього одягу пошкоджує шуруповертом двері. Потім до приміщення заглядає ОСОБА_1

Після цього чоловіки шляхом погроз та пошкодженням дверей, змушують ОСОБА_10, написати під диктовку розписку. Після отримання розписки, один із чоловіків диктує номер свого мобільного телефону 067-532-1000 та представляється ОСОБА_35, демонструє документи щодо права спільної власності на дане приміщення із зазначенням співвласниками ОСОБА_26 та ОСОБА_33. Після цього, чоловіки виходять із приміщення, а в середину заходить ОСОБА_2, який залишається в приміщенні разом із потерпілим та залишає його після зробленого йому на мобільний телефон дзвінка;

-даними висновку судової криміналістичної експертизи №3206 від 21.03.2014 року, відповідно до якого представлений на дослідження відеофайл «06271436_0001.МОV» зафіксований на карті пам'яті MicroSD «Transcend» №А785023944, ймовірно, є оригіналом, виконаним за допомогою наданого на дослідження відеореєстратора 1080 FULL HD Super Night Mode GPS. Програмно-апаратними засобами, що є у розпорядженні експерта, при дослідженні відеозапису, зафіксованому у відеофайлі «06271436_0001.МОV» ознак монтажу не встановлено (т. 2 а.с. 135-139);

-даними протоколу предявлення осіб для впізнання від 07.02.2014 року в ході якого ОСОБА_12 впізнав ОСОБА_1 як особу, яка його відштовхувала від входу у приміщення магазина по вул. Леніна, 13 (т. 6 а.с. 172-173);

-даними протоколу предявлення осіб для впізнання від 07.02.2014 року, в ході якого потерпілий ОСОБА_10 впізнав ОСОБА_1 як особу, яка вимагала отримати лист ОСОБА_12, передавав свердло, коли пошкоджували його майно, виривав у нього з рук телефон, не підпускав ОСОБА_12 до приміщення магазина по вул. Леніна, 13 (т. 6 а.с. 194-195);

-даними акту приймання-передачі приміщення від 10 липня 2013 року, відповідно до якого орендар ОСОБА_10 передав орендодавцю ОСОБА_12 орендоване ним приміщення площею 10,73 кв.м на першому поверсі по вул. Леніна, 13 в м. Полтава (т. 5 а.с. 170);

- даними протоколу тимчасового доступу від 10.04.2014 року, відповідно до якого оглянуто цивільну справу №554/2903/13-ц за позовом ОСОБА_12 до ОСОБА_11, в якій знаходиться оригінал розписки ОСОБА_10 від 27.06.2013 року, з якої було зроблено копію (т. 6 а.с. 8-9, 11).

Колегія суддів критично оцінює позицію сторони захисту з приводу того, що відеозапис подій від 27.06.2013 року отриманий ОСОБА_12 з порушенням прав і свобод людини. При цьому, колегія суддів враховує, що засіб, на який був здійснений запис є відеореєстатором, тобто перебуває у вільному обігу і не відноситься до спеціальних засобів збирання інформації. Вказаний пристрій був розміщений у приміщенні, яке належить ОСОБА_12 на праві власності, з метою його захисту від можливих протиправних посягань. Відеозапис був зроблений випадково, тобто ОСОБА_12 не був достовірно обізнаний про те хто, коли та о котрій годині може прибути до вказаного приміщення, та які дії буде вчиняти. На підставі викладеного, колегія суддів вважає наведений вище доказ допустимим.

Доводи ж сторони захисту про порушення права на захист ОСОБА_2 колегія суддів вважає обґрунтованими, у звязку з наступним.

Встановлено, що 03.02.2014 року за місцем проживання ОСОБА_2 було проведено обшук (т.10 а.с. 31-33) і як повідомив останній його було примусово доставлено в приміщення УБОЗ. Згідно з протоколами предявлення особи для впізнання від 03.02.2014 року в цей же день ОСОБА_2 предявляють для впізнання потерпілим ОСОБА_12 (т.6 а.с. 168-169), ОСОБА_10 (т. 6 а.с. 190-193). 04.02.2014 року за клопотанням слідчого Глобі В.В. обирають запобіжний захід у вигляді тримання під вартою за підозрою у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 355, ч. 3 ст. 355, ст. 356, ч. 2 ст. 357, ч. 5 ст. 186 КК України (т.10 а.с. 48-51). Таким чином, доводи захисту про те, що ОСОБА_2 з 03.02.2014 року був фактично затриманий, тобто змушений був залишатись із уповноваженою особою в приміщенні УБОЗ є обґрунтованими. Враховуючи, що на момент затримання ОСОБА_2 підозрювався у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 5 ст. 186 КК України, відмова від захисника, відповідно до ч. 1 ст. 52 КПК України є неприпустимою. Внаслідок викладеного наведені вище впізнання ОСОБА_2 колегія суддів вважає недопустими доказами, які здобуті з порушенням права на захист.

По епізоду №2 вина ОСОБА_1 доводиться:

-показаннями потерпілого ОСОБА_13, який суду пояснив, що у його власності є автомобіль «Хонда Акорд», д.н.з. НОМЕР_1. Вказаний автомобіль придбавав він та зареєстрував за своєю матір'ю. У 2013 році у нього виник конфлікт із партнером по бізнесу ОСОБА_36, який вимагав повернення йому неіснуючого боргу в сумі 125000 гривень. Його мати ОСОБА_14, в свою чергу, вимагала віддати їй автомобіль «Хонда Акорд», який вона хотіла продати. 02.08.2013 року він рухався по вул.Садовій в м.Полтаві на вказаному автомобілі. В цей час дорогу йому перегородив автомобіль «Ауді» під керуванням ОСОБА_36, який вдарив його автомобіль. Він вийшов з автомобіля і викликав працівників ДАІ. На його виклик приїхали працівники Київського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області. Після чого до місця події підїхав ОСОБА_16, з яким був ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ще близько чотирьох чоловіків. Вони оточили його автомобіль «Хонда Аккорд» та не давали йому до нього потрапити, відштовхували, утримували за руки. ОСОБА_1 стояв біля правих передніх дверей, ОСОБА_2 стояв з лівої сторони, ще декілька чоловік стояли спереду та ззаду. ОСОБА_37, якому участь у цьому епізоді не інкримінується, намагався відчинити двері автомобіля. ОСОБА_1 наказував йому відійти від авто, оскільки воно йому не належить. Свідком вказаних подій був його батько, який також приїхав на вул. Садову. Він знову зателефонував до міліції і коли на місце приїхали працівники Октябрського райвідділу, він, скориставшись метушнею, сів в автомобіль та поїхав.

06.08.2013 року при виході з Першої міської лікарні на нього ззаду напали ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які почали наносити йому удари по тулубу і голові. Потім його підхопили за руки та намагалися заштовхати в багажник автомобіля марки «Мерседес», який стояв біля входу з лікарні. Йому казали «поїхали з нами», однак куди не говорили. На його крик про допомогу, підійшли люди, які допомогли йому вирватись від обвинувачених. Після цього він побіг в лікарню, звідки викликав працівників міліції. Підтримав заявлений ним у справі цивільний позов. Просив суворо не карати обвинувачених, оскільки замовники злочину не притягнуті до відповідальності (т. 11 а.с. 284);

-показаннями свідка ОСОБА_38, який суду пояснив, що 02.08.2013 року близько 09.00 години йому зателефонував син ОСОБА_13 та повідомив, що його автомобіль намагаються відібрати. Коли свідок приїхав на місце події, то побачив машину сина «Хонда Акорд», біля якої перебував свідок ОСОБА_36 Через деякий час на місце події підїхав мікроавтобус, з якого вийшли семеро чоловіків, після чого вони обступили машину та, коли його син намагався підійти до автомобіля, ці чоловіки його не допускали. Потім приїхав чоловік, який намагався відчинити двері автомобіля, однак це у нього не вийшло. Всі ці події він знімав на камеру свого мобільного телефону. Через тривалий час, коли чоловіки відволіклись ОСОБА_13, все ж вдалось сісти у свій автомобіль і він поїхав з вул. Садової;

-показаннями свідка ОСОБА_14, яка суду пояснила, що вона розлучилася із чоловіком та вимушена була переїхати із належної їм квартири. У звязку з цим вона просила сина, ОСОБА_13, повернути їй автомобіль, який вона хотіла продати, щоб орендувати собі житло. Вказаний автомобіль її син брав у кредит, який потім виплачували всі, в тому числі і вона. Оскільки, з цього приводу із сином у неї був конфлікт, 02.08.2013 року вона звернулася до юриста Павлова А.В. за допомогою. Останній разом із ОСОБА_1 не впускали ОСОБА_13 до салону автомобіля. На даний час є рішення суду, відповідно до якого автомобіль належить сину. Про події, які відбувалися із ОСОБА_13 біля лікарні, їй нічого невідомо;

-показаннями свідка ОСОБА_36, який суду пояснив, що потерпілий ОСОБА_13 є братом його колишньої дружини. 02.08.2013 року до нього зателефонувала дружина і попросила забрати дитину, яка перебувала із потерпілим ОСОБА_13 у парку «Перемога». Коли він приїхав, то біля автомобіля перебував потерпілий, власниця автомобіля ОСОБА_14, а також були працівники ДАІ. ОСОБА_13 відмовлявся виконати рішення суду щодо огляду працівниками ДАІ автомобіля, при цьому він відмовлявся надати документи та ключі від машини, а потім сів у автомобіль і збив працівника міліції, якому було викликано швидку допомогу;

