Постанова № 56157429, 25.02.2016, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.02.2016 Справа № 904/8795/13

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Паруснікова Ю.Б. (доповідач)

суддів: Білецької Л.М., Верхогляд Т.А.

при секретарі судового засідання: Мудрак О.М.

за участю представників сторін:

від позивача у судове засідання не з'явився;

від відповідача (позивача за зустрічним позовом): ОСОБА_1, представник за довіреністю б/н від 22.01.2016;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Цеоліт» на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.11.2015 по справі № 904/8795/13 (головуючий суддя Мартинюк С.В., судді: Петренко Н.Е., Ліпинський О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Цеоліт», м. Бровари, Київської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оліекс-Агро», с. Горького, Дніпропетровський район, Дніпропетровської області

про стягнення 397726,74 грн., -

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оліекс-Агро», с. Горького, Дніпропетровський район, Дніпропетровської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Цеоліт», м. Бровари, Київської області

про стягнення 400000,00 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 04.11.2015 в задоволенні первісного позову відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

В задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову - відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване відсутністю підстав для задоволення первісного позову, оскільки в результаті проведеної експертизи встановлено поставку позивачем за первісним позовом товару неналежної якості, що у відповідності до приписів ст. 673, ч. 2 ст. 675 ЦК України, ст. 268 ГК України є підставою для відмови від прийняття і не оплати відповідачем неякісного товару.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом, господарський суд мотивував своє рішення відсутністю належних доказів, які б свідчили про наявність розміру завданих позивачу (за зустрічним позовом) збитків та причинно-наслідкового звязку між поставкою неякісних добрив і недоотриманням врожаю в заявлених обємах.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням господарського суду Дніпропетровської області, позивач (за первісним позовом) звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Скарга мотивована неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які господарський суд Дніпропетровської області визнав встановленими, невідповідністю обставинам справи висновків викладених у рішенні, що на думку апелянта є підставою для його скасування господарським судом апеляційної інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги, апелянт з посиланням на частини 1 та 5 ст. 42, ст. 43 ГПК України вказує на те, що висновок експертів, який покладено в основу рішення місцевого господарського суду, є неповним, необєктивним, не ґрунтується на відповідних методиках їх досліджень, не підтверджується іншими доказами, наявними у справі, а тому є таким, що не повинен прийматися судом до уваги.

Також, скаржник переконаний, що посилання експертів на той факт, що нестача вмісту поживних речовин у складі досліджуваних мінеральних добрив призведе до незабезпечення прогнозованої прибавки врожаю сільськогосподарських культур через низьку ефективність удобрювальної та рістактивуючої дії на рослини є лише їх припущенням, оскільки на дату проведення експертного дослідження строк придатності (24 місяці) для використання майже всіх наданих відповідачем за первісним позовом для дослідження добрив мінеральних рідких сплинув. При цьому, відповідачем за первісним позовом, як експерту, так і місцевому господарському суду, не надано жодних пояснень щодо умов зберігання експертних зразків впродовж 2013-2015 років, що у разі неналежного їх зберігання напряму впливає на результати експертних досліджень.

Крім того, апелянт посилається на вихід місцевого господарського суду за межі наданих йому повноважень і фактичного прийняття рішення з питання, що не було предметом судового спору, що є порушенням вимог ст. 83 ГПК України, оскільки відповідач за первісним позовом не заявляв вимогу, у відповідності до приписів ст. 20 ГК України про наявність у нього права не оплачувати неякісний товар.

У звязку з вищевикладеним апелянт просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.11.2015 по справі № 904/8795/13 в частині, що стосується відмови ТОВ фірма «Цеоліт» у задоволенні його позовних вимог до ТОВ «Оліекс-Агро» про стягнення 617770,35 грн. боргу з урахуванням індексу інфляції, 22787,28 грн. пені, 34859,00 грн. штрафу та 23493,90 грн. - 3 % річних у звязку з невиконанням грошових зобовязань за договором купівлі-продажу № К/36/13 від 14.05.2013 - скасувати повністю та прийняти нове рішення в цій частині, згідно якого позовні вимоги задовольнити повністю, а в іншій частині рішення залишити без змін.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.12.2015 апеляційну скаргу призначено до розгляду у судовому засіданні на 19.01.2016.

19.01.2016 розгляд справи відкладався на 02.02.2016.

