Ухвала суду № 56155509, 18.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" лютого 2016 р. м. Київ К/800/25392/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Карася О.В., Рибченка А.О.,

секретар судового засідання Загородній А.А.,

за участю представників позивача ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Монастирищенський машинобудівний завод» до Христинівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Монастирищенський машинобудівний завод» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2015 року,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2015 року Публічне акціонерне товариство «Монастирищенський ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод» звернулась до суду першої інстанції із позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Христинівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області від 22.01.2015 року № 0000052200.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 3 березня 2015 року адміністративний позов задоволено.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивач надав всі первинні документи, які стосуються господарських операцій за участі контрагентів, що фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів/робіт/послуг для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товарів/робіт/послуг в господарській діяльності, а тому позивачем було правомірно сформовано податковий кредит на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентом ТОВ «ТД «Укрстальмаш».

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що надані позивачем первинні документи складені з порушенням вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, що затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, а тому такі не є належними і допустимими доказами, у розумінні ст. 70 КАС України. Позивач, при обчисленні своїх податкових зобов'язань з ПДВ, порушив вимоги ст. ст. 198, 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України). В свою чергу, відповідач, приймаючи податкове повідомлення-рішення від 22.01.2015 року № 0000052200, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Публічне акціонерне товариство «Монастирищенський ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод» замінено правонаступником Публічним акціонерним товариством «Монастирищенський машинобудівний завод» відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про його скасування, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. У доводах касаційної скарги зазначає, що господарські операцій між та ТОВ «ТД «Укрстальмаш» мали реальний і товарний характер, в результаті чого у ПАТ «Монастирищенський машинобудівний завод» є право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість по операціях із зазначеними підприємством-постачальником, а, відтак, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Касаційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні, відповідно до ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт від 06.01.2015 року № 2/23-24-22-009/00225289.

Висновками вказаного акту перевірки встановлено ряд порушень позивачем вимог податкового законодавства, зокрема, п. 198.3 ст. 198 ПК України, в результаті чого завищено податковий кредит в сумі за січень 2012 року на суму 63342 грн., за лютий 2012 року на суму 34947 грн., липень 2012 року на суму 9147 грн., за серпень 2012 року на суму 39222 грн., за вересень 2012 року на суму 19831 грн., за жовтень 2012 року на суму 17091 грн. та за листопад 2012 року на суму 1075 грн.

Порушення було вчинено позивачем внаслідок відображення господарських операцій з ТОВ «ТД «Укрстальмаш», реальність здійснення яких не підтверджена.

На підставі вказаного акту перевірки від 06.01.2015 року № 2/23-24-22-009/00225289 відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.01.2015 року № 0000052200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 229476,25 грн., з яких: 183581,00 грн. - за основним платежем та 45895,25 грн. - за штрафними ( фінансовими ) санкціями.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

В даному випадку, враховуючи специфіку придбаних у контрагента товарів (труб різних діаметрів), суду апеляційної інстанції слід було перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості позивача та його постачальників щодо можливості виконання обумовлених договорами поставок як самостійно позивачем так і його контрагентами, як-от - наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, платежів, супутніх звичайній господарській діяльності будь-якого господарюючого суб'єкта (комунальні платежі, оренда приміщень, послуги зв'язку, управлінські витрати тощо), або ж залучення контрагентом з цією метою третіх осіб та, відповідно, понесення витрат, пов'язаних із таким залученням.

Реальність потребує також з'ясування того факту, чи справді товари отримано від вказаних у первинних документах постачальників.

Для цього треба встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між позивачем та його задекларованими контрагентами.

Крім того, скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не досліджував доводи позивача та мотиви суду першої інстанції щодо наявності у контрагента позивача необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної, діяльності, наявність управлінського та технічного персоналу, основних засобів, коштів, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів, враховуючи специфіку наданих послуг та поставлених товарів.

При цьому, варто мати на увазі, що якщо під час розгляду справи буде встановлено, що відповідні товари справді придбавались позивачем, але не в тих осіб, що зазначені в первинних документах, то такі документи не є достовірними та не можуть підтверджувати право підприємства на податковий кредит з податку на додану вартість.

Також, в порушення вимоги процесуального законодавства щодо з'ясування усіх обставин у справі, судом апеляційної інстанції вищезазначене залишено поза увагою та не перевірено у повному обсязі висновки суду першої інстанції щодо реальності господарських операцій позивача із вказаним контрагентом, зокрема не з'ясовано умов відповідних договорів та специфіки кожної господарської операції позивача з контрагентом, не з'ясовано питання щодо обґрунтованості господарської мети та економічної доцільності при укладанні спірних договорів, не встановлено обставин справи щодо оприбуткування позивачем отриманих товарів (послуг) та відображення їх у бухгалтерському обліку, не перевірено подальше використання позивачем придбаного товару у власній господарській діяльності.

З огляду на це, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, допустив порушення норм процесуального права, а тому оскаржуване судове рішення ухвалене з порушенням положень статті 159 КАС України.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд або для продовження розгляду.

Згідно ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржуване судове рішення у справі підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 227, 230, 231 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Монастирищенський машинобудівний завод» задовольнити частково.

Київського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2015 року у справі № 823/206/15 - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235 - 244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер

О.В. Карась

А.О. Рибченко

Повний текст виготовлено 22.02.2016 року.