-показаннями свідка ОСОБА_39, який суду пояснив, що в серпні 2013 року, будучи слідчим Октябрського райвідділу, він виїжджав на два виклики у парк «Перемога». Перший виклик надійшов від потерпілого ОСОБА_13, який повідомив, що його підрізав автомобіль марки «Audi», та у нього намагаються забрати автомобіль марки «Хонда Акорд». На місці події перебували два брати ОСОБА_36, та між ними і іншими особами відбувалася сварка. Потім надійшов другий виклик від матері потерпілого ОСОБА_14, яка повідомила, що її син заволодів належним їй автомобілем. Коли він вдруге приїхав на місце події, там перебували працівники ДАІ та невідомі особи спортивної тілобудови. Чоловіки поводили себе агресивно, погрожували працівникам міліції та присутнім. Крім того, на місці події перебував ОСОБА_16 Чоловіки спортивної тілобудови весь час перебували біля автомобіля, не підпускали до нього ОСОБА_13, намагалися відчинити автомобіль, а потім почали бити по машині. Потерпілий ОСОБА_13 сів у автомобіль і декілька раз починав рух в цей час всі чоловіки накидалися на авто і блокували рух. Потім ОСОБА_13 все ж зрушив з місця. У цей час на капоті перебував один з чоловіків, який потім впав. Потерпілий ОСОБА_13 повідомляв, що автомобіль купив його батько і він є предметом спору;

-показаннями свідка ОСОБА_40, який суду пояснив, що наприкінці літа 2013 року був присутнім на вул. Садовій в Полтаві, куди виїхав, як працівник ДАІ, на виклик з приводу дорожньо-транспортної пригоди. На місці події були автомобілі марки «Ауді» без жодних пошкоджень та автомобіль марки «Хонда», на якому була пошкрябина. На місці події перебували також працівники Октябрського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області, було багато інших людей, в тому числі ОСОБА_16 Також приїжджав ОСОБА_37, який побув біля місця пригоди близько 10 хвилин, та потім поїхав;

-показаннями свідка ОСОБА_41, який суду пояснив, що працював слідчим у Київському РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області. У райвідділі перебувало провадження щодо вчинення самоправства за заявою ОСОБА_14, за фактом заволодіння її автомобілем. Влітку 2013 року він виїжджав до парку «Перемоги» у м.Полтаві, де відбулося ДТП за участю автомобіля ОСОБА_14 Він провів поверхневий огляд автомобіля, при цьому були присутніми близько 15 людей. ОСОБА_13 відмовився відчинити автомобіль, оскільки на місці події були сторонні особи і він боявся, що вони можуть забрати автомобіль. Він дочекався приїзду слідчо-оперативної групи з Октябрського райвідділу та покинув місце події. В подальшому було зясовано, що у суді перебуває цивільна справа з приводу визнання права власності на вказаний автомобіль, а тому кримінальне провадження за заявою ОСОБА_14 було закрито;

-показаннями свідка ОСОБА_17, який суду повідомив, що 2 серпня 2013 року ОСОБА_14 в присутності ОСОБА_16 надала йому довіреність, зміст якої йому невідомо та пояснила, що у неї з її сином конфлікт, який полягає в тому, що він не хоче повертати їй автомобіль. Вона просила повідомити їй, якщо він побачить спірний автомобіль. Через деякий час йому зателефонувала ОСОБА_13 та повідомила, що автомобіль затримали працівники ДАІ і попросила його підійти на вул. Садову. Там був ОСОБА_1, ОСОБА_16 та ще багато людей, яких він не знає. Він став біля задніх дверей, інші чоловіки також стояли біля автомобіля та перешкоджали ОСОБА_13, який намагався сісти в автомобіль зробити це. В цей час ОСОБА_37 намагався відчинити автомобіль. Через деякий час ОСОБА_13 все ж потрапив в автомобіль та почав їхати, збивши при цьому його, ОСОБА_1, та ще одного чоловіка;

-показаннями свідка ОСОБА_42, який суду пояснив, що він працював на посаді слідчого ПМУ УМВС України в Полтавській області. 02.08.2013 року в обідній час поступив виклик на вул. Садову в м.Полтаві, де було вчинено ДТП. На місці події було встановлено, що водій автомобіля «Хонда» ОСОБА_13 скоїв наїзд на пішоходів. На місці події перебувало близько 10 людей, а також оперативна група з Київського райвідділу. Ним було проведено огляд місця події та автомобіля ОСОБА_13 За даним фактом було відкрито кримінальне провадження, однак ОСОБА_13, жодного разу на допит не зявився. Потім кримінальне провадження було закрито у звязку з відмовою потерпілих від проходження судово-медичної експертизи. Одного разу ОСОБА_16 заходив до райвідділу і запитував, чи зявлявся ОСОБА_13 на допит;

-даними витягу з Єдиного реєстру довіреностей від 30.10.2013, відповідно якого 02.08.2013 року ОСОБА_14 видано довіреність №39837376, в тому числі, на імя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на представництво її інтересів в усіх судах України, а також органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах та організаціях (т. 5 а.с. 189);

-даними протоколу огляду від 20.09.2013 року, відповідно до якого ОСОБА_38 добровільно видав диск CD-R Virbatim, 700 мб білого кольору, на якому міститься відеозапис автомобіля «Хонда Аккорд», ВІ 2244ВІ, біля якого знаходяться чоловіки віком 30-35 років, які не допускають ОСОБА_13 до автомобіля (т. 7 а.с. 86-90);

-оглянутим в судовому засіданні відеозаписом подій від 02.08.2013 року по вул. Садовій в м. Полтава, в ході якого встановлено, що на проїжджій частині розміщено автомобіль «Хонда Аккорд» коричневого кольору, д.н.з. ВІ 2244ВІ. Навколо вказаного автомобіля знаходяться молоді чоловіки, в тому числі ОСОБА_1, який перебуває поруч з правими передніми дверима автомобіля. Вказані чоловіки не допускають ОСОБА_13 до дверей автомобіля, відштовхуючи його руками. В цей час один з чоловіків намагається відчинити двері автомобіля з боку водія;

По епізоду № 3 вина ОСОБА_3 доводиться:

-показаннями потерпілої ОСОБА_15, яка суду повідомила, що з обвинуваченим ОСОБА_3 вона познайомилася навесні 2012 року та вони почали спілкуватися сімями. Коли потерпіла з чоловіком продали свій будинок, ОСОБА_3 попросив позичити йому 15 тисяч доларів США, на що останні відмовили. Через деякий час ОСОБА_3 дізнався, що вона хворіє на ОСОБА_31 На вказану хворобу вона захворіла під час пологів у 2007 році і про це знали лише її чоловік, лікар та мати. Після цього ОСОБА_3 почав шантажувати їх сім'ю, тим, що вона навмисно заразила його ОСОБА_31 С і якщо йому не позичать гроші, він повідомить усім про її хворобу. ОСОБА_3 якимось чином отримав ксерокопію історії хвороби та почав надсилати її копії у поштову скриньку, розповсюджував інформацію про її захворювання у мережі Інтернет, переслідував її та дитину. Також обвинувачений повідомляв про те, що вона хворіє на ОСОБА_31 С її рідних та знайомих, учителів школи та працівників дитячого садка, де перебувала її дитина. Потерпіла просила призначити обвинуваченому ОСОБА_3 суворе покарання та задовольнити заявлений нею цивільний позов;

-показаннями свідка ОСОБА_43, який суду повідомив, що він є чоловіком ОСОБА_15 З обвинуваченим ОСОБА_3 він знайомий з травня 2012 року. Наприкінці зими 2012 року вони з дружиною продали будинок, про що стало відомо ОСОБА_3 Останній попросив позичити йому грошові кошти, але він йому відмовив. Наступного дня ОСОБА_3 зявився з погрозами, повідомив, що він знає про хворобу дружини ОСОБА_15 та, якщо він хоче спокійно жити, то повинен заплатити обвинуваченому 12000 чи 15000 доларів США. Також обвинувачений бив вікна та обмалював магазин, що належить потерпілій, погрожував членам сімї, передавав погрози через друзів, присилав погрози на електронну адресу;

-показаннями свідка ОСОБА_44, яка суду пояснила, що є матір'ю потерпілої ОСОБА_15 Коли ОСОБА_15 та ОСОБА_43 продали свій будинок, обвинувачений ОСОБА_3 попросив у них позичити йому гроші, на що останні відмовили. Після цього ОСОБА_3 почав їм погрожувати. Про те, що ОСОБА_15 хворіє на ОСОБА_31 С, знала лише вона та чоловік ОСОБА_15 - ОСОБА_43 У телефонній розмові обвинувачений ОСОБА_3 повідомив, що він випадкового у автомобілі ОСОБА_43 помітив медичні документи про хворобу ОСОБА_15 Також лікар потерпілої говорила, що ОСОБА_3 неодноразово намагався ознайомитися з історією хвороби ОСОБА_15 ОСОБА_3 телефонував усім знайомим потерпілої та розповідав, що вона хворіє на ОСОБА_31 С, повідомив вчителю у школі, де навчається дитина ОСОБА_15, про хворобу потерпілої, іншим знайомим присилав смс-повідомлення з таким змістом;

-показаннями свідка ОСОБА_45, яка суду пояснила, що потерпіла ОСОБА_15 є її невісткою. Влітку 2013 року обвинувачений ОСОБА_3 телефонував до ОСОБА_15 та обвинувачував у тому, що вона заразила його на ОСОБА_31 ОСОБА_3 погрожував їй та вимагав щоб її син ОСОБА_43 заплатив йому гроші. Також ОСОБА_3 вкинув у поштову скриньку газету «Зоря Полтавщини» зі статтею про його хворобу, передавав листи ОСОБА_15 через сусідів разом із випискою про її хворобу. Після цього сусіди запитували її про те, чи дійсно її невістка хворіє на ОСОБА_31 С;

