Рішення № 56187331, 15.02.2016, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ - 32, вул. С. Петлюри 16тел. 235-24-26______________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"15" лютого 2016 р. Справа № 911/153/16

за позовомпублічного акціонерного товариства Сбербанк, м. Київ,

до відповідача приватного підприємства Фірма Фармацея в особі комісії з припинення,

м. Ірпінь,

про зобовязання вчинити дії

Суддя О.В. Конюх

представники сторін:

позивача:ОСОБА_1, уповноважена, довіреність від 10.12.2015;

відповідача:не зявились;

СУТЬ СПОРУ:

позивач публічне акціонерне товариство Сбербанк звернулось до господарського суду Київської області з позовом від 30.12.2015 № 12855/4/28-2 до відповідача - приватного підприємства Фірма Фармацея в особі комісії з припинення, в якому просить суд: 1) визнати публічне акціонерне товариство «Сбербанк» кредитором приватного підприємства «Фірма «Фармація» з вимогами в загальній сумі 5 830 035,21 грн., з яких 4 700 000,00 грн. основного боргу по кредиту, 1 032 675,56 грн. процентів за користування кредитом за період з 11.09.2014р. по 19.10.2015р., 45 326,00 грн. пені за прострочення сплати кредиту за період з 13.10.2015р. по 20.10.2015р.: 52033,65 грн. пені за прострочення сплати процентів за період з 27.01.2015р. по 20.10.2015р.; 2) зобовязати приватне підприємство «Фірма «Фармацея» в особі ліквідаційної комісії визнати дану заборгованість перед публічним акціонерним товариством «Сбербанк» та включити дану заборгованість до проміжного ліквідаційного балансу приватного підприємства «Фірма «Фармацея».

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що між ним (банк) та відповідачем (позичальник) було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 27-Н/13/66/КЛ-КБ від 24.10.2013, згідно якого у позичальника утворилась заборгованість у сумі 4700000,00 грн. по тілу кредиту та 1032675,56 грн. по процентам за користування кредитом. У звязку із простроченням грошового зобов'язання відповідно до умов договору банк позичальнику нарахував також 45326,00 пені за прострочення повернення кредиту та 52033,65 грн. пені за прострочення сплати процентів. 09.10.2015р. відповідачем було надруковано в Бюлетені Державної Реєстрації оголошення про прийняття рішення про припинення юридичної особи. 21.10.2015р. позивачем було направлено на адресу відповідача заяву про визнання кредиторських вимог. Вказана заява залишена відповідачем без відповіді та задоволення, відтак позивач звернувся до суду з даним позовом та просить визнати його кредитором відповідача та зобовязати відповідача внести його грошові вимоги до проміжного ліквідаційного балансу.

Ухвалою господарського суду Київської області від 13.01.2016р. порушено провадження у справі № 911/153/16 та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 01.02.2016р.

Позивачем подано витребувані судом документи, зокрема виписки по рахунку позичальника приватного підприємства «Фірма «Фармацея» та копії меморіальних ордерів про видачу кредитних коштів.

Ухвалою від 01.02.2016р. розгляд справи відкладено на 15.02.2016р.

В судовому засіданні 15.02.2016 представник позивача надав свої пояснення.

Відповідач в судові засідання 01.02.2016р. та 15.02.2016р. не зявився, витребувані судом документи та відзив на позов не подав, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся судом належним чином.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (підпункт 3.9.1 пункту 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Господарський суд належним чином направляв відповідачу на адресу, зазначену в позовній заяві, яка відповідає даним Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань згідно залученого до матріалів справи Спеціального витягу від 13.01.2016р. № 21609611 копії ухвал рекомендованим листом з повідомленням. Поштове відправлення з ухвалою від 13.01.2016р. повернуто підприємством зв'язку з посиланням на завершення терміну зберігання. Поштове відправлення з ухвалою від 01.02.2016р. на адресу суду повернуто не було, за таких обставин відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про дату, час та мсце проведення судового засідання.

Згідно підпункту 3.9.2. пункту 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку незявлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що всі особи, які беруть участь у справі, належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, що матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, відповідно до права суду, наданого ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглянута за наявними матеріалами.

Розглянувши позов публічного акціонерного товариства Сбербанк, м. Київ (далі по тексту ПАТ «Сбербанк»), до відповідача - приватного підприємства Фірма Фармацея в особі комісії з припинення, м. Ірпінь (далі по тексту - ПП «Фірма Фармацея»), всебічно та повно вивчивши наявні у матеріалах справи докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів.

