Ухвала суду № 56151129, 25.02.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/7033/14-ц 25.02.2016 25022016 25.02.2016

Провадження № 22ц/784/34/16 Суддя першої інстанції Чулуп О.С.

Справа№490/7033/14-ц

Категорія 27 Суддя-доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

25 лютого 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Козаченка В.І., Мурлигіної О.Я.,

із секретарем Лівшенко О.С.,

за участю представника позивача ОСОБА_2,

представників відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами публічного акціонерного товариства «ОСОБА_5 Аваль», ОСОБА_6, ОСОБА_7 на заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 червня 2015 року за позовом публічного акціонерного товариства «ОСОБА_5 Аваль» (надалі ОСОБА_5) до ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за договором кредиту,-

В С Т А Н О В И Л А:

2 червня 2014 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 16 жовтня 2006 року між Банком та приватним підприємцем ОСОБА_9 було укладено кредитний договір № 010/08-11/06-476, відповідно до умов якого банківська установа відкрила позичальнику не відновлювану кредитну лінію у сумі 429 700,00 дол. США строком до 16 жовтня 2013 року зі сплатою 14 відсотків річних.

1 липня 2011 року до цього договору сторонами була укладена додаткова угода, за умовами якої, зокрема, була зменшена процентна ставка за користування кредитними коштами до 12% річних та строк повернення кредиту змінено строком до 16 жовтня 2014 року.

В той же день між Банком, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_9 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 було укладено договір про переведення боргу відповідно до умов якого, ФОП ОСОБА_9 перевела свої боргові зобовязання за вказаним кредитним договором на нового боржника ФОП ОСОБА_8, а остання прийняла на себе всі права та обовязки ОСОБА_9 за цим договором.

В забезпечення виконання умов кредитного договору ОСОБА_8, 1 липня 2011 року між Банком, ОСОБА_9, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 окремо з кожним були укладені договори поруки, за умовами яких поручителі зобовязались відповідати перед Банком солідарно з позичальником за виконання зобовязань ФОП ОСОБА_8 за кредитним договором від 16 жовтня 2006 року зі змінами і доповненнями до нього.

У звязку з невиконанням ОСОБА_8 умов кредитного договору у неї утворилась заборгованість перед Банком.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_5 просив суд стягнути в солідарному порядку з відповідачів заборгованість за кредитним договором станом на 19 травня 2014 року у розмірі 4 338 835,57 грн.

Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 червня 2015 року позов задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_8 та ОСОБА_6 солідарно на користь Банку 4338 835 грн. 57 коп.

Стягнуто з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 солідарно на користь Банку 4338 835 грн. 57 коп.

Стягнуто з ОСОБА_8 та ОСОБА_7 . солідарно на користь Банку 4338 835 грн. 57 коп.

Також на користь Банку з відповідачів в солідарному порядку стягнуто 3 654 грн. судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просив заочне рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права щодо умов проведення заочного розгляду справи.

В апеляційних скаргах ОСОБА_6 і ОСОБА_7 просили суд скасувати заочне рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. При цьому заявники посилалися на незаконність ухвалення заочного рішення з підстав неналежного повідомлення відповідачів про розгляд справи; вважали, що порука є припиненою, оскільки право вимоги у позивача до поручителя виникло з дати сплати останнього чергового платежу 2 грудня 2013 року, а ОСОБА_5 при цьому не звернувся у шестимісячний строк до суду з позовом; а також те, що у провадженні районного суду перебуває цивільна справа між тими ж сторонами про звернення стягнення на іпотечне майно, що виключає одночасну вимогу Банку про стягнення кредитної заборгованості; у справі відсутній розрахунок пені, її розмір безпідставно визначено в іноземній валюті, пеня нарахована не в межах позовної давності та без підстав стягнуто в солідарному порядку судовий збір.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що брали участь у розгляді справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 16 жовтня 2006 між відкритим акціонерним товариством «ОСОБА_5 Аваль» та ФОП ОСОБА_9 було укладено кредитний договір № 010/08-11/06-476, відповідно до умов якого банківська установа відкрила позичальнику невідновлювану кредитну лінію у сумі 429 700,00 дол. США строком до 16 жовтня 2013 року зі сплатою 14% річних з умовою повернення кредитних коштів щомісячними платежами відповідно до погодженого сторонами графіку (а.с.10-12).

1 липня 2011 року до цього договору сторонами була укладена додаткова угода, за умовами якої, зокрема, була зменшена процентна ставка за користування кредитними коштами до 12% річних та строк повернення кредиту змінено строком до 16 жовтня 2014 року (а.с. 13-14).

В той же день між Банком, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_9 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 було укладено договір про переведення боргу, відповідно до умов якого ФОП ОСОБА_9 перевела свої боргові зобовязання за вказаним кредитним договором на нового боржника ФОП ОСОБА_8, а остання прийняла на себе всі права та обовязки ОСОБА_9 за цим договором. (а.с. 31-33).

В забезпечення виконання зобовязань ФОП ОСОБА_8 за кредитним договором 1 липня 2011 року між Банком, ОСОБА_9, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 окремо з кожним були укладені договори поруки (а.с. 34-45).

