Постанова № 56192327, 29.02.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/6584/15

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2016 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Самойлюк Г.П.,

при секретарі: Піньковській О.С.

сторін:

позивач: Завгородня Ю.В. (представник за довіреністю)

відповідач: Домніков О.В. (представник за довіреністю)

третя особа: не з'явилась

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом військової частини А 3571 до Південного територіального управління внутрішнього аудиту та фінансового контролю Департаменту внутрішнього аудиту та фінансового контролю, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, КЕВ м. Одеси про визнання незаконним п.6 звіту №234/3/4/377/аз. від 22.10.2015р., -

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 23 лютого 2016 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До суду надійшов адміністративний позов військової частини А 3571 до Південного територіального управління внутрішнього аудиту та фінансового контролю Департаменту внутрішнього аудиту та фінансового контролю, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, КЕВ м. Одеси, в якому позивач, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить: визнати незаконним п.6 Звіту про результати внутрішнього аудиту відповідності фінансово-господарської діяльності військової частини А 3571 за період з 01.01.2012р. по 14.08.2015р. №234/3/4/377/аз. від 22.10.2015р.; витрати зі сплати судового збору покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що за результатами перевірки представниками аудиторської групи Південного територіального управління внутрішнього аудиту та фінансового контролю Департаменту внутрішнього аудиту та фінансового контролю складено Звіт про результати внутрішнього аудиту відповідності фінансово-господарської діяльності військової частини А3571 за період з 01.01.2012р. по 14.08.2015р. №234/3/4/77/аз від 22.10.2015 р., пропозиція 6 якого порушує права військовослужбовців, які мешкають на території військового містечка №10, про що військова частина А3571 зазначила в коментарях до вказаного звіту. 04.11.2015 р. на адресу військової частини А3571 надійшов лист від Південного територіального управління внутрішнього аудиту та фінансового контролю Департаменту внутрішнього аудиту та фінансового контролю, у якому роз'яснено, що коментарі до уваги не приймаються. Враховуючи наведене, вважаючи незаконним п.6 звіту №234/3/4/377/аз. від 22.10.2015р., позивач звернувся до суду з цим позовом.

Представник позивача у судовому засіданні, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні, заперечуючи щодо суті заявлених позовних вимог, повідомив, що вимоги про визнання незаконними висновків аудиту є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Третя особа явку представника до судового засідання не забезпечила, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялася належним чином та завчасно.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до Програми внутрішнього фінансового аудиту та аудиту відповідності

фінансово-господарської діяльності військової частини А3571, затвердженої начальником Південного територіального управління внутрішнього аудиту та фінансового контролю Департаменту внутрішнього аудиту та фінансового контролю, на підставі Порядку утворення структурних підрозділів внутрішнього аудиту та проведення такого аудиту в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, їх територіальних органах та бюджетних установах, які належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1001 від 28.09.2011р., Стандартів внутрішнього аудиту, затверджених наказом Міністерства фінансів України № 1247 від 04.10.2011р., проведено аудиторське дослідження фінансово-господарської діяльності військової частини А3571 за період з 01.01.2012р. по 14.08.2015р.

За результатами проведеного фінансового аудиту та аудиту відповідності фінансово-господарської діяльності військової частини А3571 за період з 01.01.2012р. по 14.08.2015р. складено звіт №234/3/4/77/аз від 22.10.2015р., п. 6 якого викладено в такій редакції: «У термін до 02.11.2015 облікувати заборгованість за спожиту мешканцями в/м №10 електроенергію згідно перерахунку за період з 01.11.2013 по 31.07.2015 на суму 262226,91 грн. та до 31.12.2015 забезпечити її погашення» (а.с. 40-42).

Так, аудитом серед іншого встановлено, що у період з 01.01.2012р. по 31.10.2013 р. на підставі наказів командира військової частини А3571 нарахування по відшкодуванню мешканцями приміщень будівель казарм за ГП №№205, 244, клубу/складу за ГП №223, КПО за ГП №224, КПП за ГП №285 та їдальні за ГП №221 в/м №10 спожитої електроенергії проводилося за тарифами постачальної організації (непромисловим). У період з 01.11.2013р. по 31.07.2015 р., на підставі наказу командира військової частини А3571 №769 від 17.10.2013р. з урахуванням змін до Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністра оборони України №737 від 30.11.2011р. (далі - Інструкція № 737), нарахування здійснювалося за тарифом для населення.

