Ухвала суду № 56221135, 01.03.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1190/16 Справа № 205/3175/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Максюта Ж.І.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2016 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого-судді: Максюти Ж.І.,

суддів: Макарова М.О., Прозорової М.Л.,

за участі секретаря: Самокиші О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 29 жовтня 2015 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства "Актабанк", про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач 06 травня 2015 року звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Актабанк» про стягнення коштів. В обґрунтування позовних вимог вказала, що 05 серпня 2014 року між нею та ПАТ «Актабанк» було укладено договір-заява строкового банківського вкладу (депозит) «Акта/онлайн» № ИБ-0000017008/Т, відповідно до умов якого позивач передала на депозитний рахунок № 26301101630195 грошові кошти в сумі 79 408,80 грн. Договір був укладений на строк з 05 серпня 2014 року по 05 вересня 2014 року. Виплата процентів, нарахованих на вклад, здійснюється банком у день закінчення строку, одночасно з поверненням вкладу. Таким чином, 05 вересня 2014 року відповідач на вимогу позивача мав повернути суму вкладу разом з сумою нарахованих процентів. Після закінчення строку договору позивач суму депозиту не отримала і до сьогодні. Отже, відповідачем не було повернуто депозит і на день подачі позовної заяви, банк продовжує користуватися грошима, у звязку з чим позивачем 11.09.2014 р. та 23.12.2014 року на адресу відповідача були направлені листи про негайне повернення коштів, однак кошти не були повернуті.

На підставі вищевикладеного просила стягнути з відповідача суму депозиту в розмірі 79 408,80 грн.; суму втрат від знецінення грошей у розмірі 3 % річних 1481,55 грн. та інфляційного збільшення у розмірі 26 204.57 грн., а загалом 107093,92 грн.

Рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 29 жовтня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

З даним рішенням не погодилася Позивач і звернулась до суду з апеляційною скаргою у якій ставить питання про скасування рішення суду, та ухвалення нового, про задоволення її позову, мотивуючи тим, що рішення суду було прийняте з порушенням норм матеріального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, заявлених позовних вимог в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, 05 серпня 2014 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Актабанк» було укладено договір-заява строкового банківського вкладу (депозит) «Акта/онлайн» № ИБ-0000017008/Т, відповідно до умов якого позивач передала на депозитний рахунок № 26301101630195 грошові кошти в сумі 79 408,80 грн., строк дії з 05 серпня 2014 року по 05 вересня 2014 року (а.с.5-6,41).

11 вересня 2014 року ОСОБА_2 звернулася до ПАТ «Актабанк» з письмовою заявою про повернення через касу готівкові кошти в сумі 79 408,80 грн. та нараховані проценти в розмірі 1 145,45 грн. (а.с.7).

23.12.2014 року ОСОБА_2 повторно звернулася до ПАТ «Актабанк» з письмовою заявою про повернення депозитного вкладу та нарахованими на нього процентами (а.с.8).

15 січня 2015 року Правління НБУ винесло Постанову № 19, якою банківська ліцензія ПАТ «Актабанк» була відкликана.

Рішенням № 6 від 16.01.2015 року розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства«Актабанк» та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію банку (а.с.25-26).

16 вересня 2014 року на підставі постанови Правління Національного банку Українивід16.09.2014 року № 576 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Актабанк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 16.09.2014 року прийнято рішення № 90 про запровадження з 17.09.2014 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Актабанк». Тимчасову адміністрацію у ПАТ Актабанк запроваджено строком на три місяці з 17.09.2014 року по 17.12.2014 року (а.с.29-30).

Рішенням № 144 від 15.12.2014 року продовжено здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства«Актабанк» на один місяць по 17.01.2015 року (а.с.27-28).

Вирішуючи спір місцевий суд виходив з того, що процедура повернення вкладу у разі ліквідації банку встановлена спеціальним Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», за положеннями якого з дня призначення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, припиняються всі повноваження органів управління банку та наступають наслідки, встановлені ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб затверджує перелік вимог кредиторів, після чого задоволення цих вимог здійснюється в порядку черговості, встановленої ст.52 вказаного Закону, та дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги позивача про стягнення сум за вказаним договором є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції, як з таким, що зробленим у відповідності до норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу).

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Відповідно до частин першої, третьої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобовязується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Водночас банк згідно з частиною другою статті 1066 ЦК України має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Статтею 1074 ЦК України встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути повязані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Відповідно до статті 1089 ЦК України за платіжним дорученням банк зобовязується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Отже, зобовязальні правовідносини, що склалися між сторонами на підставі договору банківського рахунка, мають майново-грошовий характер, відтак, у цьому випадку позивач є кредитором за майновою вимогою щодо розпорядження належними йому коштами.

З матеріалів справи вбачається, що згідно Постанови Правління Національного банку України від 16.09.2014 № 576 «Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «АКТАБАНК» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 16.09.2014 № 90 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «АКТАБАНК», згідно з яким з 17.09.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «АКТАБАНК» (далі - ПАТ «АКТАБАНК»), код ЄДРПОУ 35863708, МФО 307394, місцезнаходження: вул. Шевченка, 53, м.Дніпропетровськ, 49000, Україна.

Тимчасову адміністрацію в ПАТ «АКТАБАНК» запроваджено строком на три місяці з 17.09.2014р. по 17.12.2014р.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 144 від 15.12.2014 року строк тимчасової адміністрації в ПАТ «АКТАБАНК» продовжено до 17.01.2015 року включно.

15 січня 2015 року Правління НБУ винесло Постанову № 19, якою банківська ліцензія ПАТ «АКТАБАНК» була відкликана.

16 січня 2015 року Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 6 розпочато процедуру ліквідації банку та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «АКТАБАНК».

Процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що тимчасова адміністрація це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

За змістом частини пятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, зокрема щодо майнових зобовязань, які здійснюються виключно у межах процедури ліквідації банку.

Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що кредитор банку юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобовязань.

Таким чином, статус кредитора ОСОБА_2 у цій справі спростовує помилкове і необґрунтоване посилання апеляційної скарги на те, що на позивача не поширюються обмеження щодо задоволення його вимог до ПАТ «АктаБанк» під час запровадження у ньому тимчасової адміністрації, встановлені приписами пункту 1 частини пятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Окрім того, ухвалення рішення судом першої інстанції чи апеляційним судом, про задоволення вимог ОСОБА_3 суперечить п.2 ч.5 ст.36 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно до якої під час тимчасової адміністрації (яка діяла на час ухвалення рішення) не здійснюється примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що процедура повернення вкладу у разі ліквідації банку встановлена спеціальним Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», за положеннями якого з дня призначення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, припиняються всі повноваження органів управління банку та наступають наслідки, встановлені ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб затверджує перелік вимог кредиторів, після чого задоволення цих вимог здійснюється в порядку черговості, встановленої ст.52 вказаного Закону, а тому вимоги позивача про стягнення сум за вказаним договором є безпідставними та задоволенню не підлягають.

За таких обставин суд 1 інстанції правильно відмовив у задоволенні позову, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, оскільки, в основному, зводяться лише до цитування, особистого тлумачення норм діючого законодавства та переоцінки доказів по справі, хоча згідно із ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду 1 інстанції.

Судом 1 інстанції у досить повному обсязі зясовані права та обов'язки сторін, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, справа розглянута у рамках позовних вимог та на підставі наданих доказів, підстав для виходу за межі апеляційної скарги не вбачається, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315,317 ЦПК України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 29 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: