Ухвала суду № 56201021, 02.03.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 235/10307/15-ц Номер провадження 22-ц/775/597/2016

Головуючий в 1 інстанції Назаренко Г.В.

Доповідач Азевич В.Б.

Категорія 27

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2016 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого-судді Азевича В.Б.,

суддів: Гапонова А.В., Краснощокової Н.С.,

за участю секретаря Кіпрік Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті Донецької області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» на заочне рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 11 січня 2016 року,-

В С Т А Н О В И В:

27 листопада 2015 року ПАТ «Ідея Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що 09 червня 2010 року між ПАТ «Плюс Банк» ( після зміни назви відповідно до рішення загальних зборів акціонерів банку - ПАТ «Ідея Банк») та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 910.71229, згідно з яким відповідач отримав кредит в розмірі 60 499,44 грн. зі сплатою відсоткової ставки в розмірі 23,99% на фінансування купівлі транспортного засобу LIFAN 520 GX у сумі 54 800,00 грн. зі строком користування кредитними коштами до 09 червня 2015 року. Частина грошових коштів була перерахована на купівлю автомобіля, а решта на фінансування страхового платежу, що підтверджується меморіальними ордерами. Оскільки позичальник не виконує зобов'язання за кредитним договором у встановлені строки (останній платіж боржником здійснено 09 липня 2014 року), станом на 17 листопада 2015 року заборгованість становить 23 442,36 грн., з яких: 17 211,71 грн. - прострочений борг, 5 865,76 грн. - прострочені проценти, 96,16 грн. - строкові проценти, 268,73 грн. - дебіторська заборгованість, що підтверджується випискою по особовому рахунку № 29099491071229.980 та розрахунком заборгованості на вказану дату. Для забезпечення виконання кредитних зобов'язань між сторонами укладено договір застави вказаного транспортного засобу, який зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. У звязку з відсутністю можливості вирішити питання у позасудовому порядку, позивач просив: вилучити у ОСОБА_1 або у інших осіб, у яким може знаходитися транспортний засіб, заставний автомобіль; в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, яка складає загальну суму 23 4442,36 грн., звернути стягнення на предмет застави шляхом продажу ПАТ «Ідея Банк» будь-який третій особі-покупцю від імені власника за ціною не нижче ринкової, визначеної незалежним субєктом оціночної діяльності, для чого надати ПАТ «Ідея Банк» всі права та повноваження на відчуження транспортного засобу, в тому числі, але не виключно: проводити всі необхідні дії в органах ДАІ МВС України та всіх інших державних та недержавних органах/установах (отримувати дублікати документів на транспортний засіб, отримувати/виготовляти ключі/їх дублікати, отримувати відомості про транспортний засіб/особу власника, які повязані з продажем автомобіля тощо).

Заочним рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 11 січня 2016 року позов ПАТ «Ідея Банк» задоволено повністю.

Звернуто стягнення на предмет застави за договором застави транспортного засобу № 910.71229, що укладений 09 червня 2010 року між ПАТ «Плюс Банк» та ОСОБА_1, а саме на автомобіль LIFAN 520 GX, 2008 року випуску, колір синій, номер шасі (кузова, рами) LLV2A3A1680103059 LLV2A3A1680103059, що належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія САА 728606, зареєстрованого у ВРЕВ № 2 м. Донецька при УДАІ ГУМВСУ в Донецькій області, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 910.71229 від 09 червня 2010 року, що укладений між ПАТ «Плюс Банк» та ОСОБА_1, в сумі 23 442,36 грн. станом на 17 листопада 2015 року, яка складається з простроченого боргу в сумі 17 211,71 грн., прострочених процентів в сумі 5 865,76 грн., строкових процентів в сумі 96,16 грн., дебіторської заборгованості в сумі 268,73 грн., передавши його в управління ПАТ «Ідея Банк» на період його реалізації, шляхом продажу ПАТ «Ідея Банк» будь-який третій особі-покупцю від імені власника за ціною не нижче ринкової, визначеної незалежним субєктом оціночної діяльності, для чого надати ПАТ «Ідея Банк» всі права та повноваження на відчуження транспортного засобу, в тому числі проводити всі необхідні дії в органах ДАІ МВС України та всіх інших державних та недержавних органах/установах (отримувати дублікати документів на транспортний засіб, отримувати/виготовляти ключі/їх дублікати, отримувати відомості про транспортний засіб/особу власника, які повязані з продажем автомобіля тощо).

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ідея Банк» на відшкодування сплаченого судового збору 1 218 грн.

На вказане рішення суду позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його змінити та викласти резолютивну частину рішення у редакції відповідно до змісту позовної заяви.

Обґрунтовуючи свої вимоги зазначає, що ПАТ «Ідея Банк» як стягувач фактично позбавлене реальної можливості примусового виконання рішення, оскільки судом не встановлено способу передачі предмету застави Банку для подальшого продажу в рахунок погашення кредитних зобовязань.

Вказує, що в ухваленому судом першої інстанції рішенні не зазначено заходи, які повинен вчинити державний виконавець на етапі примусового виконання рішення, для передачі заставного майна до його реалізації ПАТ «Ідея Банк», оскільки транспортний засіб знаходиться у володінні та користуванні заставодавця. На думку позивача, всупереч вимогам ст. 215 ЦПК України, суд першої інстанції, вирішивши передати автомобіль банку на період його реалізації, вийшов за межі заявлених позовних вимог, що є порушенням принципу диспозитивності.

Від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника банку.

