Постанова № 56185693, 01.03.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2016 року Справа № 876/11551/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участю секретаря судового засідання Андрушківа І.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньзапчастина» до Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

22.07.2013 року ТзОВ «Волиньзапчастина» звернулося до суду з позовом до Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 26.04.2013 року № 0000522200, яким визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 25392,00 грн. (в тому числі штрафна санкція 8464,00 грн.).

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що договором купівлі-продажу, укладеним з ТзОВ «Будівельно-торгова компанія «Євробуд» від 01.10.2011 року № 01/10-11 передбачалося придбання автозапчастин, передача яких супроводжується накладними, виданими на кожну партію товару. На виконання умов вказаного договору продавцем видано, а покупцем отримано видаткові та податкові накладні на загальну суму 101 567,44 грн., в тому числі ПДВ 16 927,91 грн., які були досліджені під час перевірки та які містять встановлені реквізити. На їх підставі сформовано дані бухгалтерського обліку і за правилами Податкового кодексу України податковий кредит. Придбання товарів обумовлене постійною діяльністю позивача у сфері оптової і роздрібної торгівлі, для здійснення якої у нього наявні трудові ресурси, транспортні засоби, складські приміщення. Відповідач не аналізував рух товару під час перевірки, проте цими даними також підтверджується використання придбаного товару в господарській діяльності підприємства. Вказані обставини, на думку позивача, спростовують доводи податкового органу про безтоварний характер операцій за зазначеним вище договором та порушення ним норм законодавства при формуванні податкового кредиту.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2013 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області від 26.04.2013 року № 0000522200.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що позивачем дотримано умови формування податкового кредиту у жовтні 2011 року у загальній сумі 16927,91 грн. при фактичному здійсненні господарських операцій у межах господарської діяльності позивача, а тому донарахування позивачу податковим повідомленням-рішенням від 26.04.2013 року № 0000522200 грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 25395,00 грн., є необґрунтованим та суперечить чинному законодавству.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, Нововолинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Волинській області подала апеляційну скаргу, в якій просила оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити повністю з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ТзОВ «Волиньзапчастина» зареєстроване як юридична особа та перебуває на податковому обліку з 19 квітня 2004 року. Позивач є платником ПДВ з 01 грудня 2010 року на підставі свідоцтва від 25 листопада 2010 року № 100311926.

З 12 по 15 квітня 2013 року Нововолинською ОДПІ Волинської області Державної податкової служби проведено невиїзну документальну перевірку ТзОВ «Волиньзапчастина» щодо встановлення фінансово-господарських взаємовідносин та взаєморозрахунків із ТзОВ «Будівельно-торгова компанія «Євробуд» за період з 01 жовтня по 31 грудня 2011 року. Актом перевірки від 15 квітня 2013 року № 302/79/2201/3321369 (далі - акт перевірки) встановлено порушення позивачем пункту 185.1 статті 185, пункту 198.2 статті 198, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, що призвело до завищення ПДВ за жовтень 2011 року на загальну суму 16 928,00 грн.(а.с.11-22).

На підставі акту перевірки Нововолинською ОДПІ у Волинській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 26 квітня 2013 року № 0000522200 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на 25392,00 грн., з них 16928,00 грн. основний платіж і 8464,00 грн. штрафна санкція(а.с.10).

Дане податкове повідомлення-рішення позивач оскаржував в адміністративному порядку, однак рішенням Державної податкової служби у Волинській області від 28 травня 2013 року № 1256/10/10.2-06 та рішенням Міністерства доходів і зборів України від 26 червня 2013 року № 5662/6/99-99-10-01-15 в задоволенні скарги ТзОВ «Волиньзапчастина» було відмовлено, а податкове повідомлення-рішення залишено без змін(а.с.23-32).

Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції прийшов до висновку про протиправність прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення.

Однак, колегія суддів не погоджується з обґрунтованістю висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

В розумінні пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України.

Відповідно до п. п. 198.2, 198.3 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, в тому числі, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. п. 201.1 ст. 201 даного Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

А відповідно до п. 198.6 ст. 198 цього Кодексу не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

На підставі аналізу зазначених норм колегія суддів дійшла висновку, що формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та валових витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

При цьому, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та валових витрат.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що необхідно встановити факт реальності господарських операцій, тобто фактичне поставлення товарів (послуг). Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Крім того, наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до вимог Податкового кодексу України є необхідними для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною і достатньою підставою для включення цих витрат до податкового кредиту.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, яка викладена в постанові від 05.03.2012 року у справі № 21-421а11.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704.