Як зазначалось сторонами та вбачається з матеріалів справи, згідно з роз'ясненнями начальника Головного КЕУ ЗС України №303/4/15/1165 від 09.09.2013р., №303/4/17/218 від 19.05.2014р., змін до Інструкції №737, застосування тарифів для населення мешканцям переобладнаних казарм та будівель, що використовуються для тимчасового проживання військовослужбовців та членів їх сімей, можливе за умов наявності їх житлового статусу та переобладнання винятково з дозволу Міністра оборони України.

Водночас, дослідженням встановлено, що будівлі, в яких проживають сім'ї військовослужбовців не мають житлового статусу, дозволи Міністра оборони України на їх переобладнання відсутні. В той же час КЕВ м. Одеси в період з 01.11.2013р. по 31.07.2015 р. відшкодовувалась різниця вартості електроенергії між зазначеними тарифами за рахунок коштів загального фонду кошторису доходів та видатків Міноборони.

Крім цього, як зазначено відповідачем, аудитом встановлено, що в порушення вимог Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 869 від 01.06.2011 р., військовою частиною А3571 на підставі наказів командира військової частини у період 01.01.2012р. по 31.07.2015 р. проводилися нарахування квартплати у розмірі 0,40 грн. за 1 кв.м загальної площі. З 01.08.2015 р. відповідно до наказу командира військової частини А3571 №278 від 07.09.2015р. нарахування квартплати зупинено, при цьому визначено здійснити перерахунок за спожиту електроенергію мешканцями за тарифом постачальної організації.

Так, за проведеним під час аудиту розрахунком згідно з обліковими даними військової частини А 3571 щодо обсягів спожитої та оплаченої мешканцями будинків в/м №10 електроенергії, з урахуванням сплаченої квартплати, відповідачем встановлено факт недоотримання фінансових ресурсів, внаслідок невідповідності застосування тарифів в період з 01.11.2013р. по 31.07.2015 р. на загальну суму 262 226,91 грн.

При цьому, аудитом проведених видатків КЕВ м. Одеса на оплату комунальні послуг (електроенергію) спожитих мешканцями житлових будинків (гуртожитків) військової частини А3571 встановлено, що протягом досліджуваного періоду постачальною організацією застосовувалися тарифи як для категорії споживачів «бюджетна установа» (1,0754-1,2146 грн./кВт), а не категорії споживачів «населення». Проте нарахування та відшкодування вартості спожитих послуг електроенергії мешканцям, будинковолодінням здійснювалося за тарифом для категорії споживачів «населення».

З урахуванням наведеного, за результатами проведеного аудиту відповідності фінансово-господарської діяльності військової частини А3571 відповідачем надано відповідні рекомендації щодо усунення виявлених порушень та запобігання в подальшому неефективному та не результативному використанню бюджетних коштів.

Надаючи правову оцінку спірних правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

Постановою Кабінету Міністрів України №1001 від 28.09.2011 р., відповідно до ч.3 ст. 26 Бюджетного кодексу України затверджено порядок утворення структурних підрозділів внутрішнього аудиту та проведення такого аудиту в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, їх територіальних органах та бюджетних установах, які належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - Порядок №1001).

Відповідно до п. 1 Порядку №1001, останній визначає механізм утворення структурних підрозділів внутрішнього аудиту та проведення в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, їх територіальних органах та бюджетних установах, які належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади такого аудиту.

Згідно п. 2 Порядку №1001 об'єктом внутрішнього аудиту є діяльність центрального органу виконавчої влади, його територіальних органів та бюджетних установ в повному обсязі або з окремих питань (на окремих етапах) та заходи, що здійснюються його керівником для забезпечення ефективного функціонування системи внутрішнього контролю (дотримання принципів законності та ефективного використання бюджетних коштів, досягнення результатів відповідно до встановленої мети, виконання завдань, планів і дотримання вимог щодо діяльності центрального органу виконавчої влади, його територіальних органів та бюджетних установ, а також підприємств, установ та організацій, які належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади).

