Ухвала суду № 56166220, 25.02.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 534/2541/15-ц Номер провадження 22-ц/786/782/16Головуючий у 1-й інстанції Солоха О. В. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2016 року м. Полтава

Апеляційний суд Полтавської області в складі:

головуючого - МАРТЄВА С.Ю.,

суддів - КУЗНЄЦОВОЇ О.Ю., ЧІЧІЛЯ В.А.,

за участю секретаря ШЕВЧЕНКО І.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 20 січня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, за участю третіх осіб: органу опіки та піклування Комсомольської міської ради Полтавської області, Кременчуцької місцевої прокуратури Полтавської області, про надання дозволу на виїзд малолітньої дитини за межі України без згоди та супроводу батька.

Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача,-

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернулась з позовом , у якому просила, дозволити неповнолітній донці ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2 , у супроводі матері здійснювати неодноразові тимчасові виїзди за межі України в Туреччину з 01.12.2015 р. і до досягнення дитиною 18-річного віку без згоди та супроводу батька ОСОБА_4 та стягнути з відповідача понесені нею судові витрати.

У січня 2016 року звернулась з заявою про зменшення позовних вимог та остаточно просила дозволити неповнолітній ОСОБА_5 у супроводі матері здійснювати неодноразові тимчасові виїзди за межі України в Туреччину на протязі двох років з 01.02.2016 р. до 01.02.2018 року

без згоди та супроводу батька ОСОБА_4 та стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 20 січня 2016 року позов задоволено частково.

Надано дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України малолітній дитині ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянки України (свідоцтво про народження від 02.10.2012р. серія І-КЕ №160419), в Туреччину з метою відпочинку та оздоровленняв період з 01 червня 2016р. до 31 серпня 2016р. без згоди та супроводу батька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, у супроводі матері ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, з обов'язковим поверненням дитини до постійного місця проживання.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у в сумі 61 грн. 40 коп.

В решті позову відмовлено.

В апеляційній скарзі порушено питання про скасування рішення з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права і ухвалення нового, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Апеляційний суд, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, вважає, що остання задоволенню не підлягає.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Місцевим судом вірно встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 26.06.2015 року (а.с.6).

Від шлюбу мають неповнолітню доньку ОСОБА_5, 20.09.2012 р.н.( а.с.7).

Позивачка разом з неповнолітньою дитиною має намір виїхати до Туреччини, оскільки планує створити нову сім`ю із громадянином іншої країни від якого вагітна.

Батько неповнолітньої ОСОБА_5 не надає згоди на виїзд дитини за межі України.

З матеріалів справи вбачається, що згідно інформації наданої ДЗН « Росинка» про відношення ОСОБА_4 з неповнолітньою донькою, то остання відвідує ДНЗ « Росинка» з 16.10.2015 року,дівчинка мешкає за адресою: м. Комсомольськ, вул. Портова,3, кім.930. ОСОБА_5 регулярно відвідує дошкільний заклад,її вчасно приводить і забирає матір. Батько проживає окремо. З жовтня 2015 року останній почав відвідувати доньку регулярно. Приходить в дошкільний заклад та дарує подарунки. Відносини між ними склалися доброзичливі.( а.с.46).

Рішення виконавчого комітету Комсомольської міської ради Полтавської області від 24.11.2015 року № 503 встановлено систематичні побачення батька з дитиною в присутності матері, щотижня, крім часу, коли дитина хворіє: вівторок та четвер з 17.00 год. до 19.00 год.; субота з 08.00 год. До 17.00 год. ( а.с.47).

Із справи вбачається, що метою виїзду дитини за кордон є її оздоровлення та відпочинок на протязі двох років.

Згідно витягу з історії хвороби ОСОБА_5, дитина підлягає «Д» нагляду з діагнозом: хронічний пієлонефрит, період ремісії( а.с.61).

Задовольняючи позов частково, місцевий суд виходив з того, що дитина постійно хворіє та потребує оздоровлення.

Апеляційний суд Полтавської області вважає такий висновок суду першої інстанції вірним з наступник підстав.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обовязки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувади вони в шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не пливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обовязків щодо дитини.

Згідно з ст.150 СК України батьки зобовязані виховувати дитину, піклуватися про здоровя дитини, її фізичний, духовний та моральний розвито; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до ч.3ст.11 Закону України «Про охорону дитинства»батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Конвенцією про права дитини (ст. 18) проголошено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Рівності прав і обов'язків батьків стосовно дітей необхідно дотримуватися незалежно від наявності або відсутності шлюбу між ними. Одним із питань,

яке має вирішуватися за взаємною згодою батьків дитини, є реалізація права дитини на свободу пересування.

