Рішення № 56157452, 23.02.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" лютого 2016 р.Справа № 922/90/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

при секретарі судового засідання Кулабуховій А.В.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК Союз", м. Дергачі до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Люботин про стягнення коштів в розмірі 13 099,27 грн за участю представників сторін:

представника позивача - Тютюнник Е.А., довіреність від 01.01.2016;

представник відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ТК Союз", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 13099,27 грн., у тому числі 10309,01 грн. - заборгованість за поставлений товар; 308,19 грн. - інфляційне збільшення суми боргу; 1490,71 - пені; 991, 36 - 30% річних. Судові витати покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15 січня 2016 року позовну заяву було прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №922/90/16 та призначено її до розгляду на 02 лютого 2016 року.

Ухвалою господарського суду від 02 лютого 2016 року розгляд справи відкладався на 23 лютого 2016 року у зв'язку з неявкою відповідача по справі.

В судовому засіданні 23.02.2016 р. представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд задовольнити позов з підставі, викладених у позовній заяві та правовому обґрунтуванні позовних вимог.

У призначене 23.02.2016 року судове засідання відповідач не з'явився, правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав. На адресу суду повернулась ухвала господарського суду від 15 січня 2016 року про порушення провадження у справі та ухвала господарського суду від 02 лютого 2016 року без вручення адресатові з позначкою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання".

Судом перевірено адресу відповідача, згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, яка відображається на веб-сайті даного Єдиного державного реєстру (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch), станом на час розгляду справи, місцезнаходження відповідача - 62433, АДРЕСА_1, та саме на цю адресу судом надсилались процесуальні документи, а позивачем позовну заяву.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Як визначено у пункті 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд вважає, що ним вжито всі заходи для належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за позовної заявою позивача за наявними у справі і додатково наданими на вимогу суду матеріалами і документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд установив наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТК СОЮЗ" (Постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Покупець) був укладений договір поставки №27/33/2015 від 26 серпня 2015 року (надалі - Договір поставки), відповідно до предмету якого постачальник зобов'язався поставити Товар, а Покупець прийнята та оплатити Товар на умовах, передбачених цим Договором.

Відповідно до пунктів 2.1., 2.2. Договору поставки - ціна Товару є договірною та визначається на підставі цін, затверджених Постачальником і вказаних в прайс-листах. Ціна на товар вказується в накладних, що є невід'ємною частиною цього Договору.

Обов'язок оплати товару Покупцем передбачений пунктом 6.2 Договору поставки, відповідно до якого оплата проводиться не пізніше 14 календарних днів з моменту поставки.

Договір вступає в силу з дня його підписання Сторонами та діє до 31.12.2016 року (п. 8.1. Договору поставки).

Як зазначає позивач у позовній заяві, на виконання умов Договору поставки ним було поставлено товар на загальну суму 10 309,01 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справах видатковими накладними №Ц03395 від 28.08.2015 р., №Ц03484 від 29.08.2015 р., №Ц03485 від 29.08.2015 р. (т. 1, а. с. 13-17).

Проте, відповідач всупереч умовам укладеного Договору поставки у встановлені строки свої зобов'язання щодо своєчасної оплати прийнятого за Договором поставки товару не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 10 309,01 грн.

В зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язання щодо оплати отриманого товару позивач звернувся до відповідача з претензією від 19.09.2016 р. вих. №0018 про сплату заборгованості. Однак відповідачем не надано відповідь на вимогу позивача та сплачено суму заборгованості за Договором поставки.

На час розгляду справи, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем існуючої суми заборгованості в розмірі 10 309,01 грн. в добровільному порядку.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно приписів статей 6, 627, 628, 638 Цивільного кодексу України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Судом встановлено, що між сторонами був укладений договір поставки, який регулюється нормами § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно із ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вже зазначалось вище, позивач здійснив поставку товару відповідачу, що підтверджується копіями видаткових накладних, наявних в матеріалах справи (т. 1, а.с. 13-17).

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

В статті 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Як вже було зазначено вище, між сторонами існували правовідносини з купівлі-продажу (поставки).

Отже, обставини щодо поставки товару, можуть підтверджуватися первинними документами в розумінні вищезазначених положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", складеними при виконанні господарської операції.