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Господарського кодексу України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Статтею 10561 ЦК України визначено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

24.10.2013р. між ПАТ «Сбербанк» (банк) та ПП «Фірма «Фармацея» (позичальник) було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 27-Н/13/66/КЛ-КБ. Крім того, сторонами було укладено низку додаткових договорів та додаткових угод до кредитного договору, якими вони частково змінювали його умови, тож умови договору наводяться судом у їх кінцевій редакції.

Відповідно до п. 1.1 договору банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію в національній валюті України гривні, що надалі іменується «кредитна лінія» та на підставі додаткових угод до цього договору окремими частинами (траншами) надає позичальнику кредитні кошти (кредит) у порядку та на умовах, визначених цим договором, а позичальник зобовязується використовувати кредит на цілі зазначені в п. 1.5. цього договору, своєчасно та у повному обсязі сплачувати банку проценти за користування кредитом, а також повернути банку кредит у терміни, встановлені цим договором та/або додатковими угодами до цього договору та виконати інші умови цього договору.

Ліміт кредитної лінії з часу укладення цього договору і по 23.10.2015 складає 4700000,00 грн. (п. 1.2 договору).

За умовами п. 1.3.1 договору розмір фіксованої процентної ставки за користування кредитом (в редакції укладених договорів про внесення змін, зокрема від 23.06.2015р. № 3):

-в період з дати укладення цього договору і по 23.04.2014 включно складає 16,5% річних,

-в період з 01.08.2014 до 31.03.2014 включно складає 19,53% річних;

-в період з 01.06.2015 до 31.08.2015 включно складає 22,0% річних;

-в період з 01.09.2015р. й до кінця строку дії кредитного договору складає 22,9% річних;

-розмір змінюваної процентної ставки за користування кредитом у період з 24.04.2014 по 31.07.2014 включно, а також у період з 01.04.2015 й до 31.05.2015р. визначається як сума погодженого сторонами індексу і маржі банку та розраховується за формулою та складає UIRD 3М+3,0% річних.

Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно протягом дії цього договору із розрахунку фактичної кількості днів у році для кредиту, наданого позичальнику в національній валюті. Нарахування процентів починається з дня надання кредиту (включно). Нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі. День повернення кредиту не враховується при нарахування процентів (п. 6.2. договору). Сторони змінювали строки сплати нарахованих процентів шляхом підписання договорів про внесення змін (від 25.12.2014р. №2, від 23.06.2015р. № 3) з погодженням графіків сплати процентів.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

З матеріалів справи, а саме з банківських виписок та меморіальних ордерів, вбачається, що банком надавалися позичальнику кредитні кошти в межах встановленого ліміту відповідно до заявок позичальника за період з 30.10.2013 по 25.06.2014. Кожний окремий транш кредиту сторонами оформлявся шляхом підписання протягом жовтня 2013 червня 2014р. додаткових договорів (копії залучені до матеріалів справи). В кожному з додаткових договорів сторонами було обумовлено строк повернення траншу, останній відповідно до додаткового договору №43 від 25.06.2014р. не пізніше 21.12.2014р. Відтак, суд встановив, що банк належним чином виконав свої договірні зобовязання за договором про відкриття кредитної лінії № 27-Н/13/66/КЛ-КБ від 24.10.2013, що зокрема підтверджується залученими до матеріалів справи копіями меморіальних ордерів про надання кредитних коштів.

Пунктом 1.4 Договору про відкриття кредитної лінії встановлено, що останній день кредитної лінії 23.10.2015р. Кредит надано на рефінансування кредиту ПАТ «Промінвестбанк» (в розмірі 2 000 000,00 грн.) та для поповнення обігових коштів позичальника (2 700 000,00грн.).

Додатковими договорами від 11.09.2014р. №44 та від 23.06.2015р. №45 сторонами продовжено строк користування не погашеними на дату підписання цих додаткових договорів траншами кредиту, відповідно встановлено новий строк остаточного повернення кредитних коштів до 23.10.2015р.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позичальник не виконав своїх зобовязань з повернення кредиту та сплати процентів.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Відповідно до пунктів 8.3, 8.4 Договору банк має право в односторонньому порядку вимагати від позичальника дострокового повернення повної суми заборгованості зокрема у разі невиконання або неналежного виконання позичальником будь-якого із своїх зобов'язань, передбачених цим договором, або якщо банком буде виявлено недостовірність будь-якої із гарантій тощо. У разі, якщо банк використовує своє право щодо вимоги дострокового повернення повної суми заборгованості, він зобов'язаний в письмовій формі повідомити про це позичальника, із зазначенням у відповідній вимозі повної суми заборгованості, а позичальник зобов'язаний здійснити всі платежі в строк не пізніше 10 робочих днів з дня відправлення банком такого повідомлення (вимоги).

