Рішення № 56186346, 29.02.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29.02.16р. Справа № 904/624/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма АЕК" (м. Дніпропетровськ)

до Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" (м. Дніпродзержинськ, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором будівельного підряду № 13-1573-02 від 08.08.2013 у загальному розмірі 47 378 грн. 93 коп. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 29.02.2016)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 12.01.2015)

від відповідача: ОСОБА_2 - юрисконсульт 1 категорії (довіреність № 13 від

29.01.2016)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма АЕК" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій, на момент звернення з нею до суду, просило суд стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" (далі - відповідач) заборгованість будівельного підряду № 13-1573-02 від 08.08.2013 у загальному розмірі 58 021 грн. 25 коп.

Ціна позову на момент звернення з ним до суду складалася з наступних сум:

- 36 770 грн. 08 коп. основний борг;

- 10 642 грн. 32 коп. пеня;

- 9 701 грн. 69 коп. інфляційні втрати;

- 907 грн. 16 коп. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором будівельного підряду № 13-1573-02 від 08.08.2013 в частині повної та своєчасної оплати виконаних позивачем будівельно-монтажних робіт, що була прийнята відповідачем відповідно до актів приймання виконаних підрядних робіт в період з лютого 2015 року по серпень 2015 року, але не оплачена позивачем, та, відповідно, наявністю боргу у сумі 36 770 грн. 08 коп. На підставі статті 231 Господарського кодексу України за прострочення відповідачем оплати виконаних робіт позивач нарахував та просив суд стягнути пеню за період прострочення з 27.03.2015 по 31.01.2016 в сумі 10 642 грн. 32 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з березня 2015 року по січень 2016 року у сумі 9 701 грн. 69 коп. та 3% річних за період прострочення з 27.03.2015 по 31.01.2016 у сумі 907 грн. 16 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 29.02.2016.

Від позивача надійшло клопотання про часткову зміну позовних вимог (вх.суду 12404/16 від 29.02.2016), в якому він просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 48 756 грн. 93 коп., яка складається з наступних сум:

- 36 770 грн. 08 коп. основний борг;

- 9 701 грн. 69 коп. інфляційні втрати;

- 907 грн. 16 коп. 3% річних;

- 1 378 грн. 00 коп. - судовий збір.

Дослідивши подане позивачем клопотання, суд відзначив, що, фактично, позивач зменшив заявлену до стягнення заборгованість, у зв'язку з виключенням із неї позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 10 642 грн. 32 коп., внаслідок чого ціна позову зменшилась.

Так, відповідно до пункту 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" Господарським процесуальним кодексом України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України та зазначені в цій постанові. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

Так, у судовому засіданні 29.02.2016 вказана заява була вручена представнику відповідача, крім того, викладені в ній обставини були зрозумілі представнику відповідача та не потребували додаткового вивчення та, відповідно, відкладення розгляду справи. Про що було наголошено представником відповідача у судовому засіданні.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Вказане клопотання підписане уповноваженою особою - представником, якому відповідно до довіреності від 12.01.2015 надане таке процесуальне право.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що подане позивачем клопотання про зменшення розміру позовних вимог подане у відповідності до процесуальних вимог в цій частині.

В цей же час, згідно з частиною 3 статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Враховуючи, що зменшення позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, та, враховуючи, що ціна позову фактично зменшилась, суд приймає вказане клопотання позивача.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову 47 378 грн. 93 коп. (без врахування витрат по сплаті судового збору), виходячи з якої й вирішується спір.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 12410/16 від 29.02.2016), в якому він проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що стягнення пені не передбачено умовами спірного договору, інфляційні втрати нараховані позивачем із порушенням, а здійснивши контррозрахунок, відповідач зазначив, що обґрунтованим розміром інфляційних втрат є сума 6 492 грн. 09 коп. Крім того, відповідач зазначив, що у позивача наявна перед відповідачем заборгованість в сумі 1 764 грн. 75 коп.

У судове засідання 29.02.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні 29.02.2016 виклав та обґрунтував позовні вимоги, з урахуванням їх зменшення, наполягав на їх задоволенні у повному обсязі. Вимоги ухвали суду також були виконані позивачем.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на обставини, викладені ним у відзиві на позовну заяву.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представниками позивача та відповідача у судовому засіданні 29.02.2016 наголошено на тому, що ними долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 08.08.2013 між Публічним акціонерним товариством "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" (далі - замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма АЕК" (далі - підрядник, позивач) було укладено договір будівельного підряду № 13-1573-02 (далі договір, а.с.23-26), за яким замовник доручає, а підрядник зобов'язується виконати згідно з проектно-кошторисною документацією (далі - ПКД) на свій ризик будівельно-монтажні роботи (далі - БМР) на об'єктах, які вказані у додатку №1 (далі - об'єкти), згідно діючим нормам, стандартам і правилам (СНІП, ДБН і ВСН 12390) - результатом робіт по договору є комплекс електрообладнання об'єктів, згідно додатку № 1, на яке надана напруга (пункт 1.1. договору).

