Рішення № 56156986, 22.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.02.2016

Справа №910/33135/15

За позовом Одеського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотос-Енергія"

про стягнення 18 520, 36 грн.

Суддя Бондарчук В.В.

Представники:

від позивача: не з’явились.

від відповідача: не з’явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Одеське казенне експериментальне протезно-ортопедичне підприємство (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотос-Енергія" (далі-відповідач) про стягнення 18 520, 36 грн., у тому числі: 12 610, 90 грн. – основна заборгованість, 396, 98 грн. – 3% річних, 5 512, 48 грн. – втрати від інфляції.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов’язань за договором поставки нафтопродуктів № ОД-200/Т від 01.03.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.01.2016 порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 28.01.2016 за участю представників сторін, яких зобов’язано виконати вимоги суду.

Розгляд справи відкладався у порядку п.п. 1-2 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У дане судове засідання представник позивача не з’явився, через загальний відділ діловодства суду подав клопотання про розгляд справи без участі представника Одеського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства у зв’язку з неможливістю явки останнього.

Представник відповідача у судове засідання також не з’явився, причин неявки суду не повідомив.

Суд відзначає, що відповідач двічі повідомлявся ухвалами суду про дату, час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву не подав, у судове засідання своїх представників не направив, заявлені позовні вимоги не заперечив.

Так, частиною 2 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб–підприємців» визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

З наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 52 літера «Б», офіс 204.

Ухвали Господарського суду міста Києва від 05.01.2016 та від 28.01.2016 судом направлено на зазначену у витязі адресу відповідача, проте до суду повернувся конверт з ухвалою суду від 05.01.2016 з відміткою: «за закінченням строку зберігання», при цьому, поштове повідомлення про вручення або конверт з ухвалою суду від 28.01.2016 до суду не повернулися.

Так, відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», за змістом статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Приймаючи до уваги, що представники позивача та відповідача були належним чином повідомлені про дату та час проведення судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників сторін не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та витребуваних судом.

У судовому засіданні 22.02.2016 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.03.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лотос-Енергія" (далі - постачальник) та Одеським казенним експериментально протезним-ортопедичним підприємством (далі - покупець) укладено договір № ОД-200/Т поставки нафтопродуктів, умовами якого передбачено, що постачальник зобов’язується передати у власність покупця усі види паливно-мастильних матеріалів (далі - ПММ), а покупець зобов’язується отримувати ПММ і оплачувати їх вартість. Постачальник зобов’язаний поставляти покупцю ПММ через мережу АЗС при пред’явленні ним бланку-дозволу за умови наявності відповідних ПММ на відповідній АЗС та у робочий час, встановлений на такій АЗС.

Передача/отримання палива здійснюється виключно з використанням дійсних бланків-дозволів.

Відповідно до преамбули договору, пальне – усі види паливно-мастильних матеріалів, які постачальник реалізує у роздріб на АЗС при передачі бланку-дозволу, а саме – не етильовані бензини марок А-92, А-95, А-80/А-76, дизельне пальне, газ (пропан-бутан, метан).

АЗС – автозаправна станція постачальника або його партнерів, на якій покупець має право отримати ПММ за бланками-дозволами відповідно до умов даного договору.

Бланк – дозвіл – спеціальний емітований постачальником документ, встановленого зразку та форми, з певним ступенем захисту, одноразового використання та встановленою відпускною ціною, обумовленого номіналу, що підтверджує право його пред’явника на отримання на АЗС ПММ певного найменування і марки, які позначені на ньому. Необхідними елементами змісту бланку-дозволу є серійний та порядковий номери, товарний знак ТОВ «Лотос-Енергія», марка та кількість пального, штрих-код, голографічний захист, термін дії,інші реквізити, передбачені постачальником. Бланк-дозвіл не відноситься до платіжних засобів та є способом одноразового використання, що забезпечує систему безготівкового відпуску палива на АЗС.

Видаткові накладні – двосторонні документи, що підписуються сторонами при кожній передачі ПММ покупцю.