-показаннями свідка ОСОБА_43, який суду пояснив, що ОСОБА_43 є його братом. У 2013 році в ході зустрічі з ОСОБА_3, останній повідомив йому, ОСОБА_15 хворіє на ОСОБА_31 С та заразила цією хворобою його. ОСОБА_3 постійно вимагав заплатити йому гроші, також говорив, що заразить хворобою доньку потерпілої ОСОБА_15 Вподальшому на його мобільний телефон та телефон матері надходили смс повідомлення від ОСОБА_3, про те, що відносно ОСОБА_15 порушено кримінальне провадження з приводу зараження його хворобою;

-показаннями свідка ОСОБА_46, який суду пояснив, що близько двох років тому в ході розмови з ОСОБА_43 йому стало відомо, що ОСОБА_3 почав розповсюджувати чутки, що нібито дружина ОСОБА_43 заразила його хворобою і у звязку з цим ОСОБА_3 почав вимагати гроші. Він сказав ОСОБА_43, що сам зустрінеться з ОСОБА_3 і поговорить про це. При зустрічі із ОСОБА_3 він попросив останнього не розповсюджувати чуток про дружину ОСОБА_43, на що останній повідомив, що ОСОБА_15 хворіє на ОСОБА_31 С та заразила його цією хворобою, і тільки після того як ОСОБА_43 йому заплатить гроші, він не буде розповсюджувати цих чуток;

-показаннями свідка ОСОБА_47, яка суду пояснила, що влітку 2013 року до неї зателефонував ОСОБА_3 і попросив зустрітися, так як у нього є декілька питань відносно учениці ОСОБА_15. Де він взяв номер її мобільного телефону їй не відомо. Вони зустрілися з ним біля СШ №28. ОСОБА_3 їй повідомив, що ОСОБА_15 хворіє на ОСОБА_31 С і вона заразила його на цю хворобу, тому має відшкодувати йому гроші. Якщо вона цього не зробить, про хворобу ОСОБА_15 дізнаються всі і вона буде нести за це відповідальність. Окрім того, він порадив бути обережною при спілкуванні з донькою ОСОБА_15;

-показаннями свідка ОСОБА_48, який суду пояснив, що коли він знаходився біля ТЦ «Цум», до нього підійшов обвинувачений ОСОБА_3 та повідомив, що потерпіла ОСОБА_15 хворіє на ОСОБА_31 С та заразила і його. Також ОСОБА_3 порадив не спілкуватися із нею і свідком ОСОБА_43, з якими у них були дружні відносини. ОСОБА_48 бачив, що на магазині «Ельф-декор» було написано «ОСОБА_31 С». Також від ОСОБА_49 йому відомо, що ОСОБА_3 вимагав у ОСОБА_15 гроші;

-показаннями свідка ОСОБА_49, який пояснив, що з 2010 року він товаришує з ОСОБА_43 та ОСОБА_15, а у 2012 році - познайомився з ОСОБА_3 У 2013 році ОСОБА_3 просив ОСОБА_43 позичити йому грошей, але коли останній йому відмовив, ОСОБА_3 почав йому погрожувати тим, що розповсюдить інформацію про хворобу ОСОБА_15 Також ОСОБА_49 був свідком того, як ОСОБА_3, перебуваючи біля магазину «Цум», кричав, що ОСОБА_15 хворіє на ОСОБА_31 Підтвердив, що влітку 2013 року магазин «Ельф-декор», який належав ОСОБА_43, був обмальований червоною фарбою з написами «ОСОБА_31 С». У телефонній розмові обвинувачений ОСОБА_3 визнавав, що це зробив він;

-показаннями свідка ОСОБА_50, яка суду пояснила, що наприкінці весни та на початку літа 2013 року, обвинувачений ОСОБА_3 поросив у ОСОБА_15 позичити йому грошові кошти, на що остання відмовила. Після цього ОСОБА_3 почав їй погрожувати, що розповсюдить інформацію про її хворобу. Також він приносив до магазину виписки з історії хвороби ОСОБА_15 та статті в газеті. З приводу цих дій ОСОБА_3 ОСОБА_15 звернулася до міліції. Про те, що ОСОБА_15 хворіє на ОСОБА_31 С їй стало відомо саме від ОСОБА_37;

-заявою ОСОБА_15 про залучення її як потерпілої у кримінальному провадженні №12013180040003186, оскільки щодо неї здійснено втручання у недоторканість її особистого життя (т. 10 а.с. 214);

-даними результатів дослідження та виписки із медичної карти ОСОБА_15, відповідно до яких у останньої виявлено вірус ОСОБА_31 С (т. 10 а.с. 216, 217).

Долучені потерпілою під час досудового розслідування роздруківки з мережі «Інтернет» (т.10 а.с. 232-254) колегія суддів визнає недопустимим доказом, оскільки вони зібрані у порядку не передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, їх першоджерело під час досудового слідства не встановлено, як не і встановлено причетності до вказаних відомостей ОСОБА_3

Суд критично оцінює позицію захисту з приводу відсутності заяви потерпілої ОСОБА_15 Так, відомості до ЄРДР за фактом порушення недоторканості приватного життя внесені за заявою ОСОБА_43 В своїй заяві ОСОБА_43 вказав про розповсюдження ОСОБА_3 стороннім особам, а також знайомим відомостей про те, що дружина ОСОБА_15 хворіє на ОСОБА_31 Вказані дії ОСОБА_3 спричинють йому та його дружині ОСОБА_15 значні моральні страждання (т. 10 а.с. 201-203). В подальшому ОСОБА_15 звернулась до слідчого із заявою про залучення її потерпілою, подавала клопотання та запити (т. 10а.с. 214, 222, 228-231, т. 11 а.с. 99). В судовому засіданні потерпіла ОСОБА_15 також вимагала притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_3 та просила призначити суворе покарання.

Органами досудового розслідування дії обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_37 за всіма епізодами (крім ст. 182 КК України) кваліфіковані за ч.3 ст. 355, ч.3 ст.28, ч.1 ст. 357, ч.3 ст. 28, ст. 356, ч. 5 ст. 186 КК України як такі, що вчиненні у складі організованої злочинної групи із ОСОБА_16, ОСОБА_19 та ОСОБА_20

Відповідно до ч. 3ст. 28 КК Українизлочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три або більше), які попередньою зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого(інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 4 жовтня 2012 року у справі № 5-16кс12 сформулював правову позицію, відповідно до якої відмінність між організованою групою та іншими нескладними (простими) формами співучасті полягає в кількісних та якісних критеріях цих понять. Якщо у справі буде встановлено, що троє (не менше трьох) за ініціативою одного з них попередньо зорганізувалися у стійке (стале) об'єднання для заняття злочинною діяльністю, були обізнані про зміст і цілі такої діяльності, розподілили ролі та функції кожного в цій діяльності, визначили (визнали) керівника (лідера) групи, виконували його вказівки, мали необхідну матеріальну базу, дотримувались встановлених правил, то таке об'єднання належить визнавати організованою групою.

Ст. 458 КПК України передбачає, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності відповідну норму права, та для всіх судів загальної юрисдикції, які зобовязані привести свою судову практику у відповідність із судовим рішенням Верховного Суду України.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 23.12.2005 року «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями», суди мають досліджувати докази не лише стосовно конкретних злочинів, а й щодо тих ознак, які вказують на їх вчинення саме організованою групою чи злочинною організацією, - щодо виду об'єднання, мети його створення і плану злочинної діяльності, тривалості існування, матеріальної бази,

кількісного складу, вербування нових членів, структури та ієрархії об'єднання, наявності в нього корупційних зв'язків, існування певних правил поведінки його членів, розподілу між ними функцій тощо. У мотивувальній частині вироку необхідно наводити дані про те, коли саме і протягом якого часу було утворено організовану

групу чи злочинну організацію, як довго вона функціонувала, відомості про організаторів об'єднання та характер стосунків, які склалися між ними і членами останнього. При розгляді багатоепізодних справ слід установлювати, на якому етапі злочинної діяльності об'єднання набуло ознак стійкого і до якого саме виду воно належить, маючи на увазі, що нерідко об'єднання зазнає таких змін після вчинення ряду злочинів у простих формах співучасті.

У пункті 9 цієї ж постанови зазначається, що організована група, на відміну від групи з попередньою змовою (без попередньої змови), утворюється не одномоментно, а впродовж тривалого часу і з метою вчинення ряду злочинів або тільки одного, який потребує ретельної довготривалої підготовки.

Разом з тим, зібрані та досліджені в ході судового розгляду докази не свідчать про те, що ця група є стійким об'єднанням осіб, які спеціально зорганізувалися для спільної злочинної діяльності, а саме: мали організатора (керівника), прикриття своєї діяльності спільними силами, так і за допомогою сторонніх осіб, здійснювали вербування нових членів, мали загальні правила поведінки, так і не здобуто доказів, які б підтверджували значну ступінь зорганізованості ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 між собою та із особами справа, щодо яких виділена в окреме провадження у звязку з їх розшуком.

Так, кожен із обвинувачених заперечив свою участь в організованій злочинній групі. ОСОБА_3 являється приватним підприємцем, предметом діяльності якого є виготовлення ключів, ремонт та аварійне відкриття замків. Про будь-яку незаконну діяльність інших обвинувачених повідомленим не був, а залучався, виключно на умовах договору із ОСОБА_16, про що надав відповідні докази (т. 2 а.с. 74-78). ОСОБА_1 та ОСОБА_2 також заперечили свою участь в організованій злочинній групі, наявність плану діяльності, розподілу ролей тощо. Місце перебування організатора злочинної групи за версією органу досудового розслідування ОСОБА_16 не встановлено, у звязку з чим останній перебуває у розшуку (т. 1 а.с. 126-132) та не допитаний учасниками процесу.