Позивач звертався до відповідача із повідомленням - вимогою від 25.09.2015р. № 9007/4/28-2, в якій просив достроково повернути суму кредиту та сплатити проценти, у звязку із порушенням відповідачем умов договору та графіку платежів (копія повідомлення - вимоги з доказами направлення відповідачу на належну адресу копіями опису вкладення в лист та фіскального чеку «Укрпошти» від 28.09.2015р. № 5048 залучені до матеріалів справи). За таких обставин в порядку пункту 8.4 Договору строк виконання всіх грошових зобов'язань, заснованих на договорі про відкриття кредитної лінії від 24.10.2013р. № \17-Н/13/66/КЛ-КБ є таким, що настав. Суду не подано доказів того, що відповідач надав відповідь на вимогу банку або задовольнив законні вимоги банку.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобовязання. Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як н підставу своїх вимог і заперечень.

Суд неодноразово ухвалами від 13.01.2016р., від 01.02.2016р., зобовязував відповідача подати суду документи, що підтверджують сплату грошових коштів згідно Договору із змінами та доповненнями до нього. Відповідач доказів належного виконання своїх зобовязань за Договором із змінами та доповненнями до нього щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом суду не представив, відповідно доводи позивача не спростував.

Отже, проаналізувавши подані позивачем банківські виписки та розрахунок заборгованості, суд встановив, що станом на 20.10.2015р. утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 4700000,00 грн. по тілу кредиту та 1032675,56 грн. по процентам за користування кредитом (за період з 11.09.2014 по 19.10.2015). Вказаний факт підтверджується банківськими виписками з рахунку позичальника, що містяться в матеріалах справи.

Крім того, позивачем було нараховано 45 326,00 грн. пені за прострочення сплати кредиту за період з 13.10.2015р. по 20.10.2015р.: 52033,65 грн. пені за прострочення сплати процентів за період з 27.01.2015р. по 20.10.2015р..

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частини 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно частини 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 10.1. договору за несвоєчасне виконання грошових зобовязань за цим договором позичальник зобовязаний сплачувати банку у відповідності до вимог чинного законодавства України пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період, за який стягується пеня, від простроченої суми за кожний день прострочення.

Відповідно до частини 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має зясовувати обставини, повязані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у звязку з порушенням грошового зобовязання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобовязання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

За таких обставин, суд здійснив перевірку розрахунку заборгованості, наданий позивачем, та встановив, що вихідні дані для розрахунку відповідають даним банківських виписок, розрахунок зроблено у відповідності до умов договору, вимог закону та арифметично вірно.

09.10.2015р. відповідачем було надруковано в Бюлетені Державної Реєстрації № 332 оголошення прийняття рішення про припинення юридичної особи за рішенням засновників. Комісією з припинення було встановлено строк для заявлення кредиторами своїх вимог до 09.12.2015р.

Позивач звернувся до відповідача з заявою з кредиторськими вимогами (претензіями кредитора) від 20.10.2015 № 9749/4/28-2, в якій просив визнати його вимоги у сумі 5830035,21 грн. (копія заяви з доказами направлення на належну адресу копіями опису вкладення в лист та фіскального чеку «Укрпошти» від 21.10.2015р. № 8673 залучені до матеріалів справи). Відповідач залишив вказану заяву без відповіді та задоволення, у звязку із чим позивач звернувся до суду даним позовом.