У судовому засіданні 02.02.2016 розгляд справи відкладено на 18.02.2016, а в судове засідання викликано експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз для дачі пояснень в режимі відеоконференції.

18.02.2016 у судовому засіданні оголошено перерву до 25.02.2016.

25.02.2016 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

У відповідності до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про обґрунтованість вимог апеляційної скарги та наявністю підстав для її задоволення. При цьому, колегія суддів вважає, що прийняте рішення місцевого господарського суду слід скасувати частково, з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з наявних у справі документів, 14.05.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю фірма «Цеоліт» (продавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Оліекс-Агро» (покупцем) укладено договір купівлі-продажу № К/36/13 (далі договір), згідно п. 1.1. якого продавець зобовязується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність покупцеві рідкі комплексні добрива власного виробництва (далі товар), а покупець зобовязується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити товар.

Згідно п. п. 1.2., 2.1. договору, найменування, кількість, ціна товару, а також інша необхідна інформація вказується продавцем у ОСОБА_2 № 1, який є невідємною частиною цього договору.

Ціна, асортимент та кількість товару вказана у ОСОБА_2 № 1, загальна вартість яких складає 348590,00 грн., у тому числі ПДВ 58098,33 грн. (а. с.17 т. 1).

Згідно п. п. 2.2., 2.3. договору, оплата здійснюється покупцем у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця, згідно отриманого рахунку-фактури.

Покупець здійснює 100 % розрахунок з врожаю ріпаку, але до 01.08.2013 згідно рахунку-фактури, що становить 348590,00 грн. Днем оплати вважається день в який кошти надійшли на розрахунковий рахунок продавця.

Згідно п. 2.4. договору покупець зобовязується розрахуватися за отриманий товар не пізніше 3 банківських днів з моменту настання кінцевої дати розрахунку.

Згідно п. п. 4.7., 6.1. договору, право власності на куплені вироби переходить до покупця в момент фізичного отримання товарів та підписання товаротранспортних документів (накладної на передачу виробів).

На виконання умов договору позивач поставив, а представник відповідача за довіреностями: від 17.05.2013 серії ААГ № 552092; від 17.05.2013 серії ААГ № 552093 (а. с. 11, 13 том 1) отримав без будь-яких зауважень товар на суму 348590,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними: від 16.05.2013 № 281 на суму 304150,00 грн. та № 286 на суму 44440,00 грн. (а. с. 10, 12 том 1).

Між тим, відповідач за отриманий від позивача товар у встановлені договором строки не розрахувався (не здійснив жодної оплати), а тому останній 02.10.2013 направив на адресу ТОВ «Оліекс-Агро» претензійний лист від 01.10.2013 № 135 про погашення заборгованості, що підтверджується фіскальним чеком про поштове відправлення № 5850 (18-19 том 1).

Наявність у відповідача непогашеної перед позивачем заборгованості за поставлений товар і є причиною виникнення спору за первісним позовом.

15.01.2014 не бажаючи розраховуватися за отриманий товар, відповідач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з зустрічною позовною заявою про стягнення з ТОВ фірма «Цеоліт» збитків у сумі 400000,00 грн. В обґрунтування зустрічного позову відповідач (за первісним позовом) посилається на відсутність у нього підстав для здійснення оплати за отриманий по договору товар, через наявність спричинених його підприємству збитків внаслідок знищення врожаю посівів при обробці полів неякісними рідкими комплексними добривами виробництва ТОВ фірма «Цеоліт», які були поставлені та придбані на умовах договору (а. с. 60-64 том 1).

З метою підтвердження понесених збитків внаслідок використання неякісних рідких комплексних мінеральних добрив, придбаних ТОВ «Оліекс-Агро» у ТОВ фірма «Цеоліт» на умовах договору купівлі-продажу від 14.05.2013 № К/36/13, відповідачем за первісним позовом заявлено клопотання про призначення судової експертизи (109-111 том 2).

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 03.09.2014, обґрунтованою необхідністю встановлення певних обставин, що виникли при вирішенні спору та потребують спеціальних знань і навичок, призначено судову експертизу з відповідним переліком запитань, поставлених на вирішення експерта. Проведення судової експертизи доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз (далі КНДІСЕ, а. с. 120-124 том 2).