Таким чином, відсутні докази, які б свідчили, коли, де, ким і яким чином організувалась вказана організована злочинна група, хто і за яких обставин її очолив, нею керував та фінансував, коли до неї увійшли ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та інші члени, справа щодо яких виділена в окреме провадження. Не встановлені докази стійкості організованої групи, наявності ієрархічного підпорядкування щодо керівництва чи координації злочинної діяльності, наявності жорстокої дисципліни, єдиних правил поведінки і дотримання правил конспірації, доказів підготовки до вчинення злочинів, в тому числі наявності плану вчинення злочинів, розподілу функцій учасників та обізнаності про це членів групи тощо.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про недоведеність факту перебування обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у складі організованої злочинної групи, оскільки обставини на підставі яких органи досудового розслідування дійшли такого висновку, свідчать лише про те, що обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вчинили злочинні дії за епізодом №1 за попередньою змовою групою осіб, що є простою формою співучасті.

Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_2 обвинувачується також у тому, що він разом із ОСОБА_1 та особами, стосовно яких провадження виділене в окреме провадження 02.08.2013 року, по вул. Садовій в м. Полтава, з метою вилучення автомобіля «Хонда Акорд» ВІ 2244 ВІ у ОСОБА_13 для подальшої передачі ОСОБА_14, не давав потерпілому потрапити в салон автомобіля та не підпускав його до автомобіля.

Разом з тим, присутність ОСОБА_2 02.08.2013 року на місці вказаних подій не підтвердилась в ході судового розгляду. Так, допитані в ході судового розгляду справи свідки заперечили, що 02.08.2013 року на вул. Садовій в м. Полтава під час конфлікту із ОСОБА_13 був присутній ОСОБА_2

Відсутній ОСОБА_2 також на дослідженому в судовому засіданні відеозаписі вказаних подій.

Показання потерпілого ОСОБА_13 та дані протоколу предявлення осіб для впізнання від 03.02.2014 року (т. 2 а.с. 216-217), під час якого потерпілий впізнав ОСОБА_2 як одну із осіб, які були присутні 02.08.2013 року на вул. Садовій та блокували його автомобіль колегія суддів розцінює критично, оскільки вони суперечать показанням свідків у справі та даним відеозапису. При цьому, зважаючи на велику кількість людей на місці події приблизно одного віку, тілобудови, подібних рис обличчя, суд допускає можливість допущення ОСОБА_13 добросовісної помилки при впізнанні ОСОБА_2 При цьому, суд враховує недопустимість протоколу предявлення для впізнання ОСОБА_2, зважаючи на порушення права останнього на захист, про що детально описано вище.

Зважаючи на викладене, ОСОБА_2 підлягає виправданню за ч. 3 ст. 355 КК України у звязку з недоведеністю його вини у вчиненні вказаного кримінального правопорушення.

В обвинувальному акті за епізодом № 2 ( потерпілий ОСОБА_13Л.) також зазначено, що :

«06.08.2013 року близько 10.40 год. за адресою: м. Полтава, вул. Енгельса, 27а, ОСОБА_16, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_19, діючи умисно, у складі організованої злочинної групи, з метою вилучення та подальшої передачі автомобіля «Хонда Акорд» ВІ 2244 ВІ, яке не змогли здійснити 02.08.2013 року, всупереч установленому законом порядку та волі потерпілого, шляхом застосування фізичного насильства на території 1 міської лікарні м. Полтави, відкрито захопили ОСОБА_13, а саме: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 схопили ОСОБА_13 за руки, викрутили їх назад таким чином, що останній був змушений зігнутись вперед та потягли зі сходів ганку лікарні вниз до автомобіля марки «Мерседес S-300». Після чого, підняли його, утримуючи під руки, та намагалися заштовхати його до багажника автомобіля марки «Мерседес S-300» д.н.з. НОМЕР_2, вчинивши спробу вивезти потерпілого з території 1 міської лікарні м. Полтави, у такий спосіб незаконно примушуючи ОСОБА_13 виконати цивільно-правові зобовязання в поверненні автомобіля, які склалися між ним та його матірю, спричинивши потерпілому тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, які виразились у розриві лівого ключично-акроміального солучення, закритої ЧМТ, струсу головного мозку, забоїв м»яких тканин та саден шкіри голови та лівої верхньої кінцівки, які утворились від дії тупих обмежених предметів, якими могли бути пальці рук стиснуті в кулак, нога людини у взутті, за ознакою тривалого розладу здоров'я».

Наведені вище дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 органами досудового розслідування також кваліфіковані за ч. 3 ст. 355 КК України як умисні дії щодо примушування до виконання цивільно-правових зобов'язань, поєднані з насильством, небезпечним для життя та здоровя потерпілого, вчинені повторно.

Вказані обставини, на думку колегії суддів підлягають виключенню з обвинувачення визнаного доведеним, виходячи з наступного.

Так, обвинувачений ОСОБА_1 суду повідомив, що 06.08.2013 року, перебуваючи біля 1 міської клінічної лікарні в м. Полтава, у вказаний день разом із ОСОБА_16 та ОСОБА_23 вони хотіли доставити ОСОБА_13 до слідчого Титаренка Ю.В., який проводив досудове розслідування за фактом наїзду ОСОБА_13 на громадян 02.08.2013 року по вул. Садовій в м. Полтава.

Обвинувачений ОСОБА_2 заперечив, що 06.08.2013 року був присутнім біля 1 міської клінічної лікарні під час конфлікту зі ОСОБА_13, а з'явився на місці події значно пізніше, коли потерпілого вже не було.

Потерпілий ОСОБА_13 також суду пояснив, що 06.08.2013 року належного йому автомобіля «Хонда Аккорд», д.н.з. НОМЕР_1 біля 1 міської клінічної лікарні не було і вимог про передачу вказаного автомобіля в той день йому ніхто не висловлював. Натомість, як зазначив потерпілий, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 сказали йому «поїхали з нами», однак, куди не говорили та намагались помістити його в багажник автомобіля.

Не повідомляв потерпілий також про будь-які вимоги до нього передати автомобіль «Хонда Аккорд» і у заяві про вчинення кримінального правопорушення, а також під час проведення із ним слідчого експерименту 29.01.2014 року (т. 2 а.с. 201-210, т. 7 а.с. 66).

Свідок ОСОБА_51 суду пояснив, що влітку 2013 року він їхав у автомобілі ОСОБА_16, коли останній сказав, що потрібно завезти ОСОБА_1 у лікарню. Біля 1 міської клінічної лікарні вони зустріли потерпілого ОСОБА_13, який виходячи із лікарні штовхнув ОСОБА_1, і потім вони впали на землю. ОСОБА_16 сказав, що зараз відвезуть ОСОБА_13 до слідчого, після чого ОСОБА_1 і ОСОБА_2 намагалися посадити його в автомобіль.

Свідок ОСОБА_30 в судовому засіданні повідомив, що влітку 2013 року він підвозив ОСОБА_2 до Першої міської лікарні. ОСОБА_2 вийшов із автомобіля та підійшов до входу у лікарню, де стояло близько восьми чоловіків, між якими відбувалася словесна сварка. Серед чоловіків був присутній також ОСОБА_1 Причина приїзду ОСОБА_2 до лікарні йому не була відома, однак ОСОБА_2 забрав ОСОБА_1 і вони разом поїхали до Київського райвідділу міліції.

Таким чином, а ні сам потерпілий ОСОБА_13, а ні обвинувачений ОСОБА_1 в ході судового розгляду не повідомляли про висунення будь-ким 06.08.2013 року біля 1 міської лікарні м. Полтави по вул. Енгельса, 27-а вимог ОСОБА_13 вилучити чи передати належний йому автомобіль «Хонда Аккорд», д.н.з. НОМЕР_1.

У звязку з цим, стороною обвинувачення не доведено наявність в діях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 06.08.2013 року ознак примушування до виконання цивільно-правових зобов'язань, поєднаних з насильством, небезпечним для життя та здоровя потерпілого ОСОБА_13, а тому вказане обвинувачення підлягає виключенню з обсягу доведеного.

Показання свідків ОСОБА_52, Танцюри, ОСОБА_2 жодним чином не підтверджують наведене вище обвинувачення висунуте ОСОБА_1 та ОСОБА_2

При цьому, за наявності в діях ОСОБА_1 чи ОСОБА_2 ознак іншого кримінального правопорушення, сторона обвинувачення не позбавлена можливості провести ретельне досудове розслідування, за результатами якого звернутися до суду з обвинувальним актом чи іншим процесуальним документом.