Дослідивши надані позивачем видаткові накладні, суд констатує, що вони відповідають вимогам ст.9 Закону України від 16.07.1999 р. за № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку: містять обов'язкові реквізити первинних документів, зокрема назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; посилання на договір; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції. Дані накладні є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції (поставка товару) та є підставою для оплати за поставлений товар у відповідності з вимогами ст. 692 Цивільного кодексу України.

Як зазначено Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17.07.2012 р. за № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права", підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.

Таким чином, факт поставки товару відповідачу за договором поставки №27/33/2015 від 26 серпня 2015 року є доведеним та підтвердженим належними доказами, а тому у відповідача виникло зобов'язання по оплаті отриманого товару.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене та з урахуванням вимог чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позивач зобов'язання за Договором поставки виконав в узгодженому порядку, про що свідчать наявні в матеріалах справи видаткові накладні та, що не спростовується відповідачем. Проте відповідач, в порушення норм чинного цивільного та господарського законодавства України та умов Договору, не оплатив вартість поставленого товару, доказів на підтвердження виконання взятих на себе договірних зобов'язань в повному обсязі суду не надав.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому статтями 32, 33 ГПК України порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, не надав суду доказів сплати позивачу грошових коштів у сумі 10 309,01 грн., суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК СОЮЗ" обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

Позивачем, за неналежне виконання грошових зобов'язань нараховано до стягнення з відповідача пеню в розмірі 1 490,71 грн., 30% річних у сумі 991,36 грн. та інфляційне збільшення суми боргу в розмірі 308,19 грн.

За приписами ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Приписами ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до п. 7.2. Договору поставки Покупець у випадку несвоєчасної сплати поставленого товару сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеню, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки, а також 30% річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок заявлених до стягнення пені, 30% річних та інфляційного збільшення суми боргу судом перевірено та визнано невірним у зв'язку з тим, що позивачем неправильно зазначені дати, з яких починається прострочення зобов'язання.

За видатковою накладною №Ц03395 від 28.08.2015 р. період прострочки становить з 12.09.2015 р. по 06.01.2015 р., за видатковими накладними №Ц03484 від 29.08.2015 р. та №Ц03485 від 29.08.2015 р. період прострочки становить з 13.09.2015 р. по 06.01.2016 р. відповідно.

З огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Для всебічного, повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи та в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійснення позивачем нарахування штрафних санкцій, річних тощо, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно (Частина 1 пункту 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 року №01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році").

Суд, здійснивши власний розрахунок пені, 30% річних та інфляційного збільшення суми боргу, зазначає, що арифметично вірний розмір пені становить 1477,70 грн., 30% річних - 984,13 грн., інфляційного збільшення суми боргу - 381,43 грн. В частині стягнення пені в розмірі 13,01 грн. та 30% річних у розмірі 7,23 грн. нараховані неправомірно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Оскільки в матеріалах справи відсутнє клопотання позивача про вихід за межі позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача заявленого позивачем інфляційного збільшення суми боргу в розмірі 308,19 грн.

Враховуючи викладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК СОЮЗ" підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаючи судові витрати в даній справі на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, статтями 6, 11, 525, 526, 530, 546, 549, 625, 627-629, 638, 655, 692, 693, 712 Цивільного кодексу України, статтями 175, 193, 216, 230, 265 Господарського кодексу України, статтями 1, 4, 12, 32, 33, 34, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (62433, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК СОЮЗ" (62300, Харківська область, Дергачівський район, м. Дергачі, пров. Залізничний, буд. 18, код ЄДРПОУ 36419123) заборгованість за поставлений товар у сумі 10 309 (десять тисяч триста дев'ять гривень) грн. 01 коп., інфляційне збільшення суми боргу - 308 (триста вісім) грн. 19 коп., пеню в розмірі 1 477 (одна тисяча чотириста сімдесят сім) грн. 70 коп., 30% річних у сумі 984 (дев'ятсот вісімдесят чотири) грн. 13 коп. та судові витрати в розмірі 1 375 (одна тисяча триста сімдесят п'ять) грн. 87 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення пені в розмірі 13,01 грн. та 30% річних у розмірі 7,23 грн. - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 29.02.2016 р.

Суддя Т.О. Пономаренко

справа №922/90/16