18.06.2015 за результатами проведення комплексної судової експертизи по даній справі, експертами КНДІСЕ зроблено висновок № 12498/14-34/9860? 9866/15-34 відповідно до якого:

1. Фактичні фізичні показники (фізичний стан, колір, запах) добрив мінеральних рідких серії «ОСОБА_3 Бобові», «ОСОБА_3 Старт Плюс», «ОСОБА_3 Ріпак, Буряк», «ОСОБА_3 Полісульфід Натрію», «ОСОБА_3 Плодоношення», «ОСОБА_3 Кальций Плюс Мікро», «ОСОБА_3 ОСОБА_2», що надані на дослідження (які були придбані ТОВ «Оліекс-Агро» у ТОВ «Цеоліт» за договором купівлі-продажу № К/36/13 від 14.05.2013) відповідають показникам за ТУ У 24.1-19417174-001:2007, що наведені у відповідних сертифікатах якості.

Показник «запах» добрива мінерального рідкого серії «ОСОБА_3 Цвітіння», що наданий на дослідження не відповідає показникам за ТУ У 24.1-19417174-001:2007, що наведені у відповідному сертифікаті якості. За іншими показниками (фізичний стан, колір) добрива мінерального рідкого серії «ОСОБА_3 Цвітіння», що наданий на дослідження відповідає показникам за ТУ У 24.1-19417174-001:2007, наведеним у відповідному сертифікаті якості.

2. Фактичний хімічний склад добрив рідких мінеральних серії «ОСОБА_3 Бобові», «ОСОБА_3 Старт Плюс», «ОСОБА_3 Ріпак, Буряк», «ОСОБА_3 Полісульфід Натрію», «ОСОБА_3 Плодоношення», «ОСОБА_3 Кальний Плюс Мікро», «ОСОБА_3 ОСОБА_2», «ОСОБА_3 Цвітіння», що надані на дослідження добрива не відповідають показникам за ТУ У 24.1-19417174-001:2007, що наведені у відповідних сертифікатах якості за показниками, які зазначені у таблиці ОСОБА_2

3. Фактична нестача вмісту поживних речовин (макро- та мікроелементів) у складі мінеральних добрив серії «ОСОБА_3 Бобові», «ОСОБА_3 Плюс», «ОСОБА_3 Ріпак, Буряк», «ОСОБА_3 Полісульфід Натрію», «ОСОБА_3 Плодоношення», «ОСОБА_3 Кальций Плюс Мікро», «ОСОБА_3 ОСОБА_2», «ОСОБА_3 Цвітіння», що надані на дослідження добрива не забезпечуватимуть прогнозованої прибавки врожаю сільськогосподарських культур через низьку ефективність удобрювальної та рістактивуючої дії на рослини (а. с. 139-150 з додатками).

Проаналізувавши матеріали справи, умови договору, висновок експертів, місцевий господарський суд не знайшов підстав для задоволення первісного позову, посилаючись на той факт, що результати експертного дослідження фактично свідчать про не придатність мінеральних добрив для мети, з якою їх використовують та не забезпечуватимуть прогнозованої прибавки врожаю сільськогосподарських культур через низьку ефективність удобрювальної та рістактивуючої дії на рослини.

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду не погоджується з вищевказаним висновком місцевого господарського суду, який в основу оскаржуваного рішення поклав висновок експертів КНДІСЕ і відмовив в задоволенні первісного позову, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. ст. 33, 34, 43 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. До предмету доказування у даній справі відноситься встановлення судом на підставі належних засобів доказування неналежної якості товару, істотного порушення вимог щодо якості товару.

Визначальними при вирішенні даного спору колегія суддів вважає наступні обставини:

1. Приписами ст. 673 Цивільного кодексу передбачено, що продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобовязаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.

В матеріалах справи містяться сертифікати якості для добрив мінеральних рідких, які 17.03.2009 пройшли державну реєстрацію (посвідчення серії А № 01779), технічні показники яких за ТУ У 24.1-19417174-001:2007 «Добрива мінеральні серії ОСОБА_3 «Макро+мікро Р» рідкі відповідають вимогам діючого санітарного законодавства України, про що свідчить Висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 27.01.2009 № 05.03.02-07/3018 (а. с. 171-182 том 1).