Органами досудового розслідування ОСОБА_1 та ОСОБА_37 обвинувачуються також у тому, що вони, діючи у складі організованої злочинної групи із ОСОБА_16, ОСОБА_19 та ОСОБА_20, відкрито заволоділи чужим майном в особливо великих розмірах, шляхом проникнення у приміщення за наступних обставин:

«03.01.2013 року ОСОБА_53 уклала договір комісії 1/13 з ОСОБА_54, яка мала право на реалізацію належного ОСОБА_53 товару в м. Полтаві. В обов'язки ОСОБА_54 входило: прийом товару, проведення ревізій, видача коштів інкасаторам, затвердження кадрів, навчання персоналу та інше. ОСОБА_54 з метою реалізації товару орендувала два приміщення в ТРЦ «Конкорд» по вул. Фрунзе в м. Полтаві. Договір комісії був укладений та його термін закінчувався 13.11.2013 року, згідно цього ж договору. Оскільки, зі слів потерпілої ОСОБА_53, ОСОБА_54 не заплатила їй кошти за проданий товар, вона вирішила розірвати із ОСОБА_54 договір комісії, про що потерпілою була направлена письмова претензія. Оскільки вимоги, зазначені у письмовій претензії виконані не були, то 13.11.2013 представник ОСОБА_54 ОСОБА_55 передала залишки товару, який не був реалізований, потерпілій ОСОБА_53 Претензій у потерпілої до залишку не було, але гроші за раніше реалізований товар повернуті не були. 15.11.2013 року ОСОБА_53 уклала договір комісії з іншим приватним підприємцем ОСОБА_56

Продовжуючи свою протиправну діяльність, ОСОБА_16, у складі організованої злочинної групи з ОСОБА_1, ОСОБА_57 та ОСОБА_3, 06.11.2013 року отримавши довіреність від ОСОБА_54 на імя ОСОБА_16, ОСОБА_1, ОСОБА_57, ОСОБА_2 та інших на представництво інтересів ОСОБА_54 в усіх судах України, із застосуванням фізичного та психічного насильства, яке виразилось у подоланні ОСОБА_16 опору з боку продавців магазину, 18.11.2013 року, зайшли до магазинів «Lerros» та «Mann» що знаходяться в ТРЦ «Конкорд» по вул. Фрунзе у м. Полтава. ОСОБА_16 та ОСОБА_1 пошкодили камери відеоспостереження магазинів, відкрито заволоділи відеореєстраторами та металевим сейфом, у якому знаходилися грошові кошти в сумі 4625 гривень, документи та дублікати ключів від приміщення магазинів та зникли з місця вчинення злочину.

Продовжуючи свою протиправну діяльність, 19.11.2013 року ОСОБА_16, у складі організованої злочинної групи з ОСОБА_1, ОСОБА_19, ОСОБА_57 та ОСОБА_3, шляхом підбору ключа, проникли до магазинів «Lerros» та «Mann», що знаходяться в ТРЦ «Конкорд» по вул. Фрунзе у м. Полтава, де ОСОБА_1 та ОСОБА_57 за вказівкою ОСОБА_16 складали товарно-матеріальні цінності в поліетиленові пакети, після чого виносили їх на вулицю та складали до автомобіля марки «Мерседес S-300» д.н.з. НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_16, чим відкрито заволоділи товарно-матеріальними цінностями (одягом), що належать ОСОБА_53 та ОСОБА_58 на загальну суму 400 000 гривень, спричинивши останнім матеріальної шкоди на загальну суму 400000 грн.

Дії ОСОБА_1 та ОСОБА_37 органами досудового розслідування кваліфіковані за ч. 5 ст. 186 КК України як умисне, повторне, відкрите заволодіння чужим майном (грабіж), у складі організованої злочинної групи із ОСОБА_16, ОСОБА_19 та ОСОБА_20, поєднане з проникненням у приміщення та сховище, вчинене в особливо великих розмірах.

Проаналізувавши показання обвинувачених та свідків у справі, дослідивши докази обвинувачення, колегія суддів прийшла до висновку, що обвинувачення ОСОБА_1 та ОСОБА_37 в цій частині не знайшло свого підтвердження в ході судового слідства, виходячи з наступного.

Згідно з п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Разом з тим, вказані обставини не доведені стороною обвинувачення в ході судового розгляду.

Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що між ОСОБА_54 з однієї сторони, а також ОСОБА_59 та ОСОБА_53 були укладені договори комісії, предметом яких було продаж товарів (т. 7 а.с. 183-187, 222-226)

Свідок ОСОБА_54 суду пояснила, що вона працювала на посаді регіонального менеджера мережі магазинів «Lerros». Власниками мережі вказаних магазинів являються ОСОБА_29 та його дружина ОСОБА_53 ОСОБА_59, яка являється донькою ОСОБА_29 У 2012 році вона уклала договір комісії на реалізацію одягу «Lerros» із ОСОБА_53 та ОСОБА_59, а також уклала договір суборенди приміщення у ТРЦ «Конкорд», в якому розташований магазин «Lerros». Через деякий ОСОБА_29 відкрив магазин «Mann» в ТРЦ «Конкорд» та вони уклали договір комісії на реалізацію цього товару.

У зв'язку із тим, що вона постійно перебувала у відрядженнях в інших містах України, на прохання ОСОБА_53 та ОСОБА_59, вона видала довіреність представлення її інтересів з правом підпису на ОСОБА_55, ОСОБА_60 та ОСОБА_61 і передала ОСОБА_55 печатку ФОП ОСОБА_54

В травні 2013 року вона взяла у борг у ОСОБА_29 30000 США доларів для придбання квартири в м. Дніпропетровськ. Відповідно умов договору займу, вона повинна була до 10 числа кожного місяця сплачувати грошові кошти в сумі 500 доларів США. На початку листопада 2013 року в неї захворіла мати і вона не могла перебувати в постійних відрядженнях, через що у неї виник конфлік з ОСОБА_29 та ОСОБА_53 Вони зажадали негайного повернення грошових коштів, які вона брала в борг, та повідомили, що нарахують їй пеню. В подальшому вони повідомили, що розривають з нею всі договірні стосунки щодо укладених договорів комісії.

Оскільки ОСОБА_29 та ОСОБА_53 погрожували їй тим, що в судовому порядку стягнуть з неї пеню, вона звернулась за юридичною допомогою до ОСОБА_16, якого знала раніше. ОСОБА_16, вивчивши надані нею документи, пояснив, що необхідно вивезти весь товар з магазинів «Lerros» і «Mann», окільки ОСОБА_29, маючи її печатку та надані нею довіреності, може переоформити товар в магазинах на іншого підприємця та виставити їй борг за товар.

16 листопада вона разом із ОСОБА_16, ОСОБА_1 та ще пятьма чоловіками, приїхали у ТЦ «Конкорд», щоб забрати документи та провести інкасацію магазинів. Вона провела інкасацію грошових коштів у магазині «Lerros», про що написала розписку адміністратору Чепізі О.В. В касі знаходилось близько 18-19 тисяч гривень, які вона передала ОСОБА_16 Також з магазину «Lerros» вони забрали сейф. Потім вони пішли в магазин «Mann». Адміністратор Фролов О.А. повідомив, що у сейфі, в якому перебували гроші в магазині, лежать 1100 гривень, які належать йому. Вона віддала ОСОБА_28 кошти що належать йому, а інші вилучила, про що написала розписку адміністратору. Пізніше ОСОБА_16 повідомив, що необхідно вивезти також товар з магазинів. За домовленістю із останнім близько 18.00 години 19 листопада біля ТРЦ «Конкорд» вона зустрілась із ОСОБА_16, з яким було близько десяти чоловік. Вона відчинила магазин «Lerros» та чоловіки, які прийшли з ОСОБА_16 почали збирати речі у поліетиленові мішки та виносити з магазину. Потім таким же чином почали виносити речі з магазину «Mann». Коли чоловіки намагались вийти з торгового центру, охоронці заборонили це робити та зачинили двері. Потім у торгівельний центр приїхав ОСОБА_29, який спілкувався з приводу вказаних подій із ОСОБА_16 Потім було опечатано магазини «Lerros» і «Mann». Речі, які встигли винести, з магазинів зберігались у ОСОБА_16, а потім були повернуті ОСОБА_29 в м. Черкаси.

Свідок ОСОБА_26 суду повідомив, що восени 2013 року до нього зателефонувала ОСОБА_54, яка працювала фізичною особою-підприємцем, та повідомила, що за договором комісії вона взяла товар на суму 3000000 гривень. При продажу цього товару гроші надходять на рахунок, до якого вона немає доступу. Він їй пояснив, що може виникнути ситуація, коли товар буде продано, а грошові кошти з неї не спишуть. Через деякий час до нього зателефонував ОСОБА_56 і повідомив, що з магазину у ТЦ «Конкорд» виносять товар без відому власників. У звязку з цим ОСОБА_26 підїхав до торгового центру та сказав чоловікам, які виносили товар з магазину нічого не чіпати, і чекати власників. Через деякий час приїхав ОСОБА_29, який повідомив, що всі спірні питання вирішить із ОСОБА_54 Приблизно через тиждень до нього подзвонив ОСОБА_29 і повідомив, що йому повернули не весь товар, який виносили з магазину. На це він пояснив, що на підставі договору комісії суму недостачі може бути стягнуто із ОСОБА_54

Свідок ОСОБА_39 суду пояснив, що він у складі слідчо-оперативної групи виїжджав у ТЦ «Конкорд» на виклик про те, що в магазині відбувається сварка. Коли прибув на місце події, то у приміщенні магазину була жінка на імя ОСОБА_54, інтереси якої представляв ОСОБА_16, з яким перебувало близько 8 чоловіків. Поряд з ними стояли близько 7 охоронців торгівельного центру. Жінка пояснювала, що хоче розірвати договір оренди з ТЦ «Конкорд» та зібрала свої речі з магазину у поліетиленові пакети, які стояли біля неї. Охоронці торгівельного центру пояснювали, що приїдуть юристи магазину і власниця вирішить з ними всі питання, а без них вони не можуть випустити її з товаром з магазину. Чи були на місці події обвинувачені ОСОБА_1 і ОСОБА_62 не памятає.

Потерпілих ОСОБА_53 та ОСОБА_59І, а також свідка ОСОБА_29 не представилось можливим допитати в ході судового розгляду, оскільки на неодноразові виклики в судове засідання, в тому числі в режимі відеоконференції із Соснівським районним судом м. Черкаси, за місцем проживання вказаних осіб, останні до суду не з'явились (т. 3 , а.с. 70, 82, 87, 154, 156, т. 6 а.с. 217-230, 249, т. 10 а.с. 188-197, т. 11 а.с. 61-70, 289-290, т. 12 а.с. 43-44, 48-49, 90-91, 160, 161).

