Ухвала суду № 56223784, 29.02.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2016 р. Справа № 876/189/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шинкар Т.І.,

суддів Пліша М.А.,

Ільчишин Н.В.,

з участю секретаря судового засідання Малетич М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року у справі №813/4266/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна будівельна компанія «Львівміськбуд» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

11.08.2015р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна будівельна компанія «Львівміськбуд» (далі - Товариство) звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ДПІ), просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.03.2015р. №0002771501.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17.12.2015р. позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ДПІ подало апеляційну скаргу, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17.12.2015р. та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що по звітності за грудень 2014 року Товариством подано додаток 8 «Заяву про відмову постачальника надати податкову накладну» на ЗАТ ПБО «Львівміськбуд», не зазначивши період виписки податкових накладних та не надавши копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку, що передбачено вимогами п.201.10 ст.201 ПК України. За результатами камеральної перевірки встановлено порушення п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 ПК України, а саме: неправомірне віднесення до складу податкового кредиту грудня 2014 року податку на додану вартість в сумі 150 500 грн. призвело до завищення значення рядка 19 «Від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного (звітного) періоду» податкової декларації за грудень 2014 року на 150 500 грн. Апелянт покликається на те, що у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну, або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг. У разі недотримання подання заяви без документів або після встановленого ПК України терміну право покупця на включення сум ПДВ до податкового кредиту згідно з податковими накладними, не зареєстрованими у ЄРПН, не виникає. Отже, разом з податковою декларацією з ПДВ до заяви зі скаргою на постачальника про відмову надати податкову накладну, платником ПДВ до контролюючого органу за місцем податкового обліку подаються копії документів на паперових носіях у термін, визначений для подання податкової декларації з ПДВ, що на думку ДПІ платником не дотримано.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, позивач повноважного представника в судове засідання не забезпечив, належним чином повідомлений про місце та час розгляду справи, що відповідно до ч.4 ст.196 КАС України не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали, доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Сихівському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області проведено камеральну електронну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість ТзОВ «Інвестиційна будівельна компанія «Львівміськбуд»: податкова декларація з податку на додану вартість №9078035640 від 16 січня 2015 року за грудень 2014 року.

Результати вказаної перевірки оформлено Актом від 20.02.2015р. №143/13-50-15-01, відповідно до якого перевіркою встановлено порушення п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що свідчить про завищення суми податкового кредиту (р.17) та від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду (р.19), заявленого у податковій декларації з податку на додану вартість за грудень 2014 року в сумі 150 500,00 грн.(а.с.16-17). Як встановлено судом першої інстанції, акт перевірки отримано Товариством 23 лютого 2015 року.

Не погоджуючись з Актом від 20.02.2015р. №143/13-50-15-01 Товариство подало заперечення до ДПІ від 28.02.2015р., яке відповідно до штампу отримано центром обслуговування платників ДФС у Львівській області 02.03.2015р., долучивши договір, платіжні доручення та податкові накладні. (а.с.7-14).

11 березня 2015 року ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення форми «В4» №0002771501, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 150 500,00 грн. (а.с.15)

Вважаючи податкове повідомлення-рішення №0002771501 протиправним, Товариство звернулось із позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, (далі - ПК України) контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно з пп.75.1.1 п.75.1 ст.75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

Відповідно до п.76.1 ст.76 ПК України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.

Згідно з п.76.2 ст.76 ПК України порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.

Відповідно до п.86.2 ст.86 ПК України за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

З матеріалів справи встановлено, що ДПІ проведено камеральну (електронну) перевірку податкової звітності Товариства з податку на додану вартість за грудень 2014 року, при перевірці використано податкову декларацію з податку на додану вартість за грудень 2014 року від 16.01.2015р. №9078035640.

Відповідно до поданої Декларації з податку на додану вартість за грудень 2014 року Товариством задекларовано від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду в сумі 398 515 грн. (а.с.43-44).