За розрахунками Банку станом на 19 травня 2014 року заборгованість за кредитним договором складала 4338835,57 грн., з яких: 3812436.47 грн. заборгованість за кредитом; 111583.83 грн. заборгованість за процентами; 412201.14 грн. пеня за несплату кредиту; 2614.13 грн. пеня за несплату процентів.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 4 лютого 2016 року заочне рішення в частині позовних вимог Банку до фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 скасовано, а провадження в цій частині позовних вимог закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.

Суд першої інстанції ухвалюючи заочне рішення, виходив з того, що наявні всі умови, передбачені ст. 224 ЦПК України, для розгляду справи в такому порядку.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна з огляду на таке.

Відповідно до ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутністю або якщо повідомленні ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів (ч. 2 ст. 224 ЦПК України).

Про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу (ч. 1 ст. 225 ЦПК України).

Отже, законодавець передбачив, що за ухвалою суду справа може бути розглянута заочно, тобто без участі відповідачів за умов неявки в судове засідання всіх відповідачів, які повідомлені належним чином і від них не надійшло заяв про розгляд справи без їх участі або повідомлені ними причини неявки визнані неповажними та позивач не заперечував проти такого вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів справи 19 червня 2014 року ухвалою судді було відкрито провадження у справі і справа призначена до судового розгляду на 13 листопада 2014 року (а.с. 74). На визначену дату судового розгляду не відбулося, оскільки суддя знаходився у відрядженні (а.с. 85). В подальшому розгляд справи неодноразово відкладався у звязку з неявкою сторін, про що свідчать неодноразові письмові довідки, складені секретарем судового засідання (а.с. 86, 102, 106, 117). Останній раз справа була призначена на 30 червня 2015 року, усі відповідачі були повідомлені про цю дату та час розгляду справи, про що свідчать зворотні поштові повідомлення про отримання останніми судових повісток (а.с. 120,121). Між тим, матеріали справи не містять заяв відповідачів про розгляд справи за їх відсутністю та про причини неявки в судове засідання.

Отже, доводи апеляційної скарги Банку про те, що на одному із засідань брав участь у розгляді справи представник одного з відповідачів є неспроможними, оскільки не підтверджуються матеріалами справи, а крім того, не містять конкретних даних щодо дати засідання, прізвища представника або відповідача.

Доводи апеляційних скарг відповідачів про те, що вони не викликались в судове засіданні та не отримували судових повісток про їх виклик до суду спростовуються матеріалами справи. Твердження про те, що зворотні поштові повідомленні містять не їх підписи також не заслуговують на увагу, оскільки відповідачами не надано доказів про вручення поштою повісток за адресами останніх стороннім особам.

Між тим, суд першої інстанції зазначив в рішенні, що позивач не заперечував проти заочного розгляду справи, однак це твердження суду не підтверджено матеріалами справи. Представник відповідача 8 травня 2015 року звернувся до суду з заявою з клопотанням розглядати справу без його участі, де зазначив, що позовні вимоги підтримує. Відповідно до довідки, що складена секретарем судового засідання 30 червня 2015 року фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося у звязку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

З письмових пояснень представника Банку вбачається, що 30 червня 2015 року в судовому засіданні районний суд запитував його думку щодо заочного розгляду справи, проте він пояснив, що відсутні правові підстави для ухвалення заочного рішення, оскільки представник відповідача давав пояснення в попередніх засіданнях.

Ці пояснення представника Банку суперечать матеріалам справи, за якими жодного разу судового засідання за участю учасників процесу не відбувалося.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд при ухваленні заочного рішення на підставі наявних у справі доказів в порушення вимог ст. 224 ЦПК України ухвалив заочне рішення при відсутності обовязкової згоди позивача на таке вирішення справи, а також всупереч приписів ч. 1 ст. 225 ЦПК України без постановлення ухвали про заочний розгляд справи.

Крім того, перевіряючи інші доводи апеляційних скарг відповідачів, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порука є одним із засобів забезпечення виконання зобовязання відповідно до ст. 546 ЦК України.

Згідно ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником.

Правові наслідки порушення зобовязання забезпеченого порукою встановлено ст. 554 ЦК України, так у разі порушення боржником зобовязання забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову відповідальність поручителя.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобовязується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 1050 ЦПК України в разі прострочення повернення чергової частини позики позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (належне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Задовольняючи позовні вимоги Банку, суд першої інстанції правильно встановивши, що між сторонами виникли правовідносини, повязані з виконанням умов кредитного договору, додаткових умов до нього та договорів поруки, дійшов обґрунтованого висновку, що внаслідок неналежного виконання відповідачами умов Договору щодо повернення суми кредиту, процентів за його користування та пені, з поручителів підлягає стягненню нарахована Банком сума заборгованості та пені за неналежне виконання зобовязання. При цьому суд погодився з Банком, щодо розрахунки такої заборгованості та пені.

Колегія суддів з огляду на наведені правові норми та встановлені обставини вважає такі висновки суду підставними.