Суб'єктивна сторона грабежу (ст. 186 КК України) полягає в тому, що особа усвідомлює, що посягає на чужу власність, вилучає майно на яке вона не має ніякого права, передбачає спричинення матеріальної шкоди в певному розмірі і бажає спричинити таку шкоду. Обов'язковими субєктивними ознаками грабежу є корисливий мотив спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна та корислива мета збагатитися самому або незаконно збагатити інших осіб, в долі яких зацікавлений.

Разом з тим, присутність ОСОБА_3 19 листопада 2013 року в ТРЦ «Конкорд» не підтвердилась а ні показаннями свідків допитаних в суді, а ні даними записів із камер відеоспостереження. Корисливий мотив та мету в діях обвинуваченого ОСОБА_1 стороною обвинувачення також не було доведено. Зокрема, останній пояснив, що виносив речі з магазинів в ТРЦ «Конкорд» на прохання ОСОБА_16 та ОСОБА_54, оскільки між останньою та власником магазину існував якийсь майновий конфлікт. Однак не встановлено, що в результаті своїх дій ОСОБА_1 привласнив якусь частину товару чи грошей.

Крім того, в заяві про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_53 вказала про заподіяння їй матеріальних збитків на суму 4504 625 гривень (т. 7 а.с. 150-151), ОСОБА_59 зазначила про заподіяння їй майнової шкоди на суму 2120484 гривні (т. 7 а.с. 151-153). Згідно з актами інвентаризації від 21 листопада 2013 року, проведеного в магазинах «Lerros» та «Mann», виявлено недостачу товару на суму 409295 гривень (т. 8 а.с. 107-125) та 37034 гривні відповідно (т. 8 а.с. 173-203). Згідно з довідками ФОП ОСОБА_59 та ФОП ОСОБА_53 від 24 грудня 2013 року сума недостачі, з урахуванням поверненого товару, в магазинах «Lerros» та «Mann», становить відповідно 136470 гривень (т. 9 а.с. 93-96) та 22766 гривень (т. 9 а.с. 92). Разом з тим, в обвинувальному акті інкримінується обвинуваченим заподіяння потерпілим ОСОБА_53 та ОСОБА_58 матеріальної шкоди в особливо великому розмірі на суму 400000 гривень. Однак, вказаний розмір шкоди будь-яким чином в обвинуваченні не обґрунтований, зокрема в обвинувальному акті не вказано, якими конкретно товарно-матеріальними цінностями, якої вартості, заволоділи обвинувачені. Жодних економічних досліджень з приводу встановлення розміру шкоди в якості доказу суду не предявлено.

У звязку з цим колегія суддів приходить до висновку про неконкретність висунутого обвинувачення, що суперечить пункту «а» частини 3 статті 6 Європейської конвенції з прав людини, якою встановлено право кожного обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.

У справі «Маточча проти Італії» (Mattoccia v. Italy, №23969/94, рішення від 25 липня 2000 р., п. 59) Європейський суд з прав людини встановив порушення ст. 6 ч. 3 п. «а» і п. «в» у поєднанні зі ст. 6 ч. 1 Європейської конвенції з прав людини, підкресливши, що «надання повної, детальної інформації стосовно обвинувачень проти підозрюваного є необхідною умовою для забезпечення справедливості провадження». Аналогічні правові позиції щодо порушення права обвинуваченого бути детально поінформованим щодо суті, характеру та причин обвинувачення, висунутого проти нього, та права мати достатньо часу і можливостей для підготування свого захисту Європейський суд з прав людини висловив і в рішеннях «Пелісьє іСассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v. France, №25444/94 рішення від 25.03.1999 року), «ОСОБА_49 проти Франції» (Miraux v. France, №73529/01 від 26.09.2006 року).

Показання допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_18, ОСОБА_17, ОСОБА_63, ОСОБА_27, ОСОБА_64, ОСОБА_22, які виносили речі з магазинів «Lerros» та «Mann» в ТЦ «Конкорд», працівників охорони ТЦ «Конкорд» ОСОБА_65, ОСОБА_66, ОСОБА_67, а також працівника Державної служби охорони ОСОБА_68 жодним чином не підтверджують висунуте обвинувачення ОСОБА_1 та ОСОБА_69 у відкритому заволодінні чужим майном.

У відповідності до ч. 3 ст. 62 Конституції України, п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, а також на доказах, одержаних незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст. 17 КПК України ніхто не зобовязаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумнім сумнівом.

Згідно ч.3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватись на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Таким чином, ОСОБА_1 та ОСОБА_37 підлягають виправданню за ч. 5 ст. 186 КК України у звязку з недоведеністю, що їх діях є склад кримінального правопорушення.

Органами досудового розслідування ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_37 обвинувачуються також у тому, що вони, діючи у складі організованої злочинної групи із ОСОБА_16, ОСОБА_19 та ОСОБА_20, вчинили самоправство, тобто самовільне захоплення частини офісного приміщення за адресою м. Полтава, вул. Леніна, 13, спричинивши значної шкоди інтересам потерпілого за наступних обставин:

10.07.2013 року ОСОБА_12 уклав договір оренди частини приміщення (кіоску) за адресою: м. Полтава, вул. Леніна,13 із директором ПП «Агенство нерухомості» «Харків Рієлком» ОСОБА_70

В середині липня 2013 року ОСОБА_16, дізнавшись, що у вказаному приміщенні здійснюють підприємницьку діяльність працівники ПП «Агенство нерухомості» «Харків Рієлком», вимагав звільнити дане приміщення добровільно або працювати і надалі, але платити грошові кошти за оренду приміщення ОСОБА_16

22.07.2013 року ОСОБА_16, отримавши від співвласника даного приміщення ОСОБА_26 лист, адресований ОСОБА_70 з вимогою звільнити дане приміщення у термін протягом трьох діб, направив даний лист на адресу м. Полтава, вул. Леніна,13.

29.07.2013 року, дізнавшись, що приміщення кіоску працівниками ПП «Агенство нерухомості» «Харків Рієлком» добровільно не звільнене, ОСОБА_16, із ОСОБА_1, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_3, ОСОБА_2, діючи умисно, у складі організованої злочинної групи, із застосуванням фізичного та психологічного насильства, виштовхали з даного приміщення працівника ПП «Агенство нерухомості» «Харків Рієлком» ОСОБА_71 Після чого винесли все майно, належне ПП «Агенство нерухомості» «Харків Рієлком» на вулицю, ОСОБА_3 змінив замки вхідних дверей у приміщення кіоску за адресою: м. Полтава, вул. Леніна,13.

З метою доведення злочинного плану до завершення, 15.08.2013 року близько 18.00 год., ОСОБА_16, із ОСОБА_1, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_3, ОСОБА_2, діючи умисно, у складі організованої злочинної групи, всупереч установленому законом порядку та волі співвласника приміщення ОСОБА_12, встановили нові вхідні двері, ролети на вікнах приміщення офісу за адресою: м. Полтава, вул. Леніна, 13, позбавивши співвласника даного приміщення ОСОБА_12 доступу до приміщення та речей, які йому належать.

Таким чином, ОСОБА_16 самовільно зайняв приміщення офісу за адресою: м. Полтава, вул. Леніна,13, яке на правах спільної сумісної власності належить ОСОБА_12, який здійснював адвокатську діяльність у даному приміщенні спільно із адвокатами ОСОБА_72 та ОСОБА_73

12.09.2013 року ОСОБА_16 створив юридичну особу ТОВ «Юридична Фірма Конфлікт» (ЄДРПОУ 38875124) за адресою: м. Полтава, вул. Леніна, 13, де засновником та директором визначив себе, з метою надання законності своїх дій, співзасновником зазначив ОСОБА_26 У вказаному приміщенні ОСОБА_16 працював до 03.02.2014.»

Свідок ОСОБА_26 з приводу вказаного обвинувачення суду пояснив, що з ОСОБА_12 він знайомий з 1983 року та перебуває з ним у дружніх відносинах. З ОСОБА_16 він знайомий з 90-х років. В 1998 році вони спільно із ОСОБА_12, ОСОБА_33 та ОСОБА_74 придбали у спільну сумісну власність частину приміщень на першому поверсі будинку по вул.Леніна, 13 для здійснення адвокатської діяльності. В подальшому ОСОБА_74 свою частку продав, а ОСОБА_33 адвокатською діяльністю не займався. Тому, приміщенням користувався він разом із ОСОБА_12 У 2008 році ОСОБА_12 зажадав від нього участі у сплаті рахунків за комунальні платежі офісного приміщення. Знаючи, що ОСОБА_12 здає частину приміщення в оренду ОСОБА_10, від якої він дохід не отримує, ОСОБА_26 запропонував ОСОБА_12 сплачувати рахунки з коштів отриманих від оренди. На цьому ґрунті між ними виникло непорозуміння і вони перестали спілкуватись між собою, а з 2009 року ОСОБА_26 перестав користуватись вказаним приміщенням та займав офіс по вул. Гоголя, 22. Навесні 2013 року ОСОБА_26 перестав орендувати офіс по вул. Гоголя, 22 і він написав кілька листів ОСОБА_12 з проханням надати йому ключі від офісного приміщення по вул. Леніна, 13, на що останній жодним чином не відреагував. Після цього він змінив замки, про що повідомив ОСОБА_12 та попросив ОСОБА_16 зайнятися ремонтом цього приміщення для чого видав йому довіреність. У офісі були встановлені жалюзі-ролети, які зачинялися, та відеокамери. Жодних перешкод у користуванні приміщенням ОСОБА_12 ніхто не чинив, однак він туди не з'являвся. В подальшому разом із ОСОБА_16 вони заснували юридичну фірму «Конфлікт», де останній був директором.