Пунктом 6 Порядку №1001 визначено, що внутрішній аудит проводиться згідно з планами, що формуються підрозділом та затверджуються керівником центрального органу виконавчої влади, його територіального органу та бюджетної установи після погодження з відповідними органами Держфінінспекції.

Керівник центрального органу виконавчої влади, його територіального органу та бюджетної установи для своєчасного реагування на проблеми, що виникають під час виконання покладених законодавством на такий орган завдань, може прийняти рішення про проведення позапланового внутрішнього аудиту.

Керівник центрального органу виконавчої влади, його територіального органу та бюджетної установи приймає рішення про проведення планового та позапланового внутрішнього аудиту, що оформляється розпорядчим актом.

Із суті заявлених позовних вимог вбачається, що позивачем оскаржуються висновки аудиторського звіту, які лише фіксують факт вчинення правопорушення, виявлених за наслідками проведеного аудиту відповідності та фінансового аудиту діяльності юридичної особи та не носять обов'язкового характеру для позивача. Так, зокрема, позивач просить визнати незаконним п.6 звіту про результати внутрішнього аудиту відповідності фінансово-господарської діяльності військової частини А 3571 за період з 01.01.2012р. по 14.08.2015р. №234/3/4/377/аз. від 22.10.2015р.

Судом встановлено, що військова частина А 3571 (ідентифікаційний код у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 08419537) має право здійснювати такі дозволені види господарської діяльності: складське господарство (код 52.10); допоміжне обслуговування авіаційного транспорту (код 52.23); діяльність інших засобів тимчасового розміщування (код 55.90); надання в оренду та експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (код 68.20); прокат інших побутових виробів і предметів особистого вжитку (код 77.29); надання в оренду інших машин, устаткування та товарів, не віднесених до інших угрупувань (код 77.39), що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію військової частини як суб'єкта господарської діяльності у Збройних Силах.

Згідно Інструкції № 737 військовослужбовці та члени їх сімей, за відсутності в них за місцем проходження служби жилого приміщення, мають право на отримання службових жилих приміщень. Пунктом 6.1 Інструкції № 737 передбачено, що за відсутності службового жилого приміщення військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом і не перебувають у шлюбі (у тому числі одинока (одинокий) мати (батько)), розміщуються безкоштовно в спеціально пристосованих казармах, будівлях і спорудах (далі - казарма) у розташуванні військової частини. Казарми - будівлі, розташовані на територіях військових містечок, які переобладнані для тимчасового проживання військовослужбовців та не зареєстровані в органах місцевого самоврядування як об'єкти житлового фонду.

Згідно п. 6.2 Інструкція № 737 оплата комунальних послуг та енергоносіїв, спожитих військовослужбовцями, які розміщені у спеціально пристосованих казармах і переобладнаних будівлях, здійснюється військовою частиною за рахунок кошторису Міністерства оборони України.

Військовослужбовці офіцерського складу, а також особи рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом і перебувають у шлюбі, та особи, звільнені з військової служби в запас або відставку, які залишились перебувати на квартирному обліку у гарнізонах ЗС України і проживають у казармах та переобладнаних будівлях, компенсують військовій частині вартість отриманих ними комунальних послуг і спожитих енергоносіїв за тарифами для населення.

В матеріалах справи наявний лист Головного квартирно-експлуатаційного правління Збройних Сил України № 303/4/17/674 від 03.11.2015р., в якому, з метою вирішення соціально-економічних проблем мешканців, які розміщуються в пристосованих будівлях, запропоновано продовжувати застосування вказаного наказу Міністерства оборони України у повному обсязі (а.с. 64). Аналогічну правову позицію висловлено у листі ТВО начальника Головного квартирно-експлуатаційного правління Збройних Сил України, адресованому ТВО Міністра оборони України № 21889 від 02.11.2015р. (а.с. 67).

Суд зазначає, що за змістом ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України» КЕВ м. Одеси організаційно, як військова установа, входить до складу Збройних Сил України, які в свою чергу підпорядковані центральному органу виконавчої влади - Міністерству оборони України.

Територіальний принцип квартирно-експлуатаційного забезпечення передбачає закріплення всіх будівель і споруд (нерухомого майна) за квартирно-експлуатаційними відділами та здійснення ними дій пов'язаних з забезпеченням установ Міністерства оборони України комунальними послугами, енергоносіями та паливом.

