Рішення № 56156834, 23.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.02.2016Справа №910/32254/15За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ДОНЕЦКЭНЕРГОРЕМОНТ"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Термоелектро-Україна"

про стягнення 612 970,28 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача - Жолус А.В.(дов. від 11.01.2016)

Від відповідача: Пустовойт О.С.(дов. від 14.12.2015)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості, у зв"язку з неналежним виконанням умов договору на виготовлення та поставку продукції № ТЕУ-261211/2 від 26.12.2011 у розмірі 612 970,28 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 28.12.2015 порушено провадження у справі №910/32254/15 та призначено до розгляду на 14.01.2016.

Представник позивача в судове засідання 14.01.2016 не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судове засідання 14.01.2016 прибув представник відповідача та дав пояснення по справі.

Розгляд справи відкладено на 04.02.2016.

04.02.2016 в судовому засіданні оголошено перерву на 23.02.2016 для подання додаткових доказів по справі.

Представник позивача з'явився в судове засідання 23.02.2016, надав пояснення по суті справи, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 23.02.2016 з'явився та подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив та просив відмовити в його задоволенні, у зв'язку з тим, що відповідно до п. 3.1. Договору, відповідач не має змоги здійснити виплату відстроченого платежу в розмірі 576 608,40 грн. на користь позивача, оскільки Кінцевий замовник (ПАТ «ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО») в свою чергу не провів відповідні розрахунки з відповідачем, що підтверджується актом звіряння з ПАТ «ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО» станом на 31.10.2015 по Договору № 1355 від 23.09.2011 (лист вих. № 06/3003 від 02.12.2015) та відповідним листом ПАТ «ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО» (лист вих. № 02/73 від 19.01.2016).

Також у своєму відзиві відповідач вказав на невірний розрахунок позивачем пені та 3 % річних, оскільки сертифікат ДАБІ України отримано 02.06.2015, а сплата згідно з п. 3.1.7. Договору (помилково зазначено в Договорі як п. 3.1.5.) здійснюється протягом 35 робочих днів, то прострочення відповідача виникає з 23.07.2015.

Відповідно до п. 8.11. Договору, відповідальність відповідача у разі прострочення оплати виникає на 41 день такого прострочення, тому пеня може нараховуватись лише з 01.09.2015.

Суд прийняв до уваги даний відзив.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судовому засіданні складено протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши думку представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

26.12.2011 між товариством з обмеженою відповідальністю "ДОНЕЦКЭНЕРГОРЕМОНТ"(далі позивач, постачальник за договором) та товариством з обмеженою відповідальністю "Термоелектро-Україна"(далі відповідач, покупець за договором) було укладено договір № ТЕУ - 261211/2 про виготовлення та постачання продукції(далі договір).

Відповідно до п.1.1. договору позивач зобов'язався поставити відповідачу комплект пакетів «набивки «горячих слоев» (включая дополнительную набивку) регенеративных вращающихся воздухоподогревателей типа РВП 98» для енергоблоку ст. N93 Запорізької ТЕС ПАТ «Дніпроенерго», а відповідач у свою чергу зобов'язався отримати та оплатити товар.

Згідно умов п.2.1. договору сума договору складає 5 766 084,00 (п'ять мільйонів сімсот шістдесят шість тисяч вісімдесят чотири грн. 00 копійок).

Як свідчать матеріали справи, позивачем було виконане зобов'язання що до постачання відповідачу товарів відповідно до умов договору.

Відповідачем в свою чергу було проведено оплату за поставлений товар у обсязі 90 відсотків від суми договору.

Відповідно до умов п 3.1.7. договору (помилково зазначено в договорі як п. 3.1.5.) остаточний розрахунок у розмірі 10 відсотків від суми платежу, що складає 576 608 грн. 40 коп., відповідач зобов'язаний був перерахувати протягом 35 календарних днів з дати підписання відповідачем та кінцевим Замовником акту готовності об'єкту відповідно до наказу Мінтопенерго України, або отримання кінцевим замовником документа про ввід до експлуатації завершеним будівництвом, якщо сторонами не буде передбачено інший порядок розрахунків у відповідних додаткових угодах, при умові підпису сторонами акту про відсутність спору сторін про задоволення вимог Покупця за рахунок відкладеного платежу.

Відповідно до наданої відповідачем позивачу копії сертифікату серії ІУ 165151530025 від 02 червня 20015 року виданого Державною архітектурно-будівельною інспекцією України, останній засвідчує відповідність об'єкту «реконструкції енергоблоку ст. №3 3 Запорізької ТЕС ПАТ «Дніпроенерго» проектній документації та засвідчує готовність об'єкту до експлуатації.

Отже, відповідно до умов договору позивачем було поставлено на адресу відповідача товар обумовлений договором, що підтверджується видатковою накладною № 129 від 28.05.2014. Відповідно до вказаної накладної на адресу Відповідача було поставлено товар на суму 5 766 084 грн. 00 коп. відповідно до договору № ТЕУ - 261211/2 від 26.12.2011. Зауважень що до якості та кількості поставленого товару у відповідача відсутня, що підтверджується актом прийому-передачі від 28.05.20015.

Відповідачем було проведено оплату 90 відсотків суми договору на рахунок позивача відповідно до умов договору. Платежі що до остаточної суми договору у сумі 10 відсотків від відповідача на адресу позивача не надходило. Останній раз 10.12.2015 на адресу відповідача було направлено рекомендованим письмом (на юридичну адресу та почтову адресу вказану в договорі) рахунок та податкову накладну, а також акт про відсутність спору сторін про задоволення вимог покупця за рахунок відкладеного платежу.

