Ухвала суду № 56161354, 22.02.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2016 р.Справа № 820/10549/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Водолажської Н.С. , Бенедик А.П.

за участю секретаря судового засідання Тітової А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2015р. по справі № 820/10549/15

за позовом Приватної фірми "АЛЬФА-УКРАЇНА ЛІЗИНГ"

до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватна фірма "АЛЬФА-УКРАЇНА ЛІЗИНГ", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області, в якому, після зміни позовних вимог, просив суд: скасувати податкові повідомлення-рішення від 02.07.2015 року №0001532203, яким підприємству донараховано податок на додану вартість в розмірі 68409,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 34204,5 грн.; № 0001542203 від 02.07.2015 року, яким підприємству донараховано податок на прибуток в розмірі 61568,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 30784,00 грн.; № 0002292203 від 01.10.2015 року, яким підприємству донараховано податок на прибуток в розмірі 61568,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 15392,00 грн.

Позивач вважає, що зазначені податкові повідомлення-рішення є неправомірними, необґрунтованими, безпідставними через відсутність доказів порушення підприємством податкового законодавства, а тому просить скасувати їх в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував, вказав, що винесені податкові повідомлення-рішення повністю відповідають вимогам діючого законодавства, а тому є законними та обґрунтованими, у задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2015 року адміністративний позов Приватної фірми "АЛЬФА-УКРАЇНА ЛІЗИНГ" задоволено частково, а саме: скасовано податкові повідомлення-рішення Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області від 02.07.2015 року №0001532203 та від 01.10.2015 року №0002292203; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову в цій частині та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п.п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, ст. 159 КАС України, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких він, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

В судове засідання сторони не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін.

Згідно ст. 41 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що на підставі направлення від 23.04.2015 року № 451 виданого Харківською об'єднаною державною податковою інспекцією ГУ Міндоходів у Харківській області, головним державним ревізором-інспектором сектору перевірок з окремих питань управління податкового аудиту Харківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області Орисенко Віталієм Вікторовичем, наказу Харківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області № 418 від 22.04.2015 року, згідно із п.п.78.1.1, п.п.78.1.11 п.78.1 п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI проведена позапланова виїзна перевірка ПФ «Альфа-Україна Лізинг» з питань правильності обчислення та нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.06.2014 по 30.06.14р. по взаємовідносинам з ТОВ «БЕРЕГ» (код ЄДРПОУ 22129154), ТОВ «ЗАПОРІЗЬКИЙ ЗАВОД ПРОМИСЛОВИХ МАТЕРІАЛІВ» (код ЄДРПОУ 39226906).

За підсумками перевірки підприємства працівниками органу податкової служби було складено акт перевірки за №1107/20-23-22-01-06/31939825 від 13.05.2015 року.

Відповідно до висновків акту перевірки були встановлені наступні порушення: п.198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 розділу V Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість у сумі 68409 грн., у т.ч. у червні 2014р. - 68409 грн. та п. п. 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, підпункту 138.10.6 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України із змінами та доповненнями, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 61568 грн. у т.ч. за 2014р. - 61568 грн.

На підставі вказаного акту перевірки ДПІ були винесені податкові повідомлення-рішення від 02.07.2015 року № 0001532203, яким підприємству донараховано податок на додану вартість в розмірі 68409,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 34204,5 грн., № 0001542203 від 02.07.2015 року, яким підприємству донараховано податок на прибуток в розмірі 61568,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 30784,00 грн.

Рішенням про результати розгляду скарги ГУ ДФС у Харківській області від 27.08.2015 року скасовано податкове повідомлення-рішення №0001542203 від 02.07.2015 року в частині визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 15392,0 грн. (штрафні санкції) та 01.10.2015 року винесено податкове повідомлення - рішення № 0002292203, яким підприємству донараховано податок на прибуток в розмірі 61568,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 15392,00 грн.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що господарські взаємовідносини між підприємствами контрагентами були виконані, первинні документи відповідають вимогам діючого законодавства, а отже дії позивача є правомірними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення є такими, що винесені неправомірно. Відповідач, зі свого боку, як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до приписів п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх ввезенні на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України; в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та у разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Також, згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 200.1. ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно вимог п.200.2. ст.200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Також п.200.3. ст.200 ПК України встановлено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Щодо взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Запорізький завод промислових товарів», колегія суддів зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи, 03.06.2014 року між позивачем та ТОВ «Запорізький завод промислових товарів» було укладено договір поставки №15/06 /а.с. 71-74/.