Свідок ОСОБА_33 суду пояснив, що разом із ОСОБА_12 та ОСОБА_26 він є співвласником приміщення по вул. Леніна, 13 в м. Полтаві. Близько двох років тому він надав доручення ОСОБА_26 на управління належним йому майном, окрім права продажу. При зустрічі із ОСОБА_16, останній йому повідомив, що здійснює у вказаному приміщенні адвокатську діяльність та запитав його дозволу на користування вказаним приміщенням. Він йому повідомив, що проти цього не заперечує. Йому відомо, що поруч із вказаним приміщенням був офіс по продажу вікон і дверей, але на яких умовах здійснювалася вказана діяльність, він не знає. Про те, що ОСОБА_12 не може потрапити до приміщення офісу, йому стало відомо від третіх осіб.

Свідок ОСОБА_75 суду пояснила, що з 2011 року вона працювала стажистом у офісному приміщенні ОСОБА_12 по вул. Леніна, 13 в м. Полтава. 29.07.2013 року вона перебувала на роботі із ОСОБА_12 та ОСОБА_76 У цей час вони почули на вулиці якийсь шум і вийшли із приміщення. Біля приміщення офісу перебували незнайомі чоловіки, які почали заносити у офіс стільці, столи та ноутбук. 30.07.2013 року до офісного приміщення потерпілого ОСОБА_12 прийшов ОСОБА_16, який мав при собі довіреність від ОСОБА_26 та інші документи на вказане офісне приміщення. Також разом з ним було декілька незнайомих чоловіків, які, як він пояснив, були працівниками БТІ. Вони почали оглядати приміщення та проводити заміри. Потім в серпні 2013 року їй зателефонував ОСОБА_12 та повідомив, що він не може потрапити у приміщення офісу та у ньому замінені замки. Після цього в серпні 2013 року вона зателефонувала ОСОБА_16 та за домовленістю із останнім забрала із офісу свої речі. ОСОБА_16 пояснив, що тепер у даному офісному приміщенні буде працювати юридична фірма «Конфлікт», до якої він запрошуватиме на роботу нових працівників.

Свідок ОСОБА_18, суду повідомив, що в кінці липня 2013 року ОСОБА_16 запросив його працювати охоронцем в офісі по вул. Леніна, 13 в м. Полтава. Він працював близько двох місяців з 9 до 17 години та отримував заробітну плату від ОСОБА_16 в розмірі 80 гривень на день. Під час його роботи до нього зверталась дівчина, яка запитувала ОСОБА_12, на що він їй повідомив, що останній тут не працює.

Свідок ОСОБА_77 суду пояснив, що в червні та липні 2013 року він орендував офісне приміщення за адресою: м.Полтава, вул. Леніна, 13. Оплатити його оренду він не встиг, так як ОСОБА_16 сказав, щоб він звільнив приміщення протягом трьох днів. Через два тижні після цього ОСОБА_71 йому повідомила, що приїхали якісь чоловіки і винесли з офісного приміщення меблі. Свідок приїхав до свого офісу приблизно через 40 хвилин після цього. Десять незнайомих чоловіків у цей час виносили з офісу меблі, серед них були обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яких він впізнав у судовому засіданні. ОСОБА_16 повідомив, що тепер офісне приміщення належить йому. Жодних речей, що йому належать не зникло.

Допитані в ході судового розгляду свідки ОСОБА_78, ОСОБА_76, ОСОБА_79, ОСОБА_80, ОСОБА_81 та ОСОБА_82 підтвердили в судовому засіданні про те, що влітку 2013 року в офісному приміщенні ОСОБА_12, яке розташоване по вул. Леніна, 13 в м. Полтава, були встановлені ролети, домофон, розміщена вивіска «Юридична фірма «Конфлікт». При вході до офісного приміщення знаходився охоронець, який повідомляв, що ОСОБА_12 у даному приміщенні вже не працює. В подальшому від ОСОБА_12 свідки дізнавались, що ОСОБА_16 та його знайомі захопили офісне приміщення, що належить ОСОБА_12

Відповідно до ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Згідно зі статтею 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення тощо.

Показання наведених вище свідків та досліджені в судовому засіданні докази жодним чином не підтверджують обвинувачення ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_37, сформульоване в обвинувальному акті, а саме в захопленні частини офісного приміщення. При цьому органом досудового розслідування обвинувачення щодо вказаних осіб сформульовано в загальних рисах, без розкриття суті обєктивної сторони кожного з обвинувачених, мотиву, мети, способу вчинення кримінального правопорушення, що суперечить пункту «а» частини 3 статті 6 Європейської конвенції з прав людини та вимогам ст. 91 КПК України.

На підставі викладеного вказане обвинувачення підлягає виключенню з обвинувачення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у звязку з недоведеністю, що в їх діях є склад кримінального правопорушення, а ОСОБА_3 підлягає виправданню за вказаним епізодом з цих же підстав.

В ході судового розгляду були допитані також свідки ОСОБА_83, ОСОБА_74, ОСОБА_84, ОСОБА_85, ОСОБА_86, ОСОБА_87, ОСОБА_88, досліджені аудіо- та відеофайли (т.7 а.с. 85, т. 9 а.с. 199, 209, 215, т. 12 а.с. 4, 5, 24), результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій (т.11 а.с. 100-136, 172-233), однак вказані відомості жодним чином не підтверджують предявлене обвинувачення органами досудового розслідування.

Враховуючи, що участь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у складі організованої групи не доведена, їх дії за епізодом №1 (потерпілий ОСОБА_10І.) підлягають перекваліфікації з ч. 3 ст. 355 на ч. 2 ст. 355 КК України із виключенням посилання на ч. 3 ст. 28 КК України.

Таким чином, дії обвинуваченого ОСОБА_1 за епізодом №1 колегія суддів кваліфікує за ч.2 ст. 355 КК України як примушування до невиконання цивільно-правових зобов'язань, а саме договору оренди приміщення, з пошкодженням майна, вчинене за попередньою змовою групою осіб та за ч.1 ст. 357 КК України як вимагання офіційного приватного документу, вчинене з корисливих мотивів. Дії обвинуваченого ОСОБА_1 за епізодом №2 колегія суддів кваліфікує за ч.2 ст. 355 КК України як примушування до виконання цивільно-правових зобов'язань, із застосуванням насильства, що не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб.

Дії обвинуваченого ОСОБА_2 за епізодом №1 колегія суддів кваліфікує за ч.2 ст. 355 КК України як примушування до невиконання цивільно-правових зобов'язань, а саме договору оренди приміщення, з пошкодженням майна, вчинене за попередньою змовою групою осіб та за ч.1 ст. 357 КК України як вимагання офіційного приватного документу, вчинене з корисливих мотивів.

Дії обвинуваченого ОСОБА_3 колегія суддів кваліфікує за ч. 1 ст. 182 КК України як незаконне збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про приватне життя потерпілої, а саме щодо стану її здоровя, без згоди останньої.

При призначенні обвинуваченим покарання колегія суддів враховує положення ч.2 ст. 50 КК України, відповідно до якого покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами, та положення ч.1 ст.65 КК України, згідно з яким суд призначає покарання у межах санкції статті, що передбачає покарання за даний злочин, враховуючи не лише ступінь тяжкості злочину, а й особу винного, обставини, що помякшують та обтяжують покарання.

Колегія суддів враховує характер і ступінь суспільної небезпеки злочинів вчинених ОСОБА_1, які є злочинами середньої тяжкості, конкретні обставини справи, особу обвинуваченого ОСОБА_1, який одружений, не працює, за місцем проживання та навчання характеризується позитивно, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, до кримінальної відповідальності раніше не притягався (т. 10 а.с. 111-122).

В силу ст.ст. 66, 67 КК України обставини, що помякшують чи обтяжуть покарання покарання обвинуваченого ОСОБА_1 відсутні.

На підставі викладеного, виходячи із загальних засад призначення покарання, колегія суддів приходить до висновку, що необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_1 та попередження вчинення ним нових злочинів є покарання у виді позбавлення волі та вважає за можливе виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства із звільненням від відбування покарання з випробуванням.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_2, колегія суддів враховує, що ним вчинено злочин, які відносяться до категорії злочинів середньої тяжкості. Останній одружений, не працює, за місцем проживання характеризується позитивно, за місцем попереднього увязнення - задовільно, на обліках у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, до кримінальної відповідальності притягується вперше (т. 10 а.с. 145-147).

Обставини, що відповідно до ст.ст. 66, 67 КК України помякшують чи обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_2 відсутні.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_2 та попередження вчинення ним нових злочинів є покарання у виді позбавлення волі.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 колегія суддів враховує, що ним вчинено злочин невеликої тяжкості. Обвинувачений ОСОБА_3 одружений, працює директором ТОВ «Замочно-охоронний сервіс», має подяки, має на утриманні двох неповнолітніх дітей 2000 та ІНФОРМАЦІЯ_11, тяжко хворіє, раніше судимий (т. 10 а.с. 59, 70, 123).

Обставини, що відповідно до ст.ст. 66, 67 КК України помякшують чи обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 відсутні.