Дійсний бланк-дозвіл – бланк-дозвіл, на якому відсутній штамп АЗС та цілісність бланку дозволу не пошкоджена, із не простроченим на момент надання бланку-дозволу строку дії. Строк дії бланку-дозволу вказаний на його лицьовій стороні.

Вартість палива – вартість ПММ, що вказана в видатковій накладній на отримання ПММ.

Пунктом 3.1.3. договору визначено, що постачальник зобов’язаний поставляти покупцю ПММ (за фактичної наявності відповідного виду палива на АЗС), при пред’явленні ним (пред’явником) дійсного бланку-дозволу, відповідно до умов даного договору.

В свою чергу покупець зобов’язаний, зокрема повністю здійснювати оплату усіх ПММ відповідно до умов даного договору та додатків (додаткових угод) до даного договору, а також реально та належним чином виконувати усі інші свої зобов’язання по оплаті ПММ; отримати ПММ на АЗС у термін вказаний у бланку-дозволу (п.п. 3.3.3. та 3.3.7. договору).

Згідно п.п. 4.1. та 4.2. договору, загальна вартість договору визначається шляхом складання вартості всіх ПММ, поставлених покупцю за даним договором. Ціна договору включає ПДВ, визначається в національній валюті України – гривнях та складається з загальної ціни палива, що відображені сторонами у всіх видаткових накладних.

Відпуск (передача) палива здійснюється відповідно до цін, вказаних у видатковій накладній у термін дії бланку-дозволу.

Відповідно до п. 5.1. та 5.2. договору, покупець здійснює розрахунки за даним договором на умовах 100 % передплати вартості ПММ вказаної у рахунку, наданому постачальником. Термін дії рахунку вказується у кожному рахунку, що надається покупцю. Під терміном дії рахунку вважається строк дії цінової пропозиції на окремі види ПММ.

Умовами п.п. 6.2 – 6.5 договору передбачено, що постачальник вважається таким, що виконав свої зобов’язання з поставки ПММ з моменту відпуску ПММ у розпорядження покупця (пред’явника бланку-дозволу) на АЗС. Право власності на ПММ за даним договором переходить до покупця у день отримання від постачальника видаткових накладних на ПММ, які підписуються сторонами після оплати вартості ПММ покупцем.

З моменту передачі ПММ покупцю за видатковими накладними до моменту його фактичного відпуску покупцю на АЗС за пред’явленими бланками-дозволами, ПММ знаходиться на зберіганні у постачальника.

Видаткові накладні на ПММ видаються представнику покупця за наявності у нього належним чином оформленої довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей згідно діючого законодавства та документа, що посвідчує його особу.

Бланки-дозволи видаються постачальником покупцю на кількість та асортимент ПММ згідно його замовлення та рахунку-фактури, оплаченого покупцем належним чином на протязі одного робочого дня з дня звернення покупця за ними, але не пізніше 10 календарних днів з моменту перерахування коштів покупцем.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та засвідчення печатками сторін (п. 9.1. договору).

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем на виконання умов договору було виставлено позивачу рахунки на оплату бланків-дозволів га загальну суму 116 736, 00 грн., а саме: № 1716 від 02.04.2014 на суму 1 378, 00 грн., № 2047 від 08.04.2014 на суму 6 890, 00 грн., № 3068 від 28.04.2014 на суму 11 535, 00 грн., № 4597 від 26.05.2014 на суму 3 038, 00 грн., № 4777 від 28.05.2014 на суму 4 614, 00 грн., № 5236 від 04.06.2014 на суму 7 103, 00 грн., № 5507 від 10.06.2014 на суму 7 690, 00 грн., № 6248 від 23.06.2014 на суму 6 236, 00 грн., № 6871 від 03.07.2014 на суму 11 120, 00 грн., № 8036 від 21.07.2014 на суму 3 230, 00 грн., № 8190 від 23.07.2014 на суму 1 555, 00 грн., № 9368 від 11.08.2014 на суму 7 513 ,00 грн., № 9938 від 19.08.2014 на суму 4 564, 20 грн., № 10542 від 29.08.2014 на суму 3 418, 00 грн., № 11205 від 05.09.2014 на суму 8 088, 00 грн., № 11533 від 10.09.2014 на суму 849, 50 грн., № 12159 від 18.09.2014 на суму 11 190, 00 грн., № 12766 від 29.09.2014 на суму 4 545, 00 грн., № 12857 від 30.09.2014 на суму 502, 50 грн., № 13364 від 07.10.2014 на суму 3 430, 00 грн., № 13553 від 09.10.2014 на суму 4 645, 00 грн., № 14358 від 21.10.2014 на суму 3 278, 00 грн., № 14567 від 24.10.2014 на суму 323, 80 грн. (копії в матеріалах справи).