Правові наслідки, обумовлені цим договором, настали: був факт передачі товару та перерахування грошових коштів. Факт передачі товару підтверджується видатковою накладною № РН-0626/04 від 26.06.2014 року /а.с. 75/, надано податкову накладну № 27 від 26.06.2014 р. /а.с. 77/ та товарно-транспортну накладну № 0626/04 від 26.06.2014 р. /а.с. 76/, платіжне доручення № 2436 від 29.09.2014 р. з відміткою банку про здіснення платежу / а.с. 110/.

Як свідчать матеріали справи, 20.06.2014 року між позивачем та ТОВ «Берег» було укладено договір поставки №20-06/1 /а.с. 78-81/.

Правові наслідки, обумовлені цим договором, настали: був факт передачі товару та перерахування грошових коштів, видано видаткові накладні, товарні-транспортні накладні, податкові накладні /а.с. 86-110/. На підтвердження оплати за даним договором, позивачем надано повідомлення про відступлення права вимоги вих. № 1 від 03.02.2015 р., платіжні доручення № 834 від 22.06.2015 р. та № 849 від 23.06.2015 р. з відміткою банку про здіснення платежу /а.с. 41-43/ .

На підтвердження якості та відповідності придбаної за договором поставки продукції позивач надав копії висновків Державної санітарно-епідеміологічної експертизи.

Всі зазначені господарські операції були належним чином оприбутковані в бухгалтерському обліку позивача, на підтвердження чого позивачем надано витяги з бухгалтерських рахунків 631 та 634 та копії інвентарних карток з обліку торгівельного обладнання.

Згідно абзацу 28 п.1.3 «Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами», що затверджені Наказом МОЗ №723 від 31.10.2011р. та наказу Міністерства охорони здоров'я України від 06.07.2012 № 498 аптечні заклади, крім лікарських засобів та медичних виробів, мають право реалізовувати так звану «супутню продукцію», до якої відносяться товари, що було придбано у TOB «Берег».

Придбання торгівельного обладнання від TOB «Запорізький завод промислових матеріалів» також безпосередньо пов'язано із основним видом господарської діяльності позивача - роздрібної реалізації лікарських засобів, оскільки відповідно до вищезгаданих «Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами», що затверджені Наказом МОЗ №723 від 31.10.2011р. суб'єкт господарювання з роздрібної реалізації лікарських засобів повинен забезпечити належне обладнання усіх (торгівельного залу, виробничих, службово-побутових, технічних, санітарних) приміщень аптеки.

На підтвердження того, що основним видом діяльності позивача є роздрібна реалізація лікарських засобів позивач надав суду копію витягу та роздруківки (станом на дату подання позову) з ЄДРЮ та ФО-П.

На підтвердження того, що позивач має мережу аптек, суду надавалась роздруківка з реєстру місць провадження діяльності з оптової та роздрібної реалізації лікарськими засобами стосовно аптек позивача, копії ліцензії на здійснення діяльності з роздрібної торгівлі лікарськими засобами (основна та на кожну з аптек, враховуючи ту, на яку було поставлено торгівельне обладнання).

Враховуючи викладене, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що укладені правочини між позивачем та його контрагентами є дійсними, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, не ким не оскарженими та у судовому порядку не визнані не дійсними.

Про фактичне виконання вищезазначених робіт свідчать первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п.9.2. ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні» і п.2.4. ст.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».

Згідно ст. 1 розділу 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, згідно з п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14 жовтня 1997 року, товарно-транспортна документація - це комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу. Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та заліку виконаної роботи. Під терміном замовник слід розуміти вантажовідправника або вантажоодержувача, який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів. При цьому, вантажовідправник - це будь-яка фізична або юридична особа, яка подає перевізнику вантаж для перевезення.

Відповідно до п.п.11.5, 11.7 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14 жовтня 1997 року, товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

Колегія суддів зазначає, що оглянуті первинні документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. 44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Крім того, колегія суддів зазначає, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Також, чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як свідчать матеріали справи, угоди між позивачем та контрагентами за період перевірки були укладені у відповідності до норм чинного законодавства та є такими, що відповідають всім вимогам, що встановлюються до даного виду договорів доки зворотне не буде доведено в суді. Тому підстав для висновків щодо нікчемності або недійсності договору не було.

Колегія суддів вважає хибними доводи апеляційної скарги щодо нелегітимності контрагентів позивача під час здійснення господарських операцій, з огляду на наступне.

