Постанова № 56157802, 24.02.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" лютого 2016 р. Справа№ 910/26598/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Жук Г.А.

Чорногуза М.Г.

секретар судового засідання: Білецький Л.І.,

за участю представників сторін:

від позивача - Кошалковський К.В. (дов. №04/КАМ/Ю від 31.12.2015 року);

від відповідача - Борисенко Т.Л. (дов. №22/07/15 від 22.07.2015 року);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс"

на рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2015 року

у справі №910/26598/15 (суддя Т.М. Ващенко)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс", Київська обл., с. Гаврилівка

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер'єр-Ательє "Маршан", м. Київ

про стягнення 239 667,00 грн. -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер'єр-Ательє "Маршан" про стягнення 239 667,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2015 року позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер'єр-Ательє "Маршан" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" 5 000, 00 штрафу та 3 595, 00 грн. В іншій частині в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано непомірно великим розміром пред'явленої до стягнення суми штрафу наслідкам поведінки відповідача та відсутністю доведених завданих позивачу такою поведінкою збитків, на підставі чого суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру штрафу до 5 000,00 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2015 року по справі №910/26598/15 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Також, до апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" додано клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2015 року у справі №910/26598/15.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2016 року клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" про відновлення пропущеного процесуального строку для подання апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2015 року у справі №910/26598/15 задоволено; відновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" пропущений процесуальний строк для подання апеляційної скарги; прийнято апеляційну скаргу до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Жук Г.А., Чорногуз М.Г. та призначено розгляд справи на 24.02.2016 року.

22.02.2016 року до канцелярії Київського апеляційного господарського суду надійшов відзив відповідача в порядку ст. 96 Господарського процесуального кодексу України на апеляційну скаргу, у відповідності до якого останній просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судове засідання, призначена на 24.02.106 року, з'явились представники сторін, надали усні пояснення по суті спору, відповіли на запитання суду.

Представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, представник відповідача заперечував щодо задоволення апеляційної скарги.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 25.09.2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер'єр-Ательє «Маршан» (Продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» (далі - Покупець) було укладено Договір №1206088/12-1480/КАМ-Ю (далі за текстом - Договір) (а.с. 17-20).

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору Покупець замовляє і здійснює оплату, а Продавець забезпечує поставку, митне очищення, доставку дерев'яних вікон (вироби), у кількості, якості і асортименті визначених Додатками № 1, 3 до даного договору і проведення робіт монтажу виробів (роботи).

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 7.1 з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором.

Згідно з п. 1.1. Додатку № 1 до Договору вартість виробів складає 142 102,00 Євро. Оплата за вироби здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця в національній валюті України за курсом НБУ на день оплати. Вартість виробів включає ПДВ.

У відповідності до п. 2 Додатку № 2 до Договору, протягом 3 банківських днів після підписання сторонами Договору вноситься плата в розмірі 92 102,00 Євро. Оплата за вироби здійснюється в готівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця в національній валюті України за курсом НБУ на день оплати. Протягом 3 банківських днів з моменту повідомлення про готовність до відправки виробів з виробництва здійснюється оплата в розмірі 50 000,00 грн. Євро. Оплата за вироби здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця в національній валюті України за курсом НБУ на день оплати. Після доставки виробів на об'єкт покупця, до початку монтажних робіт вноситься оплата в розмірі 44 000,00 грн. По факту завершення монтажних робіт і підписання акту здачі-прийняття виробів і їх монтажу протягом 3 банківських днів здійснюється оплата в розмірі 18 900,00 грн.

Пунктом 4.1 Договору встановлено, що строк виконання замовлення складає 16 тижнів з моменту кінцевого узгодження технічних параметрів виробів, Додаток № 3 до Договору, при виконані умов, вказаних в п.п. 2.1., 2.2. Додатку № 2 до Договору.

З матеріалів справи вбачається, що надалі між сторонами було укладено Додаткову угоду №2 від 02.07.2014 року до Договору (а.с. 25).

Додатковою угодою №2 від 02.07.2014 року до Договору, яка підписана сторонами та скріплена їх печатками, сторони погодили п. 4.1 Договору викласти в наступній редакції: "Строк відвантаження виробів з місця виробництва - 10.10.14. Строк поставки Продавцем виробів на об'єкт згідно з п. 4.2 Договору становить 15-16.10.14., при умові здійснення Покупцем оплати в розмірі 546 201,65 грн. з ПДВ, на розрахунковий рахунок Продавця за період з 03.10.14.".

