Рішення № 56156985, 24.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.02.2016Справа №910/30418/15За позовом Комунального підприємства "Київпастранс"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Транспорт Груп"

про визнання договору недійсним

Суддя Усатенко І.В.

Представники сторін:

від позивача Козачук Н.Ю. (за дов.)

від відповідача 1 Матвієвський А.О. (за дов.)

від відповідача 2 не з'явились

На підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 24.02.2016 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось з позовом Комунальне підприємства Київпастранс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи"; Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Транспорт Груп" про визнання договору недійсним.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що при укладенні договору уступки права вимоги від 17.09.2014 до нового кредитора перейшло право вимагати сплати коштів за договором купівлі-продажу ТЗ № 17/04-04 від 17.06.2014. Позивач вважає, що договір уступки права вимоги за своєю правовою природою являється договором цесії, згідно якого кредитор має повідомити боржника про цесію та передати новому кредитору всі документи на підтвердження права вимоги. За договором купівлі-продажу позивачу мали бути передані автобуси, а він їх зобов'язаний був оплатити, вказані зобов'язання також підтверджуються рішенням суду Господарського суду м. Києва від 20.05.2014 № 910/3395/14. Позивач наполягає, що уклавши договір уступки права вимоги відповідачі перешкоджають виконанню судового рішення в частині зобов'язання позивача отримати автобуси. При укладанні договору уступки права вимоги цемент повинен передати цесіонарію всі права та обов»язки за договором, а не лише право вимоги грошових коштів. Уступка права вимоги відбулась в процесі виконавчого провадження, що суперечить ст..512 ЦК України, оскілки неможливо передати право вимоги за наказом суду та за виконавчим провадженням. Позивач не надавав згоди на заміну кредитора в зобов»язанні.

Ухвалою суду від 02.12.2015 порушено провадження у справі № 910/30418/15, розгляд останньої призначено на 23.12.2015.

В судове засідання 23.12.2015 представник відповідача 2 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового розгляду був повідомлений належним чином.

До позовних матеріалів долучено клопотання про зупинення виконавчого провадження, відповідно до якого позивач просить на підставі ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" зупинити виконавче провадження № 44517273 від 26.08.2014 до ухвалення рішення Господарським судом м. Києва за результатами розгляду позовної заяви КП "Київпастранс" про визнання договору уступки права вимоги недійсним.

Представник відповідача 1 проти задоволення клопотання заперечував, посилаючись на те, що такий спосіб забезпечення не передбачений ГПК України.

Ухвалою суду від 23.12.2015 у задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову відмовлено як необгрунтованому, розгляд справи відкладено на 20.01.2016.

Через загальний відділ діловодства Господарського суду м. Києва 18.01.2016 відповідач 1 подав заперечення на виконання вимог ухвали суду від 23.12.2015.

Через загальний відділ діловодства Господарського суду м. Києва 19.01.2016 позивач подав доповнення до позовної заяви.

В судове засідання 20.01.2016 представник відповідача 2 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового розгляду був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні представник позивача подав заяву про забезпечення позову, в якій на підставі ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", ст. 66, 67 ГПК України просить зупинити стягнення грошових коштів та майна боржника на підставі виконавчого провадження № 44517273 від 26.08.2014 до ухвалення рішення Господарським судом м. Києва за результатами розгляду позовної заяви КП "Київпастранс" про визнання договору уступки права вимоги недійсним.

Представник відповідача 1 проти задоволення клопотання заперечував.

Представник відповідача подав клопотання про продовження строку розгляду спору.

Ухвалою суду від 20.01.2016 розгляд справи відкладено на 08.02.2016 та продовжено строки вирішення спору, відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову, як необгрунтованій.

Через загальний відділ діловодства Господарського суду м. Києва 05.02.2016 позивач подав письмові пояснення. У вказаних поясненнях позивач зазначає, що спірний договір містить всі ознаки договору факторингу. Вказаний вид договорів передбачає наявність у фактора відповідної ліцензії та статусу фінансової установи, то спірний договір є недійсним, в зв'язку з тим, що ТОВ "Сіті Транспорт Груп" не являється фінансовою установою та немає ліцензії на укладення договорів факторингу.

Через загальний відділ діловодства Господарського суду м. Києва 08.02.2016 відповідач 1 подав письмові пояснення та документи на виконання вимог ухвали суду.

Відповідач 2 в судове засідання 08.02.2016 не з'явився, явку уповноваженого представника не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, вимог ухвали суду від 20.01.2016 про відкладення розгляду справи не виконав, про день та час судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою від 08.02.2016, суд відклав розгляд справи на 17.02.2016.

Через загальний відділ діловодства Господарського суду м. Києва 15.02.2016 позивач подав письмові пояснення по справі, в яких наголосив, що сторони спірної угоди не передбачили можливість внесення змін до договору уступки, оскільки дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору. Позивач зазначає, що в додаткових угодах до договору уступки права вимоги не зазначено, що вони є невід'ємною частиною основного договору.

В судове засідання 17.02.2016 представник відповідача 2 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового розгляду був повідомлений належним чином.

В зв'язку з необхідністю витребування додаткових доказів, розгляд справи відкладено на 24.02.2016.

В судове засідання 24.02.2016 представник відповідача 2 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового розгляду був повідомлений належним чином.

Представник відповідача 1 подав додаткові документи в матеріали справи.

Свої заперечення відповідач 1 обгрунтовує тим, що спірний договір не суперечить нормам чинного законодавства, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним. 15.12.2014 між "ТОВ "Сіті Транспорт Груп" та ТОВ "Сіті Транспорт Групп" укладено договір відступлення права вимоги № 091214, згідно якого право вимоги, що витікає з договору від 17.09.2014 було передано новому кредитору. Відповідач 1 зазначає, що позивач обидва рази був належним чином повідомлений про відступлення права вимоги.

Відповідач-2 не скористався своїм правом, наданим йому ст.. 59 ГПК України, відзив на позовну заяву не надав, про дати та час судового розгляду був повідомлений належним чином.

Заслухавши пояснення представників учасників процесу, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16.12.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" (продавець) та Комунальним підприємством "Київпастранс" (покупець) було укладено Договір № 06/24-08 про закупівлю (далі - Договір № 06/24-08), відповідно до умов якого продавець бере на себе зобов'язання здійснити поставку і передати у власність покупця нові автобуси А 191F0 (надалі - товар) в кількості 32 одиниці відповідно специфікації (додаток № 1) в комплектності відповідно до п. 4.4. за ціною, зазначеною в п. 2.1 договору, з технічним характеристиками, наведеними в додатку № 2 цього договору. Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах наведених у розділі 2 цього договору. Поставка товару повинна бути здійснена продавцем до 30 квітня 2009 (п. 1.1, 1.2, 1.3 Договору № 06/24-08).

Ціна одного автобуса А 191F0 складає 1301500,00 грн., в тому числі ПДВ, а вартість товару на момент укладення договору становить 41648000,00 грн., в тому числі ПДВ (п. 2.1, 2.2 Договору № 06/24-08).

Пунктом 5.2 Договору сторони погодили, що жодна зі сторін не має права передавати третій особі права і обов'язки за Договором № 06/24-08 без згоди на це іншої сторони.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 20.05.2014 у справі № 910/3395/14, яке набрало законної сили, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" до Комунального підприємства "Київпастранс" третя особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Департамент транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про зобов'язання вчинити дії, позов задоволено частково. Вирішено зобов'язати Комунальне підприємство "Київпастранс" виконати умови Договору про закупівлю №06/24-08 від 16.12.2008р. та прийняти від Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" автобуси (А191F0) в кількості 15 (п'ятнадцять) одиниць, а саме: - автобус А191F0 з номером кузова Y8AA191FOA0000032, жовтого кольору; - автобус А191F0 з номером кузова Y8AA191FOA0000032, жовтого кольору; - автобус А191F0 з номером кузова Y8AA191FOA0000033, жовтого кольору; - автобус А191F0 з номером кузова Y8AA191FOA0000035, жовтого кольору; автобус А191F0 з номером кузова Y8AA191FOA0000036, жовтого кольору; автобус А191F0 з номером кузова Y8AA191FOA0000028, жовтого кольору; автобус А191F0 з номером кузова Y8AA191FOA0000029, жовтого кольору; автобус А191F0 з номером кузова Y8AA191FOA0000005, жовтого кольору; автобус А191F0 з номером кузова Y8AA191FOA0000037, жовтого кольору; автобус А191F0 з номером кузова Y8AA191FOA0000038, жовтого кольору; автобус А191F0 з номером кузова Y8AA191FOA0000039, жовтого кольору; автобус А191F0 з номером кузова Y8AA191FOA0000040, жовтого кольору; автобус А191F0 з номером кузова Y8AA191FOA0000041, жовтого кольору; автобус А191F0 з номером кузова Y8AA191FOA0000042, жовтого кольору; автобус А191F0 з номером кузова Y8AA191FOA0000042, жовтого кольору та стягнути з Комунального підприємства "Київпастранс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" вартість 15 (п'ятнадцяти) одиниць автобусів (А191F0) в розмірі 19522500,00 грн., збитки в розмірі 4880949,67 грн. та судовий збір в розмірі 73080,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