Відповідач, сповіщений про час та місце розгляду справи, не зявився.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід вихилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що 09 червня 2010 року між ПАТ «Плюс Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 910.71229, згідно якого банк надав позичальнику кредит в сумі 60 499,44 грн. на строк 60 місяців для фінансування купівлі позичальником транспортного засобу LIFAN 520 GX, 2008 року випуску, номер шасі (кузова) LLV2A3A1680103059 LLV2A3A1680103059, в сумі 54 800 грн., фінансування страхового платежу для страхування транспортного засобу на умовах повного КАСКО в сумі 4 512,20 грн., фінансування страхового платежу за страхування життя позичальника в сумі 1 187,24 грн. зі сплатою процентів в розмірі 23,99% річних. (а. с. 10 - 11)

Укладений 09 червня 2010 року між ПАТ «Плюс Банк» та ОСОБА_1 графік щомісячних платежів є додатком № 1 до кредитного договору № 910.71229 від 09.06.2010 року. (а. с. 12-13)

Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 910.71229 та всіма додатковими договорами до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, між ПАТ «Плюс Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір застави транспортного засобу № 910.71229, а саме вказаного автомобіля LIFAN 520 GX, який знаходиться за адресою: м. Донецьк, вул. Невиномиська, буд. 59. (а. с. 16-17, 20)

На підставі цього договору застави транспортного засобу обтяження на спірний автомобіль зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 20 липня 2010 року під реєстраційним номером 10052464. (а. с.18-19)

ПАТ «Ідея Банк» виникло внаслідок зміни назви ПАТ «Плюс Банк» відповідно до рішення загальних зборів акціонерів Банку (протокол № 35 від 11 серпня 2011 року) і є правонаступником всіх його прав і обов'язків, що підтверджується копією змін до статуту ПАТ «Плюс Банк». (а. с. 5)

Позивач виконав свої зобов'язання за кредитним договором надавши відповідачу у передбачений кредитним договором спосіб грошові кошти за кредитним договором, що підтверджується копіями меморіальних ордерів № 910.7122 від 14 червня 2010 року. (а. с. 14, 29)

З вказаними висновками суду можливо погодитися за таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 року № 2654-XII заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Як встановлено ст. 590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що позичальник ОСОБА_1 не виконав умови кредитного договору №910.71229 від 09.06.2010 року, що укладений між ним та ПАТ «Плюс Банк», внаслідок чого утворилася заборгованість на загальну суму 23 442, 36 грн. (а. с. 10-13, 24 28)

На забезпечення виконання зобовязань за цим кредитним договором банк уклав з позичальником договір застави транспортного засобу №910.71229 від 09.06.2010 року, предметом якого є автомобіль марки LIFAN 520 GX, номер державної реєстрації АН 6813 НВ, про що внесений запис до Державного реєстру обтяжень рухомого майна. (а. с. 16-19)

Вказані обставини є підставою для реалізації права банку звернути стягнення на предмет застави відповідно до умов договору та норм законодавства, що регулює дані правовідносини.

Порядок реалізації предмета застави регламентований ЦК України та Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18 листопада 2003 року № 1255-IV.

Згідно частинам 1 та 2 статті 591 ЦК України реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом. Початкова ціна предмета застави для його продажу з публічних торгів визначається в порядку, встановленому договором або законом. Якщо звернення стягнення здійснюється за рішенням суду, суд у своєму рішенні може визначити початкову ціну предмета застави.

Тобто, якщо порядок реалізації заставного майна не визначений договором, звернення стягнення здійснюється в порядку, встановленому законом.

Згідно ч. 1 ст. 626 та ч. 1 ст. 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 2 Договору застави звернення стягнення на предмет застави здійснюється за вибором заставодержателя одним із способів: за рішенням суду або в позасудовому порядку шляхом набуття заставодержателем предмета застави у власність чи шляхом продажу заставодержателем предмету застави третій особі-покупцю.

Оскільки договором застави не встановлені особливості продажу предмету застави, тому його реалізація здійснюється відповідно до норм діючого законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 24 Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Частинами 2 та 3 статті 25 цього закону встановлено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються: 1) загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження; 2) опис рухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги обтяжувача; 3) заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; 4) спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону; 5) пріоритет та розмір вимог інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, які підлягають задоволенню з вартості предмета забезпечувального обтяження; 6) початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження. Якщо інше не передбачено рішенням суду, реалізація предмета забезпечувального обтяження проводиться шляхом його продажу на публічних торгах у порядку, встановленому законом.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті позовних вимог, врахував положення закону, умови договору та ухвалив рішення про звернення стягнення на предмет застави у спосіб, який просив позивач.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.

Як встановлено ч. 1 ст. 52 та ч. 1 ст. 54 цього закону, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Згідно п. 5 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

За змістом цих норм закону, звернення стягнення на предмет застави є самостійним способом виконання рішення, а його вилучення у боржника, передача на зберігання (в управління) та реалізація в процесі примусового виконання рішення відноситься до компетенції державного виконавця, який діє в межах своїх повноважень, що визначені Законом України «Про виконавче провадження».

З огляду на наведене, довід апеляційної скарги про те, що стягувач фактично позбавлений реальної можливості примусового виконання рішення, оскільки суд не встановив способу передачі предмети застави банку для подальшої реалізації, не ґрунтується на законодавстві, що регулює питання звернення стягнення на предмет застави та примусового виконання рішення суду.

Суд першої інстанції не вийшов за межі позовних вимог, зазначивши в резолютивній частині рішення відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 25 Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» про передачу заставного автомобіля в управління ПАТ «Ідея Банк» на період його реалізації, оскільки саме таку вимогу ставив банк у своєму позові. (а. с. 3)

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 314 ч.1 п.1, 315, 317 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» відхилити.

Заочне рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 11 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: