Ухвала суду № 56221238, 03.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" лютого 2016 р. м. Київ К/800/16783/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,при секретарі: Корецькому І.О.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (правонаступник м Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2013

у справі № 2а-13309/12/2670 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Юніком Технології»

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби (ДПІ)

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2012 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2013 постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 23.05.2012 № 0000142210, № 0000152210.

У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції з підстав порушення цим судом норм матеріального права.

Позивач не реалізував своє процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку ТОВ «Юніком Технології» суми грошового зобов'язання з податку на прибуток, податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 23.04.2012 № 146/22-10/33346943. Згідно з цими висновками підприємство порушило норми пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР), ст. 203, пункти 1 та 2 ст. 215, частини 1 ст. 216, ст. 228, ст.ст. 626,629, 655, 656, 658, 662, 664 Цивільного кодексу України, пункту 138.1 ст. 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пункту 198.6 ст. 198, пунктів 200.1 та 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України (ПК): завищено валові витрати на загальну суму 1106912,00 грн. у податковому обліку за 3-й квартал 2011 року та податковий кредит на загальну суму 221382,40 грн. у податковому обліку за серпень 2011 року за нікчемним правочином з поставки від ТОВ «Віп Союз» підрядних послуг, у результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 254589,76 грн. та податок на додану вартість у податковому обліку за серпень 2011 року у загальній сумі 221382.40 грн. висновок про нікчемність вказаного правочину обґрунтовано відсутністю цього постачальника за своїм місцезнаходженням; відсутністю у нього основних засобів (виробничих потужностей, транспортних засобів тощо) та трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності.

На підставі акту перевірки ДПІ стосовно ТОВ «Юніком Технології» прийнято податкові повідомлення-рішення від 23.05.2012: № 0000142210 - про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 221382,40 грн. за основним платежем та на 110691,20 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000152210 - про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на 254589,76 грн. за основним платежем.

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку ТОВ «Юніком Технології» від ТОВ «Віп Союз» підрядних послуг (будівельно-монтажні роботи по улаштуванню веж стільникового зв'язку) за договором про надання послуг від 01.08.2011 № 08/10-11, сторонами складені акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), акти приймання виконаних будівельних робіт; від імені цього постачальника на адресу позивача виписані податкові накладні, на підставі яких останній задекларував суми витрат та податкового кредиту у податкових деклараціях з податку на прибуток, податку на додану вартість за вище вказані звітні податкові періоди.

Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків у яких виник спір) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 цієї статті).

Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до абзаців першого-третього пункту 198.3 ст. 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 ст. 198 ПК).

При цьому законодавцем, безумовно, презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення витрат та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг), основних фондів (необоротних активів) (щодо останніх, крім того, будівництво, спорудження, створення), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР та пунктом 201.11 ст. 201 ПК) сум витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

Зміст вищевказаних правових норм свідчить, що сам факт наявності у платника податків первинних документів бухгалтерського обліку та податкової накладної, зокрема, не може бути беззаперечним підтвердженням правомірності збільшення ним в податковому обліку сум витрат та податкового кредиту, оскільки, поряд з наявністю цих документів, як похідного явища, юридичне значення має факт поставки товарів (послуг), як явище первинне, до того ж поставки тією особою, яка зазначена учасником господарської операції в документах, складених за результатами цієї господарської операції.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції на підставі оцінки доданих до матеріалів справи доказів, а саме: копій договору про надання послуг від 01.08.2011 № 08/10-11, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), актів приймання виконаних будівельних робіт, довідок про вартість виконаних будівельних робіт, податкових накладних, - за встановлення у судовому процесі обставин щодо відсутності у ТОВ «Віп Союз» основних засобів (виробничих потужностей, транспортних засобів тощо), трудових ресурсів (в товаристві згідно з документами звітності працює одна особа), об'єктивно необхідних для здійснення господарської діяльності, зокрема для виконання будівельно-монтажних робіт по улаштуванню веж стільникового зв'язку, що потребує використання спеціальних матеріально-технічних засобів, навиків та підготовки виконавців, зробив обґрунтований висновок про не підтвердження реального характеру поставки позивачу від вказаного постачальника, що виключає достовірність документів, складених з посиланням на поставку послуг від ТОВ «Віп Союз», як доказів правомірного збільшення позивачем у податковому обліку сум витрат та податкового кредиту. Оцінка доказів судом першої інстанції відповідає нормам ст. 86 КАС України. Про це свідчить, зокрема, врахування судом першої інстанції при оцінці актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), актів приймання виконаних будівельних робіт такої обставини, як відсутність в них інформації щодо місця улаштування конструкцій веж стільникового зв'язку; акту ДПІ у Печерському районі м. Києва від 29.02.2012 № 1062/2304/37240791 щодо неможливості проведення зустрічної звірки ТОВ «Віп Союз», згідно з яким товариство відсутнє за місцезнаходженням; документи податкової звітності з податку на додану вартість за серпень, вересень 2011 року (період, за який ДПІ отримала запит на проведення звірки) від імені товариства підписані іншою особою, ніж та, що вказана керівником в статутних документах, що підтверджено висновком спеціаліста НДЕКЦ при УМВС України на Південно-Західній залізниці від 29.02.2012 (а.с. 141 -163, т.2-й).

Відповідно до частини першої ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (частина друга цієї статті).

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частина третя цієї статті).

Натомість, апеляційний суд, оцінюючи вищевказані докази, прийшов до висновку про реальний характер поставки позивачу від ТОВ «Віп Союз» підрядних послуг, при цьому, ухилившись від оцінки встановлених судом першої інстанції обставин відсутності у цього постачальника засобів, об'єктивно необхідних для здійснення підрядних робіт.

Згідно зі ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Враховуючи, що суд першої інстанції зробив правильну оцінку доказів у справі, відповідно до цієї оцінки правильно встановив обставини у справі та дав їм правильну юридичну оцінку, в апеляційного суду не було встановлених ст. 202 КАС України підстав для скасування постанови суду першої інстанції.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задовольнити, скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2013, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2012 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: ПідписЄ.А. УсенкоСудді: ПідписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев