Рішення № 56187845, 23.02.2016, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" лютого 2016 р.Справа № 921/23/16-г/17Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Андрусик Н.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "ВМП", м.Нововолинськ Волинської області

до відповідача: фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м.Почаїв Кременецького району Тернопільської області

про стягнення 7583,43грн (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог),

за участю представників:

позивача: Прокопюк А.Л., довіреність №172 від 17.02.2016р.;

відповідача: не з'явився.

В судовому засіданні представнику позивача роз'яснено його процесуальні права та обов'язки, передбачені статтями 20, 22, 811 Господарського процесуального кодексу України.

Фіксація (звукозапис) судового процесу технічними засобами не здійснювалася за відсутності відповідного клопотання.

Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "ВМП", м.Нововолинськ Волинської області, звернувся 28.12.2015р. (згідно відтиску штемпеля відділення поштового зв'язку на поштовому конверті) до господарського суду Тернопільської області з позовом до фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м.Почаїв Кременецького району Тернопільської області, про cтягнення 4651,87грн боргу, 1576,97грн інфляційних втрат, 129,62грн 3% річних та 2240,28грн пені, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань в частині проведення оплати вартості відпущеного товару згідно договорів поставки №№217/Т, 218/Т-М від 15 вересня 2014 року.

Ухвалою господарського суду від 06 січня 2016 року порушено провадження у справі, витребувано від сторін додаткові документи. Судове засідання призначено на 21 січня 2016 року з подальшим відкладенням розгляду справи, востаннє, на 23.02.2016р., враховуючи клопотання позивача та у зв'язку з неподанням сторонами витребуваних судом документів, необхідних для розгляду спору.

В ході розгляду спору позивачем подано заяву без номеру та дати (вх.№4919 від 09.02.2016р.) про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої останній просив суд стягнути з відповідача 4651,87грн основного боргу, 57,35грн інфляційних втрат, 1003,16грн пені та 57,35грн 3% річних. Дану заяву судом прийнято до розгляду, про що винесено ухвалу суду від 09.02.2016р.

В подальшому, 23.02.2016р. позивачем подано заяву №170 від 17.02.2016р. (вх.№5689 від 23.02.2016р.) про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої товариство просило суд стягнути з підприємця 4651,87грн боргу, 1576,97грн інфляційних втрат, 129,31грн 3% річних та 1225,28грн пені, всього 7583,43грн, надавши уточнений розрахунок зазначених сум.

Дана заява судом прийнята до розгляду, як така, що відповідає правам сторони в господарському процесі, визначеним ст.22 ГПК України, оплачена судовим збором, подана до прийняття рішення по суті.

Представник позивача в судовому засіданні 23.02.2016р. підтримав заявлені позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог та просив суд задовольнити позовні вимоги товариства.

Представник відповідача жодного разу не з'явився в судові засідання, витребуваних судом документів не надав, інших клопотань в порядку господарського процесуального законодавства, не заявив; про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчать долучені до матеріалів справи повідомлення про вручення поштових відправлень за місцезнаходженням відповідача (АДРЕСА_1) щодо надіслання ухвали суду від 06.01.2016р. про порушення провадження у справі та ухвал суду від 21.01.2016р. та 09.02.2016р. про відкладення розгляду справи.

Враховуючи, що явка сторін не визнавалася судом обов'язковою, поданих доказів є достатньо для вирішення спору по суті, брати участь в судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ст.22 ГПК України, процесуальні документи надсилалися судом за юридичною адресою відповідача, вказаною у позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, отримані останнім, про що свідчать відповідні повідомлення про вручення поштових відправлень (долучені до матеріалів справи), тому застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Строк розгляду спору у даній справі, що встановлений статтею 69 ГПК України закінчується 05.03.2016р.

З урахуванням викладеного та враховуючи достатність часу, наданого для підготовки до судового засідання (справа розглядається впродовж двох місяців, судове засідання неодноразово відкладалося) та надання можливості представити витребувані судом документи, застосовуючи принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, що закріплені в п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.43 та ст.33 ГПК України та беручи до уваги забезпечення сторонам рівних та належних умов для надання доказів, необхідних для розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши додатково подані позивачем документи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд встановив таке.

15 вересня 2014 року між товариством з обмеженою відповідальністю "ВМП", як Постачальником, та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, як Покупцем, укладено договори поставки №217/Т та №218/Т-М (далі - договори поставки), відповідно до умов яких Постачальник зобов'язався передати Покупцю ковбасні вироби, копченості, м'ясо та м'ясопродукти (далі - товар) за кількістю, якістю, ціною та в асортименті, що зазначені у накладних, котрі є невід'ємною частиною договору, а Покупець, в свою чергу, зобов'язався прийняти товар та оплатити його вартість протягом одного календарного дня з моменту отримання товару в один із двох способів:1) в готівковій формі шляхом внесення коштів в касу Постачальника; 2) в безготівковій формі - перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника (п.п.1.1, 1.2, 2.1, 4.1, 4.2 договорів поставки). Сума договорів складається із загальної суми поставок, вказаних у накладних.

Поставка товару здійснюється на умовах СРТ: склад Покупця (адреса складу Покупця вказується в замовленні) згідно Міжнародних правил тлумачення комерційних термінів "Інкотермс 2000", які застосовуються з врахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером цих договорів, а приймання товару по якості та кількості здійснюється відповідно до Інструкції "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості", затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.05.1966р. №П-6 та Інструкції "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення товарів народного споживання по якості", затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966р. №П-7. Поставка вважається виконаною з моменту передачі товару представнику Покупця в торговому місці на ринку за адресою: м.Почаїв, вул.Воз'єднання, 5А (п.п.5.1, 5.2, 6.1 договорів, п.1додатків №1 до договорів поставки).

За умовами Розділу 6 договору №217/Т Покупець має право повернути Покупцю товар (ковбасні вироби), якщо термін його реалізації не закінчився, та якщо до моменту передачі товару Постачальнику, він зберігався відповідно до приписів нормативно-технічної документації, а також не втратив свого товарного вигляду.

Товар, поставлений на умовах договору №218/Т-М, поверненню не підлягає (п.6.4 договору).

Розділом 7 даних договорів поставки встановлено, що за невиконання чи неналежне виконання умов договорів сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України, а прострочення терміну оплати поставленого товару сторонами забезпечено пенею в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення, яку Покупець сплачує Постачальнику.

Строк дії договорів визначено до 31.12.2015р., але в будь якому випадку - до проведення повного взаєморозрахунку між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договорів поставки товариством з обмеженою відповідальністю "ВМП" поставлено відповідачу в період з 27.09.2014р. по 15.01.2015р. товар на загальну суму 23984,98грн, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними, зокрема:

1) по договору №217/Т: №В0000091100 від 20.12.2014р. на 2525,29грн; №В0000082404 від 19.11.2014р. на 2788,48грн; №В0000079504 від 08.11.2014р. на 2367,87грн; №В0000077700 від 04.11.2014р. на 2469,19грн; №В0000077200 від 01.11.2014р.на 1667,53грн; №В0000074301 від 23.10.2014р. на 611,06грн; №В0000071323 від 14.10.2014р. на 165,72грн; №В000002499 від 15.01.2015р. на 3715,59грн;

2) по договору №218/Т-М: №В0000071405 від 14.10.2014р. на 811,52грн; №В0000090983 від 20.12.2014р. на 835,60грн; №В0000082544від 20.11.2014р. на 639,24грн; №В0000082318 від 19.11.2014р. на 358,87грн; №В0000079488 від 08.11.2014р. на 449,14грн; №В0000077720 від 04.11.2014р. на 223,20грн; №В0000077212 від 01.11.2014р. на 498,71грн; №В0000069514 від 08.10.2014р. на 560,51грн; №В0000067602 від 02.10.2014р. на 1038,26грн; №В0000066209 від 27.09.2014р. на 941,86грн; №В0000002382 від 15.01.2015р. на 1317,34грн.

Відповідачем у справі здійснено часткову оплату вартості отриманого товару на суму 18682,86грн. що підтверджується платіжними дорученнями №@2PL642483 від 16.10.2014р. на 165,72грн, №@2PL114147 від 26.10.2014р. на 612грн, №@2PL348003 від 03.11.2014р. на 1667грн; №@2PL340110 від 07.11.2014р. на 2469грн, №@2PL421610 від 17.11.2014р. на 2370грн; №@2PL284010 від 19.12.2014р. на 2516грн; №@2PL510499 від 14.01.2015р. на 2525,29грн, №@2PL949906 від 29.09.2014р. на 942грн; №@2PL454138 від 07.10.2014р. на 1038,12грн, №@2PL454451від 10.10.2014р. на 561грн, №@2PL808497 від 16.10.2014р. на 810грн, №@2PL685565 від 20.10.2014р. на 1,03грн, №@2PL348892 від 03.11.2014р. на 500грн, №@2PL341960 від 07.11.2014р., №@2PL922364 від 14.11.2014р. на 450грн, №@2PL229574 від 22.11.2014р. на 639,24грн, №@2PL839633 від 18.12.2014р. на 358грн, №@2PL017294 від 06.01.2015р. на 835,46грн), а також повернуто частину товару, поставленого згідно договору №217/Т (накладна №51703 від 20.11.2014р. на суму 269,61грн, накладна №1619 від 16.01.2015р. на суму 380,64грн), допустивши станом на 21.12.2015р. (дата написання позовної заяви) заборгованість в сумі 4651,87грн, що виникла у зв'язку з несвоєчасною сплатою отриманого товару15.01.2015р. (з урахуванням вартості повернутого товару) котру позивач просить стягнути в судовому порядку.

Надіслана на адресу відповідач претензія №531 від 08.05.2015р. про погашення боргу в сумі 4651,87грн останнім залишена без відповіді та задоволення.

Виходячи із обставин неналежного виконання відповідачем, як Покупцем, договірних зобов'язань по договорах поставки №№217/Т, 218/Т-М від 15.09.2014р., позивачем також нараховано 3% річних, інфляційні втрати, котрі останній просить стягнути в примусовому порядку з посиланням на приписи ст.625 ЦК України, ст.232 ГК України та умови договорів поставки.

Оцінивши подані докази в сукупності за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи, господарський суд дійшов висновку про підставність заявленого позову.

При цьому, суд виходив з наступного.

У відповідності до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Укладені між сторонами договори від 15.09.2014р. за своєю правовою природою є договором поставки, що регулюється положеннями ст.712 ЦК України, в силу якого продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України). Загальними положеннями про купівлю-продаж (параграф 1 глави 54 ЦК України) передбачено право продавця вимагати оплати товару.

У відповідності до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а згідно ч. 2 цієї статті передбачено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

З наведеними положеннями закону узгоджуються умови п.п.1.2, 4.2 договорів поставки від 15.09.2014р., згідно яких оплата товару здійснюється протягом одного дня від дати поставки відповідної партії товару, що вказана у накладній.

З наведеного вбачається, що обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.

Отже, обов'язок відповідача оплатити товар, з огляду на приписи ст.692 ЦК України та умови договорів поставки, виникає з моменту його прийняття.

Оскільки ТОВ "ВМП" поставило товар, а фізична особа-підприємець ОСОБА_1 отримала його, що підтверджується видатковими накладними №№В0000002382, В0000002499 - 15.01.2015р., то у відповідача виник обов'язок провести оплату товару не пізніше 16.01.2015р. (включно).

Зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України).

В силу приписів ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно частини 2 ст.193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Матеріалами справи підтверджується, що товариство з обмеженою відповідальністю "ВМП" свої зобов'язання по договорах виконало належним чином, зокрема, здійснивши поставку відповідачу ковбасних виробів, копченостей, м'ясопродуктів в обсягах та строки, передбачені умовами договорів поставки на загальну суму 23984,98грн, однак відповідачем допущено прострочення оплати товару, поставленого згідно накладної №В0000002499 від 15.01.2015р. по договору №217/Т (за вирахуванням вартості повернутого товару) та видаткової накладної №В0000002382 від15.01.2015р. по договору №218/Т-М, та в порушення норми ст.692 ЦК України, умов договорів поставки (п.4.2 умов) оплату товару не було здійснено.

Згідно ст. ст. 11, 16, 509 ЦК України та ст.ст. 1, 2 ГПК України кредитору належить право у судовому порядку вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Доказів, що підтверджують виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати поставленого йому товару в повній мірі та відновлення тим самим порушених майнових прав кредитора на момент розгляду спору судом, у матеріалах немає.