Підставою зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість визначено наступне: ТзОВ «ІБК Львівміськбуд» 16.01.2015р. по звітності за грудень 2014 року подано додаток 8 «Заяву про відмову постачальника надати податкову накладну» на ЗАТ ПБО «Львівміськбуд», не зазначивши період виписки податкових накладних та не надавши копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку, що передбачено вимогами п.201.10 статті 201 ПК України.

Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 ПК України встановлено, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що 15.08.2007р. між Управлінням капітального будівництва Львівської міської ради (Замовник), ТзОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «Львівміськбуд» (Інвестор) та ЗАТ «Проектно-будівельне об'єднання «Львівміськбуд» (Генпідрядник) укладено Договір №1/06-07-1 на будівництво багатоповерхового житлового будинку, який Додатковою угодою від 18.10.2012р. викладено в новій редакції (а.с.10-11).

Предметом договору відповідно до п.1.1 Договору є фінансування та будівництво за кошти населення багатоповерхового житлового будинку загальною площею 8460 м. кв. з вбудованими офісно-торговими приміщеннями і підземною автостоянкою на вулиці Скрипника у місті Львові відповідно до рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №126 від 09 березня 2007 року та Рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №628 від 14 вересня 2012 року.

Згідно з пунктами 2.7 та 2.8 Договору, оплату проектних та будівельних робіт, необхідних для створення об'єкту здійснює Інвестор на підставі погоджених Сторонами довідок про вартість виконаних робіт (форми №КБ-3, актів приймання виконаних робіт форми №КБ-2в). Кінцеві розрахунки проводяться не пізніше 10 днів до терміну здачі Об'єкту в експлуатацію, при цьому враховується інфляційне подорожчання робіт і матеріалів.

Сторонами підписано Акт №08-12/14 від 31 грудня 2014 року приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2014 року на загальну суму 1 864 024,72 грн., у тому числі ПДВ 310 670,79 грн. та довідку про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2014 року від 31 грудня 2014 року.

На підтвердження реальності здійснення оплати за виконаними роботами за грудень 2014 року згідно Додаткової угоди від 18.10.2012р., Товариством подано платіжні дорученням №9 від 16.12.2014р., №7 від 11.12.2014р., №1 від 02.12.2014р., картку рахунку 631 за грудень 2014 року.

Товариство включило до складу податкового кредиту та документально відобразило у податковій декларації з податку на додану вартість за грудень 2014 року суми ПДВ, які були сплачені контрагенту на загальну суму 150 500,00 грн.

При цьому 16.01.2015р. по звітності за грудень 2014 року Товариством подано додаток 8 «Заяву про відмову постачальника надати податкову накладну» на ЗАТ ПБО «Львівміськбуд» у якій зазначено, що продавцем допущено порушення дати виникнення податкового зобов'язання 02.12.2014р. по податковій накладні №2 від 15.12.2014р. на суму податку на додану вартість 50000,00 грн. та порушено порядок нумерації по податковій накладній №5 від 16.12.204р. на суму податку на додану вартість 100 500,00 грн. (а.с.47).

Так, згідно з п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Пунктом 201.6 ст.201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до п. 201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. Таке право зберігається за ним протягом 60 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Надходження такої заяви із скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.

Аналіз наведених норм дає підстави колегії суддів для висновку, що платник податку має право на включення до податкового кредиту суми податку, сплачені ним за наслідками господарських операцій, дійсність та достовірність яких має підтверджуватися внесеними до Реєстру податковими накладними або іншими документами, встановленими податковим законодавством, складеними з дотриманням форми, що посвідчують право на віднесення сум податку до податкового кредиту. Визначальним є як факт підтвердження операцій належно складеними податковими накладними, так і факт внесення їх до Реєстру в строки, встановлені законодавством.

Слід також зазначити, що згідно зі ст.201 ПК України обов'язок із оформлення і реєстрації податкових накладних покладено на платника податку - продавця товарів (послуг), а не платника податку, який формує податковий кредит.

Таким чином, в разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, а також підтверджуючі здійснення господарських операцій первинні бухгалтерські документи, що є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту .

Вказане підтверджується також п.17 Розділу ІІІ «Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011р. №1492, чинний на момент виникнення спірних правовідносин, відповідно до якого у разі відмови постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) до декларації додаються заява про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) за формою згідно з (Д8) (додаток 8) та скановані копії документів, передбачених пунктом 201.10 статті 201 розділу V Кодексу.

Пунктом 86.7 ст.86 ПК України встановлено, що у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до контролюючого органу за основним місцем обліку такого платника податків протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються контролюючим органом протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях.

У разі якщо платник податку виявив бажання взяти участь у розгляді його заперечень до акта перевірки, контролюючий орган зобов'язаний повідомити такого платника податків про місце і час проведення такого розгляду. Таке повідомлення надсилається платнику податків не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від нього заперечень, але не пізніше ніж за два робочих дні до дня їх розгляду.

Відповідно до п.86.8 ст.86 ПК України податкове повідомлення-рішення приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки - з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

З наявного в матеріалах справи супровідного листа до заперечення на акт від 20.02.2015р. №143/13-50-15-01 та заперечень вбачається, що таке заперечення разом з доданими документами (договором, платіжними дорученнями та податковими накладними) ДПІ отримано 02.03.2015р. Згідно заперечення, Товариство просило повідомити про дату розгляду таких податковим органом, оскільки представник Товариства бажав брати участь у їх розгляді, однак відповідачем не подано суду доказів в підтвердження розгляду поданих заперечень з інформацією про поінформування скаржника про дату розгляду та прийняття відповідного рішення за результатами такого розгляду.

Водночас, колегія суддів зауважує, що право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

Окрім того колегія суддів зауважує, що податковий орган не покликається на сумнівність досліджуваних судом операцій.

На підставі аналізу норм законодавства та обставин справи, враховуючи, що Товариством на виконання вимог п.201.10 ст.201 та з врахуванням п.86.8 ст.86 ПК України додано до Декларації з податку на додану вартість за грудень 2014 року додаток 8 «Заяву про відмову постачальника надати податкову накладну» на ЗАТ ПБО «Львівміськбуд», а в подальшому подано заперечення на акт перевірки з документи на підтвердження факту здійснення господарських операцій з ЗАТ ПБО «Львівміськбуд», а тому колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що на момент прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у відповідача були наявні докази в підтвердження правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість, а тому висновки ДПІ про завищення суми податкового кредиту (р.17) та від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду (р.19), заявленого у податковій декларації з податку на додану вартість за грудень 2014 року в сумі 150500,00 грн. зроблені без дотримання вимог чинного законодавства та принципів, передбачених ч.3 ст.2 КАС України.

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Слід зауважити, що згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Так, у п.110 рішення Європейського Суду з прав людини від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «...адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі і поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Відповідно до ч.1 ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа «Руїз Торіха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ст.88 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно з ч.1 ст.8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

Так, за результатами розгляду клопотання Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління Державної фіскальної служби України у Львівській області про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги до вирішення справи в апеляційній інстанції, при винесені ухвали про відкриття апеляційного провадження, прийнято рішення про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення у справі.

Колегією суддів в судовому засіданні 29.02.2016р. при розгляді апеляційної скарги встановлено з пояснень представника апелянта, що судовий збір за подання ДПІ апеляційної скарги залишається не сплаченим.

З огляду на викладене, слід стягнути з Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління Державної фіскальної служби України у Львівській області до Державного бюджету України судовий збір в розмірі 3 311,00 грн.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року у справі №813/4266/15 - без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір в розмірі 3 311 грн. (три тисячі триста одинадцять гривень) до Державного бюджету України за реквізитами: одержувач - УДКСУ у Галицькому районі м. Львова, код ЄДРПОУ - 38007573, рахунок - 31219206781004, банк одержувача - ГУДКСУ у Львівській області, МФО банку - 825014, призначення платежу - Судовий збір, за позовом (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Львівський апеляційний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа), код ЄДРПОУ 34668371 (суду, де розглядається справа).

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.І. Шинкар

Судді М.А. Пліш

Н.В. Ільчишин

Повний текст Ухвали складено 02.03.2016р.