На виконання вказаного рішення суду видано накази від 10.06.2014 № 910/3395/14. На підставі наказу про стягнення коштів відкрито виконавче провадження № 44517273 (постанова про відкриття виконавчого провадження від 26.08.2014).

За Договором № 06/24-08 від 16.12.2008 у відповідача-1 виникло зобов'язання здійснити поставку і передати у власність покупця нові автобуси А 191F0 (надалі - товар) в кількості 32 одиниці відповідно специфікації та право на отримання коштів від позивача: оплати поставленого товару. У позивача виник обов»язок прийняти автобуси від відповідача-1 та сплатити кошти.

Зазначений правочин є двостороннім.

Рішенням господарського суду міста Києва по справі №910/3395/14 встановлені наступні обставини: у КП «Київпастранс» є обов»язок прийняти від ТОВ «Львівські автобусні заводи» 15 одиниць автобусів А191FО та оплатити їх вартість в сумі 19522500 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.12.2015 у справі № 910/3395/14 роз'яснено, що рішенням Господарського суду м. Києва від 20.05.2014 у справі № 910/3395/14 шляхом зазначення, що згідно умов договору про закупівлю № 60/24-08 від 16.12.2008, а саме розділу 2, передбачено зустрічне виконання зобов'язань стороні договору про закупівлю № 06/24-08 від 16.12.2008, а саме продавця та покупця, за якими оплата автобусів у кількості 15 одиниць на загальну суму 19522500,00 грн. обумовлена їх попередньою поставкою.

17.09.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сіті Транспорт Груп" (новий кредитор) укладено договір уступки права вимоги відповідно до якого, Первісний кредитор уступає новому кредитору своє право кредитора до Комунального підприємства "Київпастранс", що виникло з виконавчого провадження № 44517273, від 26.08.2014, відповідно Наказу Господарського суду м. Києва від 10.06.2014р. №910/3395/14, про стягнення з Комунального підприємства "Київпастранс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" вартість 15 одиниць автобусів (A191F0) в розмірі 19 522 500,00 грн., збитки в розмірі 4 880 949,67 грн. та судовий збір в розмірі 73 080,00 грн. на суму 24 476 529,67 гривень (п. 1 договору уступки).

Відповідно до п. 2, 3, 4, 5, 6, 10 договору уступки, первісний кредитор зобов'язується передати Новому кредитору усі документи, що посвідчують право вимоги Первісного кредитора до Боржника. Первісний кредитор несе повну юридичну відповідальність перед Новим кредитором за дійсність переданої вимоги до Боржника. Первісний кредитор зобов'язується повідомити Боржника про здійснення уступки права вимоги, згідно з нормами чинного законодавства України. З моменту повідомлення Боржник зобов'язаний здійснювати виконання своїх платіжних зобов'язань за договором купівлі-продажу ТЗ №17/04-04 від 17 червня 2014 року в розмірі 24 476 529,67 (двадцять чотири мільйони двісті сімдесят шість тисяч п'ятсот двадцять дев'ять гривень 67 коп.) гривень на користь Нового кредитора шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Нового кредитора. Новий кредитор, за набуте право вимоги, зазначене в п. 1 даного договору, протягом 180 днів з дати підписання даного Договору сплачує на розрахунковий Первісного кредитора грошову суму у розмірі 24 276 529,67 (двадцять чотири мільйони двісті сімдесят шість тисяч п'ятсот двадцять дев'ять гривень 67 коп.) гривень. Договір набуває чинності з дати його підписання та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань за Договором (п.10 договору).

