Ухвала суду № 56193802, 25.02.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2016 року Справа № 876/10727/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді-доповідача ОСОБА_1,

суддів: Кухтея Р.В., Носа С.П.

секретаря судового засідання Сідельник Г.М.

з участю осіб:

позивача по справі: представників ОСОБА_2, ОСОБА_3

відповідача по справі: представника ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2014 року в справі за позовом приватного підприємства «Акра Голд» до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000022204, №0000012204 від 20.05.2014 року та №0000082204, №0000092204 від 28.07.2014 року,

У С Т А Н О В И В:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Акра Голд» (далі ОСОБА_5 «Акра Голд») звернулося з позовом в суд до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000022204, №0000012204 від 20.05.2014 року та №0000082204, №0000092204 від 28.07.2014 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що висновки відповідача про безтоварність проведеної господарської операції з ОСОБА_5 «Фінансова компанія МБА Інвест» є безпідставними, оскільки ґрунтуються на припущеннях відповідача та без врахування доказів, які підтверджують факт здійснення вказаних господарських операцій. Крім цього, зазначили, що покладення негативних наслідків на позивача за можливі порушення ведення бухгалтерського та податкового обліку контрагентом відповідача є неприпустимим.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2014 року в справі №809/2970/14 адміністративний позов було задоволено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням Державною податковою інспекцією в м. Івано-Франківську подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2014 року в справі №809/2970/14 та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення норм матеріального права та неправильне встановлення фактичних обставин справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.

В період з 30.04.2014 року по 08.05.2014 року ДПІ у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Акра Голд» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість в т.ч. по операціях із ОСОБА_5 «Фінансова компанія МБА Інвест» за період з 01.04.2011 року по 30.06.2011 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт за №2787/09-15-22-04/348444459 від 12 травня 2014 року, у відповідності до висновків якого податковим органом серед інших встановлено порушення позивачем вимог законодавства:

- пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, п. 138.6, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України в зв'язку з чим податковим органом встановлено заниження податку на прибуток за 2 квартал 2011 року в розмірі 209983,00 грн.;

- п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.5, 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.2, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, в зв'язку з чим податковим органом встановлено заниження податку на додану вартість за травень, червень 2011 року в розмірі 124104,00 грн.

За результатами проведеної перевірки прийнято податкове повідомлення - рішення № НОМЕР_1 від 20.05.2014, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 124105,00 грн., в тому числі 124104,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та податкове повідомлення - рішення №0000012204 від 20.05.2014, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок прибуток в розмірі 209983,00 грн. за основним платежем.

28 липня 2014 року ДПІ у м. Івано-Франківську за результатами розгляду скарги позивача попередньо прийняті податкові повідомлення - рішення переглянуто. Залишено без змін податкове повідомлення-рішення №0000012204 від 20.05.2014 р., скасовано податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 20.05.2014р., в частині визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 37537 грн. При цьому, ДПІ у м. Івано-Франківську дійшла висновку про необхідність зменшення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 Декларації податку на додану вартість) за звітний (податковий) період червень 2011 року на суму 96027, 00 грн. В зв'язку з цим, податковим органом прийнято податкове повідомлення - рішення №0000092204 від 28.07.2014 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 96027, 00 грн., за червень 2011 року та податкове повідомлення - рішення №0000082204 від 28.07.2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість в сумі 86568, 00 грн., в тому числі за штрафними санкціями в сумі 1 грн.

Висновки відповідача про наявність вказаних порушень ґрунтуються на тому, що контрагент позивача ОСОБА_5 «Фінансова компанія МБА Інвест» на час проведення перевірки відсутній за своїм місцезнаходженням, а також встановлено відсутність об'єктів оподаткування. Крім того, щодо контрагента позивача та юридичних осіб, з якими ОСОБА_5 «Фінансова компанія МБА Інвест» здійснювала господарські операції (ОСОБА_5 «Укрдрім», ОСОБА_5 «Ніка Актив», ОСОБА_5 «ОСОБА_6 Дан»), проведеними перевірками органів державної податкової служби за їх місцем реєстрації зроблено висновки про відсутність у них основних засобів та умов для ведення господарської діяльності. В зв'язку з встановленим податковим органом фактом відсутності поставок товару від ОСОБА_5 «Укрдрім», ОСОБА_5 «Ніка Актив», ОСОБА_5 «ОСОБА_6 Дан» до ОСОБА_5 «Фінансова компанія МБА Інвест» , відповідач дійшов висновку про безтоварність господарської операції між ОСОБА_5 «Фінансова компанія МБА Інвест» та ПП «Акра Голд».

Так, Верховний Суд України вже неодноразово висловлював правову позицію щодо правомірності зменшення податковими органами сум бюджетного відшкодування (невідшкодування бюджетної заборгованості), формування податкового кредиту, валових витрат з визначених податковим органом вказаних вище підстав.

Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської обєднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення у подібних правовідносинах Верховний Суд України дійшов висновку про те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим субєктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону №168/97-ВР щодо надмірної сплати ПДВ як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Верховний Суд України вказав, що така правова позиція узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах Верховного Суду України від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Правові підстави віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту визначено статтею 198 Податкового кодексу України, пунктом 198.1 якої передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку,' уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктами 198.2 та 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у звязку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Відповідно до ст. 134 ПК України, у цьому розділі (розділ«Податок на прибуток підприємств» ПК України) об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі с. ст. 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі ст. ст. 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених ст. 152 цього Кодексу.

Згідно пп.4.1.27 п.4.1 ст. 4 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);

Згідно п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, формування податкового кредиту для цілей визначення обєкта оподаткування податком на додану вартість чи визначення податкового зобовязання з податку на прибуток має бути фактично здійснене і підтверджене належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобовязані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням обєктів оподаткування та/або податкових зобовязань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, повязаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Таким чином, формування податкового кредиту для цілей визначення обєкта оподаткування податком на додану вартість та визначення обєкта оподаткування податком на прибуток має бути підтверджене належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобовязані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням обєктів оподаткування та/або податкових зобовязань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, повязаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість та податку на прибуток є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на додану вартість чи податком на прибуток навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Як стверджується матеріалами справи у відповідності до договору №2011-005 від 15.04.2011 року на підставі накладної №0000006 від 29.04.2011 року ОСОБА_5 «Фінансова компанія МБА Інвест» передала позивачу 18890 напівфабрикату хромового вет-блу на загальну суму 2 221 464, 00 грн., в тому числі ПДВ 370 244,00 грн. Факт реалізації товару підтверджується первинною документацією, зокрема, накладною №0000006 від 29.04.2011 року та податковою накладною №4 від 29.04.2011 року.

Наявність цієї продукції у ОСОБА_5 «Фінансова компанія МБА Інвест» підтверджується договором №16С11 від 01.03.2011 року укладеного з ОСОБА_5 «Спіловер» на переробку давальницької сировини, сертифікат якості №57 від 29.03.2011 року.

Ненадання ОСОБА_5 «Фінансова компанія МБА Інвест» первинної документації для підтвердження господарських операцій із позивачем чи невідображення таких операцій у податковій звітності, а так само як і відсутність контрагента позивача за місцезнаходженням станом на момент проведення перевірки, не є підставою для притягнення до відповідальності позивача, а може тягнути негативні наслідки виключно для платника податків, який таке порушення допустив. Слід зазначити, що на момент надання послуг та видачі податкових накладних, сам позивач та контрагент позивача були зареєстровані як платники ПДВ, що не заперечується сторонами, їм було видано відповідні свідоцтва.

Окрім цього, позивачем представлено суду первинну документацію, яка свідчить про подальший рух товарно-матеріальних цінностей, придбаних у ОСОБА_5 «Фінансова компанія МБА Інвест». Зокрема, у відповідності до умов контракту, укладеного між директором п. Verоnica Camano (покупець) та ПП «Акра Голд» (продавець), покупець придбав у позивача у власність напівфабрикат вeт-блу із шкур ВРХ. Факт реалізації товару підтверджується первинною документацією, зокрема, специфікацією №1, актом виконання послуг перевезення вантажів, договором №270974 від 01.06.2007 року, рахунком №64 від 20.06.2011 року, банківськими виписками.

Згідно практики Європейського суду з прав людини повноваження державних органів мають рамки визначеності, які обмежують широкі межі оцінки того, що складає публічні інтереси держави. (див. рішення у справі Lithgow and Others v. The United Kingdom, від 08 липня 1986, Series A №. 102, пункти. 50-51, § § 121-22). Так, в п. 38 Рішення Суд зазначив: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.»

З наведених рішень Європейського суду з прав людини вбачається, що при розгляді даної категорії справ Європейський суд з прав людини виходить з того, що держава в особі податкових органів може і повинна вживати заходів для недопущення та/або зупинення зловживань у сфері сплати ПДВ та бюджетного відшкодування, але відмова у бюджетному відшкодуванні платнику податків, який добросовісно виконав свої зобов'язання перед бюджетом і виконав всі передбачені національним законодавством умови для отримання такого відшкодування, тільки на тій підставі, що податковий орган не встановив сплати ПДВ з боку постачальника та/або його контрагентів у ланцюгу, за умови відсутності шахрайських дій з боку отримувача відшкодування, на думку Європейського суду з прав людини, порушує права такого платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Однак судом встановлено, що обвинувальний вирок стосовно керівника позивача відсутній.

Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, апеляційні вимоги є неаргументованими, а тому не підлягають до задоволення.

Керуючись ч.3 ст.160, ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2014 року в справі №809/2970/14 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі, відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя-доповідач ОСОБА_1

Судді Р.В. Кухтей

ОСОБА_7

Повний текст виготовлено 01.03.2016 року