Відповідно до ст. 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами;

Згідно ст. 105 Цивільного кодексу України до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Статтею 111 Цивільного кодексу України встановлений порядок ліквідації юридичної особи, частиною восьмою якої передбачено, що ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Таким чином, складання проміжного ліквідаційного балансу здійснюється для з'ясування питання про достатність чи недостатність у юридичної особи, що ліквідується, коштів для задоволення вимог кредиторів, та визначення, за якою процедурою має здійснюватися ліквідація юридичної особи - у загальному порядку або при недостатності у неї майна в порядку, передбаченому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Тобто складання проміжного ліквідаційного балансу, як і виявлення всіх кредиторів і дебіторів юридичної особи, що ліквідується, розгляд заявлених кредиторами вимог і надіслання кредиторам прийнятого за результатами розгляду їх вимог рішення у чітко встановлений законом строк (не пізніше 30 днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора (ст. 105 ЦК України), є обов'язковими умовами в процедурі самоліквідації юридичної особи, в т.ч. і в досудовій процедурі ліквідації.

Однак, ліквідаційна комісія відповідача не виконала ряд передбачених законом обов'язкових дій, а саме: не розглянула заявлену у встановлений строк позивачем, як кредитором, вимогу, не надіслала позивачу у встановлений законом строк рішення, прийняте за результатами розгляду заявленої вимоги, що свідчить про порушення порядку добровільної ліквідації.

Суд зазначає, що в ухвалі про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи відповідачу пропонувалось надати відзив на позов, проте ані відзиву, ані доказів сплати боргу, ані доказів розгляду та прийняття комісією з припинення відповідного рішення по заяві позивача від 20.10.2015р. № 9749/4/28-2 відповідач не надав.

Відповідно до частини 2 ст. 112 ЦК України у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову, звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії.

Таким чином, законодавець пов'язує право позивача на звернення до суду за захистом порушеного права зокрема з обставинами наявності відмови ліквідаційної комісії відповідача у внесенні вимог позивача до проміжного ліквідаційного балансу або ухилення від їх розгляду, що має місце у спірних правовідносинах, які склались між сторонами у даній справі. При цьому, такі дії ліквідаційної комісії, як ухилення від розгляду вимог кредитора та повна або часткова відмова у визнанні вимог кредитора, можуть бути оскаржені кредитором до суду шляхом подання відповідного позову протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналогічно наведеному відповідно до ч. 2 ст. 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Визначені частиною другою статті 16 ЦК України та частиною другою ст. 20 ГК України переліки способів судового захисту є орієнтовними та не є вичерпними.

Отже, враховуючи те, що ліквідаційною комісією відповідача зобовязання з розгляду вимог позивача у встановлений строк не виконано, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача визнати його кредитором відповідача та зобовязання відповідача внести його грошові вимоги до ліквідаційного балансу. Такої ж позиції дотримується Вищий господарський суд України зокрема у постанові від 04.12.2014р. у справі № 917/1987/13.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача, як на сторону, з вини яких виник спір.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 2, 12, 22, 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов публічного акціонерного товариства Сбербанк задовольнити повністю.

2.Визнати публічне акціонерне товариство Сбербанк (01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 46, ідентифікаційний код 25959784) кредитором приватного підприємства Фірма Фармацея (08205, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Грибоєдова, буд. 2, офіс 6, ідентифікаційний код 20358175) з вимогами в загальній сумі 5830035,21 грн. (пять мільйонів вісімсот тридцять тисяч тридцять пять гривень двадцять одна копійка), з яких 4700000,00 грн. заборгованості по тілу кредиту, 1032675,56 грн. по процентам за користування кредитом, 45326,00 грн. пені за прострочення повернення кредиту, 52033,65 грн. пені за прострочення сплати процентів.

3.Зобовязати приватне підприємство Фірма Фармацея в особі ліквідаційної комісії (08205, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Грибоєдова, буд. 2, офіс 6, код 20358175) включити вимоги публічного акціонерного товариства Сбербанк (01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 46, код 25959784) до проміжного ліквідаційного балансу у сумі 5830035,21 грн. (пять мільйонів вісімсот тридцять тисяч тридцять пять гривень двадцять одна копійка), з яких 4700000,00 грн. заборгованості по тілу кредиту, 1032675,56 грн. по процентам за користування кредитом, 45326,00 грн. пені за прострочення повернення кредиту, 52033,65 грн. пені за прострочення сплати процентів.

4.Стягнути з приватного підприємства Фірма Фармацея (08205, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Грибоєдова, буд. 2, офіс 6, ідентифікаційний код 20358175)

на користь публічного акціонерного товариства Сбербанк (01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 46, ідентифікаційний код 25959784)

2436,00 грн. (дві тисячі чотириста тридцять шість гривень нуль копійок) судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано 01.03.2015.

Суддя О.В. Конюх