18.11.2014 ухвалою суду у справі № 910/3395/14 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Транспорт Груп" замінено сторону виконавчого провадження на підставі договору про відступлення права вимоги від 17.09.2014, стягувача з Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Сіті Транспорт Групп".

До матеріалів справи надано копію додаткової угоди від 15.12.2014 до договору уступки права вимоги від 17.09.2014 відповідно до якої Сторони домовились доповнити договір уступки права вимоги від 17.09.2014 р., укладеного між ними, наступними пунктами (1.1, 1.2): Первісний кредитор уступає новому кредитору своє право кредитора до Комунального підприємства «Київпастранс», що виникло з договору № 06/80-12 про закупівлю товару за державні кошти укладеному 21.05.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи» та Комунальним підприємством «Київпастранс», а саме право вимоги щодо оплати вартості 15 одиниць автобусів в сумі 19 522 500, 00 гривень, а також права вимоги щодо оплати штрафних санкцій, процентів річних та інфляційних втрат пов'язаних з простроченням виконання боржником свого зобов'язання за договором № 06/80-12 про закупівлю товару за державні кошти укладеному 21.05.2012 р. Права вимоги зазначені у пункті 1 договору уступки права вимоги від 17.09.2014 р. та у пункті 1.1 цієї додаткової угоди передаються Новому кредитору з моменту укладення договору уступки права вимоги від 17.09.2014 р.

Відповідно до п. 2, 3 додаткової угоди до договору уступки сторони домовились виключити з договору уступки права вимоги від 17.09.2014 р., укладеного між ними, пункт 5. Сторони домовились змінити положення договору уступки права вимоги від 17.09.2014 р., укладеного між ними, а саме викласти п. 6 зазначеного договору у наступній редакції: «Новий кредитор, за набуті за цим договором права, протягом 3 (трьох) років з дати підписання цього договору сплачує Первісному кредитору грошову суму у розмірі 24 476 529, 67 гривень шляхом перерахування коштів на його розрахунковий рахунок».

У п.1.1.вказаної додатковій угоді сторони зазначили про відступлення права вимоги за договором № 06/80-12 про закупівлю товару за державні кошти від 21.05.2012, однак рішенням Господарського суду від 20.05.2014 у справі № 910/3395/14 було стягнуто грошові кошти за договором № 06/24-08 від 16.12.2008, оспорюванню угодою права кредитора за виконавчим провадженням відкритим на виконання вказаного рішення передавались саме за наказом виданим у справі № 910/3395/14.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 30.06.2015 у справі № 910/10493/15, яке набрало законної сили постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2015, встановлено, що право вимоги за договором № 06/80-12 від 21.05.2012, було передано новому кредитору за договором № 081214 від 12.12.2014, який визнаний судом недійсним. В судовому рішенні підставою для визнання недійсною уступки права вимоги є відсутність згоди сторони договору № 06/80-12 на заміну кредитора.

Додатковою угодою від 22.02.2016 до договору уступки права вимоги від 17.09.2014, п. 1.1 договору уступки права вимоги викладено в наступній редакції (1.1, 1.2): Первісний кредитор уступає новому кредитору своє право кредитора до Комунального підприємства «Київпастранс», що виникло з договору № 06/24-12 про закупівлю товару за державні кошти укладеному 16.12.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи» та Комунальним підприємством «Київпастранс», а саме право вимоги щодо оплати вартості 15 одиниць автобусів в сумі 19522500,00 гривень, а також права вимоги щодо оплати штрафних санкцій, процентів річних та інфляційних втрат пов'язаних з простроченням виконання боржником свого зобов'язання за договором № 06/24-12 про закупівлю товару за державні кошти укладеному 16.12.2008 р. Права вимоги зазначені у пункті 1 договору уступки права вимоги від 17.09.2014 р. та у пункті 1.1 цієї додаткової угоди передаються Новому кредитору з моменту укладення договору уступки права вимоги від 17.09.2014 р.

15.12.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сіті Транспорт Груп" - цедент та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сіті Транспорт Групп" - цесіонарій було укладено Договір про відступлення прав вимоги № 091214 (далі - Договір № 091214), відповідно до умов якого (п. 2.2) Цедент відступає Цесіонарієві, а Цесіонарій набуває від Цедента Права вимоги до Боржника (в зв'язку з чим Цесіонарій стає в їх межах кредитором за Договорами про закупівлю) та інші права вимоги, які відступаються згідно цим Договором, з моменту та за умови належного виконання Цесіонарієм у повному розмірі свого обов'язку по оплаті Цеденту таких прав згідно з умовами цього Договору.