Станом на 18.12.2015 відповідачем остаточний розрахунок за договором не було здійснено.

Як зазначив позивач, заборгованість відповідача з оплати остаточної суми в розмірі 10 відсотків суми договору, що складає 576 608 грн. 40 коп., виникла з 07.07.2015.

Проте судом встановлено, що сертифікат ДАБІ України отримано 02.06.2015, а сплата згідно з п. 3.1.7. Договору (помилково зазначено в Договорі як п. 3.1.5.) здійснюється протягом 35 робочих днів, отже, прострочення відповідача виникає з 23.07.2015.

Таким чином, станом на дату складання позову сума заборгованості відповідача становила 576 608,40 грн.

Поставки товару підтверджуються видатковими накладними, прибутковими накладними, банківськими виписками, що додані позивачем до позовної заяви.

Отже, борг відповідача за поставлену продукцію станом на день розгляду справи становить 576 608,40 грн.

Таким чином, судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

В силу частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Спірні правовідносини, які виникли у зв'язку з неналежним виконанням договору поставки та поставкою продукції неналежної якості, до їх врегулювання застосовуються положення ст. 265, 268, 269 ГК України, ст. 678 - 681 ЦК України.

Відповідно до ст.688 ЦК України покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти позовних вимог про стягнення основного боргу.

Заперечення відповідача, у зв'язку з тим, що відповідно до п. 3.1. Договору, відповідач не має змоги здійснити виплату відстроченого платежу в розмірі 576 608,40 грн. на користь позивача, оскільки Кінцевий замовник (ПАТ «ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО») в свою чергу не провів відповідні розрахунки з відповідачем, що підтверджується актом звіряння з ПАТ «ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО» станом на 31.10.2015 по Договору № 1355 від 23.09.2011 (лист вих. № 06/3003 від 02.12.2015) та відповідним листом ПАТ «ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО» (лист вих. № 02/73 від 19.01.2016), судом відхиляються, оскільки не спростовують порушення прав позивача неоплатою поставлених товарів.

В разі не розрахунку кінцевим замовником (ПАТ «ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО»), відповідач не позбавлений права звернутися до нього з позовом про стягнення відповідної заборгованості.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар в сумі 576 608,40 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Оскільки факт невиконання та прострочення грошового зобов'язання відповідачем є доведеним, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення з відповідача передбаченої договором пені у розмірі 0,03% від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу в у відповідності з п. 8.11 договору.

Відповідно до п. 8.11. договору у разі прострочення платежу на строк більше 40 календарних діб, покупець (відповідач) зобов'язується сплатити на користь постачальника (позивача), пеню в розмірі 0.03% за кожний день прострочки.

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву зазначив, що відповідно до п. 8.11. договору, відповідальність відповідача у разі прострочення оплати виникає на 41 день такого прострочення, тому пеня може нараховуватись лише з 01.09.2015.

Однак суд не погоджується з таким твердженням відповідача та зазначає, що в договорі зазначено, що у разі прострочення платежу на строк більше 40 календарних діб покупець сплачує пеню за кожний день прострочки.

Оскільки мало місце прострочення більше 40 календарних діб, то покупець зобов'язаний сплатити пеню за кожний день такої прострочки.

Проте, судом встановлено, що сертифікат ДАБІ України отримано 02.06.2015, а сплата згідно з п. 3.1.7. Договору (помилково зазначено в Договорі як п. 3.1.5.) здійснюється протягом 35 робочих днів, отже, прострочення відповідача виникає з 23.07.2015.

У зв'язку з наведеним, судом розраховано суму пені у відповідності до строку початку прострочення заборгованості, а саме:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір пені за кожний день простроченняСума пені за період прострочення576608.4023.07.2015 - 18.12.20151490.03 %25774.40Таким чином, загальна сума пені за договором складає 25774,40 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного Банку, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або Договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки відповідач не погасив заборгованість, яка у нього утворилась перед позивачем за поставлений товар, суд розрахував відповідачеві пеню на підставі пункту 8.11 договору, яка складає 25 774,40 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 7819,76 грн.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Крім того, оскільки інфляційні витрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненнями грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань. Вищенаведене відповідає судовій практиці Верховного суду України (зокрема постанова від 10.06.2003 по справі № 3/350).

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Судом встановлено, що згідно розрахунку позивача 3% річних становлять 7819,76 грн., проте оскільки прострочення відповідача виникло з 23.07.2015, а не з 07.07.2015, як вважає позивач, то судом самостійно розраховано розмір 3% річних за прострочення оплати товару, які становлять:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів576608.4023.07.2015 - 18.12.20151493 %7061.48Таким чином, загальна сума процентів за договором складає 7061,48 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "ДОНЕЦКЭНЕРГОРЕМОНТ" задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Термоелектро-Україна" (04114, м. Київ, вул. Дубровицька, буд. 28, код ЄДРПОУ 36222986) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ДОНЕЦКЭНЕРГОРЕМОНТ" (83027, м. Донецьк, вул. Умова, буд. 1 ц, код ЄДРПОУ 30341775) суму основного боргу у розмірі 576 608 (п'ятсот сімдесят шість тисяч шістсот вісім) грн. 40 коп., пеню в сумі 25 774(двадцять п'ять тисяч сімсот сімдесят чотири) грн. 40 коп., 3% річних в сумі 7061(сім тисяч шістдесят одна) грн. 48 коп. та суму судового збору у розмірі - 9141(дев'ять тисяч сто сорок одна) грн. 66 коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення - 29.02.2016