До договору сторонами було підписано наступні додатки: додаток № 1 - Перелік об'єктів по проекту, додаток № 2 - Графік виконання будівельно-монтажних робіт, додаток № 3 - Графік фінансування будівельно-монтажних робіт, додаток № 4 - Договірна ціна, додаток № 5 - Перелік локальних кошторисів (а.с.27-31).

В процесі виконання вказаного договору сторони переглядали та змінювали його умови, у зв'язку з чим між сторонами підписувалась нова проектно-кошторисна документація (а.с.34-43).

У пункті 10.1. договору сторони визначили, що договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2013, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, передбачених договором.

В подальшому, у додатковій угоді № 2 від 25.12.2013 до договору сторони дійшли згоди, що дія договору продовжується до 31.12.2014, а в додатковій угоді № 5 від 24.12.2014 до договору - до 31.12.2015 (а.с.33, 42).

Доказів зміни, розірвання або визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п'ятої Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (частина 1 статті 843 Цивільного кодексу України).

У розділах 1 та 2 договору сторони визначили предмет договору та умови щодо вартості БМР, розрахунків та платежів, а саме:

- БМР виконуються у зв'язку з реалізацією замовником інвестиційного проекту "Реконструкція сортопрокатного цеху. Перший пусковий комплекс (перша черга)" (пункт 1.2. договору);

- підрядник зобов'язується виконати БМР на об'єктах у строки передбачені графіком виконання БМР (додаток № 2), а замовник зобов'язується прийняти і оплатити такі БМР згідно графіку фінансування (додаток № 3), підписаними обома сторонами (пункт 1.3. договору);

- склад робіт, які виконуються по договору, визначається згідно договірної ціни (додаток № 4), яка є невід'ємною частиною договору (пункт 1.4. договору);

- етапи та строки виконання робіт визначаються у графіку виконання робіт (додаток № 2), який є невід'ємною частиною договору. Кінцевою датою завершення усіх робіт за договором є 31.12.2013 (пункт 1.6. договору);

- вартість БМР орієнтовно складає 5 750 975 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ 20%, а саме: 958 495 грн. 83 коп. Загальна сума договору складається із вартості фактично виконаних БМР (пункт 2.1.1. договору).

Відповідно до частини 1 статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

При цьому, стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На виконання умов договору, зокрема в період з лютого 2015 року по серпень 2015 року позивачем були виконані будівельно-монтажні роботи на суму 37 201 грн. 79 коп., що підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт форми КБ-2в за період з лютого 2015 року по серпень 2015 року, довідками про вартість виконаних будівельних робіт (та витрати) форми КБ-3 за цей же період, які наявні в матеріалах справи.

При цьому, матеріалами справи підтверджується, що за спірним договором позивачем виконувались будівельно-монтажні роботи, починаючи з вересня 2013 року. Позивач зазначає, що з лютого 2015 року відповідач припинив оплату виконаних позивачем робіт.

При цьому, у розділі 2 договору сторони визначили умови щодо розрахунків між сторонами, а саме:

- оплата за виконані БМР здійснюється щомісячно по факту виконання БМР на підставі підписаних замовником актів виконаних робіт по формі № КБ 2-в і довідок по формі КБ-3, рахунків підрядника та податкових накладних, відповідно до законодавства України, з обов'язковим зазначенням номеру договору. Відповідальність за оформлення платіжних документів покладається на підрядника. Рахунки на оплату фактично виконаних БМР надаються протягом 5-ти календарних днів з моменту підписання замовником довідок по формі № КБ-3 (пункт 2.1.2. договору);

- оплата БМР здійснюється замовником протягом 20-ти банківських днів після підписання замовником актів виконаних робіт по формі № КБ 2-в і довідок по формі КБ-3, отримання рахунків підрядника та належним чином оформленої податкової накладної, як передбачено пунктом 2.2 договору, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок підрядника, вказаний в договорі. За необґрунтовану затримку чи відмову від оплати виконаних БМР замовник несе відповідальність відповідно до діючого законодавства України. Датою оплати БМР вважається дата перерахування грошових коштів на поточний рахунок підрядника (пункт 2.2.1. договору);