Відповідно до п. 2.3, 1.3 Договору № 091214 права вимоги до Боржника, що відступаються Цедентом Цесіонарію на умовах цього Договору, охоплюють права вимоги всієї Заборгованості - всі невиконані станом на дату укладення цього Договору грошові зобов'язання Боржника перед Цедентом за Договором про закупівлю, строк виконання яких (зобов'язань) настав чи настане в майбутньому, зокрема невиконані грошові зобов'язання щодо: - повернення (погашення) боргу за Договором №06/80-12 про закупівлю від 21 травня 2012 року, укладеного між Цедентом та Боржником, далі - Договір про закупівлю №06/24-12 від 16.12.2008; - сплати штрафних санкцій, процентів річних, інфляційних втрат пов'язаних з Договором про закупівлю; - заборгованість, за виконавчим провадженням № 44517273, від 26.08.2014, відповідно Наказу Господарського суду м. Києва від 10.06.2014р. № 910/3395/14, про стягнення з Комунального підприємства "Київпастранс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" вартість 15 одиниць автобусів (A191FO) в розмірі 19522500,00 грн., збитки в розмірі 4880949,67 грн. та судовий збір в розмірі 73 080,00 грн. на суму 24 476 529,67 гривень.

Тобто 15.12.2014 за договором № 091214 було відступлено право вимоги, отримане відповідачем -2 від відповідача-1 за договором від 17.09.2014.

Відповідно до п. 4.1.4, 8.9 договору № 091214 цедент зобов'язується не відступати права вимоги до боржника та інші права вимоги, які відступаються згідно з цим договором, після їх переходу від цедента до цесіонарія відповідно до п. 3.4 цього договору. Кожна сторона не має права передавати свої права та \ обов'язки за цим договором в цілому або будь-яку їх частину третім особам без попередньої письмової згоди іншої сторони.

До матеріалів справи надано банківські виписки від 01.02.2015 на підтвердження сплати за договором відступлення права вимоги № 091214 від 15.12.2014 на суму 22028876,78 грн. При цьому, кошти були перераховані ТОВ "Сіті Транспорт Групп" на рахунок ТОВ "Львівські автобусні заводи", а не контрагенту за договором ТОВ "Сіті Транспорт Груп".

Обґрунтовуючи свої вимоги про визнання недійсним Договору від 17.09.2014 позивач посилається на те, що він не надавав згоди на його укладення, хоча пунктом 5.2 Договору сторони погодили, що жодна зі сторін не має права передавати третій особі права і обов'язки за Договором № 06/24-08 без згоди на це іншої сторони.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 202, частини 2 статті 203, статей 205, 207, 237 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29.05.13. № 11 "Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Під час розгляду даної справи судом встановлено наявність обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків.

Відповідно до ст. 512 ЦК України Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як відзначалось судом, пунктом 5.2 Договору сторони погодили, що жодна зі сторін не має права передавати третій особі права і обов'язки за Договором № 06/24-08 без згоди на це іншої сторони.

Таким чином, на виключення із загального правила щодо необов'язковості згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні, сторони договору можуть домовитись про можливість відступлення кредитором права вимоги виключно за згодою боржника. У цьому випадку передання кредитором своїх прав іншій особі всупереч умовам первісного договору, за яким боржник має цивільні обов'язки, є підставою для визнання правочину відступлення права вимоги недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України. (Правова позиція викладена в постанові від 05.06.07. Верховного суду України Судової палати у господарських справах).

Разом з тим, відповідачами не подано доказів отримання від позивача згоди на передання прав та обов'язків за Договором № 06/24-08.

Відповідно до Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання; усі суб'єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території; обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства (ч. 4 ст. 13, ч. 1 ст. 55, ч. 5 ст. 124, п. 9 ч. 3 ст. 129).

Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року N 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року N 11-рп/2012).

На державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці.