Споруди військового містечка та мережі, що забезпечують постачання військовослужбовцям та членам їх сімей, які проживають на території військового містечка № 10 військової частини А 3571, перебувають на балансі КЕВ м. Одеси.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався за роз'ясненнями до Головного квартино-експлуатаційного управління Збройних Сил України та КЕВ м. Одеси щодо здійснення правильного нарахування оплати за житлово-комунальні послуги. До суду КЕВ м. Одеси не надано жодних доказів в обґрунтування своєї правової позиції, в тому числі витребуваних судом документів.

Як вбачається з матеріалів справи, переобладнання будівель в/м № 10 здійснювалось на підставі Директиви Міністра оборони України від 11.06.2001 р. про переобладнання вивільненого фонду Міністерства оборони України під тимчасове житло для безквартирних військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей у військовій частині А3571 (а.с. 28).

Статтею 11 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Приписами ч. 1 ст. 6 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтерес.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд наголошує, що захист прав здійснюється у разі їх порушення. З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає. Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Об'єктом судового захисту є права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Для розкриття цих категорій необхідно звернути увагу на Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 (справа N 1-10/2004). Системний аналіз, який проведено Конституційним Судом України, свідчить, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

З урахуванням наведених вище міркувань Конституційний Суд України вирішив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Зазначений принцип полягає у захисті порушеного права від порушення, що вже відбулося, тобто в наявності матеріально - правового інтересу позивача відносно дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.

Виключення з такої передумови для оскарження рішень (дій, бездіяльності), як наявність порушеного права, нормами Кодексу адміністративного судочинства України передбачена для справ щодо оскарження нормативно - правових актів, які можуть оскаржувати ті особи, щодо яких можливе застосування акту.

Однією з конституційних засад судочинства є поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, згідно з ч. 2 ст.124 Конституції України.

За приписами ч.2 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Так, наказом Міністерства юстиції України № 34/5 від 12.04.2005р. «Про вдосконалення порядку державної реєстрації нормативно-правових актів у Міністерстві юстиції України та скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів» затверджено Порядок подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, відповідно до п.1.4 якого нормативно-правовий акт - офіційний документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законом формі та порядку, який встановлює норми права для неозначеного кола осіб і розрахований на неодноразове застосування.

Поряд з цим, другу групу актів за критерієм юридичної природи складають індивідуальні акти. Останні стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України у листі №781/11/13-10 від 01.06.2010р. «Щодо застосування окремих норм матеріального права під час розгляду адміністративних справ», з'ясування вищевказаної обставини має істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки нормативно-правові акти можуть бути оскаржені широким колом осіб (фізичних та юридичних), яких вони стосуються. Індивідуальні ж акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені.

Згідно п.п. 6.5, 6.6, 6.17 Стандартів внутрішнього аудиту, затверджених наказом Міністерства фінансів України № 1247 від 04.10.2011р., після закінчення внутрішнього аудиту робочі документи підлягають обов'язковому збереженню у справах підрозділу внутрішнього аудиту. Офіційним документом є аудиторський звіт - документ, складений за результатами внутрішнього аудиту, який містить відомості про хід внутрішнього аудиту, стан системи внутрішнього контролю, аудиторський висновок. До аудиторського звіту додаються рекомендації щодо удосконалення діяльності установи залежно від характеру виявлених проблем. Рекомендації за результатами внутрішнього аудиту повинні містити конструктивні пропозиції про удосконалення тих аспектів діяльності установи, щодо яких проводився внутрішній аудит. Рекомендації за результатами внутрішнього аудиту повинні бути спрямованими на усунення усіх встановлених недоліків, порушень, відхилень та мати на меті удосконалення діяльності установи. Рекомендації повинні базуватись на аудиторських висновках, бути адекватними, чітко формулюватись та мати відповідний алгоритм їх застосування.

Відповідно до пункту 6.22 Глави 6 Розділу Ш Стандартів внутрішнього аудиту за результатами розгляду аудиторського звіту та рекомендацій керівником установи приймається рішення, зокрема, про прийняття аудиторських рекомендацій відповідальним за діяльність.

Суд зазначає, що обов'язковою ознакою як нормативно-правового, так і правового акту індивідуальної дії, є обов'язковість приписів акту для відповідного суб'єкта (суб'єктів), при цьому їх дотримання забезпечується певними правовими механізмами.