Доводи апеляційної скарги про відсутність доказів, що свідчили б про отримання кредитних коштів, не заслуговують на увагу, так як факт отримання кредитних коштів позичальником, останнім не оспорювався про що свідчать його дії по погашенню заборгованості за договором, укладення між сторонами додаткових угод з метою реструктуризації боргових зобовязань.

На підтвердження розміру заборгованості та пені Банком надано довідка розрахунок, яка містить дані про складові заборгованості, періоди сплати заборгованості за кредитом, суми цих виплат та періоди сплати відповідно до умов кредитного договору та додаткових договорів до нього.

Пунктом 10.2 кредитного договору передбачено за порушення строків повернення кредиту, відсотків за користування кредитом, позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення для кредитів, наданих в іноземній валюті. Проте, з обґрунтування позовних вимог вбачається, що Банком була нарахована пеня за порушення строків сплати заборгованості по кредиту з врахуванням законодавчого обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою НБУ за кожен день прострочення, що не погіршує становище позичальника.

Розрахунки такої пені містяться в матеріалах справи.

Відповідно до п.п. 1.1.4 договорів поруки поручитель зобовязався перед кредитором відповідати, зокрема по зобовязанням щодо сплати пені, передбаченої кредитним договором.

Отже суд першої інстанції вірно обчислив та стягнув пеню у національній валюті України гривні.

Розрахунок пені зроблено за період з 1 липня 2013 по 19 травня 2014 року, тобто в межах одного року, а відтак доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 про застосування спеціальної позовної давності щодо стягнення пені не заслуговують на увагу.

Не підлягають задоволенню й доводи скарг відповідачів про застосування до правовідносин ч. 6 ст. 232 Господарського Кодексу України, яка передбачає припинення нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Між тим, умовами п. 6.9 договорів поруки передбачено, що до всіх правовідносин, повязаних з укладенням та виконанням цих договорів, застосовується позовна давність тривалістю у пять років.

Також колегія суддів вважає, що доводи про те, що порука припинена є безпідставними з огляду на таке.

За положеннями ст.ст. 553, 554 ЦК України порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобовязання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобовязальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобовязання боржника, та кредитором боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За положеннями ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

Умовами договорів поруки, зокрема п. 7.2, не встановлено строку в розумінні ст.ст. 251,252 ЦК України, після закінчення якого порука є припиненою. За такого, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

За кредитним договором та внесеними до нього змінами додатковим договором від 1 липня 2011 року строк виконання основного зобовязання визначено сторонами до 16 жовтня 2014 року.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини, що залишилася, та сплати процентів.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу до встановлення договором строку закінчення виконання останнього зобовязання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики, що підлягає сплаті.

Банк звернувся до суду з вимогами до поручителів 2 червня 2014 року, тобто до встановленого договором строку закінчення виконання основного зобовязання.

Отже, з огляду на зазначені правові норми та положення ч. 4 ст. 559 УК України, шестимісячний строк для припинення поруки обчислюється від дня настання строку виконання основного зобовязання ( 16 жовтня 2014 року).

Посилання заявників в апеляційних скаргах про недопустимість одночасного стягнення кредитної заборгованості за позовними вимогами у цій справі та за позовними вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок кредитної заборгованості за тим же кредитним договором по справі, що перебуває в іншому провадженні районного суду, оскільки це призведе до подвійного стягнення за кредитними зобовязаннями, є помилковими, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя. Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.

Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобовязання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобовязанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобовязанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобовязанням відсутня.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 3 лютого 2016 року у справі № 6-1080цс15 та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції.

Між тим, доводи апеляційних скарг відповідачів про неправильність стягнення судових витрат підлягають задоволенню.

Районний суд, стягнув витрати по сплаті судового збору солідарно з усіх відповідачів разом, не звернувши увагу на те, що з поручителями ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_7 були укладені самостійні договори поруки і вони між собою солідарно не поручались один за одного.

За такого, судові витрати підлягають стягненню окремо з кожного відповідача в рівних частках.

Отже, відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідачів на користь банку підлягають стягненню судові витрати у вигляді витрат на оплату судового збору при зверненні до суду з позовом з кожного по 1218 грн.

З огляду на викладені норми процесуального закону та встановлені судом обставини, заочне рішення суду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_5 Аваль», ОСОБА_6 і ОСОБА_7 задовольнити частково.

Заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 червня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_7 з кожного на користь Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_5 Аваль»» станом на 19 травня 2014 року заборгованість за кредитним договором № 010/08-11/06-476 від 16 жовтня 2006 року, яка становить: 324404.70 дол. США, що еквівалентно 3812436 грн. 47 коп. - заборгованість за кредитом; 9494.80 дол. США, що еквівалентно 111583 грн. 83 коп. - заборгованість за процентами; 412201 грн. 14 коп.- пеня за несвоєчасну сплату кредиту та 2614 грн. 13 коп. - пеня за несвоєчасну сплату процентів, а також з кожного по 2 557 грн. 80 коп. судових витрат.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: В.І. Козаченко

ОСОБА_10