Ухвала суду № 56224437, 27.01.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2016 р.м.ОдесаСправа № 521/16018/13-а

Категорія: 10.2.4 Головуючий в 1 інстанції: Буран О.М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді -Кравець О.О.судді -Домусчі С. Д.судді - за участю секретаря Коваля М.П. Голобородько Д.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеського обласного військового комісаріату на постанову Малиновського районного суду м.Одеси від 06.10.2015 р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Міністерства оборони України, Одеського обласного військового комісаріату про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, Одеського обласного військового комісаріату про визнання протиправним рішення Міністерства оборони України в особі Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, про відмову ОСОБА_5 в призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності II групи внаслідок виконання обов'язків військової служби (п. 62 протоколу засідання Комісії № 2 від 13.03.2013p.); зобов'язання Міністерства оборони України в особі Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, прийняти рішення про призначення ОСОБА_5 одноразової грошової допомоги у розмірі 74451,50 грн. у зв'язку з настанням інвалідності II групи внаслідок виконання обов'язків військової служби і надіслати його Одеському обласному військовому комісаріату; зобов'язання Одеського обласного військового комісаріату видати наказ про виплату та виплатити ОСОБА_5 одноразову грошову допомогу у розмірі 74451,50 грн. у зв'язку з настанням інвалідності II групи внаслідок виконання обов'язків військової служби.

Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 18.11.2013 р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2014 р., в задоволенні позову було відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.05.2014 р. було відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі.

Постановою Верховного Суду України від 18.11.2014 р. ухвалу Вищого адміністративного суду України від 15.05.2014 р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.02.2015 р. постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 18.11.2013 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2014 р. скасовано; справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Малиновського районного суду м.Одеси від 06.10.2015 р. позов був задоволений.

Не погоджуючись з постановою суду 1-ої інстанції представник відповідача- Одеського обласного військового комісаріату подав апеляційну скаргу, в якій вважає вказану постанову прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та прийняти нову , якою у задоволенні позову відмовити .

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.34 -39 КАС України.

Відповідно до п.1,2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю та /або неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скаргу, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування зобов'язані діяти тільки на підставі ,в межах повноважень та у спосіб ,що передбачені Конституцією й законами України

Судом 1-ої інстанції було встановлено, що Наказом Міністра оборони України № 665 від 08.11.2005 р. полковник ОСОБА_5 був звільнений з військової служби у запас у зв'язку зі скороченням штатів та з 05.12.2005 р. був виключений зі списків військової частини.

25.01.2006 р. позивачу була проведена виплата страхової суми у розмірі 850 грн. за державним обов'язковим страхуванням військовослужбовців (МОУ) на підставі встановлених МСЕК 10% втрати працездатності, що підтверджується довідкою ВАТ НАСК «Оранта» № 10-09/1598 від 05.12.2012 р.

03.12.2012 р. позивачу було встановлено безстроково ІІ групу інвалідності внаслідок поранення, контузії та захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби під час перебування у країнах, де велися бойові дії; визначено ступінь втрати професійної працездатності на рівні 60%, та видане безстрокове посвідчення серії Є № 012930 від 05.12.2012 р.

Відповідно до статті 41 Закону України від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІІ «Про військовий обовязок і військову службу» ( (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, тобто на час встановлення позивачу інвалідності ІІ групи внаслідок виконання обов'язків військової служби) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-ХІІ)

Згідно із ч.2 статті 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, тобто на час встановлення позивачу інвалідності ІІ групи внаслідок виконання обов'язків військової служби) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 постанови КМУ № 499 від 28.05.2008 року встановлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися після 01.01.2007 р., здійснюється згідно з Порядком, затвердженим цією постановою.

Згідно з абзацом сьомим підпункту 2 пункту 2 Порядку одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок виконання обовязків військової служби, у розмірі 30-місячного грошового забезпечення інвалідам ІІ групи.

Отже, одноразова грошова допомога виплачується звільненим з військової служби (зборів) особам у зв'язку з інвалідністю, що сталася після 1 січня 2007 р.

Згідно із правовим висновком ,зробленим у постанові Верховного Суду України від 18.11.2014 р. по цій справі № 21-446а14, обов'язковим до врахування в порядку ч.2 ст.161 та ст.244-1 КАС України , право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.