Таким чином, добрива мінеральні рідкі серії ОСОБА_3 «Макро+мікро Р», які придбавалися покупцем на умовах вищезазначеного договору, є сертифікованими в Україні, пройшли відповідну державну реєстрацію, відповідають вимогам діючого санітарного законодавства України, а тому, колегія суддів вважає, що продавцем передано покупцеві товар, якість якого відповідала умовам договору купівлі-продажу, придатного для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

2. Згідно частин 1, 3 ст. 680 ЦК України покупець має право предявити вимогу у звязку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо на товар встановлено гарантійний строк, покупець має право предявити вимогу у звязку з недоліками товару, які були виявлені протягом цього строку.

В матеріалах справи міститься токсиколого-гігієнічний паспорт та експертний висновок за результатами токсиколого-гігієнічної оцінки мінеральних добрив ОСОБА_3 «Макро+мікро Р», відповідно до яких гарантійний строк зберігання товару, за умови належного способу його зберігання, становить 18 місяців, а їх знешкодження не потрібне (а. с. 14-32 том 2).

Згідно п. 9. Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю від 25.04.1966 № П-7 (в редакції від 23.07.1975) (далі - Інструкція) Акт про приховані недоліки, виявлені в продукції з гарантійними термінами служби або зберігання, повинен бути складений протягом 5 днів після виявлення недоліків, але в межах встановленого гарантійного терміну.

Прихованими недоліками визнаються такі недоліки, що не могли бути виявлені при звичайній для даного виду продукції перевірці і виявлені лише в процесі обробки, використання і зберігання продукції.

Частинами 1, 2 ст. 688 ЦК України встановлено, що покупець зобовязаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу, зокрема щодо якості товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Відповідачем не надано (в матеріалах справи відсутні) докази предявлення позивачу вимоги у звязку з виявленими в процесі обробки, використання і зберігання продукції недоліками товару протягом гарантійного строку, як і не надано доказів складання у визначений Інструкцією 5 денний строк Акту про приховані недоліки.

Таким чином, колегія суддів вважає, що за умови порушення відповідачем вимог п. 9 Інструкції № П-7 щодо складання акту про приховані недоліки в межах гарантійного терміну, відсутність предявленої протягом гарантійного строку вимоги, у відповідності до ст. 680 ЦК України, позбавляє останнього права відмовитися від оплати придбаного товару та заявляти в подальшому вимогу про відшкодування збитків з посиланням на неякісність придбаного у позивача товару за договором.

3. Згідно ч. 2 ст. 677 ЦК України строк придатності товару визначається періодом часу, який обчислюється з дня його виготовлення і протягом якого товар є придатним для використання, або терміном (датою), до настання якого товар є придатним для використання.

Згідно наявних в матеріалах справи сертифікатів якості, термін придатності добрив мінеральних рідких становить 24 місяці від дати виробництва (у даному випадку датою виробництва є квітень 2013).

Таким чином, товар виготовлений у квітні 2013 року та отриманий за видатковими накладними у травні 2013 року слід вважати придатним до використання до спливу терміну його зберігання.

Як зазначено вище, експерти у своєму висновку вказали на те, що придбані на підставі договору купівлі-продажу № К/36/13 від 14.05.2013 добрива не забезпечуватимуть прогнозованої прибавки врожаю сільськогосподарських культур через низьку ефективність удобрювальної та рістактивуючої дії на рослини.

При цьому, у судовому засіданні, яке відбулося 18.02.2016 в режимі відеоконференції, на запитання поставлене головуючим суддею експертам - чи може впливати сплив терміну зберігання добрив мінеральних рідких на їх якісні показники, експерти надали відповідь, що сплив терміну зберігання добрив мінеральних рідких безпосередньо впливає на його якісні показники, знижує ефективність удобрювальної та безпосередньо впливає на рістактивуючу дію рослин.

Згідно ч. 4 ст. 269 ГК України гарантійний строк придатності та зберігання товарів обчислюється від дня виготовлення товару.

Дослідивши наявні в матеріалах справи Ілюстровані таблиці до висновку експерта № 12498/14-34/9860?9866/15-34 (зовнішній вигляд каністр з маркуванням назви добрив) при збільшенні фотознімків етикеток, що містяться на полімерних каністрах, які були надані для експертного дослідження, колегія суддів встановила, що датою виготовлення добрив є: «ОСОБА_3 Бобові» - 08.04.2013, «ОСОБА_3 Старт плюс» - 26.04.2013 (фотознімок № 3), «ОСОБА_3 Старт плюс» - 16.04.2013 (фотознімок № 5), «ОСОБА_3 Ріпак, Буряк» - 27.04.2012, «ОСОБА_3 Полісульфід натрію» - 24.04.2012, «ОСОБА_3 Плодоношення» - 20.03.2013, «ОСОБА_3 Кальций+Мікро» - 05.04.2013, «ОСОБА_3 ОСОБА_2» - 04.2013, «ОСОБА_3 Цвітіння» - 05.04.2013 (а. с. 145-147 том 2).

