Рішення № 56220981, 24.02.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1110/16 Справа № 190/913/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Митошоп В. М. Доповідач - Котушенко С.П.

Категорія 53

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2016 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого Котушенко С.П.

суддів Романюк М.М., Козлова С.П.

при секретарі Порубай М.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2015 року за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ВТО УКРЕКСП" до ОСОБА_2 про відшкодуванння шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов'язків,-

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2013 року ТОВ "ВТО УКРЕКСП" звернулось до суду з уточненим в ході розгляду справи позовом (а.с.102 т.1) до ОСОБА_2 про відшкодуванння шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов'язків. В обґрунтування позову вказувало на те, що відповідач працював у товаристві з 05 жовтня 2011 року по 31 травня 2012 року, на посаді водія-експедитора. 01 травня 2012 року за ним було закріплено вантажний автомобіль сідловий тягач VOLVO реєстраційний номер НОМЕР_1 з напівпричепом-рефрижератором реєстраційний номер НОМЕР_2. Під час огляду даного транспортного засобу механіком товариства, після повернення відповідача 30 травня 2012 року з рейсу Україна-Росія, було встановлено пошкодження напівпричепу, про що складено акт обстеження, від підписання якого відповідач відмовився, письмові пояснення не надав. Після цього його було звільнено з роботи.

Посилаючись на те, що відповідачем під час здійснення своїх трудових обов'язків було спричинено товариству матеріальну шкоду у розмірі 136 177,94 грн. (вартість відновлюваного ремонту пошкодженого напівпричепу-рефрижератора), позивач просив стягнути з ОСОБА_2 вказану суму.

Рішенням П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2015 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, ставить питання про скасування рішення та про ухвалення нового.

Вивчивши доводи скарги, перевіривши їх матеріалами справи, колегія суддів вважає апеляційну скаргу підлягаючою задоволенню з наступних підстав.

Зі справи вбачається, що з 05 жовтня 2011 року відповідач перебував з позивачем в трудових правовідносинах, працював на посаді водія-експедитора (а.с.6 т.1).

Наказом №0105-12П від 01 травня 2012 року його було призначено відповідальним за експлуатацію автомобіля сідловий тягач VOLVO реєстраційний номер НОМЕР_1 з напівпричепом-рефрижератором реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с.35 т.1).

Вказаний транспортний засіб було обстежено 30 травня 2012 року комісією ТОВ "ВТО УКРЕКСП" та складено акт, з якого вбачається, що в цей день, після повернення ОСОБА_2 з відрядження, він залишив на території автобази зазначений транспортний засіб з явними слідами ушкоджень напівпричепу-рефрижератора (а.с.9 т.1).

05 червня 2012 року відповідача було звільнено з роботи з 31 травня того ж року за прогули (а.с.19 т.1).

Задовольняючи позов, суд керувався ст.1166 ЦК України та одночасно пунктом 1 ст.134 КЗпП України й виходив із того, що між сторонами було укладено договір про повну матеріальну відповідальність ОСОБА_2, з його вини під час виконання трудових обов'язків було пошкоджено переданий в підзвітність напівпричеп-рефрижератор, тому відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу завдану матеріальну шкоду у розмірі 136 177,94 грн.

З обгрунтованістю таких висновків суду погодитися не можна з огляду на наступне.

Передбачені ст.1166 ЦК України підстави відповідальності особи за завдану майнову шкоду застосовуються в разі наявності між сторонами спору в деліктних зобов'язаннях.

Разом із тим підстави, умови, порядок, межі й розмір матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну ними підприємству, установі організації встановлені Главою ІХ КЗпП України.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Згідно з пунктом 1 ст.134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст.135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Статтею 135-1 цього Кодексу передбачено, що письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Також відповідно до ч.1 ст.135-3 КЗпП України розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 посилався на те, що укладений ним 04 жовтня 2011 року договір про повну матеріальну відповідальність не має юридичної сили, оскільки він працював у позивача з 05 жовтня 2011 року, крім того вказаний договір він укладав як експедитор, а тому за таким договором водій не несе відповідальність за пошкодження автомобіля.

Відповідач не погоджувався і з тим, що йому був переданий в підзвітність будь-який транспортний засіб, а також зазначав, що в березні 2012 року вказаний напівпричеп-рефрижератор був залишений попереднім водієм за межами автобази. За дорученням завідуючого гаражем, він доставив його тягачем на базу товариства і з цього часу використовував для перевезення вантажів, що не потребують охолодження, оскільки на ньому були відсутні компресор з двигуном. Хто і коли їх демонтував йому невідомо.

Розглядаючи справу, суд, у порушення вимог ст.ст.214, 215 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, пояснень відповідача належним чином не перевірив, не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню.

Зміст ч.1 ст.11 ЦПК України визначає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч.2 ст.11 цього Кодексу).

При цьому згідно зі ст.119 ЦПК України підставами позову, які відповідно до ст. ст. 31, 215 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги.

Звернувшись до суду з даним позовом, ТОВ "ВТО УКРЕКСП" поставило питання про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов'язків на підставі ст.1166 ЦК України.

Ухвалюючи рішення, суд вийшов за межі позовних вимог, що є неприпустимим, а тому воно не може залишатися в силі і підлягає скасуванню.

Судом апеляційної інстанції відповідно до вимог ч.4 ст.10 ЦПК України вживалися заходи щодо сприяння всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та здійсненню сторонами їхніх прав, зокрема, представнику позивача було запропоновано уточнити правові підстави позову, на що остання заявила, що ОСОБА_2 повинен нести відповідальність за спричинену товариству шкоду саме на підставі ст.1166 ЦК України.

Оскільки передбачені вказаною нормою підстави відповідальності особи за шкоду застосовуються при наявності спору в деліктних зобов'язаннях, а спір по даній справі виник з трудових правовідносин, колегія суддів вважає за необхідне у задоволенні позову відмовити.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2015 року скасувати, у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "ВТО УКРЕКСП" відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Котушенко С.П.

Судді Романюк М.М.

Козлов С.П.