Згідно із правовим висновком ,зробленим у постанові Верховного Суду України від 10.03.2015 р. по справі № 21-563а14 «обов'язкове особисте державне страхування» та «одноразова грошова допомога» є двома рівнозначними компенсаційними механізмами соціального захисту військовослужбовців, які спрямовані на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Тому у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, із врахуванням вимог з Методичних рекомендацій щодо порядку оформлення, фінансування та виплати одноразової грошової допомоги відповідно до постанови № 499 від 28.05.2008 р. , так як інвалідність позивача ІІ групи настала у 2012 році внаслідок безпосереднього виконання ним обов'язків військової служби (поранення, контузії та захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби під час перебування у країнах, де велися бойові дії), і він має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 41 Закону № 2232-ХІІІ, ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-ХІІ, п. 2 постанови № 499, абзацу сьомого підпункту 2 пункту 2 Порядку у розмірі 30-місячного грошового забезпечення, а саме у розмірі 75 301,5 грн . із урахуванням раніше виплаченої 25.01.2006 р. суми у розмірі 850 грн. та вважає, що судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана правова оцінка, постановлене рішення суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми законів України та відповідає чинному законодавству.

Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.8 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

В рішенні ЄСПЛ від 2 листопада 2006 р. у справі «Волохи проти України» зазначено, що втручання( арешт кореспонденції заявників) не може розглядатися як таке, що було здійснене "згідно із законом", оскільки законодавство України не визначає з достатньою чіткістю межі та умови здійснення органами влади своїх дискреційних повноважень у сфері, про яку йдеться, та не передбачає достатніх гарантій захисту від свавілля при застосуванні таких заходів спостереження.

« Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

В рішенні від 26.10.2000 р. у справі «Гасан і Чауш проти Болгарії» вказується, що відповідне законодавство не передбачало чітких критеріїв щодо реєстрації керівництва конфесій, що змінилося, а також не передбачало ніяких процедурних гарантій захисту від свавільного використання дискреційних повноважень…».

«… у зв'язку з цим національне законодавство має передбачати правовий засіб захисту від свавільного втручання органів державної влади у права, ґарантовані Конвенцією. У питаннях, які заторукають основні права, дане законодавство суперечило б верховенству права - одному з передбачених Конвенцією основних принципів демократичного суспільства, якщо під правом діяти на власний розсуд, наданим органові виконавчої влади, мається на увазі необмежена влада. Тому межі наданих компетентним органам дискреційних повноважень мають бути абсолютно чітко визначені в законодавстві.»

Згідно із Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, дискреційні повноваження - це повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином , із врахуванням правових позицій вищевказаних рішень ЄСПЛ, у Міністерства оборони України в особі Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, відсутнє право іншим шляхом відновити права позивача ніж прийняти рішення про призначення ОСОБА_5 одноразової грошової допомоги у розмірі 74451,50 грн. , також у Одеського обласного військового комісаріату відсутнє право здійснити виплату ОСОБА_5 одноразову грошову допомогу у розмірі 74451,50 грн.,іншим шляхом окрім прийняття відповідного наказу ,вибір між законним та незаконним рішенням не є дискреційним повноваженням, а тому зобов'язання прийняти відповідне рішення та наказ є належним засобом поновлення прав позивача та не може вважатися підміною судом відповідного рішення суб'єкту владних повноважень .

Згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні апелянтом фактичних обставин і норм матеріального права.

Згідно з ч.2 ст.200 КАС України (в редакції на момент вчинення процесуальної дії) не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Таким чином , апеляційний суд доходить до висновку, що не має підстав в межах доводів апеляційної скарги для скасування чи зміни постанови суду 1-ої інстанції .

Керуючись ч.1 ст. 195, ст.196, п.1 ч.1. ст.198, 200, п.1 ч.1 ст. 205,ст. 206,210, 211, 212 , ч. 5 ст. 254 КАС України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Одеського обласного військового комісаріату залишити без задоволення, а постанову Малиновського районного суду м.Одеси від 06.10.2015 р. - без змін.

Ухвала апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції або з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя Кравець О.О.

Суддя Домусчі С.Д.

Суддя Коваль М.П.