Судом першої інстанції встановлено, з чим погоджується колегія суддів, що позивачем, згідно з платіжним дорученням №9000035886 від 03.10.2014 року (а.с. 40), було перераховано відповідачу на виконання умов договору грошові кошти у сумі 546 201,65 грн. з призначенням платежу "зг.дог. №1206088/12-1480/КАМ-Ю від 25.09.2012 р.; д.у. № 1 за дерев'яні вікна в т.ч. ПДВ 91 033,61 грн.".

З умов договору слідує, що враховуючи вчасне перерахування позивачем грошових коштів у сумі 546 201,65 грн., у відповідача виник обов'язок з поставки товару за Договором 15-16.10.2014 року.

У відповідності до видаткової накладної №РН-0000007 від 01.12.2014 року товар за Договором на суму 1 498 218,39 грн. був поставлений позивачу 01.12.2014 року (а.с. 26), тобто з простроченням з 17.10.2014 року.

Пунктом 2 Додаткової угоди № 2 від 02.07.2014 року до Договору визначено, що у випадку порушення Продавцем строків поставки виробів на об'єкт Продавець зобов'язується виплатити Покупцю штраф в розмірі 300 Євро за кожен день прострочки поставки виробів.

Спір у справі, на думку позивача, виник у зв'язку з простроченням відповідачем строків поставки товару, на підставі чого останній звернувся до суду з позовом про стягнення штрафу в розмірі 239 667,00 грн. за період з 17.10.2014 року по 30.11.2014 року.

Відповідно до ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом першої інстанції встановлено, з чим погоджується колегія суддів, що строк поставки за Договором настав 15-16.10.2014 року з врахуванням положень п. 4.1 Договору в редакції Додаткової угоди №2 від 02.07.2014 року.

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було здійснено поставку товару позивачу лише 01.12.2014 року на підставі видаткової накладної №РН-0000007 від 01.12.2014 року, тобто з простроченням строків, встановлених умовами договору.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Як вже зазначалось, пунктом 2 Додаткової угоди № 2 від 02.07.2014 року до Договору визначено, що у випадку порушення Продавцем строків поставки виробів на об'єкт Продавець зобов'язується виплатити Покупцю штраф в розмірі 300 Євро за кожен день прострочки поставки виробів.

Приписами ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

У відповідності до ст. 230 Господарського кодексу України, передбачено, зокрема, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Право встановити в договорі розмір штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача штраф у сумі 239 667,00 грн. за прострочення поставки товару.

Однак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказаний розмір штрафу є непомірно великим у відповідності до наслідків поведінки відповідача та підлягає зменшенню, враховуючи наступне.

За змістом ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» встановлено, що у вирішенні пов'язаних зі зменшенням розміру неустойки питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (з подальшими змінами), а також в абзацах першому - четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» (з подальшими змінами).

У відповідності до пункту 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

У зазначеній нормі Господарського процесуального кодексу України йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України).

Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Колегія суддів також зазначає, що рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2015 у справі №910/13833/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2015 року, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер'єр-Ательє "Маршан" про стягнення грошових коштів, позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача пеню у сумі 33 001,85 грн. на підставі п.5.1. Договору.

Крім цього, суд апеляційної інстанцій вважає, що таке зменшення, беручи до уваги відсутність заборгованості з оплати отриманого товару та відсутність негативних наслідків для позивача у вигляді заподіяної шкоди, викликаних простроченням виконання, а також нарахування, крім штрафу, також пені (справа №910/13833/15), є співрозмірним в контексті інтересів обох сторін.

Отже в даному випадку, місцевим господарським судом дотриманий баланс інтересів сторін та правомірно зменшено розмір штрафу.

Таким чином, колегія суддів вважає за можливе застосувати право суду на зменшення розміру штрафу, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

Інші доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи.

Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2015 року у справі №910/26598/15.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" на рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2015 року у справі №910/26598/15 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2015 року у справі №910/26598/15 залишити без змін.

3. Справу №910/26598/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді Г.А. Жук

М.Г. Чорногуз