Отже, гарантійний строк на товар сплив: для «ОСОБА_3 Бобові» - 08.10.2014, «ОСОБА_3 Старт плюс» - 26.10.2014 (фотознімок № 3), «ОСОБА_3 Старт плюс» - 16.10.2014 (фотознімок № 5), «ОСОБА_3 Ріпак, Буряк» - 27.10.2013, «ОСОБА_3 Полісульфід натрію» - 24.10.2013, «ОСОБА_3 Плодоношення» - 20.09.2014, «ОСОБА_3 Кальций+Мікро» - 05.10.2014, «ОСОБА_3 ОСОБА_2» - 10.2014, «ОСОБА_3 Цвітіння» - 05.10.2014.

Відповідно термін зберігання (24 місяці) на товар сплив: для «ОСОБА_3 Бобові» - 08.04.2015, «ОСОБА_3 Старт плюс» - 26.04.2015 (фотознімок № 3), «ОСОБА_3 Старт плюс» - 16.04.2015 (фотознімок № 5), «ОСОБА_3 Ріпак, Буряк» - 27.04.2014, «ОСОБА_3 Полісульфід натрію» - 24.04.2014, «ОСОБА_3 Плодоношення» - 20.03.2015, «ОСОБА_3 Кальций+Мікро» - 05.04.2015, «ОСОБА_3 ОСОБА_2» - 04.2015, «ОСОБА_3 Цвітіння» - 05.04.2015.

Відповідно до ч. 5 ст. 42 ГПК України висновок судового експерта для господарського суду не є обовязковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими ст. 43 цього Кодексу.

У судовому засіданні в режимі відеоконференції, експерти КНДІСЕ не змогли надати відповідь на запитання головуючого - коли конкретно провадилось лабораторне дослідження зразків товару за договором. Тому колегією суддів береться до уваги саме дата складання висновку експертами, а саме 18.06.2015.

Таким чином, висновок експертів КНДІСЕ покладений в основу рішення місцевого господарського суду, як доказ невідповідності досліджуваних мінеральних добрив показникам ТУ У 24.1-19417174-001:2007, датований 18.06.2015 не приймається колегією суддів як належний доказ, так як він не може свідчити про неякісність придбаного відповідачем товару за договором, а на час здійснення експертами дослідження наданих відповідачем зразків мінеральних добрив гарантійні строки зберігання (18 місяців) та термін зберігання (24 місяці) спливли. Тобто експертами, на думку колегії суддів, здійснювалося дослідження не придатного для використання товару.

З цього приводу експертами також надано пояснення стосовно того, що ними досліджувалися якісні показники товару виключно в межах поставлених відповідно до ухвали суду питань. При цьому експертами не зясовувалося питання спливу терміну придатності товару.

Крім того, відповідачем не надавалися для експертного дослідження такі зразки мінеральних добрив, як: «ОСОБА_3 Бор+Молібден» та «ОСОБА_3 моно Марганець», що свідчить про здійснення експертного дослідження не всіх придбаних відповідачем товарів за договором.

Відповідно, висновок експертів КНДІСЕ не може свідчити про неякісність товару на момент їх продажу, а тому колегією суддів не приймається до уваги.

Колегія суддів вважає, що господарським судом зроблено хибний висновок відносно того, що позивач за первісним позовом в порушення умов договору продав товар не належної якості, а відтак з урахуванням приписів ст. 673, ч. 2 ст. 675 ЦК України, ст. 268 ГК України відповідач має право відмовитись від прийняття і не оплачувати неякісний товар.

Згідно ст. 179, 193 Господарського кодексу майново-господарські зобовязання, які виникають між субєктами господарювання або між субєктами господарювання і негосподарюючими субєктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобовязаннями.

Субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Положеннями ст. 626 ЦК України закріплено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Згідно ст. ст. 525, 526, 599 ЦК України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства.

Зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього грошову суму.