Чинне законодавство України встановлює принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Колегія суддів зазначає, що на час укладення вищевказаних договорів контрагенти позивача були зареєстрованими як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, мали індивідуальні податкові номери, що підтверджується Свідоцтвами про реєстрацію платника податку на додану вартість /а.с. 129-134/, отже, вони мали право видавати позивачу вищезазначені належним чином оформлені податкові накладні, котрі є підставою для формування позивачем податкового кредиту.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що відсутні підстави стверджувати, що господарські взаємовідносини між підприємствами не були виконані, а первинні документи не відповідають вимогам діючого законодавства.

При цьому, колегія суддів вважає необгрунтованими посилання апелянта на існування актів перевірок, оформлених іншими податковими органами стосовно контрагентів позивача, відносини з якими були предметом перевірки, оскільки такі посилання на акти перевірок контрагентів платника податків, результатами яких не було винесено відповідних податкових повідомлень-рішень, є порушенням абзацу 5 п. 86.7 ст. 86 ПК України, відповідно до якого контролюючим та іншим державним органам забороняється використовувати акт перевірки як підставу для висновків стосовно взаємовідносин платника податків з його контрагентами, якщо за результатами складення акта перевірки податкове повідомлення-рішення не надіслано (не вручено) платнику податків або воно вважається відкликаним відповідно до статті 60 цього Кодексу».

Щодо заниження позивачем податку на прибуток, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п.п.134.1.1, п.п.134.1.2 п.134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, у цьому розділі об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Згідно з п.п.135.5.4 п.135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Відповідно до п.п.138.1.1. п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться: а) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу; б) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління; в) від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; г) від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу; ґ) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу; д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; є) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг); є) витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна; ж) інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг; з) інші витрати, передбачені цим розділом.

Згідно з п.п.138.10.3 п.138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, до складу інших витрат включаються: витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; б) витрати на ремонт тари; в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; ґ) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); є) витрати на транспортування, перевалку, страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; з) інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Колегія суддів зазначає, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

При цьому Податковий кодекс України не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Крім того у відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Європейський суд з прав людини в ухвалених Рішеннях, а саме у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, проаналізувавши наведені норми діючого законодавства, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про неправомірність винесених податкових повідомлень - рішень від 02.07.2015 року № 0001532203, яким підприємству донараховано податок на додану вартість в розмірі 68409,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову ) санкцію в розмірі 34204,5 грн. та № 0002292203 від 01.10.2015 року, яким підприємству донараховано податок на прибуток в розмірі 61568,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 15392,00 грн., а тому в цій частині позовні є законними, обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2015 року по справі № 820/10549/15 в частині задоволених позовних вимог прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Вирішуючи питання щодо судового збору, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.87 КАС України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до Закону України "Про судовий збір", Харківська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Харківській області не звільнена від сплати судового збору, в тому числі при поданні апеляційної скарги, а тому зобов'язана була при такому зверненні сплатити судовий збір.

Статтею 8 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до ч.2 ст. 88 КАС України, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою судді апеляційної інстанції від 05.02.2016 року, після залишення апеляційної скарги без руху, в зв'язку з не сплатою судового збору у розмірі 4486 грн. 78 коп. з наданням строку для усунення недоліків, та звернення із клопотанням апелянта про відстрочення такої сплати, Харківській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Харківській області було відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги на постанову суду до моменту прийняття судового рішення.

Враховуючи, що судове рішення прийняте не на користь апелянта, суб'єкта владних повноважень, якому було відстрочено сплату судового збору у розмірі 4486 грн. 78 коп. до ухвалення судового рішення за наслідками апеляційного перегляду, тому колегія суддів приходить до висновку про необхідність такого стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2015р. по справі № 820/10549/15 залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області судовий збір у розмірі 4486 (чотири тисячі чотириста вісімдесят шість) гривень 78 (сімдесят вісім) копійок до спеціального фонду Державного бюджету України - отримувач - УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова, МФО 851011, код ЄДРПОУ 37999628, банк: ГУ ДКСУ в Харківській області, рахунок - 31210206781011, код класифікації доходів бюджету - 22030001, код ЄДРПОУ Харківського апеляційного адміністративного суду 34331173 .

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Калиновський В.А.Судді(підпис) (підпис) Водолажська Н.С. Бенедик А.П. Повний текст ухвали виготовлений 29.02.2016 р.