Також колегія суддів враховує, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 27.03.2012 у справі № 21-737во10, про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

З матеріалів справи слідує, що 01 жовтня 2011 року між ТзОВ «Волиньзапчастина» як покупцем та ТзОВ «Будівельно-торгова компанія «Євробуд» як продавцем було укладено договір купівлі-продажу № 01/10-11. Згідно з пунктом 1.1 даного договору продавець зобов'язується продати, а покупець прийняти товар, ціна та кількість якого вказана в накладних, що є невід'ємними частинами даного договору. Також за пунктом 6.1 договору прийомка продукції по кількості та якості проводиться згідно діючих інструкцій на складі покупця(а.с.33).

Обґрунтовуючи факт реального виконання умов цього договору, позивач надав суду копії податкових накладних, виданих його контрагентом в жовтні 2011 року № 127, № 133, № 180, № 319, № 480, № 589 та № 718, з яких вбачається, що номенклатуру товару складають мастила та запчастини на загальну суму 101567,44 грн. (ПДВ 16927,91 грн.); також на товар виписано видаткові накладні від 01 жовтня 2011 року № 1/10-21, від 01 жовтня 2011 року № 1/10-22, від 05 жовтня 2011 року № 5/10-23, від 10 жовтня 2011 року № 10/10-20, від 18 жовтня 2011 року № 18/10-15), від 24 жовтня 2011 року № 24/10-16, від 27 жовтня 2011 року № 27/10-19(а.с.34-47). Оплата за товар позивачем постачальнику здійснювалася відповідно до платіжних доручень від 09 листопада 2011 року № 1329 на суму 29 500,00 грн., від 21 листопада 2011 року № 1349 на суму 30 000,00 грн., від 21 листопада 2011 року № 1350 на суму 31 000,00 грн. та від 24 листопада 2011 року № 1354 на суму 11 067,44 грн.(а.с.54-57). Всього на користь ТзОВ «Будівельно-торгова компанія «Євробуд» позивач сплатив суму 101567,44 грн., тобто, усю суму, визначену податковими та видатковими накладними. Також, на підтвердження господарських операцій за договором купівлі-продажу 01 жовтня 2011 року № 01/10-11 ТзОВ «Волиньзапчастина» було надано також копії договору оренди автомобіля, копії подорожніх листів(а.с.53,78-83).

Суд першої інстанції на обґрунтування свого рішення посилався на ці докази, однак такі, на думку колегії суддів, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту та валових витрат позивача.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Аналіз даних норм дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Також визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, оскільки відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, тобто договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Також відповідач надав суду копії матеріалів кримінальної справи № 41/0279, отриманих від Державної податкової інспекції у Хмельницькій області листом від 08.10.2012 року № 14397/7/07-30/17 (а.с.70-74), в якому вказано, зокрема, що у 2009-2012 роках, переслідуючи корисну мету при вчиненні злочинів, пов'язану із незаконним збагаченням шляхом надання за винагороду послуг з мінімізації податкових зобов'язань, які підлягають сплаті до державного бюджету суб'єктами підприємницької діяльності, без мети здійснення господарської діяльності, пов'язаної з виробництвом та продажем товарно-матеріальних цінностей, було придбано ряд підприємств, в тому числі ТзОВ «Будівельно-торгова компанія «Євробуд».

Також позивач надав протокол допиту в якості свідка ОСОБА_1, який згідно з установчими документами є засновником і директором ТзОВ «Будівельно-торгова компанія «Євробуд», який пояснив, що дане підприємство зареєстроване на нього за винагороду, проте жодного відношення до його діяльності не має, ніяких первинних бухгалтерських документів від імені даного підприємства він не складав та не підписував(а.с.75-76).

Колегія суддів враховує, що відповідно до п. 2 Порядку складання податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 року № 969, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 року за № 1401/18696 (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 5 цього Порядку визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 Порядку.

Згідно з п. 16 даного Порядку, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Таким чином, під час розгляду справи встановлено, що виписані ТзОВ «Будівельно-торгова компанія «Євробуд» податкові накладні стали підставою для формування ТзОВ «Волиньзапчастина» податкового кредиту у спірному періоді. ТзОВ «Будівельно-торгова компанія «Євробуд» було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів. Отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставним.

Аналогічну позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 05.03.2012 року у справі № 21-421а11, а відповідно до ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення № 0000522200 від 26.04.2013 року є правомірним.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувану постанову слід скасувати, оскільки вона прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області задовольнити повністю.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2013 року у справі № 803/1630/13-а - скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньзапчастина» відмовити повністю.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.Б. Заверуха

Судді: О.М. Гінда

В.В. Ніколін