- з метою відшкодування експлуатаційних витрат, пов'язаних з ремонтом і утриманням доріг, підрядник сплачує замовнику 1,2% від вартості виконаних БМР (без врахування вартості матеріалів). Підрядник виконує оплату, вказаних в цьому пункті витрат, протягом 20-ти банківських днів після пред'явлення замовником рахунку, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок замовника, вказаний в договорі. Датою оплати вважається дата перерахування грошових коштів на поточний рахунок замовника (пункт 2.2.2. договору);

- розрахунки за договором виконуються в національній валюті - українська гривня (пункт 2.2.4. договору).

Так, у строки, визначені пунктом 2.2.1. договору, оплата виконаних позивачем будівельно-монтажних робіт здійснена відповідачем у повному обсязі не була, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 36 770 грн. 08 коп. Так, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо вчасної оплати виконаних робіт, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у сумі 36 770 грн. 08 коп., що і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Судом встановлено, що роботи виконані за актами приймання виконаних підрядних робіт форми КБ-2в за період з лютого 2015 року по серпень 2015 року у повній мірі відповідають роботам, що визначені умовами договору, та за обсягом та вартістю узгоджується із проектно-кошторисною документацією.

Отже, позивач виконав роботи, а відповідач їх прийняв у спірний період на загальну суму 37 201 грн. 79 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання виконаних підрядних робіт форми КБ-2в за період з лютого 2015 року по серпень 2015 року, які підписані та скріплені печатками сторін.

Суд приходить до висновку, що позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором.

При цьому, посилання відповідача у відзиві на позов на наявність перед ним у позивача заборгованості в сумі 1 764 грн. 75 коп. не може прийматися до уваги судом, оскільки наявність вказаної заборгованості не звільняє відповідача від виконання його обов'язків за договором. Крім того, у претензії № 569 від 16.11.2015 позивач просив погасити заборгованість в сумі 36 770 грн. 08 коп., а також зазначав, що заборгованість в сумі 1 168 грн. 59 коп. буде погашена на наступний день після погашення боргу відповідачем(а.с.127).

В свою чергу, у відповіді на претензію № 01/1311-974 від 01.12.2015 відповідач також наголошував на наявності заборгованості у позивача та пропонував вирішити вказане питання мирним шляхом.

З приводу вказаних обставин, суд зазначає, що під час розгляд даної справи судом не досліджуються обставини щодо наявності заборгованості у позивача перед відповідачем в сумі 1 764 грн. 75 коп., а наявність вказаного боргу не звільняє відповідача від виконання своїх обов'язків за договором.

Відповідно до статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Як було зазначено вище у пункті 2.2.1. договору сторони визначили, що оплата будівельно-монтажних робіт здійснюється замовником протягом 20-ти банківських днів після підписання замовником актів виконаних робіт по формі № КБ 2-в і довідок по формі КБ-3, отримання рахунків підрядника та належним чином оформленої податкової накладної, як передбачено пунктом 2.2 договору, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок підрядника, вказаний в договорі.

З приводу обов'язку надання рахунку суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відсутність рахунків не спростовує наявності у замовника обов'язку з оплати виконаної роботи, який у розумінні статті 854 Цивільного кодексу України виникає на підставі самого факту її остаточної здачі (прийняття відповідачем).

Вказана правова позиція викладена також в Постанові Вищого господарського суду України від 18.06.2013 по справі № 923/38/13-г.

При цьому, проаналізувавши умови договору та належно оцінивши зібрані у справі докази, суд вважає, що рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а, отже, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку оплатити виконані роботи (Постанова Верховного Суду України від 29.09.2009 по справі № 37/405).

Враховуючи вказане, з огляду на положення пункту 2.2.1. договору, строк оплати виконаних позивачем підрядних робіт на суму 37 201 грн. 79 коп. є таким, що настав. При цьому, відповідач, в порушення умов договору та вимог чинного законодавства, виконані позивачем в спірний період роботи, оплатив лише частково - в сумі 431 грн. 71 коп. (з суми оплати 20 000 грн. 00 коп. згідно з платіжним дорученням № 10936 від 29.05.2015).

Слід зазначити, що наявність вказаної заборгованості відповідачем не заперечується. Крім того, у наданих позивачем та відповідачем актах звірки містяться дані щодо наявності у відповідача заборгованості за виконані в період з лютого 2015 року по серпень 2015 року роботи в сумі 36 770 грн. 08 коп.