Позивачем у відповідності до п. 5.1. договору, згідно виставлених рахунків на оплату бланків-дозволів було перераховано відповідачеві 116 736, 00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 71 від 02.04.2014, № 87 від 09.04.2014, № 7550 від 28.04.2014, №7677 від 26.05.2014, №7680 від 28.05.2014, № 128 від 04.06.2014, № 144 від 12.06.2014, № 7779 від 23.06.2014, № 162 від 04.07.2014, № 7852 від 22.07.2014, № 7867 від 23.07.2014, № 7984 від 13.08.2014, №221 від 19.08.2014, № 8065 від 29.08.2014, № 8103 від 05.09.2014, № 8129 від 10.09.2014, № 8169 від 18.09.2014, № 8208 від 29.09.2014, № 8222 від 30.09.2014, №8268 від 07.10.2014, №8284 від 09.10.2014, №8345 від 21.10.2014, № 8356 від 24.10.2014 (наявні в матеріалах справи).

Тож, після здійснення позивачем попередньої оплати, Товариством з обмеженою відповідальністю "Лотос-Енергія" передано, а Одеським казенним експериментально протезним-ортопедичним підприємством отримано бланки-дозволи на загальну суму 119 120, 00 грн., що підтверджується видатковими накладними № 1232 від 07.04.2014, №2001 від 14.04.2014, №2665 від 29.04.2014, №4062 від 27.05.2014, №4275 від 30.05.2014, № 4609 від 05.06.2014, № 5169 від 12.06.2014, № 5607 від 23.06.2014, № 6449 від 08.07.2014, № 7090 від 23.07.2014, № 7139 від 24.07.2014, № 8244 від 13.08.2014, № 8560 від 21.08.2014, № 8860 від 29.08.2014, № 8948 від 01.09.2014, № 9836 від 08.09.2014, № 10013 від 10.09.2014, № 10423 від 19.09.2014, №10852 від 30.09.2014, № 11007 від 01.10.2014, № 11520 від 08.10.2014, № 11702 від 13.10.2014, № 12152 від 22.10.2014, № 12308 від 27.10.2014 та накладною на повернення від покупця № 183 від 31.07.2014, позивачем повернуто відповідачу бланки-дозволи (талони) газу пропан-бутану на 310 літрів, на суму 2 383, 90 грн.

Таким чином, позивачем отримано бланки-дозволу від Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотос-Енергія" на загальну суму 116 736, 00 грн.

Листом від 20.11.2014 № 06/901 позивач звернувся до відповідача, в якому зазначив, що у зв’язку з відсутністю газу пропан-бутану та бензину А-95, А-92 на АЗС Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотос-Енергія" в м. Одеса та неможливістю використання талонів у розмірі А-95 – 120 л, А-95 - 230 л, газ – 740 л до 30.11.2014, просить останнього повернути грошові кошти за талонами, які придбані за видатковими накладними № 12308 від 27.10.2014, № 11007 від 01.10.2014, № 10423 від 19.09.2014, № 12152 від 22.10.2014, № 11520 від 08.10.2014, № 11702 від 13.10.2014 та №10852 від 30.09.2014 на загальну суму 12 610, 90грн., шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача, в додатках до якого видаткова накладна (повернення) № ВП-0000025 від 21.11.2014.

Проте, зазначений вище лист повернуто на адресу позивача з відміткою на поштовому конверті: «за закінченням встановленого строку зберігання».

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що у зв’язку з відсутністю газу пропан-бутану та бензину на АЗС відповідача, позивач не зміг реалізувати талони (бланки-дозволи) на газ-пропан-бутан 740 л та бензину А-92 в кількості 120 л, А-95 в кількості 230 л, загалом газу та бензину в кількості 1090 л (109 шт.), а тому останній зобов’язаний повернути перераховані йому кошти у розмірі 12 610, 90 грн., чого відповідач в свою чергу не зробив.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 396, 98 грн. – 3 % річних за період з 21.11.2014 по 08.12.2015 та 5 512, 48 грн. – індексу інфляції за період з 01.12.2014 по 31.10.2015.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору поставки нафтопродуктів № ОД-200/Т від 01.03.2014, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він і є договором поставки.

Так, згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач на виконання умов договору перерахував відповідачеві 116 736, 00 грн., в якості попередньої оплати на поставку товару, що підтверджується платіжними дорученнями.

Судом встановлено, що у зв’язку з відсутністю газу пропан-бутану та бензину на АЗС відповідача, позивач не зміг реалізувати талони (бланки-дозволи) на газ-пропан-бутан 740 л та бензину А-92 в кількості 120 л., А-95 в кількості 230 л., загалом газу та бензину в кількості 1090 л. на суму 12 610, 90 грн.

Також, як встановлено судом вище, позивач звертався до відповідача листом, в якому просив останнього повернути грошові кошти за талонами, які придбані за видатковими накладними № 12308 від 27.10.2014, № 11007 від 01.10.2014, № 10423 від 19.09.2014, № 12152 від 22.10.2014, № 11520 від 08.10.2014, № 11702 від 13.10.2014 та №10852 від 30.09.2014, але не використані на загальну суму 12 610, 90 грн., однак відповідач такого обов’язку не виконав.

Статтею 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою.

Таким чином, враховуючи норми чинного законодавства, приймаючи до уваги рекомендації Вищого господарського суду України, суд приходить до висновку, що обов’язок відповідача повернути грошові кошти у розмірі 12 610, 90 грн. за невикористані талони, настав з 27.02.2015, оскільки 19.02.2015 поштовим підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.

Враховуючи вищенаведене, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, суд приходить до беззаперечного висновку, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов’язання з повернення перерахованих позивачем коштів у сумі 12 610, 90 в якості передоплати.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини у невиконанні зобов’язання щодо повернення позивачеві перерахованих коштів. Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв’язку чим суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача 12 610, 90 грн. обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 396, 98 грн. – 3 % річних за період з 21.11.2014 по 08.12.2015 та 5 512, 48 грн. – індексу інфляції за період з 01.12.2014 по 31.10.2015.

Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, застосування частини другої статті 625 ЦК України щодо стягнення з відповідача суми індексу інфляції та трьох процентів річних є помилковим у даному випадку, оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором на поставку нафтопродуктів, не є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 625 ЦК України.

За такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену частиною третьою статті 693 ЦК України, коли на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця, проте, договором поставки нафтопродуктів №ОД-200/Т від 01.03.2014 такий обов'язок не передбачений, відповідно підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми 3% річних та індексу інфляції відсутні.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 у справі №5011-42/13539-2012.

Отже, з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 12 610, 90 грн.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Одеського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотос-Енергія" (01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 52 літера «Б», офіс 204, ідентифікаційний код - 39042048) на користь Одеського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства (65078, м. Одеса, вул. Терешкової, 11, ідентифікаційний код - 03187720) 12 610 (дванадцять тисяч шістсот десять) грн. 90 коп. – заборгованості та 829 (вісімсот двадцять дев’ять) грн. 36 коп. – судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 24.02.2016.

Суддя Бондарчук В.В.