Відповідно до п.3 ч. 3ст. 313 ЦК Українифізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Відповідно дост. 4 Закону України«Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України»за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначеноЗаконом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадяни України» від 21 січня 1994 року № 3857- XII,постановою КМУ від 27 січня 1995 р. № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України», Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затвердженихпостановою КМУ від 31 березня 1995 р. № 231(із змінами).

Правила перетинання державного кордону громадянами України, затвердженіПостановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 р. № 57із змінами і доповненнями, передбачають, що перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16- річного віку, здійснюються лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, згода другого з батьків не вимагається у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Таким чином, діючим законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок її виїзду за кордон за згодою батьків або дозволу суду за відсутності згоди одного з батьків.

Крім того, чинним законодавством передбачено можливість вирішувати питання про надання дозволу саме на конкретний (тимчасовий) виїзд дитини за кордон без згоди батька (одноразовий), з визначенням його початку і закінчення, а не постійні виїзди без згоди батька, не позбавленого батьківських прав, такі поїздки можуть мати разовий характер з певним часовим проміжком перебування у відповідній державі. Інше розуміння змісту нормативних актів та допустимість неодноразових виїздів дитини за кордон без згоди батька на підставі одного рішення суду є грубим порушенням права одного з батьків на спілкування з дитиною та на участь у її вихованні, суперечить вищевказаним нормам матеріального права, змісту положень ст.ст,141,157 СК України, які визначають рівність прав і обов'язків батьків відносно виховання дитини.

Сімейне законодавство виходить із принципу повної рівноправності обох батьків батька і матері у всіх правах і обов'язках відносно своїх дітей.

Відповідно до ч.2ст. 150 СК Українибатьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

За ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Доводи апеляційної скарги не відповідають матеріалам справи.

Із справи вбачається, що ОСОБА_2 мала намір укласти шлюб з громадянином іншої держави (який і в подальшому був укладений).

Також, зазначала, що бажає створити сім`ю та народити дитину майбутньому чоловіку.

За таких обставин, позивачка мала намір змінити фактичне місце проживання малолітньої дитини та переїхати в іншу країну разом з нею, чим створила б незручності у вихованні дитини для відповідача.

Таким чином, сторони фактично змінили предмет доказування у справі.

В справі відсутні судові рішення про встановлення проживання малолітньої дитини з одним із колишнього подружжя.

Характерно, що будь-яких вимог щодо встановлення місця проживання дитини у справі не заявлялося.

За таких обставин, задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що надання ОСОБА_2 дозволу на тимчасовий виїзд малолітньої ОСОБА_5 за кордон до Туреччини без згоди батька ОСОБА_4 в її супроводі відповідатиме інтересам дитини та сприятиме зміцненню її здоров'я та розвитку. Такий виїзд дитини носить тимчасовий характер, має на меті відпочинок та оздоровлення і не пов'язаний з визначенням місця проживання дитини.

Доводи апеляційної скарги про можливість надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитити протягом двох років з 01.02.2016 року по 01.02.2018 року, оскільки чинним законодавством не передбачено надання дозвілу на багаторазові виїзди за межі країни.

Таким чином, законодавством передбачена можливість і необхідність вирішення у судовому порядку питання про надання дозволу на виїзд за кордон дитини, якій не виповнилося 16 років, із зазначенням конкретної країни, конкретної дати виїзду (разового), а не надання рішенням суду дозволу на виїзд дитини за кордон без зазначення держави перебування та конкретного періоду такого перебування, що у порушення ст. ст.153,157 СК України фактично позбавить батька дитини можливості брати участь у її вихованні та можливості особистого спілкування з нею.

Така правова позиція підтримана Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 19 грудня 2012 року (справа № 6-44788).

Доводи апеляційної скарги про надання доказів де саме буде проживати дитини не відповідають предмету спору, оскільки вимога про встановлення місця проживання дитини позивачкою не заявлялась

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Апеляційнаскаргане міститьнових фактів чи засобів доказування, які б спростували висновки суду першої інстанції.

За таких обставин, рішення місцевого суду ухвалено у відповідності до положень матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 20 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий у справі: ОСОБА_1

Судді : О. Ю. КУЗНЄЦОВА

ОСОБА_6

З оригіналом згідно:

суддя С.Ю. МАРТЄВ