Ухвала суду № 56220509, 23.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" лютого 2016 р. м. Київ К/800/38584/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Юрченко В.П.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельна компанія „Метіз" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2015 у справі 810/1798/15 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельна компанія „Метіз" до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області,

про скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю „Торгівельна компанія „Метіз" звернулось до суду з адміністративним позовом про скасування податкових повідомлень - рішень №0003822201 від 31.10.2014, №0003812201 від 31.10.2014, №0003802201 від 31.10.2014.

Зазначило, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті у порушення вимог чинного законодавства, оскільки висновки податкового органу відносно факту вчинення правопорушень податкового законодавства є помилковими, позивачем подано до перевірки належні первинні документи на підтвердження реальності виконання господарських операцій.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 22.05.2015 позовні вимоги задоволено, скасовано податкові повідомлення - рішення Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області № 0003822201 від 31.10.2014, № 0003812201 від 31.10.2014, №0003802201 від 31.10.2014.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що відповідач не довів відсутність реального характеру господарських операцій, укладених між позивачем та ТОВ „Лакшері Інвест", ТОВ „Латустрейд".

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2015 постанову Київського окружного адміністративного суду від 22.05.2015 скасовано, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із відсутності достатніх доказів для підтвердження реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Торгівельна компанія „Метіз" звернулось з касаційною скаргою про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду, посилаючись на порушення апеляційним адміністративним судом норм матеріального права.

В скарзі просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Перевіривши правильність застосування апеляційним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ „Лакшері Інвест", ТОВ „Латустрейд" за період з 01.06.2014 до 30.06.2014 та складено акт перевірки № 2035/22-00/36445090 від 03.10.2014.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: № 0003822201, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 179697 грн.; № 0003812201, яким зменшено позивачу розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість (р.24) за червень 2014 року у розмірі 1832 грн.; № 0003802201, згідно з яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість (р.19) за червень 2014 року у розмірі 1538 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, занижено податок на додану вартість за червень 2014 року на загальну суму 119798 грн., завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду показники (р.19) за червень 2014 року на загальну суму 1538 грн. та завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (р.24) за червень 2014 року на суму 1832 грн.

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочини, укладені між позивачем та ТОВ „Лакшері Інвест", ТОВ „Латустрейд", є нікчемними і в силу ст., ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Такі висновки відповідача обґрунтовані даними актів перевірок контрагентів позивача, згідно яких контрагенти не знаходяться за зареєстрованим місцезнаходженням, у них відсутні трудові та технічні ресурси для виконання відповідних робіт за укладеними з позивачем договорами, не підтверджено реальність здійснення господарських операцій по взаємовідносинах з платниками податків у періоді, який перевірявся відповідачем.

Відповідач дійшов висновку, що господарські операції позивача з ТОВ „Лакшері Інвест" та ТОВ „Латустрейд" не підтверджуються із врахуванням реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, яке економічно необхідне для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Як встановлено судами, позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ „Лакшері Інвест", ТОВ „Латустрейд".

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом п. 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог п. 198.6 ст. 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з класифікацією витрат, наведеною у статті 138 ПК, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг належить до витрат операційної діяльності, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2).

Аналізовані законодавчі положення пов'язують податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість на суму понесених витрат (у тому числі по сплаті (нарахуванню) податку на додану вартість у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) з реальним виконанням господарської операції та з наявністю первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про зміст господарської операції і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі її виконання.

Керуючись наведеними правилами оподаткування при дослідженні взаємовідносин позивача з ТОВ „Лакшері Інвест", ТОВ „Латустрейд" суд першої інстанції встановив, що у періодах, охоплених податковою перевіркою, на виконання своїх договірних зобов'язань названі постачальники надавали позивачу товари та послуги, виконання цих операцій оформлено належними первинними бухгалтерськими документами.

Між Позивачем та ТОВ „Лакшері Інвест" укладено Договір № 2606 від 26.06.2014 про поставку канатно-стропальної продукції.

На підтвердження реальності виконання умов господарських операцій між позивачем та ТОВ „Лакшері Інвест" надано первинні документи: договір про поставку товару № 2606 від 26.06.2014; специфікацію № 1 від 26.06.2014; видаткову накладну №2606/114 від 26.06.2014; податкову накладну №150 від 26.06.2014; подорожній лист №0587223 від 26.06.2014; оборотно-сальдову відомість по рахунку 631; платіжні доручення №4848 від 14.07.2014; №4890 від 24.07.2014.

Висновок суду апеляційної інстанції про безтоварність даної господарської операції з огляду на дослідження судом першої інстанції доказів, які свідчать про фактичне отримання позивачем придбаних товарів, їх оприбуткування та використання у власній господарській діяльності, є необґрунтованим, оскільки зроблений за відсутності належних підстав.

13.06.2014 між ТОВ „Латустрейд" та позивачем укладено договір про надання послуг № 307 з монтажних робіт (передпродажна підготовка товару).

За відсутності факту придбання послуг або в разі якщо послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Тобто, обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання послуг і подальшою господарською діяльністю.

Оцінюватися при дослідженні здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

На підтвердження реальності виконання умов господарських операцій позивачем надано первинні документи: договір про надання послуг; акти надання послуг; податкові накладні; платіжні доручення; оборотно-сальдову відомість по рахунку 631.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що послуги були використані позивачем у власній господарській діяльності.

Колегія суддів зазначає, що у сфері податкових правовідносин діє презумпція добросовісності платника, яка, з одного боку, передбачає надання правового захисту платникам, які у повному обсязі виконують свої обов'язки з правильного нарахування, утримання та перерахування до бюджету законно встановлених податків, а також з дотримання необхідних умов для використання права на податкову вигоду; з іншого ж боку, розглядувана презумпція передбачає покладення на контролюючий орган тягаря доказування наявності складу податкового правопорушення у діях (бездіяльності) платника, який у протилежному випадку вважається добросовісним.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

У справі, що переглядається, податковий орган не спростував обставини реального виконання спірних операцій з продажу товару та надання послуг.

Заперечуючи проти господарських операцій позивача, відповідачем фактично наголошується виключно на обставини, викладені в актах податкових перевірок контрагентів, щодо відсутності у них об'єктів оподаткування, наявності у цих контрагентів ознак фіктивного підприємництва.

Висновки актів перевірок не є безпосереднім та беззаперечним доказом безтоварності господарських операцій, такі висновки самі по собі не можуть спростовувати факти, засвідчені первинними документами.

Такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, штату працівників, відсутність у власності основних засобів, майна не можуть спростовувати фактичне виконання спірних операцій, оскільки податковим органом не доведено зв'язку цього факту з неможливістю виконати розглядувані послуги із залученням інших фізичних осіб та орендованого майна.

Чинне законодавство не надає покупцю товару (робіт, послуг) необхідних повноважень по контролю за відображенням його контрагентами у податковій звітності операцій по реалізації товарів (виконанню робіт, послуг) та їх оплаті, а також за сплатою ними податку до бюджету і поданням до податкового органу будь-яких документів.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, самі по собі результати зустрічних перевірок (звірок) контрагентів не можуть впливати на податковий облік платника.

Розрахунки за отриманий товар, послуги між покупцем та контрагентами позивачем проведено в безготівковій формі.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Жодних доказів, які б підтверджували порушення з боку позивача при укладанні договорів публічного порядку, відповідачем не надано.

На час укладання договорів із позивачем, його контрагенти були платниками податку на додану вартість згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованими у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Доводи відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та його контрагентами, судом першої інстанції правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Враховуючи те, що постанова апеляційного адміністративного суду ухвалена з порушенням норм матеріального права, постанова Київського окружного адміністративного суду повинна бути залишена без змін, як така, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Керуючись ст., ст. 220, 222, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельна компанія „Метіз" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2015 скасувати, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 22.05.2015 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєвої Г.К.

Юрченко В.П.