Постанова № 56160685, 09.02.2016, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 лютого 2016 рокум. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоТерлецького О.О.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представника відповідача - Петричук І.М., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом приватного підприємства «Бібод Україна» (далі - Підприємство) до державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Запорізькій області (правонаступник державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Запорізькій області Державної податкової служби України; далі - ДПІ), третя особа - управління Державної казначейської служби України у Жовтневому районі м. Запоріжжя Запорізькій області, про стягнення бюджетного відшкодування,

в с т а н о в и л а:

У травні 2013 року Підприємство звернулося до суду з позовом до ДПІ, у якому просило стягнути з Державного бюджету України на його користь 677 732 грн податку на додану вартість (далі - ПДВ).

На обґрунтування позову Підприємство зазначило, що податковий орган не виконує вимоги Податкового кодексу України щодо бюджетного відшкодування ПДВ на користь позивача в розмірі 677 732 грн, в частині подання органу, що здійснює казначейське обслуговування, висновку із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Суд встановив, що 20 жовтня 2008 року Підприємство подало відповідачу податкову декларацію з ПДВ за звітний (податковий) період - вересень 2008 року та додаток до податкової декларації; звітним періодом, у якому виникла сума залишку від'ємного значення в розмірі 677 732 грн, є грудень 2007 року. У зв'язку з допущеними помилками при заповненні декларації позивач 24 червня 2009 року подав до ДПІ уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань за звітний податковий період - травень 2009 року, у якому самостійно виправив помилки в декларації за вересень 2008 року, які не були заповнені у раніше поданій декларації.

28 січня 2010 року ДПІ провела позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ.

8 лютого 2010 року відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення № 0000582305/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ на загальну суму 677 732 грн.

Позивач оскаржив зазначене податкове повідомлення-рішення до суду.

Запорізький окружний адміністративний суд по справі № 2а-946/10/0870 постановою від 20 квітня 2010 року позов задовольнив.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 29 листопада 2011 року скасував постанову суду першої інстанції та прийняв нову, якою відмовив у задоволенні позову.

Вищий адміністративний суду України ухвалою від 27 березня 2013 року скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі постанову суду першої інстанції.

Незважаючи на те, що зазначена ухвала касаційного суду набрала законної сили, податковий орган не подав до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню позивачу з бюджету.

У зв'язку з цим позивач звернувся до суду із позовом про стягнення бюджетного відшкодування.

Запорізькій окружний адміністративний суд постановою від 17 липня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 6 серпня 2014 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 2 червня 2015 року зазначені судові рішення залишив без змін.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодилися апеляційний та касаційний суди, задовольняючи позов виходив із того, що саме з моменту набрання судовим рішенням законної сили, у податкового органу виник обов'язок подати органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ДПІ з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), звернулась із заявою про його перегляд Верховним Судом України, у якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 2 червня 2015 року і направити справу на новий касаційний розгляд.

На обґрунтування заяви ДПІ додала копії рішень Вищого адміністративного суду України від 2 вересня та 3 листопада 2010 року та 24 березня 2014 року (справи №№ К-15425/07, К-3200/08, К/800/10188/13 відповідно), які, на її думку, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом положень пунктів 1.3, 1.8 статті 1, підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість».

Перевіривши наведені у заяві доводи, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника відповідача, колегія суддів вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Виконуючи обов'язок щодо усунення неоднакового застосування норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Проте аналіз рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та його рішень, копії яких надано для порівняння, не дає підстав вважати, що цей суд неоднаково застосував зазначені норми права.

У справі, що розглядається, касаційний суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій та погодився із їхнім висновком про те, що відповідач не виконав свого обов'язку, що випливає, зокрема, із рішення Вищого адміністративного суду України від 27 березня 2013 року та подання Підприємством відповідної заяви, щодо подання висновку до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету, тому платник податків правомірно заявив до відшкодування суму ПДВ, яка підтверджена в судовому порядку.

Вищий адміністративний суд України в ухвалах від 2 вересня та 3 листопада 2010 року, які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування норм матеріального права, закриваючи провадження у справі за позовом товариства про зобов'язання податкового органу надати висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню із Державного бюджету України, виходив із того, що обраний позивачем спосіб захисту права не відповідає його змісту та не підлягає розгляду в суді.

Обґрунтовуючи наявність неоднакового правозастосування, ДПІ послалася і на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 24 березня 2014 року. Проте зазначену ухвалу касаційного суду не можна вважати судовим рішенням, що підтверджує різне правозастосування, оскільки касаційний суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції у зв'язку з невстановленням усіх фактичних обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Таким чином, наведеним судовим рішенням не розв'язано спір по суті і воно не містить остаточного висновку щодо правильного застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справах, копії рішень суду касаційної інстанції в яких додано до заяви.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви ДПІ слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Запорізькій області відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.О. Терлецький

Судді: О.Ф. Волков О.В. Кривенда П.В. Панталієнко М.І. Гриців В.Л. Маринченко О.Б. Прокопенко