Враховуючи наведене, виходячи з системного аналізу діючого законодавства, суд дійшов висновку, що аудиторський звіт та його рекомендації не є документом імперативного характеру, що породжували б для позивача юридичні наслідки. Таким чином, суд дійшов висновку, що рекомендації, зокрема п.6 звіту про результати внутрішнього аудиту відповідності фінансово-господарської діяльності військової частини А 3571 за період з 01.01.2012р. по 14.08.2015р. №234/3/4/377/аз. від 22.10.2015р., не є рішеннями владного суб'єкта владних повноважень в розумінні п.1 ч.2. ст.17 КАС України.

Отже, оскаржений аудиторський звіт сам по собі не є обов'язковим для виконання рішенням суб'єкта владних повноважень, не створює, не змінює, не припиняє будь-яких правовідносин.

Між тим, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

Водночас суд зазначає, що в органу державного фінансового контролю є право пред'являти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово відшкодувати виявлені в ході перевірки збитки.

Зважаючи на те, що збитки відшкодовуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Зазначена правова позиція відображена у постановах Верховного Суду України від 15 квітня 2014 року №21-40а14, №21-63а14, від 13 травня 2014 року, № 21-89а14, від 14 жовтня 2014 року у справі №21-439а14, від 20 січня 2015 року №21-63а14, які згідно зі статтею 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правові акти, що містять зазначені норми права, та для всіх судів України.

На підставі викладеного, суд вважає, що у випадку оскарження позивачем рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які не порушують прав або охоронюваних Законом інтересів позивача, або не підлягають судовому оскарженню взагалі, суд повинен відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень покладений на нього обов'язок щодо доказування виконав повністю.

Таким чином, системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Підпунктом 1 п.3 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано суб'єктом владних повноважень, юридичною особою встановлюється ставка судового збору в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати. За подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано суб'єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою - підприємцем належить сплачувати 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Згідно ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Суд зазначає, що за подачу даного позову належало сплатити судовий збір в розмірі 1218,00 грн.

Ухвалою суду від 16.11.2015 р. відкрито провадження по справі та відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі.

Беручи до уваги наведене, враховуючи, що позивачем частково сплачено судовий у розмірі 838,20 грн. (платіжні доручення № 532 від 03.12.2015р., №165 від 03.12.2015р.), суд дійшов висновку, що військовою частиною А 3571 має бути сплачено за місцем розгляду справи та зараховано до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 379,80 грн. (1218,00-838,20=379,80) (триста сімдесят дев'ять грн. 80 коп.).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 7, 8, 9, 11, 71, 86, 159-164, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову військової частини А 3571 до Південного територіального управління внутрішнього аудиту та фінансового контролю Департаменту внутрішнього аудиту та фінансового контролю, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, КЕВ м. Одеси про скасування п.6 звіту №234/3/4/377/аз. від 22.10.2015р., - відмовити.

Стягнути з військової частини А 3571 (65121, м. Одеса, вул. Шкільний аеродром, 1а; код ЄДПРПОУ 08419537) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 379,80 грн. (триста сімдесят дев'ять грн. 80 коп.) на р/р № 31212206784005, отримувач коштів УК у м. Одесі/Київський район, код отримувача 38016923, банк отримувача ГУДКСУ в Одеській області, МФО 828011, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 29.02.2016р.

Суддя: Г.П. Самойлюк

У задоволенні адміністративного позову військової частини А 3571 до Південного територіального управління внутрішнього аудиту та фінансового контролю Департаменту внутрішнього аудиту та фінансового контролю, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, КЕВ м. Одеси про скасування п.6 звіту №234/3/4/377/аз. від 22.10.2015р., - відмовити.

Стягнути з військової частини А 3571 (65121, м. Одеса, вул. Шкільний аеродром, 1а; код ЄДПРПОУ 08419537) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 379,80 грн. (триста сімдесят дев'ять грн. 80 коп.) на р/р № 31212206784005, отримувач коштів УК у м. Одесі/Київський район, код отримувача 38016923, банк отримувача ГУДКСУ в Одеській області, МФО 828011, код класифікації доходів бюджету 22030001.

29 лютого 2016 року.