Згідно з актом амбулаторної судово-психіатричної експертизи №194 від 15.04.2014 року ОСОБА_3 в даний час будь-яким хронічним психічним захворюванням не страждає, як і не виявляє ознак тимчасового розладу психічної діяльності чи недоумства, а виявляє ознаки іншого хворобливого стану психіки у вигляді емоційно нестабільного розладу особистості (психопатія збудлива). В період часу, до якого відносяться інкриміновані йому діяння не страждав будь-яким хронічним психічним захворюванням, як і не знаходився в стані тимчасового розладу психічної діяльності і не виявляв ознак недоумства. Наявний у нього емоційно-нестабільний розлад особистості не позбавляв його можливості в повній мірі усвідомлювати свої дії та керувати ними. На даний час під дію ст.ст. 19, 20 КК України не підпадає (т. 10 а.с. 75-80).

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 та попередження вчинення ним нових злочинів є покарання у виді обмеження волі.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 23.10.2003 року, коли особа, щодо якої було застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням вчинила до постановлення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно. У звязку з цим, вирок Київського районного суду м. Полтави від 23.10.2013 року щодо ОСОБА_3 підлягає самостійному виконанню.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_10 про стягнення з ОСОБА_16, ОСОБА_1, ОСОБА_20, ОСОБА_69, ОСОБА_2, ОСОБА_19 10000 гривень в рахунок відшкодування завданої йому кримінальним правопорушенням моральної шкоди та 10380 гривень в рахунок відшкодування завданої йому кримінальним правопорушенням матеріальної шкоди підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Оцінюючи обставини вчинення кримінального правопорушення, глибину фізичних і моральних страждань потерпілого ОСОБА_10, вимушених змін в житті у звязку із необхідністю пошуку нового приміщення для роботи, втрати клієнтів, виходячи із доведеності вини обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2, цивільний позов в частині відшкодування моральної шкоди до обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2, підлягає частковому задоволенню на суму 5000 гривень. Факт заподіяння потерпілому матеріальної шкоди завданим кримінальним правопорушення підтверджується наведеними вище доказами та накладною про вартість дверей від 26.03.2013 року (т.5 а.с. 200), а тому позовні вимоги в цій частині до обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_13 про стягнення з ОСОБА_16, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_19 100000 гривень в рахунок відшкодування завданої йому кримінальним правопорушенням моральної шкоди та 100000 гривень в рахунок відшкодування завданої йому кримінальним правопорушенням матеріальної шкоди підлягає частковому задоволенню. Оцінюючи обставини вчиненого щодо ОСОБА_13 кримінального правопорушення, глибину його фізичних і моральних страждань, виходячи із доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_1, цивільний позов в частині відшкодування моральної шкоди до обвинуваченого ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню на суму 5000 гривень. Факт заподіяння ОСОБА_13 матеріальної шкоди не доведено потерпілим, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Вирішуючи долю цивільного позову, заявленого потерпілою ОСОБА_15 про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_37 200000 гривень в рахунок відшкодування завданої їй кримінальним правопорушенням моральної шкоди та 8000 гривень в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу, колегія суддів враховує характер та обставини вчиненого злочину, глибину фізичних і моральних страждань, вимушених змін в житті потерпілої у звязку із вчиненням щодо неї кримінального правопорушення. Виходячи з обсягу предявленого та доведеного обвинувачення, засад розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів вважає, що цивільний позов в частині відшкодування моральної шкоди підлягає частковому задоволенню на суму 5000 гривень, та частково в частині відшкодування витрат на правову допомогу на суму 7000 гривень, в межах доведених витрат (т. 12. а.с. 104, 105). В іншій частині колегія суддів вважає позовні вимоги щодо відшкодування моральної та матеріальної шкоди недоведеними.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_12 про стягнення з ОСОБА_16, ОСОБА_1, ОСОБА_20, ОСОБА_69, ОСОБА_2, ОСОБА_19 500000 гривень в рахунок відшкодування завданої йому кримінальним правопорушенням моральної шкоди та 5000 гривень в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу підлягає залишенню без розгляду, оскільки за результатами судового розгляду в діях ОСОБА_1, ОСОБА_37 та ОСОБА_2, щодо яких здійснювався судовий розгляд не встановлено складу кримінального правопорушення.

Враховуючи, що за результатами судового розгляду недоведено наявність в діях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 186 КК України, цивільні позови заявлені ФОП ОСОБА_53 та ФОП ОСОБА_59, у відповідності до ч. 3 ст. 129 КПК України підлягають залишенню без розгляду.

В ході досудового розслідування була проведена криміналістична експертиза №3206 від 23.03.2013 року (т. 2 а.с. 134), витрати за проведення якої складають 1968 гривень, і відповідно до ч.2 ст. 124 КПК України, підлягають стягненню з обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Держави. Судові витрати за проведення інших експертиз у справі слід віднести на рахунок Держави, оскільки їх результати не відносяться до предмету обвинувачення та не ставляться у вину обвинуваченим.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зарахування судом строку попереднього увязнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє увязнення, провадиться з розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі. У строк попереднього увязнення включається строк тримання особи під вартою як запобіжний захід, обраний суддею, судом на стадії досудового розслідування або під час судового розгляду кримінального провадження.

Таким чином, підлягає зарахуванню у строк відбування покарання строк тримання під вартою ОСОБА_2 та ОСОБА_89 в Полтавській установі виконання покарань як запобіжний захід, обраний на стадії досудового розслідування та під час судового розгляду кримінального провадження.

Долю речових доказів колегія суддів вирішує відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

Запобіжний захід щодо обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у виді домашнього арешту підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 368, 369, 373, 374 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Визнати ОСОБА_1 винним за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.355, ч. 1 ст. 357 КК України, і призначити йому покарання:

-за ч.2 ст.355 КК Україниу виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки;

-за ч. 1 ст. 357 КК України у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України покарання призначити шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначивши остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 2 (два) роки.

Відповідно до ст. 76 КК України зобовязати ОСОБА_1 періодично зявлятися для реєстрації до кримінально-виконавчої інспекції і повідомляти зазначений орган про зміну місця проживання та роботи.

За ч. 3 ст. 28, ст. 356, ч. 5 ст. 186 КК України ОСОБА_1 виправдати у звязку з недоведеністю, що в його діях є склад кримінального правопорушення.

Визнати ОСОБА_2 винним за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.355, ч. 1 ст. 357 КК України, і призначити йому покарання:

-за ч.2 ст.355 КК Україниу виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 3 (три) місяці;

-за ч. 1 ст. 357 КК України у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України покарання призначити шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначивши остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 3 (три) місяці.

За ч. 3 ст. 355, ч. 3 ст. 28, ст. 356 КК України ОСОБА_2 виправдати у звязку з недоведеністю, що в його діях є склад кримінального правопорушення.

Визнати ОСОБА_3 винним за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 182 КК України, та призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк 3 (три) роки.

За ч. 3 ст. 355, ч. 3 ст. 28, ч.1 ст. 357, ч. 3 ст. 28, ст. 356, ч. 5 ст. 186 КК України ОСОБА_3 виправдати у звязку з недоведеністю, що в його діях є склад кримінального правопорушення.

Задовольнити частково цивільний позов заявлений потерпілим ОСОБА_10, стягнувши із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку на його користь 10380 гривень в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 5000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, а всього в сумі 15380 гривень.

Задовольнити частково цивільний позов заявлений потерпілою ОСОБА_15, стягнувши із ОСОБА_3 на її користь 5000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди та 7000 гривень в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу, а всього в сумі 12000 гривень.

Задовольнити частково цивільний позов заявлений потерпілим ОСОБА_13, стягнувши із ОСОБА_1 на його користь 5000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Цивільні позови заявлені потерпілим ОСОБА_12, ФОП ОСОБА_53 та ФОП ОСОБА_59 залишити без розгляду.

Стягути із ОСОБА_1 на користь Держави витрати повязані із залученням експерта у справі в сумі 984 гривні.

Стягути із ОСОБА_2на користь Держави витрати повязані із залученням експерта у справі в сумі 984 гривні.

Речові докази:

-одяг, вилучений в магазині «МАNN» 24.12.2013 року в м. Черкаси та переданий на зберігання представнику потерпілої ОСОБА_8 повернути потерпілій ОСОБА_59 (т. 9 а.с. 84-91);

-мобільний телефон «Нокіа Х-2» без задньої кришки, з сім-карткою «МТС», джинсове полотно з набором металевих відмичок в кількості 24 штуки повернути власнику ОСОБА_3 (т. 10 а.с. 46-47);

-речові докази, які зберігаються в матеріалах кримінальної справи зберігати в ній.

Запобіжний захід обвинуваченим ОСОБА_1, ОСОБА_2 ОСОБА_3 скасувати.

На підставіч. 5 ст. 72 КК України в строк відбуття покарання за цим вироком зарахувати строк попереднього увязнення ОСОБА_3 - з 06.03.2014 року по 06.08.2015 року, із розрахунку: один день попереднього ув'язнення за чотири дні обмеження волі.

Звільнити обвинуваченого ОСОБА_3 від відбування покарання у звязку з тим, що строк попереднього увязнення, відбутий засудженим у межах кримінального провадження, перевищує фактично призначене йому основне покарання.

На підставіч. 5 ст. 72 КК України в строк відбуття покарання за цим вироком зарахувати строк попереднього увязнення ОСОБА_2 - з 03.02.2014 року по 18.09.2015 року, із розрахунку: один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Звільнити обвинуваченого ОСОБА_2 від відбування покарання у звязку з тим, що строкпопереднього увязнення, відбутий засудженим у межах кримінального провадження, перевищує фактично призначене йому основне покарання.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

На вирок може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Полтавської області через Октябрський районний суд м.Полтави протягом 30 діб з моменту його проголошення.

Головуючий: С.В.Антонов

Судді: А.Г.Савченко

ОСОБА_90

СуддяОСОБА_91