Постанова про відкриття виконавчого провадження, наказ на виконання рішення суду є стадіями виконання судового рішення, законодавчо визначені дії спрямовані на захист та відновлення порушеного права.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 3 ст. 626 ЦК України договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст. 510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У п. 1 договору уступки права вимоги від 17.09.2014 первісний кредитор (відповідач-1) уступив своє право кредитора новому кредитору (відповідач-2), що виникло з виконавчого провадження №44517323 відповідно до наказу Господарського суду міста Києва від 10.06.2014 №910/3395/14 на суму 24476529,67 грн.

Відповідно до ЦК України постанова про відкриття виконавчого провадження та наказу суду не є підставами, що обумовлюють виникнення зобов»язання, права кредитора у зобов»язанні тощо, як це обумовлено в п.1 оспорюваного договору. Двостороннє зобов»язання виникло з договору поставки, саме договір поставки є правочином. Виконавче провадження та наказ суду не є правочином, у той же час ст.512 ЦК України визначає саме заміну сторони в зобов»язанні, як наслідок передання прав за правочином.

Отже глава 47 ЦК України передбачає, що кредитор може бути замінений на іншу особу у зобов'язанні. Виконавче провадження як і наказ суду не є зобов'язанням у розумінні ст. 509, 11 ЦК України, не є правочином у розумінні ст. 202 ЦК України. За таких умови пункту 1 оспорюваного договору від 17.09.2014 суперечать главі 47 Цивільного кодексу України (ст.512, ст.514 ЦК).

Твердження відповідача 1 про відповідність договору уступки права вимоги від 17.09.2014 вимогам законодавства спростовано матеріалами справи.

Позивач посилається на те, що договір уступки права вимоги від 17.09.2014 являється договором факторингу, для укладання якого обов'язковою є наявність ліцензії у фактора та правового статусу фінансової установи, яких відповідач 2 не має. В додатковій угоді від 15.12.2014 до договору уступки права вимоги від 17.09.2014 домовлено сплату первісному кредитору грошової суми у розмірі 24476529,67 грн., тобто у повному розмірі відступленого права вимоги.

Відповідно до ст.. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відповідно до ст.. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Крім того, згідно ст.. 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

Суд зазначає, що позивач не навів доказів того, що договір уступки права вимоги являється договором факторингу. Вказаний договір не містить всіх істотних умов договору факторингу, зокрема щодо визначення плати та суб'єктного складу договору. За таких умов доводи позивача про недійсність договору уступки права вимоги від 17.09.2014, в зв'язку з недодержанням вимог законодавства до договору факторингу судом не приймаються, як необґрунтовані.

З огляду на зазначене суд знаходить обґрунтованими доводи позивача щодо невідповідності оспорюваного правочину вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідач-2 своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надав.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість позовних вимог, вони підлягають задоволенню. Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.06.2011 року №3674-VI, судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" від 28 грудня 2014 року № 80-VIII, з 1 січня 2015 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 218,00 грн.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 1 розміру мінімальної заробітної плати.

Позивач звернувся з однією вимогою немайнового характеру, отже сума судового збору за подання даного позову має складати 1218,00 грн. При поданні позовної заяви до суду, позивач сплатив суму судового збору у розмірі 1378,00 грн. замість 1218,00 грн. Тобто сума надміру сплаченого судового збору становить 160,00 грн. і підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України за його заявою відповідно до ст.. 7 Закону України "про судовий збір".

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Комунального підприємства "Київпастранс" задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним Договір уступки права вимоги від 17.09.2014., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сіті Транспорт Груп" (03124, м. Київ, бульвар Івана Лепсе, б. 6; ідентифікаційний код 35122889) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" (03124, м. Київ, бульвар Івана Лепсе, б. 6; ідентифікаційний код 33894928).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Транспорт Груп" (03124, м. Київ, бульвар Івана Лепсе, б. 6; ідентифікаційний код 35122889) на користь Комунального підприємства "Київпастранс" (04070, м. Київ, вул. Набережне шосе, б. 2; ідентифікаційний код 31725604) 609 (шістсот дев'ять) грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" (03124, м. Київ, бульвар Івана Лепсе, б. 6; ідентифікаційний код 33894928) на користь Комунального підприємства "Київпастранс" (04070, м. Київ, вул. Набережне шосе, б. 2; ідентифікаційний код 31725604) 609 (шістсот дев'ять) грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 29.02.2016

Суддя І.В.Усатенко