Таким чином, доводи позивача про порушення його майнових прав на суму 4651,87грн основного боргу є правомірними, документально підтвердженими первинними документами та не спростованими відповідачем у встановленому законом порядку, а тому згідно ст.15 ЦК України, порушене право товариства з обмеженою відповідальністю "ВМП" підлягає судовому захисту шляхом примусового стягнення з відповідача 4651,87грн боргу.

Правовий аналіз статей 524, 533-535, 625 ЦК України свідчить, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Із змісту умов договорів поставки такі набули чинності з моменту їх підписання сторонами і діють до повного взаєморозрахунку між Сторонами.

Пунктом 7.1 договорів поставки сторони встановили, що за невиконання або неналежне виконання умов даного договору Сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України.

Оцінюючи правомірність заявлених вимог, суд враховує, що правовідносини, які склалися між сторонами на підставі договору поставки, є грошовим зобов'язанням, відтак, на них поширюється дія ч.2 ст.625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Оцінивши подані позивачем розрахунки інфляційних нарахувань в сумі 1576,97грн, нараховані за період з лютого по листопад 2015р. та три відсотки річних в розмірі 129,31грн, здійснені за період з 17.01.2015р. по 21.12.2015р. (339 днів) на суму простроченого грошового зобов'язання в розмірі 4651,87грн, суд, здійснивши власний арифметичний їх розрахунок, вважає заявлені вимоги щодо нарахованих інфляційних втрат та 3% річних правомірними, обґрунтованими і такими, що відповідають вимогам закону, встановленому Держкомстатом України індексу інфляції та умовам договору, а тому задовольняються судом.

Належне виконання грошових зобов'язань покупцем забезпечено сторонами у п.7.3 договорів поставки пенею у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка розраховується на суму заборгованості за кожен день затримки.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За правилами ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку (штраф, пеню) виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Таким чином, пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення виконання зобов'язання й до того дня, доки зобов'язання не буде виконано.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оцінюючи доводи позивача, наведені в обґрунтування позовних вимог в частині нарахованої неустойки (пені), та поданий розрахунок пені, з урахуванням порушення відповідачем строку оплати отриманого товару, здійснений за період з 17.01.2015р. по 16.07.2015р. (180днів), що становить 1225,28грн, суд, здійснивши власні арифметичні підрахунки, вважає дані вимоги правомірними, обґрунтованими, документально підтвердженими, а тому підлягають до задоволення.

Слід зазначити, що аналіз правових норм, зокрема, ст.ст.536, ст.549, ч.2 ст.625 ЦК України дає підстави для висновку про те, що проценти та неустойка є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлена. Адже, застосовуючи положення частини 2 ст.625 ЦК України в разі порушення стороною договору своїх грошових зобов'язань законодавство не виключає можливості одночасного стягнення з боржника пені (ч.3 ст.549 ЦК України), індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст.625 ЦК України).

Така ж правова позиція викладена у п.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" та постановах Верховного суду України від 12.09.2011р. у справі №6/433-42/183, від 06.06.2012 року у справі №6-49цс12.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

У зв'язку з наведеним, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, не спростовані належними доказами відповідачем у справі, підлягають до задоволення шляхом примусового стягнення з відповідача 4651,87грн боргу за поставлений товар,1576,97грн інфляційних нарахувань, 129,31грн 3% річних та 1225,28грн пені.

Судові витрати, в силу ст.49 ГПК України, покладаються на відповідача.

В судовому засіданні 23.02.2016р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення суду відповідно до ст.85 ГПК України.

З огляду на наведене, керуючись ст.ст.6, 11, 15, 16, 509, 525-526, 530, 549, 551, 625, 692, 712 ЦК України, ст.ст.173, 174, 193, 230, 232 ГК України, ст.ст. 1, 2, 42-47, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 811, 82-85, 116, 117 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2.Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 4651(чотири тисячі шістсот п'ятдесят одну)грн 87коп. боргу, 1576(одну тисячу п'ятсот сімдесят шість)грн 97коп інфляційних нарахувань, 129(сто двадцять дев'ять )грн 31коп. 3% річних, 1225(одну тисячу двісті двадцять п'ять)грн 28коп. пені та 1218(одну тисячу двісті вісімнадцять)грн в повернення сплаченого судового збору на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ВМП" (м.Нововолинськ Волинської області, вул.Луцька, 3, ідентифікаційний код 36266887).

Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони, прокурор, треті особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено "29" лютого 2016року.

Суддя Н.О. Андрусик