Станом на день розгляду справи, доказів оплати виконаних позивачем робіт суду не надано.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в сумі 36 770 грн. 08 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, а отже, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 36 770 грн. 08 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати виконаних робіт у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення інфляційні втрати за період з березня 2015 року по січень 2016 року у сумі 9 701 грн. 69 коп. та 3% річних за період прострочення з 27.03.2015 по 31.01.2016 у сумі 907 грн. 16 коп.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.

Отже, якщо термін прострочення виконання боржником грошового зобов'язання становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, в постанові Вищого господарського суду України від 01.04.2015 по справі № 917/1667/14.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не було враховано вищевказаних вимог, а саме: до періоду нарахування включені місяці, в яких мав бути здійснений розрахунок (березень, квітень, червень та вересень 2015 року).

Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, та доданий до матеріалів справи, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Згідно з пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, враховуючи положення вищевказаних Постанов Пленуму, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом було встановлено наступне:

- за виконані у лютому 2015 року роботи на загальну суму 31 168 грн. 19 коп., граничний строк оплати - 26.03.2015; вказані роботи були частково оплачені відповідачем в сумі 431 грн. 71 коп., а отже, в період прострочення з 27.03.2015 по 31.01.2016 інфляційні втрати з квітня 2015 року по січень 2016 року складають 6 212 грн. 64 коп.;

- за виконані у березні 2015 року роботи на загальну суму 4 248 грн. 00 коп., граничний строк оплати - 22.04.2015; вказані роботи не були оплачені відповідачем, а отже, в період прострочення з 23.04.2015 по 31.01.2016 інфляційні втрати з травня 2015 року по січень 2016 року складають 231 грн. 50 коп.;

- за виконані у травні 2015 року роботи на загальну суму 1 431 грн. 60 коп., граничний строк оплати - 22.06.2015; вказані роботи не були оплачені відповідачем, а отже, в період прострочення з 23.06.2015 по 31.01.2016 інфляційні втрати з липня 2015 року по січень 2016 року складають 39 грн. 64 коп.

Інфляційні втрати за прострочення оплати виконаних у серпні 2015 року робіт на суму 354 грн. 00 коп. позивач не нараховує та не заявляє до стягнення.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 6 483 грн. 78 коп.

Господарським судом здійснено також перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що періоди прострочення визначені позивачем вірно, але арифметично розрахунок здійснений невірно.

Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Здійснивши власний розрахунок 3% річних, судом встановлено наступне:

- за виконані у лютому 2015 року роботи на загальну суму 31 168 грн. 19 коп., граничний строк оплати - 26.03.2015; вказані роботи були частково оплачені відповідачем в сумі 431 грн. 71 коп., а отже, в період прострочення з 27.03.2015 по 31.01.2016 3% річних складають 785 грн. 46 коп.;

- за виконані у березні 2015 року роботи на загальну суму 4 248 грн. 00 коп., граничний строк оплати - 22.04.2015; вказані роботи не були оплачені відповідачем, а отже, в період прострочення з 23.04.2015 по 31.01.2016 3% річних складають 99 грн. 13 коп.;

- за виконані у травні 2015 року роботи на загальну суму 1 431 грн. 60 коп., граничний строк оплати - 22.06.2015; вказані роботи не були оплачені відповідачем, а отже, в період прострочення з 23.06.2015 по 31.01.2016 3% річних складають 26 грн. 23 коп., а всього 910 грн. 82 коп.

За прострочення оплати виконаних у серпні 2015 року робіт на суму 354 грн. 00 коп. позивач не нараховує та не заявляє до стягнення 3% річних.

Отже, розмір 3% річних, розрахований судом, є більшим, ніж визначено позивачем у розрахунку та позовній заяві.

При цьому, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума 3% річних в розмірі 907 грн. 16 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення 3% річних.

Слід зазначити, що за змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі № 6-49цс12, від 24.10.2011 у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17.10.2011 у справі 6-42цс11).

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в сумі 907 грн. 16 коп., яка визначена позивачем.

Отже, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" (51925, Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ, вулиця Кірова, будинок 18-Б; ідентифікаційний код 05393043) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма АЕК" (49127, м. Дніпропетровськ, вулиця 20-річчя ПеремогиАДРЕСА_1; ідентифікаційний код 34683300) 36 770 грн. 08 коп. основного боргу, 6 483 грн. 78 коп. - інфляційних втрат, 907 грн. 16 коп. - 3% річних, 1 284 грн. 41 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_3