За правилами ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобовязання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ст. 692 ЦК України покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З урахуванням п. п. 2.3., 2.4. договору обовязок по оплаті відповідачем придбаного у позивача товару (100 % розрахунок, але до 01.08.2013 та не пізніше 3 банківських днів з моменту настання кінцевої дати розрахунку) настав 06.08.2013 та становить 348590,00 грн., що доведено позивачем у повному обсязі та підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Таким чином, колегія суддів вважає такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги ТОВ фірма «Цеоліт» в частині стягнення суми основного боргу за отриманий та неоплачений товар у сумі 348590,00 грн.

Крім того, згідно п. 4.2. договору, у випадку порушення умов оплати товару покупець зобовязаний, на вимогу продавця, сплатити останньому пеню від суми простроченого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення.

Позивачем нараховано до стягнення з відповідача 22787,28 грн. пені за період з 06.08.2013 по 06.02.2014.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок позивачем суми пені, колегія суддів вважає його обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Згідно п. 4.4. договору, покупець крім пені, передбаченої п. 4.2. договору, зобовязаний сплатити штраф в розмірі 10 % від суми несвоєчасно оплаченого товару.

За несвоєчасно оплачений товар, позивач просив стягнути суд з відповідача 10 % штрафу у сумі 34859,00 грн.

Оскільки умовами договору сторони передбачили відповідальність покупця у вигляді штрафу за несвоєчасно оплачений товар, у розмірі 10%, вказана сума штрафу підлягає задоволенню у повному обсязі.

Можливість одночасного стягнення штрафу та пені узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України (постанова від 27.04.2012 № 06/5026/ 1052/2011) та правовою позицією Вищого господарського суду України (постанова від 16.02.2016 № 910/20528/15).

Згідно положень ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання; боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі положень ст. 625 ЦК України на суму основного боргу позивач нарахував до сплати відповідачу 3 % річних за період з 06.08.13р. по 06.11.13р. на суму 2664,45 грн. та за період з 07.11.13р. по 04.11.15р. на суму 20829,45 грн., всього на загальну суму 23493,90 грн. Розрахунок 3 % річних перевірений колегією суддів, відповідає матеріалам справи, а тому підлягає задоволенню у повному обсязі.

Нараховані позивачем до сплати відповідачу інфляційні за серпень 2013 року жовтень 2015 року, у сумі 269180,35 грн. відповідають розрахунку, є правильними і підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у повному обсязі.

Розрахунок позивачем фінансових санкцій здійснено з урахуванням останньої заяви про збільшення розміру позовних вимог (а. с. 171, 172 том 2).

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відмови у задоволенні зустрічного позову через недоведеність порушеного права ТОВ «Оліекс-Агро» (недоведеністю факту поставки неякісних добрив) і як наслідок підстав для задоволення зустрічного позову.

Оскільки у задоволенні зустрічного позову відмовлено, доводи апелянта про вихід місцевим господарським судом за межі позовних вимог не потребують оцінки.

Інші доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним та встановленими у судовому засіданні фактами.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду вважає, що рішення суду першої інстанції не ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а відтак його слід скасувати частково та прийняти нове рішення, яким апеляційну скаргу ТОВ «Цеоліт» задовольнити у повному обсязі.

Судові витрати у відповідності до приписів ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача по справі.

Керуючись ст. ст. 43, 49, 101, 103, 105 ГПК України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Цеоліт» задовольнити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.11.2015 по справі № 904/8795/13 скасувати частково і прийняти нове рішення.

Первісний позов задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оліекс-Агро» (52052, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, с. Горького, вул. Криворізьке шосе, 2, ідентифікаційний код 34735809, п/р 26004500009318, ДФ ПАТ «Кредитпромбанк», м. Дніпропетровськ, МФО 306890) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Цеоліт» (07404, м. Бровари, вул. Єсеніна, 1/1, ідентифікаційний код 19417174, п/р 26001124693 в АТ «Райффайзен банк Аваль», м. Київ, МФО 380805) суму основного боргу в розмірі 348590,00 грн., суму пені в розмірі 22787,28 грн. суму штрафу у розмірі 34859,00 грн., інфляційні у розмірі 269180,35 грн. 3 % річних в розмірі 23493,90 грн., витрати по сплаті судового збору за розгляд справи судом першої інстанції у сумі 12616,01 грн. та 22869,03 грн. судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 01.03.2016.

ГоловуючийЮ.Б. Парусніков

Судді:Л.М. Білецька

ОСОБА_4